Читайте также:
|
Важливим напрямком процесу розбудови соціально-орієнтованих ринкових відносин в Україні є формування такої інфраструктури національного ринку праці, що забезпечить його ефективне функціонування та відповідатиме ринковим умовам господарювання
Категорія „ інфраструктура ” визначається як комплекс суб’єктів господарства, які обслуговують виробництво, включаючи будівництво доріг, каналів, водосховищ, портів, мостів, аеродромів, складів, енергетичних господарств, транспорт, зв’язок, водозабезпечення та каналізацію, освіту, науку, охорону здоров’я
Інфраструктура ринку праці — це сукупність суб’єктів, що забезпечують його функціонування, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, вирішення трудових конфліктів, управління міграційними процесами в країні
Суб’єкти, що забезпечують функціонування ринку праці можна поділити на дві групи:
1) організації та установи, що забезпечують функціонування ринку праці;
2) нормативно-правове середовище, що регулює співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці
Основним завданням інфраструктури ринку праці є забезпечення підвищення гнучкості та ефективності функціонування ринку праці за рахунок:
- розповсюдження інформації;
- професійного консультування і навчання безробітних новим професіям та спеціальностям;
- квотування робочих місць тим хто об’єктивно не здатен конкурувати на рівних на ринку праці;
- отримання масових звільнень і запобігання масовому безробіттю;
- розвитку і раціоналізації фінансування заходів щодо цілеспрямованого розвитку ринку праці і підвищення рівня продуктивної зайнятості населення;
- розробки і наукового обґрунтування заходів державної політики зайнятості населення та контролю за їх реалізацією.
До організацій та установ, що забезпечують функціонування ринку праці відносять:
- державні органи управління ринком праці (національного, регіонального та місцевого рівня);
- недержавні заклади сприяння зайнятості;
- кадрові та профспілкові служби господарюючих суб’єктів країни;
- організації роботодавців;
- громадські організації
Система органів державного управління ринком праці включає сукупність органів державної влади:
- законодавча влада (Верховна Рада України) — відповідає за підготовку та прийняття законодавчих актів з формування та регулювання ринку праці;
- в иконавча влада (Кабінет Міністрів України) — формує міністерства, комітети, відомства, які спеціалізуються на вирішенні функціональних завдань;
- судова влада (Конституційний, Верховний та Арбітражний суди, Міністерство юстиції) — здійснює правосуддя, вирішення конфліктів на ринку праці
Центральним органом виконавчої влади з питань регулювання ринку праці є Міністерство праці та соціальної політики України, якому підпорядковуються такі установи:
- Державна служба зайнятості;
- Національна академія праці;
- Центральне бюро нормативів з питань праці;
- Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та ін.
Державна служба зайнятості займається реалізацією державної політики зайнятості населення, професійною орієнтацією, підготовкою і перепідготовкою, працевлаштуванням та соціальною підтримкою тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України
До складу державної служби зайнятості входять:
- Державні служби зайнятості обласного, районного, міського рівнів;
- Центри організації професійного навчання незайнятого населення;
- Центри професійної орієнтації населення;
- Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення;
- навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення;
- інформаційно-обчислювальні центри;
- Територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості;
- Центри реабілітації населення
Фонд загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття утворено для фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів.
Міністерство освіти і науки здійснює координацію формування науково-педагогічних кадрів в Україні, керівництво підготовкою кваліфікованих кадрів з числа молоді, проводить державну політику в галузі підготовки кваліфікованих працівників, забезпечує координацію роботи міністерств та відомств у цій сфері.
Галузеві міністерства та відомства визначають потребу в кадрах і шляхи її забезпечення для діючих підприємств, вдосконалюють методи підготовки працівників та спеціалістів з урахуванням сучасних вимог, впроваджують системи підвищення кваліфікації, створюють галузеві бази даних вакантних місць та перерозподілу працівників.
Професійні спілки беруть участь у розробці державної політики зайнятості, активно відстоюють права працівників підприємств, установ та організацій на основі діючих генеральної, галузевих, регіональних угод та колективних договорів.
Організації роботодавців представляють та захищають інтереси роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах.
Нормативно-правова система регулювання ринку праці в Україні базується на таких:
1) основних законодавчих актах:
- Конституція України;
- Кодекс законів про працю;
- Закони України:
“Про зайнятість населення”,
“Про державну програму зайнятості населення на 2006-2009 роки”,
“Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття”,
“Про охорону праці”,
“Про освіту”,
“Про колективні договори і угоди”,
“Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”,
“Про державну допомогу сім’ям з дітьми”,
2) нормативно-правових актах:
- Генеральна угода — укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками та профоб’єднаннями і встановлює мінімальні гарантії для застосування при укладенні галузевих і регіональних угод, колективних договорів;
- Галузеві (тарифні) угоди — укладаються між галузевими міністерствами, галузевими профспілками і галузевим об’єднанням роботодавців та визначає узгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо її реалізації;
- Регіональна угода — укладається між обласною держадміністрацією і правлінням обласної організації роботодавців та президією обласної ради профспілок з метою встановлення основних норм, принципів та взаємних зобов’язань на регіональному рівні
- Колективні договори — укладаються між адміністрацією підприємства та його профспілкою або іншими представниками інтересів працівників і, як правило, доповнює та розвиває норми прийняті в генеральній, галузевій, регіональних угодах, конкретизуючи їх;
- Державна і територіальні програми зайнятості населення — спрямовані на створення умов для направлення вивільнених працівників у рентабельні та пріоритетні галузі господарства, запобігання безробіттю, поліпшення системи відтворення робочої сили, захист безробітних та їх сімей, реалізацію заходів сприяння зайнятості
3) матеріали нормативно-методичного характеру — це сукупність документів організаційного, організаційно-методичного, організаційно-розпорядчого, технічного, нормативного, техніко-економічного та економічного характеру, які встановлюють норми, правила, вимоги, характеристики, методи та інші дані, що використовуються при вирішенні завдань щодо управління трудовими ресурсами
До документів організаційно-методичного та методичного характеру відносяться:
- комплексні цільові програми;
- положення з формування регіональних програм зайнятості;
- програми профорієнтаційної роботи;
- положення по врегулюванню трудових взаємовідносин;
- положення про оплату та стимулювання праці;
- інструкції про дотримання правил техніки безпекита ін
До організаційно-регламентуючих документів відносяться:
- положення про підрозділи;
- посадові інструкції;
- трудовий договір.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 44 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |