Читайте также:
|
Суспільне виробництво -це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств,фірм) у їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємообумовленості та взаємозалежності. Суспільне виробництво це сукупна організована діяльність із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку".
Суспільневиробництвовключає в себе чотиристадії:
- безпосередньовиробництво як процесстворенняматеріальних благ (послуг);
- розподіл в результатіякогокоженучасниксуспільноговиробництва отримує свою частку у виробленомунаціональномупродукті;
- обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засоби існування;
- споживання - тут вироблений продукт завершує свій рух, відбуваєтьсяйогокінцевеспоживання, й тим самим даєтьсяпоштовх дорозпочинання нового виробничого циклу
Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в себе два види виробництва: матеріальне(виробництво матеріальних благ і матеріальних послуг) і нематеріальне(виробництво нематеріальних благ і послуг) виробництво. Кожна з названих сфер суспільного виробництва об’єднує багато різноманітних галузей сусп.-економ. системи.
Сучасна вітчизняна і світова екон. наука до складу факторів виробництва відносить: землю, капітал, працю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, знання.
Фактор земля - для задоволення людських потреб є сутністю господарської діяльності у будь-якому суспільстві.
Капітал - це економічний ресурс, що визначаєгься як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, для виробництва товарів та послуг.
Праця є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.
Наука - специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.
Інформація і знання найважливіші умовами підвищення ефективності виробництва.
6. Роль науково-технічною прогресу в розвитку суспільного виробництва
Науково-технічний прогрес (НТП) - якісні зміни засобів і предметів праці, технологій, форм та методів організації виробництва. Етапи науково-технічного прогресу: 1-й - належить до мануфактуру виробництва (ХУІ-ХУШ ст.); ІІ-й - пов'язаний з виникненням машинного виробництва (кінець - XVII - початок XIX ст.); ІІІ-й етап – співпадає з початком сучасної науково-технічної революції. Його характерна риса - використання науки й техніки в усіх галузях економіки.Науково технічний прогрес здійснюється в двох формах: еволюційній та революційній. Якісний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях є науково-технічною революцією. Науково-технічна революція (НТР) є переворотом у продуктивних силах сучасного суспільства, у результаті якого здійснюється перехід від машинного до комплексно-автоматизованого виробництва. Разом з тим змінюється місце, роль і значення основної продуктивної сили - людини - в суспільному виробництві. Характерні риси НТР: наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті посилення її зв'язку виробництвом; здійснюються фундаментальні зміни в техніці і технологічних способах виробництва (лазерні, плазмові, мембральні технології); з'являються суттєві можливості докорінного перетворена предметів праці, створення принципово нових видів матеріалів з наперед заданими властивостями; підвищується економічна й соціальна роль інформаційної діяльності в науковій організації праці та управлінь суспільним прогресом; відбуваються зміни у взаємодіях матеріалів виробництва й навколишнього середовища, природи і людини удосконалюється характер і зміст праці, відбувається поєднання в ньому розумових, фізичних і психологічних знань людини з перевагою творчих елементів. Усі ці та інші процеси вимагають істотних змін в умовах життя і праці людини освоєння складніших професій, що є можливим лише для людей із достатнім освітнім, професійним (економічним) і культурним рівнем.
7. Ефективність суспільного виробництва.
Економічне зростання неможливе без забезпечення високої ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінй1 ефективність виробництва є співвідношенням результатів виробництва і витрат. Розрізняють економічну та соціальну ефективність.
Економічна ефективність виражає результативність виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату. В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту.
Ефективність використання основних виробничих фондів (основного капіталу) характеризує фондовіддача - випуск продукції на одну грошову одиницю використаних основних виробничих фондів. Вона визначається за формулою:
Фв = П/ОФ
де П - річний обсяг товарної (чистої) продукції, ОФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів.
Зворотний показник являє собою фондомісткість, яка показує затрати основних виробничих фондів на одиницю вартості виробленої продукції:
Фм = ОФ/П
Кожне суспільство зацікавлене у підвищенні ефективності суспільного виробництва. При цьому воно прагне збільшувати випуск потрібної і прогресивної продукції при найменших капіталовкладеннях. Тобто мова йде про підвищення ефективності нагромадження. Основними шляхами підвищення ефективності нагромадження є:
поліпшення структури капітальних вкладень;
скорочення тривалості будівництва;
удосконалення виробничої бази будівельного комплексу для будівництва об'єктів соціальної сфери.
8.: Економічні потреби сутність, структура. закон зростання потреб
Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.
Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.
Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами і об’єктами.
За суб’єктами потреби поділяють на:
- індивідуальні, колективні та суспільні;
- домогосподарств, підприємств і держави;
- суспільно-економічних класів і соціальних груп.
За об’єктами потреби класифікуються так:
- породжені існуванням людини як біологічної істоти;
- матеріальні і духовні;
- першочергові і непершочерговы
Механізм дії закону зростання потреб. З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.
Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичними, тобто нормативними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню історію (потреби в м’ясі, молоці, хлібі тощо), інші — 30—50-річну (телевізори, холодильники, магнітофони тощо). Для задоволення цих потреб виробництво виготовляє відповідну продукцію.
Разом із традиційними існують і нові потреби, тобто потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має можливість швидко розширити їх випуск (останні моделі телевізорів, комп’ютерів, літаків тощо).
9. Економічні інтереси:сутність, структура, зв’язок з потребами, споживанням та виробництвом
Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром). Отже, економічні інтереси – це усвідомлення потреби існування різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.
Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину і форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення потреб.
Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин.
10. Формаційний та цивілізаційний аналіз суспільних процесів
Суспільство є однією з найскладніших форм об'єктивної реальності. Суспільні процеси, на відміну від процесів, що властиві неживій природі, відбуваються у свідомо створеному людьми середовищі та пронизані цілеспрямованою діяльністю людей.
Нині в суспільствознавстві до аналізу суспільних процесів використовуються переважно формаційний, цивілізаційний та технологічний підходи.
У вітчизняній політичній економії тривалий час використовувався формаційний підхід, який розроблено і обгрунтовано у працях К. Маркса.
Характеристики суспільства на засадах формаційного підходу [1,с.Ю4- 105]:
- загальнонаукові принципи, що використовуються в аналізі суспільних процесів: принцип класичної загальнонаукової парадигми Р. Декарта-1. Ньютона;
- місце і роль людини в суспільних процесах: реалізується гносеологічний підхід, а людина є суб'єктом пізнання об'єктивних процесів;
- основна суперечність розвитку суспільства і форма її розв'язання: суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами; революційна зміна виробничих відносин і політико-юридичної надбудови;
- місце і роль держави в розвитку суспільства: держава є надбудовою над економічним базисом, має класову природу і виступає знаряддям панівного класу;
- структура суспільства на певному історичному етані розвитку:
суспільство (суспільно-економічна формація) складається з базису і надбудови: базис - це сукупність домінуючих виробничих відносин, що вирішальним чином впливають на струкгури політико-юридичної та ідеологічної надбудови;
механізм розвитку суспільства: розв'язання антагоністичної суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, між базисом і надбудовою шляхом соціальної революції;
- історичний розвиток суспільства: проходження кожним суспільством і сторичних суспільно-економічних формацій [2].
Характеристики суспільства на засадах цивілізаційного підходу [2]: загальнонаукові принципи, іцо використовуються в аналізі суспільних процесів: принципи системно-синергетичного аналізу;
- місце і роль людини в суспільних процесах: реалізується онтологічний підхід, де людина є суб'єктом пізнання і предметно-перетворювальної діяльності;
- основна суперечність розвитку суспільства і форма її розв'язання: суперечність між відносно самостійними індивідами і суспільством; зміна ф0рм суспільної залежності людей, наростання свободи як сенс історії;
- міст" і роль держави в розвитку суспільства: держава є орг анізаційним центром суспільства, що в легітимний спосіб забезпечує досягнення суспільних цілей усіх членів суспільства;
- структура суспільства на певному історичному етапі розвитку суспільство є органічною цілісністю, яку утворюють політична, духовно- культурна, соціальна й економічна підсистеми;
- механізм розвитку суспільства: процес диференціації всіх сфер суспільного життя з метою найефективнішого досягнення суспільних цілей і наступною інтеграцією їх у нову цілісність;
- історичний розвиток суспільства: індивідуальний шлях розвитку кожного суспільства, іцо належить до певної цивілізації, яка проходить етапи становлення, розквіту і занепаду [1, с. 103-104].
У науковій, навчально-методичній літературі знаходимо численні визначення цивілізації
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 142 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |