|
Читайте также: |
Світове господарство. Світове господарство — історично складена сукупність національних господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою всесвітніми економічними зв’язками, в основі яких лежить міжнародний поділ праці.
Основними умовами формування світового господарства є:
• утворення світового ринку — системи обміну товарами та послугами між національними господарствами;
• розвиток великої індустрії (заміна ручної праці на машинну призвела до підвищення продуктивності праці і збільшенню обсягів виготовлюваної продукції);
• розвиток транспорту та сучасних засобів комунікації.
Світове господарство — складна система, в якій розрізняють галузеву й територіальну структуру.
Галузева структура — це сукупність споріднених груп галузей, які виробляють однорідну продукцію, надають різноманітні послуги і здійснюють суспільно корисну діяльність різних видів.
Територіальна структура — це розміщення і розподіл галузей господарства по країнах, регіонах, континентах. У сучасному світовому господарстві виділяють три головних економіч них ядра: Європейський (на чолі з Німеччиною), Американський (про відна роль США), Азіатсько-Тихоокеанський (керівна роль Японії).
Міжнародний географічний поділ праці. Організуючою основою світового господарства є міжнароднийгеографічний поділ праці (МГПП) — вища форма суспільного поділу праці. МГПП виражається в спеціалізації окремих країну виробництві певних видів продукції, послуг і подальшому обміні ними.
Головними чинниками МГПП є:
• географічне положення країн (наприклад, спеціалізація на морському рибальстві приморських країн);
• природно-ресурсна база (визначає спеціалізацію країн на галузях добувної промисловості, сільського та лісового господарства, відпочинку, туризму);
• соціально-економічні умови (розвиток окремих галузей під впливам історичних, національних, релігійних особливостей, рівень розвитку продуктивних сил, нагромадження капіталів, НТП тощо).
Спеціалізація окремих країн у виробництві певних видів продукції і послуг передбачає їх виробництво у розмірах, які набагато перевищують потреби країни-виробника. Так формуються галузі міжнародної спеціалізації, тобто такі, які орієнтовані на експорт продукції і в першу чергу визначають «обличчя» країни у міжнародному розподілі праці.
Наприклад, Саудівська Аравія є постачальником на світовий ринок нафти, Канада — зернових, Замбія — міді, Японія — робототехніки, радіоелектроніки, автомобілів, капіталу.
Міжнародна спеціалізація зумовлює необхідність міжнародного обміну товарами і послугами.
Транснаціоналізація — це виведення господарської діяльності поза межі країни. Прикладом транснаціоналізації є утворення транснаціональних корпорацій (ТНК).
Міжнародна економічна інтеграція — процес встановлення глибоких та стійких взаємозв’язків між групами країн та проведення ними злагодженої міждержавної економічної політики.
Виділяють такі основні форми міжнародної економічної інтеграції:
• зона преференційної торгівлі — являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи на імпорт товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства що об’єднує понад 50 держав;
• зона вільної торгівлі — у її межах діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення мит, податків та зборів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі США — Канада (1988 р.);
• митний союз — це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському Союзі (з 1968 р.);
• спільний ринок — у його межах забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського Союзу в 90-х рр. XX ст. Формується Північно-Американський спільний ринок (США, Канада, Мексика);
• економічний союз — вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.), Європейський Союз до 1991 р. — колишній СРСР.
Результатом міжнародної економічної інтеграції є формування міжнародних економічних угруповань, таких як, наприклад, Європейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Ліга арабських держав (ЛАГ), Африканський Союз, Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких
поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.
НТР та її основні ознаки. Поступальний рух людського суспільства у розвитку наукиі техніки називають науково-технічним прогресом (НТП).
На відміну від НТП, що споконвіку супроводжує розвиток цивілізації, науково-технічна революція (НТР) — це якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, що призвів до докорінних змін виробництва на основі впроваджень новітніх науково-технічних досягнень і перетворення науки на виробничу силу. Початок НТР пов’язують з серединою 40-х рр. XX ст. Її ототожнюють з першою вдалою спробою звільнити ядерну енергію і ство-
ренням перших ЕОМ.
Основні ознаки сучасної НТР:
• універсальність та всеосяжність — перетворює всі галузі і сфери, характер праці, побут, культуру, психологію людей;
• прискорення науково-технічних перетворень — різке скорочення часу між науковим відкриттям та його впровадженням у виробництво, що призводить до швидкого морального зношення продукції і необхідності її постійного оновлення;
• зміна ролі людини у виробництві — у всіх галузях діяльності відбувається зміна характеру та змісту праці, збільшення частки розумової праці, тобто її інтелектуалізація;
• військово-технічна революція — значна частка новітніх досягнень спершу запроваджується у військових цілях, які згодом переносяться й у цивільне життя (наприклад, мережа Інтернету).
Під впливом бурхливого розвитку науки і техніки сучасне світове господарство суттєво змінюється (прискорення темпів виробництва, зміни у галузевій структурі економіки та у територіальній організації господарства тощо).
Зміни у галузевій структурі господарства в період НТР. Зміни в галузевій структурі світового господарства:
• змінюється співвідношення між виробничою та невиробничою сферами — кількість працюючих у сфері послуг зростає, а у виробничій скорочується;
• у галузевій структурі промисловості зростає частка обробних галузей та скорочується частка видобувної промисловості. Випереджальними темпами відбувається розвиток електроенергетики, машинобудування і хімічної промисловості (галузі «авангардноїтрійки»). Провідного значення набувають новітні галузі: мікроелектроніка, робототехніка, створення гнучких виробничих систем (ГВС), біотехнології, виробництво нових конструкційних матеріалів;
• у галузевій структурі сільського господарства з ростом інтенсифікації виробництва зростає частка тваринництва, яке в розвинених країнах дає 3/4 валової продукції галузі. У рослинництві відбулася «зелена революція», яка полягала у запровадженні високопродуктивних сортів рослин, механізації господарства та меліорації земель;
• змінюється розподіл праці між окремими видами транспорту. Зменшується частка залізничних перевезень, зростає значення автомобільного транспорту. Морський транспорт забезпечує міжнародні перевезення вантажів, але перевезенням пасажирів, за винятком туристів, практично не займається. Зростає значення авіаційного, трубопровідного, електронного видів транспорту. Види транспорту вдосконалюються;
• змінюється товарна структура торгівлі. Зростають обсяги купівлі та продажу готових товарів, скорочується — сировини. Набула розвитку торгівля технологіями: ліцензіями, патентами, технічним досвідом, інформаційними послугами.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 89 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |