Читайте также:
|
Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількісної і якісної межі, коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства з усією природою планети. НТР привела, з одного боку, до формування у людства всеохопної системи знань і технологій, з другого — до збільшення антропогенного впливу на природу.
Їх можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні.
Проблема збереження миру. Проблема збереження миру на Землі — найважливіша, оскільки під час виникнення глобального військового конфлікту у світі,нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями (АЕСтощо), всі інші проблеми втрачають сенс. Неможливість обмеженого впливу ядерного інциденту на довкілля яскраво продемонструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС (1986 р.).У сучасну епоху старі підходи до розуміння війни піддаютьсякритиці на тій підставі, що в ядерну епоху в разі застосування атомної зброї не буде ні переможців, ні переможених. Проте, окрімядерної війни, у світі ведуться звичні війни. В епоху глобалізаціїнеобхідне чітке усвідомлення того, що будь-яка війна (тим більшесвітова) може мати катастрофічні наслідки для майбутнього всієї
людської цивілізації. Жорстока реальність полягає в тому, що ніколи ще в історії людства не накопичувалася така кількість смертоносної зброї, її
достатньо, щоб кілька разів знищити все живе на Землі або навіть саму планету. На початку 90-х років країни світу витрачали на військові потреби понад 1 трлн дол. на рік. Це дорівнювало обсягу роботи всього світового ринку послуг або ж величині, що співмірна з третиною обороту світової зовнішньої торгівлі. Майже половину коштів на військові потреби у світі витрачають дві країни — США та Росія. У деяких державах військові ви-
трати перевищують 1/10 їх ВВП (КНДР, Пакистан, Ірак, Грузія). Чимало небагатих за доходами на душу населення країн світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну (Пакистан, Іран, Ірак, Сірія, Куба, В’єтнам та ін.). На задоволення попиту на воєнні товари та послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн чоловік, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу. Офіційно у світі існує 5 країн, які на своїй території мають право утримувати ядерну зброю — це так звані держави «ядерного клубу»: США, Росія, Великобританія, Франція, Китай. Останнім часом «неофіційними членами ядерного клубу» стали ще й Індія, Пакистан, Ізраїль, Південна Корея. Існують також порогові держави, які володіють технологіями виробництва цієї зброї і можуть її створити у найкоротший час. Серед них Іран, Ірак, Південна Африка, Бразілія, Аргентина, Японія. На щастя, наприкінці XX ст. міжнародна обстановка у світі поступово змінюється від конфронтації до взаєморозуміння і співробітництва. У 1988 р. між США та СРСР була укладена угода про ліквідацію ракет середнього радіусу дії. У 1994 р. Україна першою серед країн світу відмовилася від ядерної зброї (на час проведення цієї акції вона мала третій за потужністю у світі ядерний арсенал). Ядерна зброя була виведена також з Казахстану і Білорусі. У 1994 р. країни НАТО схвалили програму «Партнерство заради миру», до якої приєдналися 24 держави, в тому числі нейтральні Фінляндія,
Швеція, а також Україна та ряд інших країн. На жаль, ні, на планеті все ще зберігаються точки потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів. Тільки від закінчення Другої світової війни до початку ХХІ ст. відбулося понад 38 міжнародних та близько 100 внутрішньодержавних конфліктів, в яких загинули десятки мільйонів людей. Вони мають міжетніч-
ний характер (Афганістан, Індія, Банґладеш, Ніґерія, Чечня в Росії, Косово в Сербії, Південна Осетія та Абхазія в Грузії, Палестина та Ізраїль) або прикордонний (між Індією та Пакистаном тощо). Регіональні конфлікти часто породжують ще одну сучасну проблему — міжнародний тероризм. Події 11 вересня 2001 р. в США показали, що тероризм перетворюється на такий потужний фактор загрози поступальному розвитку світового співтовариства, як й інші глобальні проблеми сучасності. Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою, і його досягнення можливе за умови взаємопорозуміння і всебічного співробітництва.
Демографічна проблема та проблема подолання відсталості країн, що розвиваються. Вона зумовлена, з одного боку «демографічним вибухом» в країнах, що розвиваються, з іншого — депопуляцією в розвинених
країнах. Переважна більшість населення світу живе в країнах, що роз-
виваються (4,7 млрд осіб). За прогнозами демографів, до 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд осіб, що становитиме 95 % приросту населення світу. Прогнозні розрахунки ООН свідчать, що за сучасних темпів приросту населення у країнах Південної Азії і Африки їх частка в населенні світу до кінця XXI ст. перевищить 60 %. У країнах Азії, Африки, Латинської Америки швидке зростання кількості населення (подвоєння через кожних 20–30 років) призводить до загострення важливих соціально-економічних проблем:
значного переважання темпів приросту населення над темпами економічного росту і до ще більшого відставання від аналогічних показників розвинених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30 % працездатного населення світу), зростання чисельності неграмотних поряд з ростом частки грамотного населення у світі (85 % наприкінці століття).
Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу розпочинає XXI ст. з 1 млрд безробітних, 1 млрд голодуючих, 1 млрд неграмотних, 2 млрд, що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд знедолених, що знаходяться за «межею бідності». Глобальність проблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, і нерівномірне
зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.Як показує досвід цілого ряду країн, зниження темпів росту населення залежить від багатьох факторів. До таких факторів належать забезпечення всього населення житлом належної якості,
повна зайнятість, вільний доступ до освіти і медичного обслуговування. Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації с/г, без розвитку освіти, рішення соціальних питання. Дослідження, проведені в останні роки у деяких країнах Азії та Латинської Америки, показують, що там, де рівень економічного і соціального розвитку більш низький, де більшість населення безграмотне, народжуваність дуже висока, хоча у багатьох з них проводиться політика з регулювання народжуваності, і навпаки — при прогресивних економічних перетвореннях відбувається зниження народжуваності. Тому рішення про-
блеми перенаселення пов’язане з проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються. Забезпечення поступального і пропорційного розвитку госпо-
дарства світу — одна з важливих проблем, що стоїть перед людством. Розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, залишається значним, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров’я та освіти. Проте пересічні економічні показники ВВП на душу населення в розвинених країнах і країнах, що розвиваються, відрізняються в 100 разів! При цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. Світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо драматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на межі ХХ–ХХІ ст.ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадає на країни, що розвиваються. Наприкінці XX ст. глобальна проблема винайдення шляхів пропорційного економічного розвитку також стала актуальною для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України). Розв’язати проблему відставання країн можна за умов надання їм допомоги сильними високорозвиненими державами. Прикладом
допомоги може слугувати надання вигідних кредитів для розвит ку галузей промисловості, таких як енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, або за певних умов для розвитку індустрії туризму.
Економічні проблеми. До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу.Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного.Зумовлені вони передусім недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням.Основним шляхом вирішення сировинно-енергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного
використання сировини, створення маловідходного і безвідходного
виробництв. До зменшення використання сировини повинна привести за-
міна багатьох видів природних матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть створюватися із наперед заданими властивостями. Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів: металобрухту, макулатури, пластмас. Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують «малі» високорозвинені країни Західної Європи. Тут
використовується 80–90 % щорічного надходження металобрухту, 50–70 % макулатури і багатьох видів пластмас, до 75 % побутового сміття спалюється з метою виробництва енергії. Розв’язання енергетичної проблеми, крім повсюдної економії енергії і вдосконалення існуючої теплової енергетики на принципово нових технологічних засадах (наприклад, спалювання вугілля
у «киплячому шарі»), передбачає широке використання альтернативних джерел енергії, передусім сонячної, вітрової, внутрішнього тепла Землі.
Якщо тенденції впровадження альтернативних джерел та зберігаючих технологій розвиватимуться, розв’язання сировинно-енергетичної проблеми можливе вже у ХХІ ст. Набагато складніша ситуація з продовольчою проблемою, яка визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн осіб, а ще 1 млрд осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. Найбільш критичне становище склалося у 20 країнах «зони голоду», що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво продовольства. Середньодобова забезпеченість їжею оціню-
ється у цих країнах на 80–85 % від рекомендованих ФАО норм. Причиною голоду є неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60 %, тоді як у Німеччині 17 %. Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності оброблювальних земель, поєднавши апробовані форми
землеробства із сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці у країнах, то розвиваються, у 2–3 рази. Цього було б достатньо для задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах.Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20 % харчових білків тваринного походження.
Екологічна проблема. Сучасна екологічна ситуація характеризується надзвичайноюнапруженістю, оскільки суть екологічних проблем полягає в конфлікті між зростаючою природоперетворювальною діяльністю людини і процесами, які регулюють динамічну рівновагу в біосфері.Безумовно, саме лише використання техніки в процесі «обмінуречовиною і енергією» між людиною і природою призводить до порушення балансу природних сил і ресурсів. Однак загроза екологічної кризи стала реальною через те, що індустріальний розвиток цивілізації тривалий час відбувався за принципом вседозволеності.
На початку ХХІ ст. екологічні проблеми можна розглядати
у кількох аспектах.
1) Для атмосфери найбільш гострими є проблеми «парникового ефекту», «озонових дір», кислотних дощів, пилового забруднення.
2) Практично непридатною є вода, в якій навіть у невеликих кількостях розчинені отруйні або агресивні хімічні елементи. Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові і озерні води. Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами. Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластичних синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються за природних умов, призвело до їх значного нагромадження у водах Світового океану, особливо в Атлантичному океані.
3) Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель. Деградацію земель спричиняє багато факторів: гірничі розробки, посилення водної і вітрової ерозії, хімічне забруднення ґрунтів міндобривами та отрутохімікатами тощо.
4) Нині темпи знищення вологих екваторіальних лісів планети у багато разів перевищують швидкість їх відновлення. Протягом 1990–2005 рр. планета втратила понад 125 млн га лісу. Одночасно із вирубкою лісів йде процес опустелювання. Таким чином, внаслідок людської діяльності відбувається де-
градація всіх природних комплексів. Ми перебуваємо в ситуації екологічної кризи. Серед основних шляхів розв’язання екологічних проблем є такі:
1) перехід до матеріало- та енергозберігаючих технологій, а в перспективі — до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва;
2) використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності досвіду раціонального природокористування. Розробка регіональних схем використання ресурсів залежно від природних, економічних та соціальних особливостей території;
3) розширення природно-заповідних територій, особливо в районах з нестабільними екологічними системами (тундра, пустеля, вологі екваторіальні ліси);
4) екологічна освіта й виховання населення.
Соціальні проблеми. Численні глобальні проблеми існують у галузі взаємовідносинміж людиною і суспільством. Це проблеми охорони здоров’я, освіти,культури, злочинності та ін. Можливості розв’язання цих проблем за-
лежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої гостроти вони набирають у слаборозвинених регіонах світу. Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума, холера), стан охорони здоров’я у багатьох країнах викликає тривогу. Багато сучасних хвороб (серцево-судинні, легеневі, ракові) є наслідком погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих психологічних стресів. Замість вже подоланих виникають нові епідемії, найбільш загрозливою серед яких
є СНІД. Щодня понад 6 800 осіб стає ВІЛ-інфікованими, а більше 5700 помирає від СНІДу. Кількість людей, носіїв ВІЛ-інфекції досягла майже 34 млн осіб. Найвищий рівень захворюваності на СНІД зафіксовано у Свазіленді, Ботсвані, Лесото, Південній Африці, Зімбабве, Намібії, Замбії, Мозамбіку, Малаві, Кенії. У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються інфекційні хвороби. У третини населення Землі, пе-
реважно в країнах, що розвиваються, діагностовано туберкульоз. У промислово розвинених країнах більшість людей помирає від серцево-судинних і онкологічних захворювань. Щороку майже 10 млн дітей помирають, не досягнувши п’ятирічного віку. Переважна більшість цих дітей вижила б за умов поєднання таких факторів, як дбайливий догляд, достатнє харчування та елементарне медичне обслуговування. Таким чином, дитяча смертність тісно пов’язана з бідністю. Крім того, основними умовами розв’язання проблем охорони здоров’я є перехід до здорового способу життя, забезпечення повноцінного харчування, поліпшення екологічних умов про-
живання і, звичайно, розвиток медицини, пропаганда здорового способу життя. Щоб бути конкурентоспроможними в умовах сучасної економіки з її науковими технологіями та мінливими ринками, країнам потрібна на тільки зорова, а й кваліфікована робоча сила, що володіє знаннями та вміє їх застосовувати на практиці. Такі трудові резерви мають розвинені та постсоціалістичні країни. Водночас, за даними ЮНЕСКО, понад 75 млн дітей молодшого шкільного віку не відвідують школу. «Лідерами» в цьому показнику виступають найбідніші країни Африки. На жаль, розв’язати цю проблему буде неможливо, якщо не буде усунуто всі чинники, що змушують дітей працювати і не дають можливості бідним родинам віддати своїх дітей до школи. За даними ЮНІСЕФ, у світі понад 300 млн дітей — 16 % населення віком від 5 до 17 років — зайнято певним видом трудової діяльності. Складна соціально-економічна ситуація в багатьох країнах світу, всесвітня криза духовної культури сприяла переростанню такого негативного явища у проблему глобального масштабу, як злочинність. Інтернаціоналізація злочинності у багатьох випадках значно випереджує темпи світової інтеграції в економічній, соціальній і культурній сферах. Особливо після того, як вона набула організованих форм, сформувала й постійно розширює світовий ринок наркотиків і зброї. Глобальні проблеми вимагають і глобальних рішень. Для цього необхідне широке міжнародне співробітництво і координація зусиль усього людства в різних сферах: політичній, економічній, науковій, освітянській тощо.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 88 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |