Читайте также:
|
Умови виникнення і основні характеристики процесу горіння
Горінням називається реакція окислювання, що протікає швидко і супроводжується виділенням великої кількості тепла і випромінюванням світла. У більшості випадків горіння являє собою хімічну реакцію з'єднання пальних речовин і матеріалів з окислювачем - киснем повітря. Для виникнення і продовження горіння необхідна наявність пального матеріалу, кисню повітря і джерела запалення.
Процес горіння проявляється у вигляді спалаху, запалення, самозапалювання, самозаймання і вибуху. Спалахом називають швидке горіння невеликої кількості суміші пального газу, пару або пилу з повітрям без утворення стиснених газів і тиску, що недостатньо для подальшого горіння.
Запаленням називають процес виникнення горіння за рахунок розігріву речовини від зовнішнього джерела, при цьому речовина загоряється і продовжує горіти. Процес запалення може прискоритися, якщо речовина нагрівається ззовні яким-небудь прихованим джерелом тепла, викликаючи самозапалювання, що призводить до виникнення полум'яного горіння без участі зовнішнього джерела запалювання.
Запалення пальної речовини можливо і без участі зовнішніх джерел тепла, за рахунок самозаймання. Самозайманням називають процес поступового накопичення тепла в речовині і її самонагрівання, що закінчується запаленням речовини та її горінням. Самозаймання викликається фізико-хімічними і біологічним процесами розкладання речовин і може бути хімічне, теплове і мікробіологічне.
Вибух - процес горіння речовин, що протікає миттєво і супроводжується виділенням великої кількості тепла і газів, тобто це реакція розкладання або спалення речовини, що відбувається з величезною швидкістю. Вибухонебезпечність речовин характеризується межами вибухової концентрації їх у повітрі, інтервал між нижньою і верхньою межами складає інтервал вибухонебезпечності пальних речовин.
Основні показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів
Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі.
Негорючі (неспалимі) - речовини та матеріали, нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали - червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів. При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою.
Важкогорючі (важко спалимі) - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт і т. ін.);
Горючі (спалимі) - речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення. У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті речовини та матеріали - це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до ЗО с) дії джерела запалювання низької енергії.
Принципи і призначення класифікації приміщень та будівель за вибухопожежонебезпекою за ОНТП2486
Відповідно до ОНТП 24-86, приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень є наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначення категорії є надмірний тиск, що може розвинутися при вибуховому загорянні макс. можливого скупчення вибухонебезпечних речовин у приміщенні.
Категорія А (вибухонебезпечні приміщення) Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини і матеріали, що здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечні приміщення) Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.
Категорія В (пожежонебезпечні приміщення) Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б.
Категорія Г Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.
Принципи і призначення класифікації пожежо- і вибухонебезпечних зон за ПУЕ
Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається ДНАОП 0.00 - 1.32.01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок" (ПБЕ).
Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій. Приміщення, або їх окремі зони, поділяються на пожежонебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму.
Пожежонебезпечна зона - це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно чи періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і у разі його порушення, в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації.
Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи:
- Пожежонебезпечна зона класу П-І - простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61 °С.
- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ - простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м3.
- Пожежонебезпечна зона класу П-Па - простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.
- Пожежонебезпечна зона класу П-ІП - простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпеч-ний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.
Вибухонебезпечна зона - це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.
Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщення електроустановок, у залежності від частоти і тривалості присутнього вибохонебезпечного середовища, визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації.
- Вибухонебезпечна зона класу 0 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу.
- Вибухонебезпечна зона класу 1 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота - ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).
- Вибухонебезпечна зона класу 2 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго.
- Вибухонебезпечна зона класу 20 - простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини.
- Вибухонебезпечна зона класу 21 - простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації. - Вибухонебезпечна зона класу 22 - простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може утворюватись нечасто існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.
Класифікація пожеж
клас A – горіння твердих горючих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір).
клас B – горіння рідких речовин або твердих речовин, які розтоплюються;
клас C – горіння газоподібних речовин;
клас D – горіння металів та їх сплавів.
Окрім цих чотирьох класів Правилами пожежної безпеки в Україні введений ще один додатковий п`ятий клас (Е) прийнятий для позначення пожеж, пов`язаних з горінням електроустановок:
клас E – пожежі пов`язані з горінням електроустановок.
У кожен клас об`єднані пожежі, пов`язані з горінням речовин, які мають подібні характеристики. Знання класів пожеж та їх символів необхідне для вибору ефективних для гасіння відповідних пожеж вогнегасящих засобів та вогнегасників. Символи класів пожеж вказуються на корпусах вогнегасників.
Принципи і засоби припинення горіння
Вогнегасні речовини і апарати пожежогасіння
У практиці гасіння пожеж найбільше поширення одержали наступні принципи припинення горіння:
· ізоляція вогнища горіння від повітря чи зниження шляхом розведення повітря негорючі загамі концентрації кисню до значення, при якому не може відбуватися горіння;
· охолодження вогнища горіння нижче визначених температур;
· інтенсивне гальмування (інгібування) швидкості хімічної реакції в полум'ї;
· механічний зрив полум'я в результаті впливу на нього сильною струменя газу та води;
· створення умов огнепрегражденія, тобто таких умов, при яких полум'я поширюється через вузькі канали.
Засоби гасіння пожежі, їх призначення і класифікація.
Засоби гасіння пожежі підрозділяються на первинні, автоматичні і спеціальні.
До первинних засобів гасіння пожежі відносяться пожежні відра і діжки з водою, ломовий інструмент (ніж, сокира, гак, лом, багор - розміщуються на пожежному щиті), ящики і відро з піском, совки і лопати, протипожежна тканина, ручні насоси, пожежні крани внутрішнього водопроводу з рукавами і стволами, ручні вогнегасники всіх типів.
Автоматичні засоби гасіння пожежі можуть бути різних систем: повітряно-пінні, газові, порошкові, водяні. Прикладом автоматичних водяних систем є спринклерні і дренчерні пристрої. Спеціальні засоби гасіння пожежі включають обладнання пожежних частин: пожежні машини і насоси, гідранти, піногенератори різних типів і установки гасіння пожежі.
Поряд із перерахованими засобами гасіння пожежі на підприємствах, виробництвах і складах обладнуються системи автоматичної пожежної сигналізації, що спрацьовують у місцях загоряння, за допомогою пожежних вісників, які подають сигнал світлової і звукової тривоги на пульт пожежної сигналізації пожежної охорони.
Речовини, що використовуються для гасіння пожеж
У якості речовин, що гасять вогонь, використовують
- воду,
- водяну пару,
- пісок,
- протипожежну тканину,
- піну, вуглекислоту,
- інертні гази,
- стиснуте повітря,
- сухі порошки.
Первинні засоби гасіння пожеж. Принципи вибору типів і кількості вогнегасників
До первинних засобів гасіння пожежі відносяться пожежні відра і діжки з водою, ломовий інструмент (ніж, сокира, гак, лом, багор - розміщуються на пожежному щиті), ящики і відро з піском, совки і лопати, протипожежна тканина, ручні насоси, пожежні крани внутрішнього водопроводу з рукавами і стволами, ручні вогнегасники всіх типів.
Застосування вогнегасників:
· Вуглекислотні - гасіння об'єктів під напругою до 1000В.
· Хімпінні - гасіння твердих матеріалів і ГЖ на площі до 1 кв.м.
· Воздушнопінні - гасіння загоряння ЛВЖ, ГЖ, твердих (і тліюча) матеріалів (крім метталов і установок під напругою).
· Хладонові - гасіння загоряння ЛВЖ, ГЖ, горючих газів.
· Порошкові - гасіння матеріалів, установок під напругою;
· заряджені МГС, ПХ - гасіння металів; ПСБ-3, П-1п - гасіння ЛВЖ, ГЖ, горючих газів.
Основні напрямки забезпечення пожежної безпеки об’єкту
Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об’єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числі їх вторинних проявів. До таких факторів, згідно ГОСТ 12.1.004-91, належать:
- полум'я та іскри;
- дим;
- підвищена температура навколишнього середовища;
- знижена концентрація кисню.
- токсичні продукти горіння й термічного розкладу;
Вторинними проявами небезпечних факторів пожежі вважаються:
- уламки, частини зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій;
- радіоактивні та токсичні речовини, викинуті із зруйнованих апаратів та установок;
- електричний струм, що виник внаслідок переходу напруги на струмопровідні елементи будівельних конструкцій, апаратів, агрегатів під дією високих температур;
- небезпечні фактори вибухів, згідно ГОСТ 12.1.010, пов’язаних з пожежами;
- вогнегасні речовини.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 118 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |