Читайте также:
|
Кількість населення на Землі. Демографія — наука про закономірності відтворення населення. Вона вивчає процеси народжуваності, смертності, шлюбності,освіченості, міграції, зайнятості, віковий та статевий склад населення.
Відтворення населення. Відтворення — сукупність процесів народжуваності і смертності, співвідношення яких визначає величину природного приросту. У наш час у світі переважають два типи відтворення населення. Для першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності, смертності й природного приросту (до 12 чоловіна 1000 жителів). Цей тип характерний для більшості країн Європи, Північної Америки. Другий тип відтворення властивий країнам Азії, Африки та Латинської Америки. Для нього характерні порівняно високі показники народжуваності, стабільні на певному (часто низькому) рівні показники смертності та високий природний приріст (понад 12 чоловік на 1000 жителів). Так, природний приріст населення в розвинених країнах Західної Європи та Північної Америки становить відповідно 3 і 5 чоловік на 1000 жителів, тоді як, наприклад, у країнах Південної Азії — 22, Центральної Америки — 31 чоловік на 1000 жителів.
У країнах з першим типом відтворення населення державні заходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного приросту, а в країнах з другим типом, навпаки,— на скорочення. Політику заохочування народжуваності найбільш активно проводять Франція і Швеція. У Німеччині прийнята складна система заохочувальних заходів, яка включає виплати грошової допомоги і надбавок, надання житлових пільг. Демографічна політика, спрямована на стримування народжуваності, проводиться в багатьох країнах Азії.
Статево-віковий склад населення. Від типу відтворення залежить вікова структура населення. У країнах з першим типом частка молоді незначна, а частка людей похилого віку постійно збільшується — відбувається процес «старіння нації». Другий тип, навпаки, характеризується значною кількістю молодих людей. Вікова структура населення пов’язана також з показниками тривалості життя. За даними ООН, у 2005 р. середня тривалість життя складала 63,9 років для чоловіків та 68,1 років у жінок. У розвинених країнах ці показники становлять 71,9 років та 79,3 років відповідно. Найдовше живуть люди у Японії (81,4 років). У країнах, що розвиваються, чоловіки живуть се-редньому 62, 5 років, а жінки — 65,7 років. Найменша тривалість життя в Ботсвані (36 років), Сьєрра-Леоне (40,5 років).
Відмінності у статевому складі не настільки значні. Загалом в світі переважають чоловіки — на 100 жінок припадає приблизно 102 чоловіки. Однак співвідношення чоловіків і жінок у різних країнах різне. Так, у країнах Європи, США, Канаді чисельно переважать жінки. У країнах Африки, Латинської Америки, Австралії та Океанії кількість чоловіків і жінок є приблизно однаковою. А в більшості країн Азії досить помітно переважають чоловіки. Особливості статево-вікового складу населення відображають
статево-вікові піраміди.
Розміщення населення. Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Середня густота населення в 2009 р. склала приблизно 48 осіб/км2. Однак понад 2/3 його сконцентровано на 8 % суходолу, близько 85 % проживає в Східній півкулі, 60 % — у помірному поясі Північноїпівкулі, більш ніж 50 % на низовинах і майже 1/3 в приморськійсмузі. На сучасному етапі розвитку людства розміщення населеннядедалі більше залежить від соціально економічних чинників —розміщення виробництва, комфортних умов життя тощо.
Окремі регіони Землі відрізняються великим скупченням населення:
1) східноазіатський (Китай, Японія, Корея) — густота населення 200–400 осіб/км2;
2) південноазіатський (Індія, Банґладеш, Шрі-Ланка, Пакистан) — 300–800 осіб/км2;
3) європейський — понад 100 осіб/км2;
4) південно-східно-азіатський (Індонезія, Таїланд, Філіппіни та ін.) — 400–500 осіб/км2.
Залежно від місця проживання населення Землі поділяється на міське і сільське. Критерій міста закріплюється законодавством в кожній країні, коливаючись від 200 осіб в Данії, Швеції, Фінляндії до 50 тис. чоловік в Японії. Міське населення в сучасному світі складає майже половину від загальної кількості, і його частка продовжує збільшуватися.
Урбанізацію можна визначити і як світовий історичний процес підвищення значення міст у житті суспільства, поступове перетворення суспільства на міське за характером праці, способ життя, культури, що пов’язано з розвитком цивілізації і особливо — розвитком НТП. До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уруґвай, Кувейт, Ізраїль, Японія.
Урбанізація може набувати різних видів. Так, наприклад, виділяють тенденцію до субурбанізації (підвищення ролі передмість, які «відтягають» на себе частину населення і функцій міст) і псевдоурбанізації (зростання населення міст відбувається за рахунок неконтрольованого притоку без-робітних, що створює соціально- економічні проблеми). Зростання міст і посилення зв’язків між ними призводять до виникнення такої форми розселення, як міська агломерація. Міська аґломерація — це компактне просторове угруповання поселень (головним чином міських), об’єднаних в одне ціле інтенсивними виробничими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв’язками. Найбільші міські аґломерації світу сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Ріо-де-Жанейро та інших міст. Якщо зона урбанізована цілком, міські аґломерації на цій території зливаються, утворюючи мегалополіс — найбільшу форму роз-
селення. Найбільший за кількістю жителів — японський Токкайдо (понад 80 млн чол.). Три мегалополіси знаходяться в США: Бос-Ваш (близько 50 млн чол.), Приозерний (близько 35 млн чол.), Каліфорнійський (18 млн чол.). В Європі ще два мегалополіси по 35 млн чол. — Англійський та Прирейнський.
Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині проживає в сільській місцевості. Сільське населення переважає в таких країнах, як Банґладеш (понад 70 % кількості), Індія, Пакистан, Індонезія, Китай. У деяких країнах Африки воно становить близько 80 % усього населення.
При цьому сільське розселення може бути двох типів:
а) групове (Західна Європа, Японія, Китай, Росія, Україна, країни, що розвиваються);
б) розкидане або фермерського типу (США, Канада, Австралія).
Ці типи сільського розселення можуть поєднуватися, утворюючи проміжний тип.
Міграції та їх класифікація. Міграція населення (від лат. migratio — переміщення) — переміщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших адміністративно-територіальних одиниць зі зміною місця проживанняназавжди або на більш-менш тривалий час. Для характеристики міграцій використовують різні критерії. Міграції класифікують за причинами (економічні, політичні, релігійні, національні, екологічні тощо); термінами (сезонні, тимчасові, постійні, або незворотні), масовістю (одиничні і масові); дальністю (міжконтинентальні і внутрішньоконтинентальні); напрямами
(зовнішні і внутрішні); мотивами (примусові та добровільні); способами організації (організовані та неорганізовані); правовим статусом (легальні і нелегальні).Розглянемо деякі з них детальніше. Залежно від напряму мі-грації розділяють на зовнішні (перетин кордонів держави) і внутрішні (переміщення всередині державної території). Якщо зовнішня міграція розглядається як виїзд за межі держави, її називають еміграцією, то в’їзд або повернення на колишнє місце проживання — імміграцією.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 164 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |