Читайте также:
|
Культурне життя Україні в умовах соціально-економічних трансформаціях 90-х років 20 ст.
Трансформаційні перетворення соціально-культурної сфери у 90-х роках ХХ ст. розпочались у значній мірі стихійно, без певної моделі. Взірцем слугували рекомендації Світового банку, що зводилися до формування соціально-ринкового середовища шляхом приватизації об’єктів власності, лібералізації економіки, мінімізації регулюючої ролі держави. Залишковий принцип фінансування галузей соціально-культурної сфери різко критикувався без конкретної альтернативи. Однак, суттєвіші проблеми, що характеризують сучасний стан соціально-культурної сфери, пов’язані зі станом духовного життя українського суспільства. Проголошена на початку 90-х років ХХ ст. деідеологізація позбавила суспільство орієнтиру наступного поступу. Стихійний потяг до відродження нагромаджених пластів культури доби козаччини зумовив пожвавлення культурного життя, появу нових художніх колективів, які пропагували кращі зразки народної культури минулого. Проте вже в середині 90-х років виникає спроба відторгнення відроджуваних зразків культури, заміни її маскультурою, яка несе насильство і розпусту, різко контрастуючи з традиціями, самою народною сутністю української культури. Неспроможність обґрунтувати зміст національної ідеї, згуртувати весь загал довкола розбудови національної держави, обмеження розвитку національної культури ствердженням української мови зумовили втрату ідейного змісту культурного процесу, інтенсивність якого почала згасати. Разом з хаотичною приватизацією, інтенсивною інфляцією, падінням виробництва скорочувались видатки на освіту та культуру, звужувалась і руйнувалась соціально-культурна інфраструктура, а різке знедолення основної маси населення спричинило різке скорочення духовних потреб, що відповідно позначилося на відвідуваності кіно, театрів, клубних установ, музеїв, концертних залів, показників духовного життя взагалі. Слабо контрольована приватизація супроводжувалась масовим розпродажем об’єктів власності, гіперінфляцією, тривалою невизначеністю з формами власності при зміні лише організаційних форм господарств без ротації кадрів у сфері управління культурою. Такі процеси (особливо на селі) викликали скорочення мережі закладів культури, падіння їх авторитету, згасання інтенсивності відвідуваності. Ці передумови негативно вплинули на розвиток соціально-культурної сфери.
Закони про державність української мови та їх впровадження в життя наприкінці 20 ст.
7 жовтня 1991 р. — Президія Національної академії наук України заснувала на базі трьох відділів Інституту мовознавства ім. О. Потебні Інститут української мови. Перший директор — О. Тараненко, 1998—2008 р.р.—В. Німчук, від 2008 р.— П. Гриценко[39].
11 вересня 1992 р. — у Київський університет ім. Т. Шевченка (КУ) відкрито перший в світі лінгвістичний музей. Засновник і збирач фонду — К. Тищенко.
22-25 вересня 1992 р. — у Львові проведено «Першу міжнародну конференція Проблеми української науково-технічної термінології», що стала регулярною. У вересні 2002 року відбулася сьома конференція.
1993 р. —
Наукове товариство ім. Шевченка у Львові почало перевидавати гаслову «Енциклопедію українознавства»(ЕУ-2). Останній 11 том («Доповнення і виправлення») видано 2003 р.
У Києві вийшов друком перший англійсько-український термінологічний словник — «Англо-український математичний словник» Р. Воронки, М. Кратка, Є. Мейнаровича та В. Павленка (близько 10 000 термінів).
Видано четверте, виправлене і доповнене, видання «Українського правопису», головним досягненням якого є виправлення помічених помилок третього видання й оновлення ілюстративного матеріалу. Потребу єдиного українського правопису воно не задовольняє. Голова Орфографічної комісії АН України —В. Русанівський.
1994 р. —
Видано «Орфографічний словник української мови» (120 000 слів). Словник є спробою допасувати словника 1975 р. до вимог третього видання правопису.
У Києві перевидано тритомну «Енциклопедію українознавства» (ЕУ-1).
8 червня 1994 р. — Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив склад Національної правописної комісії.
19 липня 1994 р. — інавгураційна промова президента Л. Кучми: «Ближчим часом я маю намір запропонувати зміни до чинного законодавства з метою надання російській мові офіційного статусу при збереженні за українською мовою державного статусу». Це речення спричинило вибухову активізацію сил, що протидіяли запровадженню та виконанню закону «Про мову в Українській РСР», і різкий відкат у вживанні української мови в державних установах та освітніх закладах.
1996 р. — у Києві видано двотомний «Англо-український словник» Миколи Балли (близько 120 000 слів).
28 червня 1996 р. — Верховна Рада України прийняла Конституцію України. Мовну політику держави визначає стаття 10, згідно з якою українська мова в Україні є державною.
осінь 1999 р. — надруковано проект найновішої редакції «Українського правопису», керівник авторського колективу — В. Німчук, наклад — 100 прим.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 103 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |