Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Міжнародні валютні відносини

Міжнародні валютні відносини це форма економічних відносин між краї­нами, міжнародними фінансово-кредитними організаціями та юридичними осо­бами з приводу функціонування грошей, валюти; це інтернаціональна система грошових відносин.

В широкому розумінні поняття “валюта” означає грошову одиницю, іцо ви­користовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Залежно від емітента розрізняють три різновиди валюти:

1) національна

2) іноземна валюта

3) колективні валюти

невід 'ємною складовою світової валютної системи с між народний валютний ри­нок. який є скіадовою фінансового ринку. Включає в себе і міжнародні ринки капіталів міжнародні ринки боргових зобов ’язань.

Валютні ринки - це специфічна сфера еко­номічних відносин, пов’язаних зі здійсненням таких операцій, як купівля, продаж, обмін шо/ємної валюти та платіжних документів в іноземних валютах (чеки, векселі)

Валютний курс - це співвідношення між валютами окремих країн; це “ціна” валюти певної країни, виражена в валютах інших країн. У сучасній валютній системі використовують два режими валютного курсу: фіксовані та гну чкі (плаваючі).

Валютний паритет - це співвідношення валют відповідно до їх золотого вмісту. Паритет є основою курсу валют, але курс валюти практично ніколи не співпадає з паритетом.

Конвертованими називають валюти, котрі без всіляких обмежень обміню­ються на інші національні грошові знаки, товари та послуги

Розрізняють національні, регіональні міжнародні та світову валютні систе­ми.

Національна валютна система є органічною складовою системи грошо­вих відносин окремих держав.

Складовими елементами національних валютних систем є:

національна грошова одиниця, валюта; валютний паритет;

курс національної валюти і а порядок його дії; валютні резерви;

умови конвертованості валюти;

умови функціонування та система регулювання;

- форми та методи валютних обмежень; механізм міжнародних розрахунків [2].

Функціонування національної валютної системи регулюється національ­ним законодавством кожної країни.

Регіональні міжнародні валютні системи — це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн.

Світова валютна система - це форма організації валютних відносин у сві­товому господарстві і сукупність грошових відносин як система інститутів, пра­вил і методів здійснення міжнародних розрахунків, що склалися стихійно або закріплені законодавчо міжнародними угодами.

Світова валютна система охоплює: національні валютні системи, регіо­нальну (міжнародну) валютну систему; світовий грошовий товар і міжнародну ліквідність; валютний курс, механізм визначення валютних курсів і паритетів; валютні ринки, умови конвертованості валют; міжнародні валютно-фінансові установи, інститути, які регулюють цю сферу; міждержавні домовленості, узго­джений порядок міжнародних розрахунків.

Суб'єкти світового валютного ринку: державні одиниці: фінансові інститути: про­мислово-торговельні фірми: міжнародні фірми: центральні банки країн: великі транс­національні комерційні банки: валютні біржі, біржі золота: брокерські організації; фі-

ііеші особи тощо.

Міжнародний валютний форонд (МВ(Р) - міжнародна інституція, що займасть- і >і забезпеченням порядку у міжнародній валютній системі.

Світовий банк — міжнародна інституція, створена з метою сприяння загально- ііі економічному розвиткові бідніших країн світу.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МББР) — входить до структури Світового банку. Основна мета МББР —сприяння країнам-членам у розвитку їх еко­номік через надання довгострокових позичок і кредитів, націлених на реалізацію про-. що сприяють структурній перебудові країн-позичачьниць, а також' сприяння І»і/витку міжнародної торгівлі та підтримці платіж них балансів.

67. Економічна глобалізація: етапи, зміст, рушійні сили, суперечності

Глобалізація (від франц. global - загальний, від лат, globus - куля) всеза- гальний, такий, що охоплює всю земну кулю, складний багатогранний процес Економічний аналіз глобалізації - це її дослідження в межах предмета і мовою економічної теорії, що означає розгляд процесу глобалізації у більш вузькій, ніж вся життєдіяльність людей - сфері економічної ДІЯЛЬНОСТІ. При такому розгляді глобалізація отримує і більш вузьке визначення - еко­номічна глобалізація.

Своїм змістом економічна глобалізація відображає зростаючий процес усуспільнення економічної діяльності. З одного боку усуспільнення торка­ється природо перегворювального процесу - власне виробництва, характеризує історично стан проду ктивних сил, техніки і технології, організацію використан­ня факторів виробництва, ступінь поділу суспільної праці, рівень кваліфікації, здібностей працівників і т.п. Розвиток усуспільнення економічної діяльності в цьому випадку виявляється як розвиток масштабів і форм спільної праці, її ефективності й історично проходить шлях від вихідного пункту, коли виробни­ком окремого продукту є одна людина (відносно невеликий колектив), що вико­ристовує примітивні знаряддя праці, до ступеня, коли у виготовленні окремого продукту беруть участь сотні і тисячі працівників, які приводять у дію складні і високоефективні фактори виробництва, розроблені на основі досягнень науки, технології і т.п.

Аналіз економічної глобалізації як процесу економічного усуспільнення дозволяє відповісти на питання: коли розпочинається процес економічної глобалізації? У науковій літературі знаходимо різні варіанти відповіді. останній варіант відповіді.

Основними рисами сучасного етапу економічної глобалізації є:

4) вільний рух і мобільність товарів, послуг, капіталів, робочої сили, інфор­мації та збільшення обсягів міжнародної торгівлі;

5) перехід від індустріальної економіки до суспільства знань (інтелект та інання стають безпосередньо продуктивною силою, а інформація і техноло­гії - найважливішими економічними активами);

6) фу нкціональна інтеграція та координація у міжнародних масштабах різ­них видів діяльності, поява трансконтинентальних і міжрегіональних моделей діяльності;

7) посилення процесу транснаціоналізації з характерною ознакою моно­полізації глобальних процесів;

8) асиметрія за рівнем цивілізаційного розвитку країн, інформаційно-тех­нологічним потенціалом, конкурентоспроможністю;

9) неоднакові правила участі в управлінні глобальною економікою, лідиру­ючий вплив Америки;

10) трансформація всієї системи соціальних зв’язків;

11) загострення міжнародної конкуренції;

12) посилення антиглобалістського руху;

13) надтериторіальний вимір суспільних відносин.

Процес глобалізації простежується як на макро-, так і на мікроеконо- мічному рівнях.

Глобалізація на макроекономічному рівні означає загальне прагнення країн, регіонів до економічної активності поза межами своїх кордо­нів. Основними ознаками таких прагнень є лібералізація торгівлі; ліквідація (або обмеження) інвестиційних, митних та інших бар’єрів; створення зон вільного підприємництва, єдиної валюти тощо. Глобалізація на мікроеконо- мічному рівні постає як проникнення діяльності компаній в економіку за­рубіжних країн за допомогою експорту. Важливою проблемою політеко-економічного дослідження глобалізації Г проблема що робити і як боротися з переліченими негативними наслідками глобалізації, як зменшити їх масштаби. формально-лінійний характер, по враховує ролі національних держав. За даною логікою глобалізація веде до повного розрушення національних держав та інститутів, з ними пов’язаних, Однак глобалізація не може “розмити” національні держави це інший м принципі пласт, ніж власне економічні процеси. Можна стверджувати, еконо­мічні системи змінюються, а нації залишаються. Тому сьогодні національнії держава - важливий гравець в боротьбі з негативами глобалізації, з проти­стоянні глобальному капіталу. Національна держава - це гравець, який від­стоює національні інтереси.

68. Проблеми формування, розвитку та реалізації людського капіталу в умовах глобалізації

Людський ка­пітал складає від 76% (Північна Америка) до 43% (Близький Схід) загального обсягу національного багатства

Особливого значення набувають дослідження проблем формування, розви­тку та реалізації людського капіталу в умовах глобалізації. Перш за все науковці відмічають суттєвий вплив на формування людського капіталу нових джерел інформації - глобальних інформаційних мереж, які дозволяють інтенсифікувати інформаційний обмін і співпрацю в науково-технічній, культурній та комер­ційній сферах. Створюється глобальний інформаційний простір, який генерує знання. Поглиблюються, набувають міжнародного характеру зв'язки і співро­бітництво шляхом особистих контактів і спільної творчої діяльності (між уні­верситетами, фірмами і державними дослідницькими центрами, між окремими особами - вченими і спеціалістами.

В процесі розширення глобальних інформаційних, фінансових, виробничих мереж відбувається формування глобального ринку спеціалістів і вчених, інте­лектуальна міграція [Глобалізація сприяла зародженню довгостро­кових дослідницьких програм в основних галузях сучасної науки.

Масштаби і динаміка генерування нових знань у світі, транснаціональний характер цього процесу показують швидке підвищення інноваційної активнос­ті, перетворення її в головний векгор економічного розвитку. Інноваційний тип розвитку обумовлює особливості формування людського капіталу. Перш за все, це нерозривний зв’язок освіти і виробничої діяльності протягом усього трудового життя. Концепція безперервної освіти, сформульована ще у другій половині минулого століття, в умовах інноваційного розвитку наповнюється новими аспектами. На першому плані постає творчий елемент не просто на­громадження нових знань і навичок у процесі трудової діяльності, але вміння їх творчо застосовувати, тобто по суті виробляти нові ноу-хау.

Вимоги безперервної освіти і активізації творчих можливостей стосуються не тільки окремих працівників, а й колективів, що утворюють персонал підпри­ємств та установ. У зв’язку з цим в економічних дослідженнях виник новий напрям - інтелектуальний капітал фірми, структурним елементом якого є люд­ський капітал як сукупність знань, умінь, навичок, творчих здібностей праців­ників. Причому мова йде не просто про суму людських капіталів співробітників фірми, а про синергетичний їхній ефект - творчу взаємодію персоналу в інно­ваційному процесі, який є основою розвитку інформаційної постіндустріаль- ної (нової) економіки. В цій економіці вирішальним фактором стає людський капітал, тобто спроможність перетворювати інформацію в знання; в той же час фізичний капітал хоч і не зникає, але втрачає свою домінуючу позицію.

В умовах глобалізації актуальними стають дослідження не тільки особли­востей формування людського капіталу, а й можливостей його реалізації. Вчені акцентують увагу на об’єктивній необхідності включення індивідів в іннова­ційний процес в рамках глобального інформаційного простору. Організацій­ною основою такого процесу є мережевий принцип. Він дозволяє формувати транснаціональні інноваційні структури та забезпечувати найтіснішу взаємо­

дію всіх учасників процесу наукових лабораторій і виробничих цехів, марке­тингових структур і конструкторських бюро, сфери ділових послуг, фінансових інститутів і споживачів. Включення людського капіталу в інноваційні мережі дозволить ефективно реалізувати людський капітал, а відповідно й інновацій­ний розвиток.

69. Глобальні проблеми: сутність, причини виникнення, класифікація, економічні аспекти, можливості, способи розв`язання.

Глобальні проблеми – всезагальні проблеми, що відзначаються загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов`язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішені спільними діями всіх країн світу.

За походженням, характером і способом розв`язання глобальні проблеми класифікують на декілька видів.

1) Проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства. (Надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством, раціональне природокористування і збереження навколишнього середовища)

2) Проблеми у сфері суспільних взаємовідносин. (Подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу, попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів, ліквідація наслідків світових і локальних криз.)

3) Проблеми розвитку людини та забезпечення її майбутнього. (Подалання епідемій, тяжких захворювань, культурно – моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім`ї, боротьба з міжнародною злочинністю).

Необхідність пошуку шляхів розв`язання глобальних проблем людства породжена тими реальними загрозами, які виникли перед світовим співтовариством.

Шляхи розв`язання глобальних проблем першої групи: швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії, структурні зміни у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії, розробка усіма країнами світу сукупності конкретних заходів дотримання екологічних стандартів, розширення у країнах, що розвиваються, власного сировинно – переробного виробництва, припинення вирубування лісів, формування екологічного світогляду, комплексна розробка законодавства про охорону довкілля, економія енергетичних та матеріальних ресурсів.

Шляхи розв`язання глобальних проблем другої групи: демілітаризація економіки країн світу, конверсія військово-промислового комплексу, ядерне озброєння, суттєве зменшення військових витрат, подолання міжнаціональних та внутрішньо національних воєнних конфліктів.

Шляхи розв`язання глобальних проблем третьої групи: ліквідація зубожіння, голоду, хвороб, безробіття, неграмотності.

Магістральним шляхом подолання глобальних проблем світового господарства є міжнародне співробітництво між країнами світового співтовариства на основі нових підходів і практичних заходів, які враховували б цілісність світу, в якому розвивається сучасна цивілізація.

70 Вплив глобалізац глобалізацій них ії, глобальних проблем на соціально-економічний розвиток України.

Поглиблення глобалізацій них процесів у всіх сферах суспільно – економічного життя породжує якісно нові виклики національним державам. Серйозними викликами дя нашої держави є наступні.

1. Ниніщній світовий інституційний порядок сприяє зростанню соціально-економічячних асиметрій глобального розвитку та поглиблює суперечності міє розвинутим ценром і периферією світового господарства.

2. Загрози техноглобалізму: з одного боку, цей процес супроводжується злетом інноваційних технологій, а з другого – підриває техніко-технологічну безпеку країн.

Україна не може існувати в технологічному вакуумі і повинна якнайефективніше розвивати власну науково – технологічну індустрію, використовуючи кращі світові надбання. Конкретними запобіжними заходами щодо гарантування національної техніко- технологічної безпеки мають бути такі:

1) Виокремлення в якості національного пріоритету сектору інноваційного виробництва зі всебічною державною підтримкою його розвитку.

2) На основі національних конкурентних переваг за окремими напрямами технологічного прогресу. (авіація, нові конструкції і т.д.)

3) Розробка конкретних механізмів адаптації України до глобальних процесів технологічної інтеграції як важливого каталізатора Національної інноваційної системи, яка потребує остаточного свого оформлення.

4) Особливої ваги набуває технологічне прогнозування, яке базується на досконалій науковій основі й ефективному інструментарії, котрий дозволяє передбачити технологічні зміни.

За умов глобалізації світогосподарських зв`язків сфера фінансів, як наймобільніша ланка суспільного відтворення, набуває зростаючої самодостатності і незалежності від впливу окремих держав та їх макроекономічної політикуи.

Виклики світового глобалізму: високий рівень доларизації української економіки, загроза надмірного нагромадження зовнішніх активів і зобов`ясень країни, зростання масштабів тіньового впливу національного капіталу за кордон.

Глобальним викликом українській економіці, який дедалі більше стримуватиме її розвиток у майбутньому, є дефіцит паливно – енергетичних ресурсів. Глдобальним викликом є інформаційна революція з її тотальним впливом на всі сфери суспільного життя. Разом з позитивни моментом інформаційна ера несе з собою зростання технологічного безробіття, знищення певних робочих місць.

Глобалізація кидає виклик не тільки політичній та економічній незалежності націй, але й людському компоненту їх конкурентоспроможності. З цієї причини досягнення кадрової незалежності в межах нового технологічного способу виробництва є найскладнішою проблемою. Адже за умов глобалізації розвинуті країни та ТНКстають потужними центрами залучення найосвіченіших, професійно підготовлених кадрів з усього світу.

На сьогодні глобального характеру набули проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару Землі, зміни флори і фауни в окремих регіонах планети, вирубування лісів, опустелення, транскордонного забрудення води й атмосферного повітря, стихійних природних лих, збереження біологічного різноманіття.

Конструктивне розв`язання глобальної проблеми можливе лише на основі оптимізації людської діяльності у напрямі її гармонізації з законами існування навколишнього середовища, коли економічна та соціальна складові розвитку людської цивілізації будуть доповнені екологічним компонентом, який передбачає провідну роль людини в налагодженні гармонії з навколишнім середовищем.