Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Підприємництво: сутність, функції, види в ринковій економіці

Читайте также:
  1. Quot;Суспільні блага" в соціальній економіці
  2. Бюджетне фінансування, його сутність, форми і методи
  3. В ринковій системі господарювання.
  4. Економічне зростання: сутність, типи, фактори
  5. Економічні функції держави в ринковій ек-ці
  6. Закон спадної продуктивності змінного фактора виробництва. Сутність, графічна інтерпретація
  7. Заробітна плата: сутність, форми. Заробітна плата в Україні.
  8. Змішана економічна система:сутність, ознаки, національні особливості
  9. Інфраструктура ринку: сутність, основні елементи, функції.
  10. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА, ФУНКЦІЇ, ВІДНОСИНИ ТА ГАРАНТІЇ

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво як економічна діяльність має наступні ознаки: самостійність, новаторство, ініціатива, творчість, ризиковість, економічна та соціальна відповідальність, масштабність мислення.

Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об’єкт – сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Принципи підприємницької діяльності: вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб, громадян; самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найм працівників; залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних, природних та ін. ресурсів, використання яких не заборонене законом; комерційних розрахунок та власний ризик; відтне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

Суб’єкти: приватні особи; групи юридичних або фізичних осіб, пов’язаних між собою договірними відносинами та економічними інтересами; держава в особі відповідних органів.

Види підприємницької діяльності: виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова.

Функції:інноваційна, організаційна, господарська, соціальна.

За формами власності та організації виділяють такі основні види підприємництва:

1) одноосібне володіння,товариство – підприємництво, що діє на основі приватної власності громадян-членів однієї сім’ї та їх праці, з можливим застосуванням найманої робочої сили;

2) товариство – підприємництво, що засноване на власності юридичної особи з обмеженою відповідальністю, використання найманої робочої сили;

3) акціонерне товариство – це провідна форма підприємництва, що заснована на власності учасників товариства – акціонерів.

Значення підприємництва: створює інноваційне середовище, є могутнім чинником структурних перетворень у національній економіці; забезпечує здорову конкуренцію; сприяє найефективнішому використанню матеріальних, інвестиційних і нематеріальних ресурсів.

 

37.Інноваційне підприємництво: сутність, роль в економічній системі

Інноваційне підприємництво – це особливий новаторський процес створення нового, процес господарювання, в основу якого покладено постійний пошук нових можливостей, орієнтацію на інновацію, вміння використовувати для виконання постійних завдань ресурси з найрізноманітніших джерел; такий суспільний, технічний, економічний процес, який через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращої продукції й технології.

Інноваційним слід вважати підприємництво, в основу діяльності якого покладено виробництво науково-технічної продукції та інтелектуальне виробництво.

Формування інноваційного підприємництва є необхідною умовою для створення інноваційної економіки, вдосконалення економічного механізму управління інноваційною діяльністю.

Проблеми інноваційної діяльності: проблеми фінансового характеру; проблеми організаційно-правового характеру; проблема інформаційного характеру; проблема ринкового характеру.

Важливим заходом для розв’язання проблеми ресурсного забезпечення малих інноваційних підприємств є накопичення об’єктів інфраструктури інноваційної підприємницької діяльності, здатної спрямувати ринкові ресурсні потоки на реалізацію інноваційних проектів і сприяти ринковій адаптації інноваційної продукції малих підприємств. Важливим економічним інструментом фінансування малого інноваційного підприємництва має стати розвиток венчурних механізмів залучення фінансових ресурсів.

38.Венчурний капітал як джерело фінансування інноваційного підприємництва

Венчурний капітал – це ринковий капітал, що інвестується в науково-технічний розвиток. За визначенням Європейської асоціації прямого інвестування та венчурного капіталу – венчурний капітал є дольовим капіталом, який надається фірмами, що інвестують і спільно управляють приватними компаніями, які перебувають на різних етапах розвитку і демонструють потенціал ймовірного суттєвого зростання.

Венчурні підприємства - це малі фірми у сферах наукових досліджень, інженерних розробок, створення і впровадження нововведень ризикового характеру.

Учасниками інвестиційного процесу при венчурному інвестування завжди є три сторони: винахідник як носій ідеї – інтелектуальної власності; підприємець, що розвиває бізнес на основі використання цієї власності; венчурний інвестор, що вкладає гроші в розвиток бізнесу.

Венчурні інвестиції, як правило, характеризуються такими рисами: венчурний капіталіст поділяє свій ризик з підприємцем; тривалий інвестиційний період повинен бути достатнім для «розкрути» компанії – від ідеї чи наукової розробки до забезпечення її прибуткової внаслідок комерціалізації; повернення коштів інвестору здійснюється у вигляді реалізації в кінці інвестиційного періоду частки інвестора у вартості компаніях, яка зросла в ціні; крім здійснення інвестицій, венчурний капіталіст бере участь в управлінні компанією, забезпечуючи її через власні зв’язки та набутий досвід на стартовому етапі підтримку в доступі до додаткових джерел фінансування під свої гарантії, розробці стратегії розвитку, організації ефективного менеджменту, проведенні патентної експертизи, тощо.

Характерною особливістю венчурного капіталу є його висока ризиковість. Ризки при венчурному фінансуванні повинні компенсуватись рівнем рентабельності.

Особливе місце у формуванні венчурних фондів належить великим промисловим корпораціям, які забезпечують тим самим прискорення власного науково-технічного розвитку. Корпорації беруть участь у венчурному фінансуванні трьома основними способами:

1) безпосередньо фінансують створення малих фірм, які забезпечують масове виробництво та просування на ринку інноваційної продукції, розробленої науково-технічним персоналом материнської компанії;

2) створюють мережу цілком приналежних їм цілих філій дрібних венчурних компаній, які використовують вже не науково-дослідні, а інвестиційні функції;

3) разом з іншими венчурними інвесторами створюють спеціалізовані інвестиційні компанії венчурного капіталу, які починають інвестувати у розвиток науково-дослідних підприємств, виступаючи замовниками їхньої продукції.

Венчурний капітал має власний ринок з відповідною інфраструктурою, попитом, пропозицією та ціною венчурного інвестиційного товару у вигляді частки акцій підприємства, яке фінансується. Попит на венчурний капітал існує сьогодні і в Україні. І він буде зростати тим швидше, чим активніше буде здійснюватись перехід економіки на інноваційний шлях розвитку.

 

41.Прибуток підприємства, йогорозподіл і використання

Прибуток – це частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої, готової до розподілу. Підприємство отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обігу та набере грошову, або ресурсну форму, або форму вигод.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Згідно з Законом України «Про підприємства в Україні» порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган у відповідності до статуту підприємства і чинного законодавства. При цьому державний вплив на напрям і обсяги використання прибутку господарюючих суб'єктів здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги тощо. Отже, законодавче розподілення прибутку, господарюючих суб'єктів регулюється в тому розмірі, який надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків і інших обов'язкових платежів. Виходячи з цього отриманий господарюючими суб'єктами загальний прибуток використовується, в першу чергу, на сплату до бюджету встановлених законам України податків і платежів - податку на прибуток, розрахованого згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також інших платежів до бюджету, які сплачуються за рахунок прибутку. Отриманий після цього прибуток вважається чистим прибутком підприємства ї розподіляється на його розсуд.

 

39.Підприємства як суб’єкти ринку

Підприємства — цеосновна ланка народного господарства, яка забезпечуєвиробництвотоварів і послуг та здійснюєкомерційнудіяльність з метою одержанняприбутку.

Суб'єктами ринкових економічних відносин є ті, хто є їх носієм, тобто хто продає та купує: практично кожна фізична особа, що не обмежена законом у правоздатності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності, держава.

Носії ринкових відносин - це ті, хто займається індивідуально-трудовою діяльністю; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства, міжнародні економічні організації тощо.

Виробниками продукції виступають підприємства — капіталістичні і прості товаровиробники. Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів — покупців.

 

40.Капітал промислового підприємства і його рух

Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступаютьяк грошова форма капіталу. Причому відбувається не просто купівлязвичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі дляпридбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повиннабути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову формукапіталу на продуктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний - це перша стадія руху промислового капіталу. Вона протікає у сферіобігу.

Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його

продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори виробництва,повинні бути застосованими. І це застосування відбувається в процесівиробництва, яким починається друга стадія руху капіталу.

У процесі виробництва в результаті поєднання робочої сили із засобамивиробництва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітникисвоєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартістьзасобів виробництва, що споживаються, а абстрактною працею створюютьнову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Тому виробленібільшу, ніж вартість робочої сили. Тому виробленітовари відрізняються від товарів, що були куплені підприємцем на першійстадії, по-перше, своєю натуральною формою (був, наприклад, бавовник, астала пряжа), по-друге, за вартістю (бо не тільки відшкодовуютьавансовану на першій стадії вартість, але включають в себе ще йдодаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою форму зпродуктивної він перетворюється на товарну (Т).

Проте й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додаткова вартість поки що "річ у собі", тому вона прихована у вартості нового виробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на товарний ринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму й набуває первісної грошової форми. Кожна з форм промислового капіталу зобов'язана своїм існуванням одному і тому ж класовому відношенню — експлуатації найманої праці. Завдяки цьому відношенню гроші набувають форми грошового капіталу, фактори виробництва — форми промислового капіталу, товар —форми товарного капіталу.Кожна з форм капіталу виражає свою специфічну функцію, тому вониназиваються функціональними. Функцією грошового капіталу є підготовка матеріальних умов виробництва додаткової вартості; товарного —реалізація додаткової вартості.Виконання функцій кожною з форм капіталу можливе лише у взаємозв'язку, взаємообумовленості, а не ізольовано. Взаємообумовленість, вимушене співіснування протилежностей породжує нову якість — промисловий капітал.Капітал, який у ході свого повного кругообігу набирає і знов скидає ціформи і у кожній з них виконує відповідну їй функцію, є промисловийкапітал; слово промисловий вживається тут у тому значенні, в якому воно охоплює будь-яку галузь виробництва, що ведеться капіталістично.Соціально-економічна суть промислового капіталу полягає у тому, що це єєдина форма існування капіталу, при якій функцією капіталу є не лишепривласнення додаткової вартості, а й її створення. Нормальнефункціонування промислового капіталу можливе лише за тієї умови, що вінпостійно перебуватиме у всіх трьох функціональних формах і кожна з нихздійснюватиме свій кругообіг, тобто промисловий капітал — це не тільки єдність трьох функціональних форм, а й єдність трьох форм кругообігу капіталу.Наявність трьох форм промислового капіталу, і те, що кожна з них виконує свою особливу функцію, передбачає три фігури кругообігу промислового капіталу:крутообіги грошового капіталу, продуктивного, товарного. Усі три кругообіги мають спільні і відмінні риси, утворюючи нерозривну єдність суперечностей.

 




Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 134 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав