Енергетика. Енергетика — сукупність галузей паливної промисловості,
електроенергетики, засобів доставки палива та енергії. У сучасному світовому господарстві склалася ситуація, за якої країни, що розвиваються, виступають як постачальники енергоносіїв, а розвинені держави — як основні споживачі енергії.
Нафтова промисловість — провідна галузь енергетики. Нафту видобувають у 75 країнах світу, але географію цієї галузі визначають країни, для яких вона є галуззю міжнародної спеціалізації. Головними експортерами сирої нафти є країни, що розвиваються, насамперед країни ОПЕК (80 % світового експорту). Найбільше нафти експортують країни Перської затоки, Росія, країни Північної та Західної Африки, Латинської Америки, Індонезія, Бруней. Великими імпортерами нафти є Японія, країни Європи, США. Нафта залишається вантажем номер один світового морського транспорту. Нафтопроводи прокладені не тільки суходолом, а й по дну морів, наприклад Середземного і Північного.
Газова промисловість. Розвідані запаси природного газу становлять 142 трлн м3. Найбільші поклади природного газу зосереджені в Росії (39,2 %), на Близькому і Середньому Сході (30 %), в Північній Америці (5 %) і Західній Європі (насамперед в Нідерландах —4 %). Основна частина видобутку природного газу зосереджена у промислово розвинених країнах. Щорічний видобуток газу у світі постійно зростає. Понад 40 % всього об’єму видобувають в СНД (80 % цієї кількості припадає на Росію), 25 % — у США, менші об’єми —у Канаді, Нідерландах, Норвеґії, Індонезії, Алжирі, які не входять до числа найбільших світових експортерів природного газу. Газ в основному експортується у скрапленому вигляді трубопроводами. Протяжність газопроводів в сучасному світі досягла 900 тис. км і продовжує зростати. Найбільші міждержавні газопроводи функціонують у Північній Америці (пов’язує канадську газоносну провінцію Алберта з США) і Західній Європі (один пов’язує голландське родовище Ґронінґен з Німеччиною, Швейцарією і Італією; другий — норвезький сектор Північного моря з Німеччиною, Бельґією і Францією). З 1982 р. функціонує газопровід, який
пов’язує Алжир з Тунісом і — по дну Середземного моря — з Італією. Зростає об’єм морських перевезень скрапленого природного газу в спеціальних танкерах. Найбільшими споживачами природного газу є Японія, США, найрозвиненіші країни Європи.
Вугільна промисловість — «найстаріша» галузь паливно-енергетичного комплексу. Сумарні світові запаси вугілля (52 % —кам’яного, 48 % бурого) оцінюються приблизно в 14 трлн т, при чому найбільші родовища знаходяться в Росії, Китаї, США, ПА, Україні, Казахстані, менш значущі — у Німеччині, Великій Британії, Польщі, Австралії, Канаді, Індії, Індонезії, Ботсвані, Зімбабве, Мозамбіку, Колумбії, Венесуелі. З точки зору конкурентоспроможності вугілля на світовому ринку важливим чинником є його собівартість, яка не в останню чергу залежить від способу видобування. Тому доставлене з Австралії або Південної Африки в Західну Європу вугілля дешевше за місцеве, в чому й полягає одна з причин занепаду європейської вуглевидобувної галузі.
Електроенергетика в період НТР є однією з галузей авангардної
трійки. Понад 60 % всього об’єму електроенергії виробляється в промислово розвинених країнах, насамперед в США, Японії, Німеччині, Китаї, Канаді і Росії. Електроенергію виробляють на ТЕС, (75 %), ГЕС (17,3 %), АЕС (6,98 %) та інших станціях (0,72 %). Співвідношення часток отриманої на різних станціях електроенергії визначає енергобаланс країни. Високою є частка ГЕС у виробництві електроенергії Норвеґії (99,5 %), Бразілії (92 %), Австрії, Колумбії, Перу, Нової Зеландії, Канади. Найвищим відсотком виробленої
енергії на АЕС вирізняються Литва (78 %), Франція (77 %), Бельґія (61 %), достатньо високим цей показник є в Угорщині, Швеції, Україні, Німеччині, Республіці Корея. Обмеженість енергетичних ресурсів призвела до пошуків та використання альтернативних джерел енергії: сонячної, вітрової, геотермальної, припливів, хвильової, морських течій тощо.
Металургією називають галузь господарства, що займається
виробництвом металів та сплавів із руд, скрапу (відходів виробництва і брухту). Металургія складається з гірничодобувної промисловості (видобуток металургійної сировини), чорної та кольорової металургії.
Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат, феросплави. У другій половині ХХ ст. найбільшим виробником чорних металів у світі були США. З 1982 р. на перше місце вийшла Японія, а з 1996 р. — Китай (понад 100 млн щорічно). Особливістю виробництва чорних металів на сучасному етапі є їх розміщення не в районах залягання залізних руд або палива, а поблизу великих транспортних вузлів.
Лише США та Росія задовольняють свої потреби у кольоровихметалах за рахунок розробки власних родовищ. Кольорова металургія в епоху НТР зазнала певних змін. Виплавляння важких металів (міді, свинцю, цинку, олова) знижується, а виробництво легких (алюміній, титан, магній) та рідкісних (ітрій, лютецій, лантат) нарощується. Повний набір підгалузей кольорової металургії мають такі країни, як США, Канада, Японія, Росія, Німеччина, Франція, Бельґія, Австралія. Останнім часом у виробництві кольорових металів зростає частка країн, що розвиваються. Найширше засто-
сування серед кольорових металів має алюміній. Головними виробниками металевого алюмінію є Китай, Росія, США, Канада, Австралія, Бразілія, Норвеґія.
Машинобудування. Машинобудування є найважливішою галуззю промисловості,оскільки забезпечує автоматизацію, механізацію та електрифікацію виробництва, підвищуючи продуктивність праці. На машино-будування припадає 37 % вартості світового промислового вироб-
ництва.
У світовому машинобудуванні тільки десяток країн спроможні виробляти всю номенклатуру машинобудівної продукції. Це США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія та Франція, а також певною мірою Китай, Канада, Італія та Україна: їх сумарна частка у випуску продукції становить близько 3/4 світового показника. Частка машинобудування в структурі промисловості коливається від 25 % (Китай) до 40 % (Японія) за кількістю зайнятих та вартістю виробництва.
Велика група промислово розвинених країн Європи (особливо Нідерланди, Бельґія, Швеція, Швейцарія, Чехія, Іспанія, Польща та ін.), нових індустріальних країн (особливо Республіка Корея, Сінґапур, Бразілія, Мексика) та деякі країни Азії зі сформованою структурою господарства (наприклад, Індія, Туреччина) спеціалізуються на випуску окремих видів машинобудівної продукції. Розміщення машинобудування залежить насамперед від надходження конструкційних матеріалів, наявності кваліфікованої робочої сили, звязків з науково-дослідною базою, розміщення ринків збуту.
Основними машинобудівними районами світу є Північна Америка (провідна роль США), Західна Європа (провідна роль Німеччини), Східна та Південно-Східна Азія (провідна роль Японії). Сучасне машинобудування містить понад 70 галузей і поділяється на три основні групи: загальне, транспортне й точне. Загальне машинобудування (важке, сільськогосподарське, тракторобудування, верстатобудування) орієнтується на споживача та райони чорної металургії. Точне машинобудування розвивається у великих наукових центрах. Підприємства транспортного машинобудування здебільшого тяжіють до великих міст з кваліфікованими кадрами. Під впливом НТР машинобудування зазнало структурних змін.
Це насамперед активний розвиток наукомістких галузей (автоматика, виробництво сучасних засобів зв’язку, виробництво ЕОМ і верстатів з ЧПУ, електроніка, робототехніка, авіаракетна промисловість, космічна і лазерна технології), а також галузей, пов’язаних з виробництвом найменш капіталомістких і технологічно простих виробів: тканин, одягу, взуття, харчових продуктів тощо.
Хімічна промисловість є найбільш динамічною галуззю у виробництві конструкційних матеріалів. Хімічна промисловість —найбільш складна за структурою галузь. До її складу входять гірничохімічна (видобуток мінеральної сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, кислот, соди) та хімія органічного синтезу (виробництво пластмас, синтетичних смол, каучуку,хімічних волокон тощо). В перспективі дедалі більшого значення набуватимуть біотехнологічні виробництва. Сучасні структурні зміни полягають у підвищенні частки наукомістких виробництв
органічної хімії, пластмас, фармацевтичних препаратів та переробних і базових підгалузей і зменшення частки виробництв, що переробляють сировину і виготовляють напівпродукти. Для хімічної промисловості характерні висока вартість устаткування, енерго- та водомісткість. Тому географія її дуже складна. Вирішальну роль відіграє чинник можливості комбінування виробництва, утворення складних технологічних поєднань, що спираються на сировинні та енергетичні бази, нафто- та газохімічні комбінати. Водночас загострення енергетичної кризи й екологічних проблем штовхає підприємців до пошуку можливостей розміщення «брудних» хімічних виробництв у країнах, що розвиваються. Тому частка країн, що розвиваються, в хімічному виробництві постійно зростає. Найвищий рівень розвитку і найскладнішу структуру виробницт ва мають два райони — Європа і Північна Америка. Європа дає близько 1/4 хімічної продукції світу, особливо важливі тут виробництва «тонкої» хімії (фармацевтика парфумерія, фототовари тощо), хімії побутового призначення та полімерів. Північна Америка (США та Канада) також виробляє 1/4 продукції хімічної промисловості світу. Особливо багато тут газохімічних підприємств і підприємств, що випускають агрохімікати. Близько 1/10 продукції виробляє Японія. Найбільшими виробниками хімічної продукції у світі є США, Японія, Росія, Німеччина, Китай, Велика Британія, Франція, Італія, Бразілія, Індія, Південна Корея, Україна. Галузь охоплює лісозаготівлю, лісопиляння та механічну обробку деревини. До складу промисловості входить лісохімія, де переважає хімічна технологія, а також целюлозно-паперова промисловість, де поєднуються механічна та хімічна технології переробки деревини. Щорічно у світі виробляється близько 425 млн м3 пиломатеріалів. Лісосировинні бази світу характеризуються запасами та якістю деревини, транспортною забезпеченістю територій, природними
умовами, розташуванням стосовно місць споживання. У межах північного лісового поясу заготовляється переважно хвойна деревина, південного — листяна. До найбільш забезпечених лісовими ресурсами країн належать Росія, Канада, Бразілія, США, Китай, ДРК, Індонезія, Фінляндія, Швеція, Румунія. Чимало країн зовсім не мають лісу. У багатьох країнах, що розвиваються, до 80 % заготовленої деревини йде на дрова, а у розвинених країнах понад 90 % використовується як сировина для різних сфер економіки. Як правило, високорозвинені держави спеціалізуються на ви-
робництві паперу та продукції деревообробної промисловості, країни, що розвиваються, займаються лісозаготівлею. Основні виробники пиломатеріалів у світі — США, Канада, Японія, Швеція, Німеччина, Фінляндія; картону та паперу — США, Японія, Швеція, Норвеґія, Фінляндія, Канада.
Характерною особливістю більшості країн світу є вдосконалення структури лісопромислового виробництва з орієнтацією на постійне збільшення виробництв з глибокої переробки заготовленої деревини. Високими темпами у найближчій перспективі розвиватимуться виробництва з глибокої хімічної і хіміко-механічної переробки деревини, що створить можливість використовувати у значних обсягах низькоякісну деревину і деревні відходи.
Легка промисловість. Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом,взуттям та іншими предметами споживання, становить легку про-
мисловість. Вона складається з текстильної (50 % вартості), швейної, шкіряно-взуттєвої, хутрової та галантерейної галузей. Ключовими фактори розміщення підприємств легкої промисловості є споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами. Текстильна промисловість виробляє тканини. Найважливішим видом натурального волокна є бавовна, на частку котрої припадає близько половини перероблюваної у світі текстильної сировини. До найбільших виробників бавовняного волокна належать: Китай,
США, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина, Австрія, Єгипет, Аргентина, Бразілія.
Експортери бавовняних тканин: Пакистан, США, Китай, Індія, Японія, Росія. Головні імпортери: країни Європи, Канада,Австралія.
Найбільші виробники вовняних тканин: Китай, Італія, Японія, США, Республіка Корея, Німеччина, Великобританія, Франція, Росія. Більшість з цих країн є експортерами вовняних тканин, а основними виробниками й експортерами сировини — Австралія, Нова Зеландія, Китай, Уруґвай, Аргентина, ПА. Основні імпортери вовняних тканин — країни Європи та Північної Америки.
Основні виробники та експортери натурального шовку-сирцю: Японія, Китай, Південна Корея, Індія, Росія.
Найбільша джутова промисловість розміщена в Індії та Банґладеш на власній сировині, а також у Великобританії на імпортній сировині. Головні імпортери джутових виробів: США, країни Європи.
Лляна промисловість розвинулась у Росії, Білорусі, Україні, Польщі, країнах Прибалтики. Головними виробниками канатних та плетених виробів з абаки (текстильного банану) є Філіппіни, з сизалю — Танзанія, з генекену (вид агави) — Мексика.
Галузі текстильної промисловості поширились у багатьох країнах світу незалежно від рівня їхнього розвитку. У виробництві тканин з хімічних волокон переважають економічно розвинені країни, але при цьому значення країн, що розвиваються, в Азії помітно зростає.
З інших галузей промисловості найбільше значення має шкіряно-взуттєва. Її розміщення зорієнтоване переважно на споживача. Великі райони шкіряно-взуттєвої промисловості зосереджені в економічно розвинених країнах: США, Італія, Великобританія, Франція, Німеччина. Виробництво сировини зосереджене у районах тваринництва. Постачальником синтетичних матеріалів є хімічна промисловість.
Підприємства швейної промисловості представлені в усіх країнах. Швейне виробництво — одне з найбільш вигідних і найбільш
високооплачуваних видів діяльності. Ця галузь тяжіє до скупчень населення в урбанізованих районах. Загальний рівень розвитку швейної промисловості, її технічна озброєність, якість швейних виробів характеризуються більш високими показниками у країнах Європи, США, Канаді, Японії. Проте в розвинених країнах майже не існує великих фабрик з виробництва одягу через те, що праця робітників тут коштує досить дорого. «Швейним цехом» розвинених країн донедавна були виключно азіатські країни з їх дешевою працею найманих робітників. Конкуренцію азіатам склали постсо-
ціалістичні країни Європи, де праця робітників так само дешева, а якість набагато краще.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 84 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |