Читайте также:
|
За кількістю населення виділяють найбільші країни (з населенням понад 100 млн осіб: Китай, Індія, США, Індонезія, Бразілія, Пакистан, Банґладеш, Ніґерія, Росія, Японія, Мексика — всього 11 країн світу), великі країни (40–100 млн осіб, наприклад: Німеччина, Велика Британія, Україна), середні країни (20–40 млн осіб, наприклад: Іспанія, Аргентина, Румунія), малі країни (1,5–20 млн осіб, наприклад: Казахстан, Нідерланди), дрібні країни (менше за
1,5 млн осіб, наприклад: Андорра, Ліхтенштейн, Тувалу).
За географічним положенням країни поділяють на континентальні, які не мають прямого виходу до моря, та приморські.
За структурою господарства розрізняють країни аграрні, аграрно-індустріальні, індустріально-аграрні, індустріальні та постіндустріальні. В аграрних країнах провідною галуззю є сільське господарство (Лаос, Свазіленд).
Типологія країн за рівнем соціально-економічного розвитку. Економічна потужність держави, ефективність використання її потенціалу, рівень розвитку науки і техніки та життя населення — головні критерії, які визначають місце країн у світі. В основі такої типології лежать показники валового внутрішнього продукту (ВВП) або валового національного продукту (ВНП).
Результати аналізу дозволяють дійти висновку, що на підставі лише одного показника типологія країн за соціально-економічним розвитком не є об’єктивною, тому більшість науковців використовують декілька показників, як економічних, так і соціальних. В українській соціально-економічній географії типології різних авторів дещо відрізняються одна від одної. Але всі вони побудовані на основі аналізу низки показників, як-от: обсяг і структура
ВВП, структура зайнятості населення, рівень урбанізації, освіти,
медицини тощо.
Нафтодобувні країни Саудівська Аравія, Оман, Кувейт, ОАЕ, Бруней, Катар, Ірак, Іран, Лівія і т. ін.
Відносно високі прибутки, залежність від коливання цін на енергоносії
Дрібні острови Багамські острови,Барбадос,Бахрейн,Сейшельські острови
Відносно високі прибутки за рахунок розвитку туризму і банківської сфери Країни середніх можливостей Країни Латинської Америки, Північної Африки, Азії Значний економічний потенціал, переважно аграрна спеціалізація,фінансова залежність
Найменш розвинені країни Чад, Ефіопія, Малі, Афганістан,Бутан, Камбоджа і т. ін.
Аграрно-сировинна спеціалізація, безробіття,голод.Країни з перехідною економікою. Колишні республіки СРСР(без країн Балтії); окремі країни
Центральної Європи, Монголія. Перехід від планової до ринкової економіки.
Країни планової економіки Китай, В’єтнам З елементамиринковоїекономіки
КНДР, Куба Централізоване планування та «урівнялівка».Для визначення соціально-економічного статусу країн в ООН останнім часом використо- вується індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Цей показник акумулює три складові соціально-економічного розвитку: середня тривалість життя, рівень освіти та скоригований щодо купівельної спроможності реальний ВВП на душу населення. Індекс був розроблений 1990 року пакистанським економістом Махбубом ель Хаком і використовується з 1993 року ООН у щорічному звіті. ІРЛП має значення від 0 до 1. Країни поділено на три категорії: з високим ІРЛП (понад 0,8), із середнім ІРЛП (0,5–0,8), із низьким ІРЛП (менш 0,5). Найвищі показники ІРЛП мають такі країни, як Ісландія, Норвеґія, Австралія, Канада, Ірландія, Швеція, Швейцарія, Японія, Нідерланди, Франція, Фінляндія. 1993 року Україна посідала 45 місце, в 1999 р. — 91, в 2007 — 76 (0,788), поряд з Колумбією та Самоа. Середньосвітовий
Показник ІРЛП складає 0,716.
Основним критерієм Світового банку при класифікації країн за
рівнем їх економічного розвитку є розмір валового національного доходу (НД) на одну особу. Виділяють три групи країн: з низьким, середнім та високим рівнем доходів на одну особу (розвинені країни). Кінець ХХ – початок ХХІ ст. характеризується двома взаємовиключними, на перший погляд, процесами інтеграції та дезінтеграції країн світу. Розпад СРСР, Югославії, Чехословаччини, поява значної кількості невизнаних республік, сепаратистські настрої в Канаді, Великій Британії свідчать про прагнення народів до самостійності, власної державності. Проте зважаючи на сучасний рівень науки, техніки та економіки, ефективний розвиток кожної окремо взятої держави можливий лише за умов тісного співробітництва з іншими державами. Для того щоб координувати співробітництво, створюються міжнародні організації — об’єднання держав або національних товариств неурядового характеру для досягнення спільних цілей (політичних, економічних, науково - технічних тощо). Сьогодні у світі нараховується близько 2,5 тис.міжнародних організацій. Їх кількість продовжує зростати, що свідчить про потреби країн у спільній праці. Визначимо особливості провідних міжнародних організацій, їх роль у світовому просторі.
Функціональний і просторовий розподіл міжнародних організацій у світі. Поділ міжнародних організацій за функціями:
загальнополітичні, військово-політичні, економічні, валютно-фінансові.
Характеристика міжнародних організацій. ООН — універсальна міжнародна організація, створена з метоюпідтримки миру і міжнародної безпеки й розвитку співробітництваміж державами.Перші засади ООН були окреслені на конференції у Вашинґтоніна засіданнях, що проходили у вересні–жовтні 1944 р. Тоді США,Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілі, структуру і функції майбутньої організації.25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франціскона Нараду Об’єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складався з 19 глав і 111 статей.24 жовтня Статут був ратифікований і набрав сили.
Головними принципами ООН є:
• суверенна рівність усіх її членів;
• виконання обов’язків згідно зі Статутом;
• розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами;
• відмова від погроз силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави;
• забезпечення того, щоб держави, які не є членами ООН, діяли згідно із принципами ООН, коли це необхідно для підтримки
миру і безпеки;
• невтручання у внутрішні справи держав;
• повага до основних прав и свобод людини;
• рівноправ’я і самовизначеність народів;
• співробітництво і роззброєння.
Головні органи ООН: Генеральна Асамблея ООН, Рада Безпеки
ООН, Економічна і Соціальна Рада, Рада з Опіки, Міжнародний Суд, Секретаріат. Організація Об’єднаних Націй є центром вирішення проблем,
з якими зіштовхується все людство.
Організація Північноатлантичного договору, НАТО або Північноатлантичний Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization— NATO) — міжнародна політично-військова організація,створена 4 квітня 1949 р. На сьогодні налічує 28 держав. Головним принципом організації є система колективної оборони. Штаб-квартира знаходиться в Брюсселі (Бельґія).
Європейський Союз. Перший крок у бік створення сучасного Єв-росоюзу був зроблений в 1951 році: ФРН, Бельґія, Нідерланди, Люксембурґ, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі. З метою поглиблення економічної інтеграції ті самі шість держав в 1957 році заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) і Європейське співтовариство з атомної енергії. Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейський Союз.
Рада Європи ( РЄ) — одна з найбільш впливових та найчисельніших міжнародних організацій Європи. Заснована у 1949 р. Штаб-квартира знаходиться у Страсбурзі (Франція). Тепер її членами є 47 європейських держав. У 1995 р. до Ради Європи вступила Україна.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 78 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |