Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розвиток світової політичної думки після 2-ї світової війни.

У повоєнні роки політологія отримала статус самостійної науки. До 60-х рр. провідним напрямком у розвитку політичної думки був біхевіоризм (від англ. Ьепауіоиг - поведінка), для якого головним завданням був опис фактів, удосконалення методики спостереження, а не розробка понять чи пояснення суспільних явищ. У центрі його уваги були дослідження із полі­тичної поведінки в інституціях влади, електоральної поведінки, політич­ного лідерства, функціонування засобів масової інформації, дослідження

політичних партій, порівняльний аналіз партійних систем і режимів. У на­прямі біхевіоризму виділяється концепція масових комунікацій (Г. Лассу-слл, П. Лазарсфельд, Д. Рісмен) і концепція плюралізму еліт (Р. Даль).

У 60-х рр. біхевіоризм був підданий різкій критиці за фрагментарний підхід до аналізу фактів, що заважає глобальному підходу до політичних проблем, за псевдополітизм. На зміну біхевіоризму прийшов система-тизм, головним представником якого був Д. Істон. На думку постбіхевіо-ристів, головне завдання політичної науки - не описувати й аналізувати факти, а тлумачити їх під кутом зору актуальних проблем суспільно-політичного розвитку.

До сучасних політичних концепцій належить концепція тоталітаризму (X. Арендт, Р. Арон, 3. Бжезінський, К. Фрідріх та ін.) та суспільно-політичної модернізації (Г. Алмонд, 3. Бжезінський, Л. Пай). Зокрема,.V. Арендт у праці "Походження тоталітаризму" (1951) вважає, що то­талітаризм виникає в атомізованому суспільстві, що складається з маси, а ис з громадян. Злам класового суспільства та відсутність будь-якої сус­пільної структури спричинили появу тоталітаризму.

Р. Арон досліджував тоталітаризм шляхом його зіставлення з лібераліз­мом, беручи за критерій порівняння тип організації політичних партій. Поділивши індустріальні суспільства на монополістичні та конституцій-но-плюралістичні, до перших він відніс СРСР, де одна партія займала мо­нопольне становище у суспільстві, а у суспільствах другого типу велике Шічення мають конституція та закони, які гарантують або захищають і оціальний, національний, економічний, культурний плюралізм у суспільстві.

і. Бжезінський і К. Фрідріх у творі "Тоталітарна диктатура та ав­тократія" вказують, що до тоталітарних режимів відносилися фа­шистські та комуністичні країни. Ознаками тоталітарної системи вони ннпжали домінуючу роль ідеології, яку продукувала правляча партія, те­рор, всіляке обмеження доступу до правдивої інформації, централізовану і не гему управління економікою.

Ліггори теорії модернізації вважають, що тенденцією розвитку полі-пічної системи є перехід від традиційного до сучасного типу суспільства. С'учпсний тип суспільства характеризує спроможність політичної системи 'іи оновлення, мобілізації зусиль і виживання, зростання участі громадян у нині пічному процесі та структурна диференціація. Серед сучасних кон-МРіїцііі політичної модернізації виділяється сформульована 3. Бжезінським Юміісіїція трансформації посткомуністичних суспільств у сучасні демокра-інчііі суспільства. Ця трансформація, на його думку, проходить три етапи:

І) політична трансформація вищих органів влади і початкова стабілі-шііи економіки. Етап починається після краху комуністичної системи і |{>іімм< 1-5 років;

2) політична стабілізація поєднується з глибокими економічними ре­формами. Тривалість етапу - 3-Ю років;

3) закріплення демократичних процесів і стабілізація економічного зростання. Тривалість етапу - 5-15 років.

В цілому у другій половині XX ст. набули розвитку напрями, ідеї, кон­цепції, сформульовані у довоєнний час. Підсумовуючи виділимо деякі із них:

• теорія демократії (Р. Даль, Дж. Сарторі);

• теорії еліт (Г. Лассуелл, Р. Міллс, С. Келлер);

• структурно-функціональний аналіз (Т. Парсонс, Р. Мертон);

• концепція дослідження партійно-політичних систем (М. Дюверже, У. Д. Бернхем, К. Байлі);

• концепції дослідження політичних систем сучасності (Д. Істон, К. Фрідріх, Р. Арон, К. Дойч);

• дослідження політичних партій (Дж. Сарторі, А. Лійпхарт);

• вивчення політичної культури (Г. Алмонд, С. Верба, Р. Такер, Б. Рассел);

• ідеї конфлікту, консенсусу, психології ведення переговорів (С. Ліпсет, Р. Фішер);

• теорії влади, впливу і контролю (Г. Моргентау, Дж. Кетлін);

• концепція політичноїмодернізації (Л. Пай, Д. Белл, 3. Бжезінський).