Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму

"...Доки в державі не будуть царювати філософи, або... царі й володарі не ста­нуть... грунтовно філософствувати й не зіллються спільно... державна влада й фі­лософія, й доки не будуть усунуті ті лю­ди — а їх багато, — які рвуться або до влади, або до філософії, до тих пір... дер­жава не позбудеться лиха..." Платон

"...Держава — продукт природного розви­тку... Людина за своєю природою — істо­та політична; хто живе за своєю при­родою, не внаслідок випадкових об­ставин, поза державою, той або над­людина, або істота, не розвинута в мо­ральному відношенні." Арістотель

У результаті спостережень і порівняння окремих подій і явищ, накопичення знань про суспільні процеси люди нав­чилися знаходити в політичному житті закономірні й досить стабільні зв'язки та залежності, не звертаючись до надприродних сил. Тому по­літика поступово ставала предметом аналізу, що давало змогу виділяти із суцільного потоку подій окремі явища, а також їх причини. Так політична думка набувала форми логічно роз­межованої системи суджень і висновків, тобто форми теорії.

Головною передумовою правильного розуміння політичних подій і явищ було формування аналітичного мислення в об-ширах культурно-історичного процесу, становлення раціо­нального світосприймання взагалі. Першим ступенем цього становлення було виникнення філософської свідомості. Роз­роблення політичних проблем спочатку практично не відок­ремлювалося від філософських роздумів про природу людини, її буття, сенс існування. Політичні й етико-політичні теорії виступали як особливий розділ філософських учень.

Перехід до теоретичного аналізу політики вивів людську думку на якісно новий рівень осмислення політичного життя. Античні філософи, зокрема Платон і Арістотель, сформулю­вали низку універсальних принципів, на які спирається полі­тична діяльність, здійснили класифікацію всіх відомих на той час типів державного устрою.

Як бачимо, для античної політичної думки аксіомою була єд­ність зв'язків людини з політикою. Теза Арістотеля, що людина є істотою політичною, лежала в основі більшості античних фі­лософсько-політичних концепцій. Одна з праць Арістотеля має назву "Політика". Спираючись на аналіз державного устрою й політичного життя більш як півтори сотні держав, він розглядав різні питання суспільних відносин. Саму ж політику мислитель вважав практичною наукою про мистецтво управління, а тому завдання різних політичних інститутів бачив у віднайденні такої форми, яка б найкраще відповідала політичній природі людини, її потребам та інтересам суспільства.

Арістотель, як і Платон, державу уявляє чимось цілісним, як продукт загальноісторичного розвитку. Водночас держава — найвища форма відносин, що охоплює всі інші, котрі досягають своєї мети й довершеності. Однак Арістотель критикував праг­нення Платона зробити державу занадто єдиною, цілісною й підкреслював, що вона складається з багатьох елементів, тому перебільшене поривання до єдності (як спільність майна, дру­жин і дітей у Платона) призводить до загибелі держави. Чимало арістотелевих думок про політику розвивали інші мислителі.