Читайте также:
|
Значення сільського господарства. Сільське господарство, як і раніше, відіграє провідну роль в забезпеченні населення продовольством, а окремі галузі промисловості — сировиною.
Наприклад, у США один зайнятий у цій сфері працівник забезпечує продуктами майже 139 жителів країни, а в Україні — лише 12–13.У розвинених країнах сільське господарство є складовою агропромислового комплексу (АПК) — системи взаємопов’язаних галузей сільського господар-ства, хімічної промисловості, машинобудування, транспортної та обслуговуючої інфраструктури, переробної промисловості, закладів науки, банків тощо. Незважаючи на високу частку працюючих в аграрному секторі,
країни, що розвиваються, не спроможні забезпечити навіть власні потреби у продовольстві. Тому для людства залишається актуальною продовольча проблема, яку обґрунтувала Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО).
Галузевий склад сільського господарства. Співвідношення рослинництва і тваринництва залежить від рівня індустріалізації країни, природних умов, етнічних і релігійнихособливостей тієї чи іншої країни. У цілому в економічно розвинених країнах Європи і Англо-Америки переважає тваринництво, щоведеться на передовій базі з використанням досягнень науки, а в країнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіальній зоні та зоні мусонного клімату — рослинництво.
Характеристика рослинництва. Рослинництво дає близько 30 % продукції, що безпосередньовикористовується людиною, решта йде на забезпечення розвиткутваринництва та інших галузей.Зернові культури є головними продовольчими і фуражнимирослинами. Вони займають більшу частину посівних площ земноїкулі. Основні зернові культури світу — пшениця, рис, кукурудза,які називають «трьома хлібами людства».
Світове виробництво зерна щороку складає понад 2 млрд т, у тому числі близько 600 млн т пшениці. Експорт пшениці виявився сконцентрованим у руках порівняно невеликої групи країн — США (50 %), Канади, Франції, Австралії, Аргентини. Великими імпортерами зерна (більше 50 % світового імпорту) є країни, що розвиваються. Вони ввозять головним чином продовольче зерно. Наприклад, Єгипет завозить щороку близько 10 млн т зерна, Бразілія — 5 млн т, Японія — 30 млн т, Росія — 27–35 млн т. До
імпортерів належать також Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Швейцарія, Китай.
Рис культивують перш за все в країнах Південної, Східної та
Південно-Східної Азії (90 % світового збору). Посіви рису є також у Центральній Азії, південних районах Європи, на півдні Північної Америки та в окремих регіонах Південної Америки. Найбільшими виробниками рису є Китай та Індія (дають понад половину світового врожаю), В’єтнам, Корея, Індонезія, Банґладеш, Таїланд, Бірма, Філіппіни, Бразілія, Мексика, Мадаґаскар, Японія, США, Італія, Іспанія. Але до числа найбільших експортерів вони входять не всі, що пояснюється великою кількістю населення у цих країнах. Основними експортерами рису є Таїланд, США, М’янма, Італія, а імпортерами — Індонезія, Іран, країни Європи.
Кукурудза у більшості країн є кормовою культурою. Але в окремих країнах вона вживається як продовольче зерно. Майже половина кукурудзи, що виробляється у світі, припадає на США. Великими виробниками кукурудзи також є Китай, Франція, Південна Африка, Бразілія, Мексика, Аргентина, Україна, Росія, Румунія. Основні експортери кукурудзи: США, Аргентина, Франція, Таїланд, ПА. Головними імпортерами цього зерна є країни Європи та Японія.
До технічних культур належать цукроносні, олійні, волокнисті культури та каучуконоси. До цукроносних культур відносяться цукрова тростина та цукровий буряк. Більше половини цукру виробляється з цукрової тростини. Її вирощують у США, Мексиці, Бразілії, Австралії, на Кубі, Філіппінах, у Пакистані, Аргентині, ПА, Перу, В’єтнамі, Китаї. Головні експортери тростинного цукрусирцю: Куба, Бразілія, Мексика, Ямайка, Пуерто-Рико, Філіппіни, Маврикій, Австралія. Основними імпортерами є країни Європи, Японія, Канада.
Цукровий буряк вирощують переважно у країнах Європи та
Північної Америки. Головними виробниками цукру-сирцю з цукрового буряку є Франція, Німеччина, Україна, Італія, Росія, Великобританія, Іспанія, Польща, Чехія, Словаччина. Значним експортером бурякового цукру є Франція. Має всі умови стати великим експортером цього продукту Україна. Більшість країн Європи та США імпортують цукор, навіть якщо у них є власне виробництво.
Олійні культури є сировиною для одержання жирів рослинного походження. Головною олійною культурою є соєві боби, з яких у світі отримують до 1/3 олії. Близько 60 % збору соєвих бобів та 80 % виробництва припадає на США. Ця олія виробляється також у Китаї, Кореї, Японії, Канаді, Бразілії, Індонезії.
Арахіс вирощують у багатьох країнах субтропіків та тропіків. Він поширений в Індії, Ніґерії, країнах Західної Африки, Індонезії, Бразілії, Аргентині, США, Китаї. Основні експортери — країни Західної Африки, імпортери — країни Європи.
Соняшник вирощується переважно в Росії, Україні, країнах південної Європи, США, Аргентині, Китаї. У країнах Південно-Східної Азії та Екваторіальної Африки поширені пальми, з плодів яких одержують пальмову та пальмово-ядрову олію, що використовується як у харчовій, так і у парфумерній промисловості.Значне місце серед продукції олії посідає маслична олія, що виробляється з маслин — плодів оливкового дерева. Основний регіонйого вирощування — середземноморські країни. Перше місце належить Італії, друге — Іспанії, потім ідуть Портуґалія, Греція, Ту-
реччина, Кіпр, країни Північної Африки, Албанія, Болгарія.
Волокнисті культури є сировиною для текстильної промисловості. Найважливішою волокнистою культурою є бавовник. Особливу групу в рослинництві становлять культури тропічного землеробства: чай, кава, какао. Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай, Японія, Індонезія. Розвиток чаївництва відбувається також у Кенії, Уґанді, Мозамбіку, Танзанії, Аргентині, Грузії, Росії та інших країнах. Головними постачальниками чаю на світовий ринок є Індія та Шрі-Ланка, а його споживачами —країни Європи, США, Канада. Кофейне дерево росте в Африці, Латинській Америці, Південній та Південно-Східній Азії.
Виробники кави: Бразілія, Колумбія, Мексика, Сальвадор, Ґватемала, Уґанда, Кот д’Івуар, Ефіопія, Камерун, Анґола, Індія, Індонезія. Найбільші експортери кави: країни Латинської Америки. Дерево какао росте у Африці та Південній Америці. Головними виробниками какао-бобів є Ґана, Ніґерія, Кот д’Івуар, Камерун, Бразілія, Еквадор. Імпортерами кофе та какао-бобів є країни Північної Америки та Європи.
Характеристика тваринництва. У високорозвинених країнах тваринництво високопродуктивне та має інтенсивний характер, у країнах, що розвиваються, — екстенсивне з меншою продуктивністю.Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство,вівчарство, птахівництво.
Скотарство має м’ясний, молочний та м’ясо-молочний напрями. Найпродуктивнішу молочну худобу розводять у країнах Європи та Північної Америки. М’ясний напрям переважає на територіях з посушливим кліматом та великими площами пасовищ. Найбільшим у світі районом м’ясного скотарства є південноамериканська пампа. Аргентину називають «м’ясним цехом світу» через її провідне місце в експорті яловичини. Також крупними експортерами м’яса великої рогатої худоби — яловичини — є Туреччина,
Уруґвай, Франція, Ірландія, Нова Зеландія, Австралія, Монголія.
Свинарство розвинене у густонаселених районах світу, а також у районах виробництва зерна, картоплі, поруч із великими переробними підприємствами харчової промисловості. В економічно розвинених країнах переважає інтенсивне свинарство з переважанням беконних та м’ясо-сальних порід. Більше половини поголів’я свиней припадає на Азію, де виділяється Китай — більш як 1/3 світового поголів’я. Ще третина поголів’я вирощується у країнах Європи, одна десята — у США. Експортери свинини: Бельґія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Китай. Імпортери: Великобританія, Росія, інші країни Європи.
Вівчарство переважає у тих регіонах, де інші види тваринництва не можуть набути достатнього розвитку, де є пасовища з низькотравною рослинністю. Найбільше поголів’я овець розміщене в Австралії — приблизно 1/7 світового стада. Вівчарство є постачальником не тільки м’яса, але й високоякісної вовни.
Птахівництво — одна зі швидко зростаючих галузей тваринництва. У країнах Європи, США, Канаді птахівництво розвивається у складі птахопромислових комплексів, на яких виробляють бройлерне м’ясо. Найбільшими виробниками птахів та продуктів птахівництва — м’яса та яєць — є США, Китай, Італія, Франція, Великобританія, Росія, Україна, Іспанія, Нідерланди, Японія, Канада, Бразілія. Основні експортери бройлерів: США, Нідерланди, Бельґія, Данія, Франція, а яєць — США, Бельґія, Нідерланди.
Загальна характеристика світової транспортної системи. Всі шляхи сполучення, транспортні підприємства і транспортнізасоби в сукупності утворюють світову транспортну систему. У світовому транспорті зайнято понад 100 млн людей. Загальнапротяжність транспортної мережі світу (без морських та авіатрас)складає 36 млн км. Щорічно всіма видами транспорту перевозиться понад 100 млрд т вантажів і понад 1 трлн пасажирів.Основними техніко-економічними показниками роботи транспорту є обсяг перевезень, вантажообіг, пасажирообіг, густотатранспортної інфраструктури, собівартість перевезень, швидкість,залежність від погодних та сезонних змін, маневреність. Різні видитранспорту мають свої переваги та недоліки, тому їх використовують залежно від конкретних умов.
Характеристика основних видів транспорту. Залізничний транспорт
Залізничний транспорт виник у першій половині XIX ст. у зв’язку з розвитком великої промисловості, зокрема кам’я-новугільної і металургійної.
Довжина сучасних залізниць світу становить приблизно 1,3 млн км. Більше половини експлуатаційної довжини припадає на розвинені країни і лише 1/5 — на ті, які розвиваються. Найбільш висока щільність доріг у Німеччині, Бельґії, Швейцарії: 4–18 км/100 км2. У багатьох країнах цей показник не перевищує 0,1–0,5 км/100 км2. Є країни, які не мають залізниць: Кіпр, Лаос, Ніґер, Чад, Бурунді, Ісландія тощо. Показники рівня технічної оснащеності найвищі у США та Західній Європі: там більша частина доріг укладена рейками важкого типу. На станціях широко застосовуються централізація управління та автоблокування, радіотелефони та телебачення. Рухомий
склад — з потужних локомотивів та вагонів великої вантажності,
пасажирських вагонів високої комфортності. На дорогах США та Західної Європи, Японії діють магістралі зі збільшеною швидкістю руху. У 1964 р. в Японії почали функціонувати швидкісні поїзди («шинксансен» —куля-поїзд), які розвивають швидкість 210 км/год. Згодом швидкісні залізниці були споруджені у Франції, а наприкінці XX ст. — у Німеччині. У світі з’явилися комутаторні поїзди, швидкотранзитні легкорейкові системи, потяги, що
приводяться в рух стисненим повітрям тощо.Нині у більшості європейських країн довжина залізничної мережі скорочується. Це зумовлено конкуренцією автомобільного транспорту, який здатний виконувати перевезення за принципом «від дверей — до дверей». У великих за площею країнах, які освоюють свої території, багаті на природні ресурси, довжина залізничної мережі збільшується, зокрема у Китаї, Росії, Індії, Канаді. Китай щороку будує 1 тис. км залізниць.
Автомобільний транспорт. У світі налічується понад 600 млн автомобілів і щороку ця цифра збільшується. Близько 80 % їх кількості зосереджено у США,Японії та Західній Європі. 50 % жителів цих країн мають автомобілі. У країнах, що розвиваються, цей показник в середньому становить 1 %. Навіть у таких відносно розвинених країнах, як Мексикаі Бразілія, він не перевищує 6 %.У розрахунку на 1000 жителів найбільша кількість автомобілів припадає на США, ФРН, Нову Зеландію, Канаду, Австралію,Швейцарію, Швецію, Італію, Францію. Сучасний автомобільнийтранспорт постійно технічно переоснащується і вдосконалюється,у результаті чого з’являються потужніші, швидкісніші, комфортабельніші й ефективніші автомобілі.Необхідною умовою розвитку автотранспорту є сучасні автошляхи. Нині загальна довжина світових автомобільних дорігз твердим покриттям становить понад 20 млн км, найгустіша їх мережа у Західній Європі. Найрозвиненішу мережу автошляхів мають ті країни, де розміщена значна частина автопарку світу: США,Західна Європа, Японія, Канада. Там споруджуються автобани —багатосмужні магістралі з високою пропускною здатністю.
Трубопровідний транспорт. Трубопровідний транспорт, як і залізничний, з’явився у XIX ст.,його появі сприяв розвиток нафтової промисловості. Призначенийздебільшого для транспортування газу (газопровід магістральний),нафти (нафтопровід), твердих матеріалів (гідравлічний і пневматичний). Зараз у світі нараховується більше 13 млн км трубопрово-
дів, і щороку ця цифра зростає. Найбільш потужний розвиток трубопровідний транспорт одержав у нафто- й газодобувних країнах і країнах-споживачах нафти, нафтопродуктів та газу — США, Росії, Канаді, Китаї, ФРН, Франції, Італії, Саудівській Аравії, Мексиці. У Західній Європі напрямок нафтопроводів — від портів до великих промислових центрів, наприклад: Гавр — Париж, Кадіс —Сараґоса, Марсель — Кельн та ін. У країнах Близького Сходу та Північної Африки напрямок нафтопроводів — від родовищ до портових міст. Газопроводи експлуатуються переважно в країнах Європи та Північної Америки. Більше половини газопроводів світу зосереджено у США. Магістральні газопроводи є підземні, надземні, під-водні. Тиск транспортного газу — до 75 атмосфер — підтримується
газокомпресорними станціями, діаметр труб досягає 1420 мм.
Водний транспорт. Морський транспорт здійснює перевезення вантажів і пасажирів океанами, морями і морськими каналами.Людство з давніх-давен використовувало вітрильники. Нині накораблях використовують дизельні, ядерні, теплові двигуни. Найінтенсивніші вантажопотоки йдуть через Атлантичний океан, надругому місці — Тихий, на третьому — Індійський океан. Великезначення для розвитку морського транспорту мають Суецький і Панамський канали.Морський транспорт служить переважно для зовнішньоеконо-мічних зв’язків. Лише у деяких країнах, таких як Росія, США, Китай, Канада, Туреччина, Франція, він здійснює міжрайонні вну-
трішні перевезення. Цей транспорт перевозить понад 70 % зовніш ньоторговельних вантажів, завдяки своїй дешевизні. Морський флот зосереджений у десятьох найбільших судновласницьких країнах світу: США, Великобританії, Японії, Німеччині, Франції, Італії, Ліберії, Панамі, Греції, Норвеґії. На їхню частку припадає 70 % тоннажу світового флоту. До числа великих власників флоту належать також Швеція, Іспанія, Кіпр, Сінґапур,
Індія, Данія, Нідерланди, Росія, Китай, Польща, Естонія, Болгарія, В’єтнам тощо. Судноплавні компанії багатьох країн реєструють свої судна під «зручним», або «підставним», прапором. Тому до великих суднов-
ласницьких країн належать Панама, Греція, Ліберія, Сінґапур, Кіпр. У цих країнах податки на прибуток у кілька разів нижчі, ніж у США, Німеччині, Японії, заробітна платня моряків значно менша, їхні права погано захищені, технічному стану суден приділяється менше уваги. У світі налічується понад 2000 морських портів різної величини. До найбільших належать порти з вантажообігом понад 100 млн т. Їх близько 20: Шанхай, Нінбо, Роттердам (найбільший Європи), Сінґапур, Ґуанджоу, Марсель, Гавр, Антверпен, Гамбурґ, Ґенуя, Лондон, Аперпорт (група портів у гирлі річки Делавер), Но-
вий Орлеан, Нью-Йорк, Гемптон, Ванкувер, Сан-Себастьян, Кобе, Йокогама, Наґоя, Кітакюсю, Кавасакі.Головні вантажі морського транспорту — нафта й нафтопродукти, залізна руда, зерно, кам’яне вугілля, сировина та напівфабрикати для алюмінієвої промисловості, фосфорити, ліс та лісоматеріали. Загальна протяжність ліній внутрішнього водного транспорту (на ріках, озерах, каналах) у світі перевищує 550 тис. км. Цей вид транспорту розвинений у США, Росії, Канаді, Німеччині, Нідерландах, Китаї. У багатьох країнах він практично відсутній з огляду на природні умови. У світі налічується близько двохсот міжнародних річок. Це, зокрема, Дунай, Рейн, Амазонка, Замбезі, Ніл, Конґо та ін. Десята частина внутрішніх водних шляхів припадає на поліпшені людиною ділянки. Це ріки зі шлюзами, а також канали (шлюзовані та каналізовані ріки). Найбільші порти внутрішніх водних шляхів зосереджені у гирлах річок: Гамбурґ, Бремен, Роттердам, Антверпен, Гавр, Арханґельськ, Астрахань, Херсон та ін. Країни, що розвиваються, мають потужні річкові системи:Амазонка, Меконґ, Тіґр, Ніґер, Конґо, Замбезі тощо. Проте у цих країнах немає мережі судноплавних каналів, і тому річки використовуються не повною мірою.
Повітряний транспорт. Основне призначення повітряного транспорту — швидкісне перевезення пасажирів, пошти, вантажів і багажу.Активний розвиток авіатранспорту спостерігається в економіч-
но розвинених країнах. Найбільші міжнародні авіакомпанії сполучають Північну та Південну Америку з Європою, західноєвропейські країни — з Азією та Африкою, Південну та Південно-Східну Азію — з Австралією.
На відміну від залізничного транспорту, де власником у більшості країн виступає держава, в авіатранспорті значна частка отводиться приватним компаніям. У США майже весь авіатранспорт перебуває в руках приватних компаній, а у Великобританії, Франції, Нідерландах, ПА, Австралії, Канаді він цілком або частково одержавлений. Протяжність повітряних шляхів світу становить близько 8 млн км. Нині у країнах світу функціонує близько 600 міжнародних аеропортів. Окремі аеропорти справді велетенські (щодня обслуговують понад 1000 літаків). Аеропорти є великими підприємствами,
на яких працюють тисячі людей. Зі 100 найбільших аеропортів світу (пасажирообіг понад 1 млн чол.) половина знаходиться у США: Чікаґо, Нью-Йорк, Вашинґтон, Лос-Анджелес, Сан-Франціско, Майамі, Гонолулу тощо. У країнах Західної Європи найбільшими аеропортами є: Париж, Лондон,
Франкфурт-на-Майні, Рим, у Японії — Токіо. Подальший розвиток повітряного транспорту пов’язаний перш за все з технічним удосконаленням літаків та навігаційного обладнання.
Проблеми та перспективи розвитку світової транспортної системи. Ідеї про створення нових видів транспорту з’явилися вже давно, проте на сучасній технічній основі реалізуються вони лише зараз. До таких видів транспорту належать системи, які відрізняються від традиційних принципом дії, конструкцією двигуна:пневмоконтейнерний транспорт, трубопровідний гідротранспорт,монорельсові шляхи, судна на повітряній подушці, поїзди на магнітному підвісі та інші.
В епоху НТР світова транспортна система постійно удосконалюється не тільки технічно, але й організаційно. У країнах з розвиненою транспортною системою окремі види тісно взаємопов’язані між собою. Завдяки цьому успіхом користуються нові форми співпраці та кооперації різних видів транспорту, у деяких країнах створено об’єднані міністерства транспорту.
Однією з найважливіших тенденцій у розвитку світового вантажного транспорту є формування контейнерної системи. У контейнерах перевозиться близько 40 % генеральних вантажів. Складаються трансконтинентальні контейнерні «мости» — комбінація морського транспорту, маршрутних залізничних складів і автопоездів-контейнеровозів. Найбільшими контейнерними портами світу є Сінґапур і Сянґан (Китай).
У Європі ведеться робота зі створення транс’європейської транспортно-енергетичної мережі, концепція якої з’явилась ще у 1990 році. Сутність концепції — у відпрацюванні чіткого механізму координації роботи різних видів транспорту, зокрема в організації комбінованих (змішаних) перевезень. Розроблено 10 схем доставки вантажів комбінованими перевезеннями. Головними проблемами світової транспортної системи є:
• нерівномірність розвитку транспортних систем окремих країн та регіонів, що знижує ефективність використання природних, матеріальних та людських ресурсів;
• залежність видів транспорту від природних умов. Однак в епоху НТР актуальність цієї проблеми поступово знижується;
• негативний вплив транспорту на навколишнє середовище.
Зовнішня торгівля товарами. Зовнішня торгівля товарами — найстаріша форма міжнародних економічних відносин. Незважаючи на відносне зменшеннязначення, вона продовжує відігравати важливу роль у розвитку
господарства всіх країн світу. Обсяг світового експорту товарів на початку ХХІ ст. перевищив 12 трлн дол. США та продовжує щорічно збільшуватися. В епоху НТР суттєво змінилася товарна структура торгівлі. У структурі експорту спостерігається зниження часток сільськогосподарської продукції та мінеральної сировини.Більша частина обороту загальносвітової зовнішньої торгівлі товарами — це результат взаємних торговельних зв’язків між еко-
номічно розвиненими країнами. Останніми десятиріччями стрімко зростає частка Китаю.
Кредитно-фінансові відносини. Кредитно-фінансові відносини (міжнародна міграція капіталу)полягають у вивезенні капіталу, що відбувається у різних формах:
• міжнародні займи і кредити (вивезення позикового капіталу);
• прямі закордонні інвестиції (капіталовкладення, що передбачають створення власного виробництва за кордоном, або придбання контрольного пакету акцій місцевих кампаній).
Вагомий вплив на всю світову економіку справляють прямі інвестиції, які мають тенденцію до стрімкого зростання. Так, якщо на початку 80-х років їх загальний обсяг у світі становив 450 млрд дол., то наприкінці 90-х років — понад 3 трлн дол., а на початку ХХІ ст. — 3,5 трлн дол. Активну роль у нарощуванні прямого зарубіжного інвестування відіграють ТНК, котрим належить основна його частина. На сучасному етапі практично всі країни є як експортерами,так і імпортерами прямих інвестицій, хоча їх розподіл на терен світового господарства досить нерівномірний. Нині у світі сформувалась триполюсна структура прямих іноземних інвестицій: США, Європейський Союз, Японія. На них припадає 4/5 загального обсягу міжнародних інвестицій. Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою найбільшим регіоном розміщення іноземного капіталу є Південно-Східна Азія, в тому числі й Китай, який домінує в азіатському інвестиційному бумі.
Важливими регуляторами міжнародного руху капіталу є Міжнародний банк реконструкції та розвитку(МБРР) та Міжнародний валютний фонд (МВФ).
Надання послуг. Світовий ринок послуг — це система міжнародних відносин,що існує на основі міжнародного поділу праці, де основним товар-
ним об’єктом виступають різноманітні види послуг. Охоплює науково-технічне співробітництво, міжнародний туризм, транспортні послуги.
Науково-технічне співробітництво є важливою формою міжнародних економічних зв’язків, яка обумовлена НТР та поглибленням міжнародної спеціалізації не лише у виробництві, а й галузі наукових досліджень. Вона проявляється в міжнародному обміні науково-технічними знаннями, а також у здійсненні спільних наукових розробок і проектів.
Найбільш раціональними й ефективними формами цього співробітництва є:
• створення спільних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх науково-технічних ідей, конструювання, маркетингових досліджень і техніко-економічних розрахунків;
• спільні експерименти в галузі вдосконалення діючої техніки і технології з метою поліпшення техніко-економічних показників роботи;
• спільні дослідження та вивчення закордонного досвіду в галузі організації виробництва і праці;
• поточна координація та консультації з питань науково-технічної політики;
• організація підготовки кваліфікованого дослідницького персоналу.
Міжнародний туризм. Міжнародний туризм є однією з найбільш поширених форм обміну послугами. Основою для розвитку туризму є різноманітні рекреаційні ресурси як природного, так і антропогенного походження. Однак наявність таких ресурсів є лише передумовою длярозвитку туристичної галузі. Міжнародний туризм базується напотужній туристичній інфраструктурі.За цілями розрізняють п’ять основних напрямків туризму: рекреаційний (оздоровчий), екскурсійний (пізнавальний), науковий,
діловий, релігійний. Туристичний бізнес можна справедливо вважати бізнесом ХХІ ст., тому що він є одним з найбільш динамічних і прибуткових
серед усіх галузей світового господарства. Про це свідчать доходи від туризму, що складають 8 % світового експорту і 30 % міжнародної торгівлі послугами та щорічне зростання світових туристичних потоків на 4–5 %. Так, за даними Всесвітньої організації туризму (ВОТ) в 1950 р. кількість туристів у всьому світі складала 25 млн, а обіг туріндустрії — 2,1 млрд дол., у 1995 р. відповідно — 400 млн і 372,6 млрд дол., у 2008 р. — 922 млн та 944 млрд. За прогнозами ВОТ найближчим часом кількість туристів перевищить 1 млрд, а доходи від туризму в 2010 складуть 1550 млрд дол., а в 2020 р. — до 2000 млрд дол. В окремих країнах туризм дає чималі прибутки у загальній еко-
номічній діяльності, випереджаючи іноді промисловість та сільське господарство. Навіть у США землі, зайняті під рекреаційний комплекс (хоч і в 10 разів менші за площею, ніж сільськогосподарські), дають утричі більший щорічний прибуток. У деяких країнах внесок від туризму у валовий національний дохід складає 15–35 %. До них належать Угорщина, Чехія, Австрія, Швейцарія, Італія, Франція, Іспанія, Портуґалія. Розвиток туризму в Україні дозволить створити тисячі робочих місць, що має особливе значення з огляду на наслідки економічної кризи. Потужним поштовхом для розвитку галузі має стати проведення в Україні фінальної частини чемпіонату футболу ЄВРО-2012. Наразі в Україні туристична діяльність перебуває у стадії ре-
формування та розвитку.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 96 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |