Читайте также:
|
Джерела КП України – це способи зовнішнього оформлення конституційно-правових норм, форми надання цим нормам офіційного, загальнообов’язкового характеру.
Для того, щоб визнати той чи інший документ джерелом КП України, він має відповідати трьом ознакам: 1) бути нормативним, тобто містити норми права і бути розрахованим на неодноразове використання; 2) бути чинним, тобто мати юридичну силу, бути здатним до реального впорядкування суспільних відносин; 3) містити хоча б одну конституційно-правову норму. Доволі часто нормативні документи містять норми різних галузей, тому один і той самий документ може визнаватися одночасно джерелом кількох галузей права.
Україна тяжіє до країн з романо-германською системою права, де головним джерелом будь-якої галузі права (в тому числі й конституційного) визнаються НПА. Проте процеси глобалізації та міжнародної інтеграції призводять до взаємозбагачення правових систем і розширення кола джерел права. Це повною мірою стосується й України.
На сьогодні до джерел КП України належать:
1. НПА – прийняті компетентними органами чи референдумом у встановленому порядку документи, що містять НП й розраховані на неодноразове використання. Провідне місце серед них посідає Конституція України як Основний Закон суспільства і держави. Усі інші НПА (закони й підзаконні нормативні акти) повинні відповідати їй і прийматися на її підставі.
2. Нормативні договори. На сьогодні джерелами КП України є тільки міжнародні договори конституційно-правового змісту (наприклад, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 р. чи Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 р.), проте недавня вітчизняна історія знає й внутрішньодержавні договори (наприклад, Конституційний Договір 1995 р.). Можливість укладення внутрішньодержавних договорів конституційно-правового змісту не виключається і в майбутньому.
3. Політико-правові документи. Це джерела декларативно-установчого характеру, в яких проголошуються політико-правові орієнтири державотворення на найближчу і віддалену перспективу. Такими документами є Декларація про державний суверенітет України 1990 р., Акт проголошення незалежності 1991 р., Декларація прав національностей України 1991 р.
4. Конституційно-правові звичаї. Для їх формування потрібен значний досвід конституціоналізму, усталена політико-правова практика, якого ще Україна не має. Тому даний вид джерел конституційного права в нашій країні поки що є рідкістю. Прикладом конституційно-правового звичаю в Україні може слугувати розташування Першого заступника Голови Верховної Ради України праворуч, а заступника – ліворуч від Голови на засіданнях парламенту.
5. Конституційно-правові (судові) прецеденти. Цей вид джерел є новим для вітчизняної політико-правової теорії й практики, проте в умовах євроінтеграції і визнання юрисдикції Європейського суду з прав людини роль прецедентного права безумовно зростатиме. Зокрема, ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” 23 лютого 2006 р. вже зараз вимагає від національних судів застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Однак виконання цієї норми викликає чимало проблем і гострих дискусій як в теорії, так і на практиці.
У деяких навчальних виданнях і наукових публікаціях обґрунтовується ідея про те, що джерелом конституційного права України є рішення Конституційного Суду України. Проте згідно з Конституцією України та Законом України „Про Конституційний Суд України” до компетенції даного органу віднесено прийняття тільки інтерпретаційних та правозастосовчих актів, які за визначенням не містять норм права, а тому й джерелом права бути не можуть. Інша річ, що при вирішенні тих чи інших питань компетентні органи зобов’язані брати до уваги правову позицію Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.
Тема 2. Конституційне право України як галузева юридична наука та навчальна дисципліна
1. Поняття і предмет науки конституційного права України
2. Завдання і функції науки конституційного права України
3. Методологія науки конституційного права України
4. Актуальні проблеми науки конституційного права України на сучасному етапі
5. Конституційне право України як навчальна дисципліна
1. Поняття і предмет науки конституційного права України
Наука КП України – це галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему узагальнених знань, висновків та ідей щодо про явища і події політико-правової дійсності.
Предметом даної науки є 4 види політико-правових явищ: конституційно-правові відносини, конституційно-правові норми, політико-правова практика і конституційно-правові доктрини.
Предмет науки КП України є доволі широким і має тенденцію до подальшого розширення, оскільки політико-правова практика ставить нові проблеми, на які наука має надавати аргументовані відповіді. Тому до її предмету належать не тільки норми й інститути даної галузі права, але й аналіз великого кола політико-правових відносин, їх специфіки, засади їх виникнення, розвитку і припинення. Ефективність дії конституційно-правових норм та інститутів, пропозиції щодо підвищення результативності їх впливу на суспільні відносини – важливе завдання цієї науки.
Наука КП вивчає практику реалізації конституційно-правових норм, досліджує закономірності розвитку галузі КП, формулює практичні рекомендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин. До предмету науки КП України належить також розробка комплексних теоретичних проблем становлення народовладдя в нашій країні та його конституційного регулювання, сутність народного, державного і національного суверенітетів, а також форми і механізми реалізації народовладдя на практиці. Вона аналізує проблеми і труднощі розвитку конституційного процесу, механізми їх вирішення.
В умовах становлення в Україні конституціоналізму на основі загальнолюдських цінностей важливим предметом науки є аналіз сутності, принципів, функцій Конституції, механізму її прийняття та зміни, ролі конституційного законодавства в демократизації суспільних відносин, у формуванні правової держави та громадянського суспільства.
Джерелами науки КП є:
1) НПА, які містять конституційно-правові норми; при цьому до кола наукових досліджень входять не тільки чинні джерела КП, але й ті документи, які втратили чинність, але зберігають інтерес в історичному плані, або ті, що тільки перебувають на стадії розробки і набудуть чинності в майбутньому;
2) матеріали практики органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій тощо; вони дають змогу оцінити динаміку політико-правових процесів, підґрунтя тих чи інших владних рішень;
3) праці вітчизняних і зарубіжних вчених.
Варто відзначити, що Харків і Одеса були визнаними центрами конституційно-правової думки ще в царській Росії, мали власні правові школи, які на рівних конкурували з московською, санкт-петербурзькою та ярославською школами. Зокрема, у Харківському університеті тривалий час працювали видатні вітчизняні конституціоналісти – професори Н.О. Куплевасський та М.І. Палієнко. За радянських часів центри конституційно-правової були сформовані в Києві та Львові. У теперішній час, в умовах незалежності України, відбувається певна диверсифікація конституційно-правової науки; поряд зі зміцненням традиційних центрів конституційно-правової думки відбувається формування наукових шкіл у Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Чернівцях. Вагомий внесок у розвиток науки конституційного права України в цілому та її окремих положень зробили відомі вітчизняні вчені-юристи М.О. Баймуратов, Л.В. Бориславський, А.З. Георгіца, А.М. Колодій, В.П. Колісник, О.Л. Копиленко, В.В. Кравченко, Л.Т. Кривенко, О.В. Марцеляк, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, В.І. Чушенко, Л.І. Юзьков та ін
2. Завдання і функції науки КП України
Завдання науки КП України – це ті головні суспільно корисні результати, яких вона має досягти; те, заради чого вона існує і розвивається. Головним завданням науки КП України на сучасному етапі є „наукове супроводження” процесів розбудови незалежної, демократичної, правової держави, формування ефективного механізму забезпечення і захисту основних прав людини. Для цього наука має проникнути в сутність і призначення відповідної галузі права, розкрити її основоположні політико-правових принципи, тенденції розвитку, проаналізувати основні конституційно-правові інститути. Особлива увага має приділятися засадам конституційного ладу, в якому втілюються головні напрямки будівництва Української державності, взаємовідносин людини і держави, становлення суверенітету Українського народу та форм його реалізації.
Завдання науки полягає і в тому, аби, критично засвоюючи результати вітчизняного й зарубіжного конституційного досвіду, втілювати відповідні теоретичні положення й концепції в сучасну державно-правову практику України.
Основні напрямки впливу науки КП України на вітчизняну політико-правову практику, в яких виявляється її сутність та соціальне призначення, називаються її функціями. Серед основних функцій науки КП України можна виокремити наступні:
– гносеологічна (пізнавальна) – з’ясування сутності, форми і змісту, а також основних закономірностей виникнення і розвитку певних політико-правових явищ і процесів;
– евристична – відкриття дедалі нових сутнісних ознак і відмітних рис політико-правових явищ, виведення наукового знання на якісно новий рівень;
– політична – всебічне дослідження юридичних аспектів політичної системи, пошук оптимальних моделей правового статусу учасників політичного спілкування, формування юридичної бази для внутрішньої та зовнішньої політики України;
– ідеологічна (виховна) – формування у державних і муніципальних службовців, партійних активістів, пересічних громадян високої правосвідомості, переконання у цінності конституціоналізму, надання їм необхідних знань і навичок для ефективної участі у політико-правових відносинах;
– методологічна – надання допомоги іншим юридичним наукам шляхом створення належної методологічної бази для галузевих досліджень; обґрунтування категорій, які мають вихідне значення для всіх галузей національної системи права;
– прогностична – з’ясування подальшої динаміки політико-правових явищ і процесів, передбачення їхнього стану в найближчій і віддаленій перспективі, надання органам публічної влади обґрунтованих рекомендацій щодо оптимального реагування на ті виклики, які очікують державу і суспільство у політико-правовій сфері;
– комунікативна – створення наукової бази для конструктивного публічного діалогу в політико-правовій сфері, інформування органів публічної влади, громадських формувань і широких кіл громадськості з приводу сучасного стану і подальших перспектив розбудови державності, забезпечення прав людини тощо;
– інтегративна (системотворча) – створення необхідних передумов для об’єднання всіх юридичних наук в цілісну систему шляхом формування базових, вихідних політико-правових постулатів, юридичних категорій і світоглядних орієнтирів;
– практико-прикладна (інструментальна) – забезпечення політико-правової практики необхідними теоретичними обґрунтуваннями, висновками, пропозиціями щодо вдосконалення конституційного законодавства та організації роботи органів публічної влади, знаходження шляхів розв’язання тих проблем та протиріч, з якими стикається держава і суспільство на тих чи інших етапах свого розвитку.
Загалом, завдання та функції науки КП України зумовлені її предметом і відображають її провідну роль в системі галузевих юридичних наук.
3. Методологія науки КП України
Методологія науки КП України – це система теоретичних принципів і спеціальних засобів дослідження її предмета.
Сучасний етап політико-правового розвитку в Україні характеризується критичним переглядом методології радянської науки. На зміну принципам класовості й партійності приходять принципи об’єктивності та плюралізму. Водночас, дослідження конституційно-правових явищ продовжують базуватися на принципах науковості, історизму, комплексності, всебічності, поєднання теорії і практики.
Загальнотеоретичним, філософським методом даної науки є діалектичний матеріалізм, в основі якого лежить “вчення про матеріальну природу світу, що змінюється і розвивається”. Однак на сучасному етапі, відміну від радянських часів, діалектичний матеріалізм позбавляється ідеологічного, марксистсько-ленінського забарвлення, поєднуючись із принципом позапартійності. Згідно з вимогами методу матеріалістичної діалектики, всі політико-правові явища розглядаються як елементи суспільного буття, у взаємозв’язку між собою і суспільним життям, у їхній взаємообумовленості і взаємозалежності. Вони знаходяться не у статиці, а в динаміці, розвитку на основі дії законів переходу від поступових кількісних змін до корінних якісних перетворень, боротьби протиріч між старим і новим, між відмираючим і новонароджуваним, заперечення заперечення у суспільному житті, з якими пов’язані виникнення, розвиток і функціонування органів публічної влади, інститутів громадянського суспільства, зміцнення конституційно-правового статусу особи тощо.
Водночас, при дослідженні конституційно-правових проблем використовується цілий ряд загальних методів, які застосовуються не тільки КП, але й іншими науками: системний, функціональний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, формально-юридичний, моделювання, аналіз, синтез та ін.
У науці КП України широко використовуються і спеціальні методи, які розробляються в межах окремих спеціальних наук. Серед них найбільш поширеними є статистичний і соціометричний методи. Є підстави сподіватись, що з подальшим розвитком науки КП України при дослідженні статусу органів публічної влади та громадських формувань дедалі ширше будуть застосовуватися знання таких наук, як синергетика (наука про самоорганізацію у складних системах), юридична герменевтика (наука про тлумачення правових норм), семіотика (наука про знакові системи) тощо.
Водночас усі зазначені методи вимагають безпосереднього ознайомлення з практикою діяльності органів публічної влади, інститутів громадянського суспільства і являють собою систему, тобто потребують комплексного застосування.
4. Актуальні проблеми науки КП України
на сучасному етапі
Сучасний розвиток науки КП України є доволі інтенсивним, що зумовлено бурхливими процесами державотворення та міжнародної (насамперед європейської) інтеграції України, які вимагають конституційного закріплення, а також створенням нових політико-правових інститутів, не відомих попереднім етапам розвитку країни.
Суттєве оновлення всіх сфер суспільного життя ставить перед наукою КП України все нові й дедалі більш складні проблеми. У підсумку це призвело до того, що гострої актуальності набув увесь спектр політико-правових явищ і процесів, що складають предмет науки КП України. Будь-яке питання сучасного політико-правового життя України має декілька варіантів вирішення, жодна конституційно-правова концепція не може бути визнана домінуючою, що є цілком закономірним для перехідного (транзитного) суспільства.
Водночас, серед загального переліку проблем, що стоять перед наукою КП України на сучасному етапі, варто відзначити такі:
- проблеми теорії конституції;
- конституційна реформа в Україні;
- проблеми захисту конституційного ладу;
- проблеми становлення конституціоналізму в Україні;
- охорона Конституції та проблеми забезпечення конституційної законності;
- проблеми забезпечення національної безпеки України;
- проблеми конституційно-правової відповідальності;
- проблеми становлення громадянського суспільства;
- державно-правові конфлікти;
- проблеми забезпечення прямого народовладдя в Україні;
- проблеми оптимізації форми правління в Україні;
- проблеми територіальної організації публічної влади в Україні;
- проблеми забезпечення самостійності й ефективності місцевого самоврядування в Україні;
- проблеми теорії прав людини і громадянина;
- конституційно-правові проблеми захисту прав людини;
- конституційно-правові проблеми державно-конфесійних відносин;
- проблеми інституціоналізації політичних партій і правового закріплення політичної системи України;
- проблеми імплементації міжнародно-правових стандартів у конституційне законодавство України.
Проблематика сучасної конституційно-правової науки яскраво відображається у темах дисертаційних досліджень за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право. Слід відзначити, що серед дисертаційних досліджень та монографічних праць, які побачили світ протягом останнього десятиріччя, дедалі більше робіт фундаментального характеру та порівняльно-правових досліджень; простежується подальша „гуманізація” конституційно-правової науки та невпинне розширення предмету наукових пошуків. Аналізується конституційно-правовий досвід дедалі ширшого кола зарубіжних держав, більш об’єктивно оцінюється й вітчизняний досвід державного будівництва в дореволюційній Росії та Радянському Союзі, поступово накопичується досвід розв’язання конституційно-правових проблем і конфліктів на теренах незалежної України Проте слід визнати, що конституційно-правова наука досі відстає від потреб державного будівництва, що вимагає подальшої інтенсифікації наукових досліджень у даній сфері та забезпечення більш оперативного реагування конституційної теорії на виклики сьогодення.
5. Конституційне право України як навчальна дисципліна
КП України як навчальна дисципліна являє собою частину знань, накопичених і систематизованих однойменною наукою про явища і процеси політико-правової дійсності, необхідну для формування повноцінного фахівця-правознавця. Ця навчальна дисципліна викладається в усіх юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах, відкриваючи цикл галузевих юридичних дисциплін.
Мета навчальної дисципліни „ КП України” – ознайомити студентів, курсантів, слухачів з основними поняттями, якими оперує наука КП, розкрити положення вчення про конституцію та показати особливості конституційного процесу в Україні, дати аналіз основних конституційно-правових інститутів. Тому обсяг навчальної дисципліни „ КП України” значно менший від обсягу однойменної науки. При цьому обов’язково враховується не тільки напрям підготовки, але й спеціалізація майбутнього фахівця, той обсяг конституційно-правових знань, який знадобиться йому при виконанні службових обов’язків. Якщо наука КП України охоплює всю сукупність знань про політико-правові явища, то навчальна дисципліна містить тільки ту їх частину, котра необхідна для підготовки фахівців-правознавців. Якщо в практичній діяльності такого фахівця з’ясуються певні прогалини в конституційно-правових знаннях, то він може їх надолужити, звернувшись до спеціальної наукової літератури (монографій, збірок наукових праць, статей у фахових виданнях тощо).
Система КП як навчальної дисципліни практично ідентична системі однойменної науки і відображається в навчальній програмі, зміст якої розподіляється на розділи, глави і теми.
Вивчивши цю дисципліну, студенти, курсанти, слухачі повинні знати зміст основних інститутів КП України, основні конституційно-правові поняття й терміни; отримати всебічну картину конституційного ладу нашої країни і водночас розуміти ті нормативні положення, які мають вихідне значення для всіх інших галузей права. Після вивчення дисципліни „ КП України” студент, курсант, слухач повинен уміти: будувати професійну діяльність та стосунки з оточуючими на конституційних принципах; за необхідності застосовувати приписи чинної Конституції України безпосередньо, без залучення деталізуючих норм; здійснювати конституційно-правову кваліфікацію подій і явищ, що відбуваються у різних сферах суспільного життя; оцінювати власні вчинки та вчинки колег-професіоналів з точки зору відповідності приписам конституційного законодавства України; давати фахову оцінку подій і явищ у суспільно-політичному житті України та зарубіжних країн, про які йдеться у ЗМІ; скеровувати перебіг подій у конституційно-правове русло; аналізувати чинне конституційне законодавство України з точки зору конституційно-правової теорії; аргументовано відстоювати власну позицію з позицій науки КП та чинного конституційного законодавства.
Контрольні питання до лекції 1:
1. Які суспільні відносини складають предмет конституційного права України як галузі права?
2. Які два блоки суспільних відносин складають ядро, серцевину предмету конституційного права як галузі права?
3. У чому полягає специфіка методу конституційно-правового регулювання?
4. Чим зумовлена провідна роль конституційного права у національній правовій системі України?
5. Хто є первинним суб’єктом конституційно-правових відносин і чому?
6. Які існують види конституційно-правових норм?
7. Що таке декларативні конституційно-правові норми та яку роль вони виконують у механізмі конституційно-правового регулювання?
8. Яким ознакам мають відповідати джерела конституційного права як галузі права?
9. Як співвідносяться між собою конституційне право України як галузь і однойменна наука?
10. Які методи наукового пізнання застосовуються сучасною наукою конституційного права?
11. Конституція Української РСР 1978 р. на сьогодні є джерелом конституційного права України як галузі права чи науки? Чому?
12. Які найбільш актуальні проблеми стоять перед наукою конституційного права України на сучасному етапі?
Конституція України як Основний Закон
суспільства і держави
1. Поняття, сутність та юридичні властивості конституції.
2. Функції конституції.
3. Історія українського конституціоналізму. Новітній конституційний процес в Україні
4. Юридична характеристика чинної Конституції України. Конституційна реформа в Україні.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 107 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |