Читайте также:
|
Окрім промислових і торговельних капіталістів, у привласненні додаткової вартості беруть учать і власники позичкового капіталу (рис.9.1).
Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем-власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.
Основною функцією позичкового капіталу є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу.
Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:
1) амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;
2) частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;
3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;
4) кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;
5) грошові доходи і заощадження населення;
6) грошові нагромадження держави тощо.
Таким чином, завдяки утворенню тимчасового вільного грошового капіталу виникає позичковий капітал, який може віддаватися як позика тим суб'єктам господарювання, які відчувають нестачу грошових ресурсів.
Позичковий капітал є самостійною формою капіталу, зі своїми особливостями, які відрізняють його від промислового та торговельного капіталу:
1. Особливість позикового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою - підприємцем-позичальником. З моменту переходу капіталу з рук у руки відбувається і його роздвоєння на капітал-власність, який приносить своєму власнику дохід у формі відсотка, і капітал-функцію, який приносить прибуток (підприємницький дохід) підприємцю-позичальнику.
2. Позичковий капітал виступає як товар, і ця характеристика не притаманна промисловому та торговельному капіталу. При цьому слід розуміти, що це товар особливий, оскільки: а) відчужується від власника не назавжди, а тільки на певний строк; б) продається і купується за специфічною ціною. Цією ціною є позичковий (рис. 9.2). Аналіз схем, за якими здійснюється кругообіг промислового, торговельного та позичкового капіталів, також показує певні відмінності. Так, рух промислового і торговельного капіталів здійснюється за схемою: Г - Т - Г', де Г'= Г + Аг (Аг - прибуток, заради якого здійснювався рух капіталу). Щоб отримати прибуток, підприємець забезпечує рух свого грошового капіталу через продуктивну і товарну форми, тим самим організує виробництво товарів та послуг (для промислового капіталу), а потім їх реалізацію. Грошовий капітал, отриманий після продажу товарів, включатиме в собі прибутки підприємців (Аг). Що стосується позичкового капіталу, то його рух здійснюється за іншою схемою: Г - Г, тобто він виступає тільки в одній, незмінній грошовій формі і, незважаючи на це, приносить своєму власнику позичковий процент. У цьому випадку процес збільшення позичкового капіталу більш завуальований, і пояснити зміни в позичковому капіталі можна, тільки розглянувши всі етапи руху цього капіталу (рис. 9.2):
1. Власник позичкового капіталу (кредитор) віддає свій грошовий капітал, щоб через певний час він повернувся до нього з певним приростом - позичковим відсотком.
2. Позичальник, оскільки в нього є необхідність у грошовому капіталі, бере на певний строк позику, при цьому обов'язковою умовою є повернення взятого в позику грошового капіталу з певним приростом - позичковим відсотком (г %).
3. Позичальник, щоб задовольнити свої потреби у прибутку (а це, як відомо, кінцева мета будь-якої діяльності) та розрахуватися з кредитором, повинен застосувати позику продуктивно, тобто направити її на виробничі потреби, на виробництво певних товарів або послуг. В результаті взаємодії робітників із засобами виробництва буде вироблена продукція, складовою частиною вартості якої стане додатковий продукт.
4. Позичальник, щоб досягти вищезазначеної мети, повинен здійснити останній етап своєї діяльності - реалізувати продукцію і отримати прибуток. Останній складатиметься з двох частин: перша з них - його власний прибуток (підприємницький дохід), а друга -позичковий відсоток (вартість позики, яку він сплачує власнику грошей).
45.кредит як форма руху позичкового капіталу.
Рух позичковогокапіталуздійснюється у формі кредиту. Кредит (кредитнівідносини) - цевідносиниміж кредитором і позичальником з приводу мобілізаціїтимчасововільнихкоштівтавикористанняїх на умовахповернення і платності.
Класифікація кредиту можездійснюватися з урахуванням строку кредиту, об'єкта і сферикредитування, а також за іншими параметрами.
За строкомнадання, кредитиподіляються на короткостроковідовгострокові. Короткостроковінадаються на термін, як правило, не більше року і використовуються для поповненняоборотнихзасобів, довгострокові - на рік і більше й використовуються для збільшення основного капіталу.
Відповідно до специфікиоб'єктівкредитування, кредит поділяється на комерційний, банківський, споживчий, державний та міжнародний.
Комерційний кредит надається одним підприємствоміншому у вигляді продажу товарівабопослуг з відстрочкою платежу. Комерційний кредит утворює основу кредитноїсистеми.
| 46.Особливості функціонування капіталу в сільському господарстві. Земельна рента Сільське господарство як галузь матеріального виробництва має ряд особливостей, що позначаються на його функціонуванні в умовах ринкової економіки. Найперша з них пов’язана з відносноюіммобільністю ресурсів, яка є бар’єром на шляху перерозподілу їх (крім трудових ресурсів) із сільського господарства в промисловість та інші галузі. А це означає, що дана галузь не бере безпосередньої участі у формуванні середньої норми прибутку між галузями. Теоретично можна уявити, що при зменшенні доходів у сільському господарстві, яке може мати місце в дійсності через зниження цін внаслідок зростання пропозиції сільськогосподарської продукції, фермери в пошуках прибутковішого бізнесу перерозподілять свої ресурси на користь інших виробництв. В результаті пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться щодо попиту, отже, зростуть ціни на неї, а з ними — і доходи сільських товаровиробників, урівноважуючись з розміром доходів інших галузей. | ||||
| Земе́льнаре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва. Розрізняють такі форми земельної ренти: диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю;диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі;абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження;монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни. 47.Сутність, види, типи та формисуспільноговідтворення Суспільневідтворення - цепроцессуспільноговиробництва, який взято не як окремийодноразовий акт, а як постійноповторюванийпроцес. Цесуспільневиробництво, щоперебуває в постійномупроцесісвоговідновлення. Вінохоплюєвсіфази й всі без виняткусторонисуспільноговиробництва. Але в цьомунадзвичайно складному макроекономічномупроцесівиділяють три основнімоменти: - відтворенняматеріальних благ; - відтворенняробочоїсили; - відтвореннявиробничихвідносин. Існуєдекілька форм інтенсивноговідтворення: o фондоємна - підвищенняпродуктивностіпрацідосягається за рахунокдодатковихвитратвиробничихфондів на одиницюпродукції; o фондозберігаюча - форма підвищенняпродуктивностіпрацісупроводжуєтьсяекономієювиробничихфондів на одиницюпродукції; o нейтральна - підвищенняпродуктивностіпрацідосягається за рахунокдодатковихвитратуречевленоїпраці. Відтвореннямає два типи - просте і розширене (рис. 15.1). Простевідтворення - такийпроцесвиробництва, якийвідновлюється в незміннихобсягах. Цемаємісцезаумов, коли додатковий продукт використовується для особистогоспоживаннявласникомзасобіввиробництва. При розширеномувідтвореннівідбуваєтьсякількісне і якіснезростаннякінцевихрезультатіввиробництва. Такевідтворенняможливе за умов, коли додатковий продукт використовується не тільки на особисте, а йвиробничеспоживання, тобто коли йогочасткавикористовується для нагромадження. | ||||
48.Форми сукупного суспільного продукту в процесі відтворення
Сукупнийсуспільний продукт (ССП) — узагальнюючийпоказниквиробничоїдіяльностівсьогопрацездатногонаселення у формісукупностіматеріальних і нематеріальних благ І послуг, створенихпрацеюсукупногопрацівника у різних сферах і галузях народного господарства за певнийпроміжок часу (як правило, за рік).
Рух суспільного продукту у процесі відтворення, коли він послідовно проходить через сфери виробництва, розподілу,обміну, споживання називається економічним кругообігом.
Є 2 методи обчислення суспільного продукту:система національних рахунків(СНР) і система балансу народного господарства(БНГ)
Система національних рахунків – це заснована на балансовому методі система взаємопов’язаних потоків статистичної інформації та економічних показників,які відображають найзагальніші риси та найважливіші аспекти економ. Розвитку країни
Форми:валовий суспільний продукт (ВСП), кінцевий суспільний продукт (КСП), валовий національний продукт (ВНП), чистий продукт (ЧП)
Валовийсуспільний продукт — вартістьстворених у суспільствіматеріальних благ, які за виняткомпроміжного продукту, використовують на задоволенняматеріальних потреб населення.
Кінце́вийпроду́кт — цечастинасукупногосуспільного продукту, щоявляє собою всю масувиробленої за певнийперіодготовоїпродукції.
Валовийнаціональний продукт (ВНП) — сукупністьусіхвироблених у країнітоварів та наданихпослуг за рікнезалежновідрозташуваннянаціональнихпідприємств. Цейпоказник стали використовувати в колишньомуСРСР, у тому числі в Україні, з 1987 року. Вінхарактеризуєкінцевеспоживанняматеріальних благ і послуг, кінцевірезультатиекономічноїдіяльності у сферіматеріального і нематеріальноговиробництва; позбавлений повторного рахунку (на відмінувідпоказникавалового суспільного продукту, який до 1987 року використовувався в СРСР), а отже, даєзмогузіставитиобсягперенесеної та новоствореноївартості у складірічногопродукту.
Чи́стийнаціона́льнийпроду́кт (ЧНП) — цесумарнийобсягвартостівсіхкінцевихтоварів і послуг, якікраїна за певнийпроміжок часу зробила і спожила у всіх секторах свогонаціональногогосподарства, за вирахуваннямсумиамортизації-вартостізношуванняосновнихфондів(обладнання, виробничихприміщень). Тому:
ЧНП=ВНП-А,де А — амортизація.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 175 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |