Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Методика підготовки та проведення практичних і семінарських занять у вищій школі

Читайте также:
  1. IV. РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ ЗА РОЗДІЛАМИ, ТЕМАМИ ТА ВИДАМИ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ
  2. IV. РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ ЗА РОЗДІЛАМИ, ТЕМАМИ ТА ВИДАМИ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ.
  3. V Методика проведення уроку
  4. VII. Перелік питань для підготовки студентів до підсумкових модульних контролей
  5. Анатомо-физиологические особенности и методика исследования почек и мочевыделительной системы у детей
  6. Анатомо-физиологические особенности системы дыхания у детей. Методика исследования
  7. Апарати для проведення гідромеханічних та механічних процесів.
  8. Апарати для проведення теплових процесів.
  9. Б) підготувати відповідь на контрольні ПИТАННЯ ДЛЯ теоретичної ПІДГОТОВКИ ДО семінарськОГО ЗАНЯТТЯ
  10. Билет № 13. Методика и алгоритм разработки туристского маршрута

 

1. Система навчання у вищій професійній освіті

2. Методика підготовки та проведення практичних занять у вищій школі

3. Методика підготовки та проведення семінарських занть у вищій школі

 

1. Система навчання у вищій професійній освіті

У 1632 році у "Великій дидактиці" Ян Амос Коменський обґрунтував доцільність форм та систем навчання. До ХVІІ ст. було індивідуальне навчання студентів.

Нині є три системи навчання: індивідуальна, класно-урочна, лекційно-семінарська. У вищій школі вони всі використовуються: індивідуальна – (СРС) над курсовим та дипломним проектом; аудиторна (СРС); індивідуальні консультації щодо підготовки реферативних повідомлень на семінар, дидактичну гру, (СРС); класно-урочна: можлива на перших курсах технікумів і коледжів – урок повідомлення та засвоєння нових знань, комбінований, узагальнення та систематизації, контрольно-облікові, лабораторні та практичні заняття; лекційно–семінарська – у вищій школі: лекція, семінар, лабораторні та практичні заняття, (СРС), дидактичні ігри.

Класно-урочну систему запроваджено у колишньому СРСР з 1932 року, урок було визнано основною формою організації навчальної діяльності студентів. Урок – це цілісний, логічно завершений, обмежений рамками часу структурний елемент навчального процесу. Поняття урок прийняте у загальноосвітній школі, а у вищій школі – заняття. Під типом уроку (заняття) розуміють комплекс окремих боків навчального процесу, взятих як одне ціле. Структура уроку (заняття) – це відображення етапів навчально-пізнавальної діяльності студентів, що організуються викладачем. Тому структура заняття – орієнтовна. Вид заняття визначає домінуючий метод навчання.

Переваги лекційно-семінарської системи з точки зору підвищення ефективності навчально-виховного процесу: зміна форм організації навчально-пізнавальної діяльності студентів; економія навчального часу та аудиторії; можливе застосування різноманітних засобів та методів навчання.

Форми організації навчальної діяльності студентів відображають раціональну організацію навчально-виховного процесу. Вони підрозділяють-ся на три групи: масові (лекції, конференції, екскурсії, конкурси, олімпіади), групові (заняття різних типів, екскурсії, семінари, СРС, практичне навчання (навчальна та виробничі практики), отримання робочої професії, дидактичні ігри, гурткова робота, консультації, індивідуальні (СРС, отримання робочої професії, курсове та дипломне проектування, дослідна робота, консультації).

Лекція (з грец.) – читання з листка, читання вслух. Види лекцій: наукова (публічна), академічна (ВНЗ), шкільна (загальноосвітня школа та ВНЗ 1-2-го рівнів акредитації). Є лекції вступні, оглядові, підсумкові. Лекція як форма організації навчальної діяльності студентів має свої домінуючі принципи та методи навчання, які в свою чергу залежать від умов їх оптимального вибору. Під час підготовки до лекції викладач готує навчально-методичну карту, конспект лекції.

Семінар як форма організації навчальної діяльності студентів застосовується після вивчення теоретичного матеріалу та проведення лабораторних, практичних занять, аудиторної СРС. На семінар виносяться питання позааудиторної СРС та питання з теоретичних, лабораторних і практичних занять, аудиторної СРС, які викликають утруднення у студентів. Семінар має свої домінуючі принципи та методи навчання залежно від умов їх оптимального вибору. Під час підготовки до занять викладач готує навчально-методичну карту, додаткові запитання проблемного характеру, виробничі ситуації.

Лабораторні і практичні заняття як форми організації навчальної діяльності студентів використовуються після певного блоку теоретичного матеріалу. Вони мають орієнтовну структуру та домінуючі принципи і методи навчання. На таких заняттях доцільний рейтинговий контроль знань та вмінь студентів, що складається з визначеної викладачем кількості балів за роботу на занятті під час виконання певних завдань (запис даних у "Бланк роботи заняття") та бали за відповідь на тести до початку і в кінці заняття, бали за оформлення роботи та можливий захист роботи на семінарі. Під час підготовки до занять викладач готує навчально-методичну карту та інструкційну карту для студентів, враховуючи принцип індивідуалізації навчання.

Методичною особливістю цих занять є інструктажі (вступний, поточний, заключний). СРС сприяє розвитку навчально-пізнавальних здібностей студентів, творчого мислення. Тому її необхідно організувати так, щоб вона виробляла навички до сільськогосподарської професійної праці.

За формою СРС може бути індивідуальною, груповою, фронтальною. У процесі навчання СРС може бути як структурний елемент (класно-урочна система), метод навчання (курсове та дипломне проектування), форма організації навчальної діяльності студентів – аудиторна СРС (з 2002 року 10% часу, виділеного з дисципліни на самостійне аудиторне вивчення, оплачується і проводиться в аудиторії під керівництвом викладача), прийом - самоконтроль.

Під час підготовки до аудиторної та позааудиторної СРС викладач готує навчально-методичну карту та інструкційну карту для студентів (завдання з указаними літературними джерелами та визначеними сторінками; методичні вказівки (алгоритм відповіді, ОІС, схеми, план відповіді); запитання для самоконтролю; запитання для контролю знань та вмінь).

На СРС виноситься як теоретичний матеріал, так і матеріал, що містить практичні питання, з яким студенти вже частково знайомі з власного практичного досвіду, або ж з вивчення інших дисциплін. Видами СРС є: робота з книгою (конспектування, складання ОІС, плану відповіді), курсове та дипломне проектування, вирішення питань проблемного характеру, узагальнення та систематизація навчального матеріалу.

Сучасне заняття – це заняття, яке відповідає сучасним вимогам.

Риси сучасного заняття: використання різноманітних форм та методів навчання, висока активність студентів, використання принципів бінарності, оптимальності тощо.

Вимоги до сучасного заняття:

- дидактичні: оптимальний вибір елементів дидактичної системи;

- психологічні: врахування вікових, інтелектуальних особливостей студентів, мотивів вступу до ВНЗ;

- організаційні: своєчасний початок і кінець занять, раціональне використання часу (ефективна організація заняття: підготовка викладача та студентів до заняття), засобів навчання;

- морально-етичні: доброзичливість, врахування принципів гуманізації та демократизації; виконання виховної мети заняття;

- гігієнічні: покраска стін аудиторії у кольори, що не подразнюють зір (зелений, жовтий ін.) та оформлення кабінетів "читабельною" наочністю;

- економічні: узагальнення і систематизація матеріалу має проходити з точки зору економіки;

- технічні: дотримання техніки безпеки у лабораторіях;

- виховні: зміст, принципи, методи навчання мають сприяти вихованню студентів тощо.

Оптимальний вибір форми організації навчальної діяльності студентів залежить від умов: змісту дисципліни, теми та мети заняття, принципів та методів навчання, виду та орієнтовної структури заняття, форми організації студентів на занятті (фронтальна, індивідуальна, групова (бригадна, ланкова)), засобів навчання, рівня педагогічної майстерності викладача, рівня знань студентів. Всі елементи дидактичної системи пов’язані між собою. Наприклад:

- форма організації навчальної діяльності студентів – лабораторне чи практичне заняття: орієнтовно вид заняття – формування умінь та навичок; орієнтовна навчальна мета – формування професійних умінь та навичок, поглиблення знань; орієнтовна структура заняття – організаційна частина; вступний інструктаж (мета, завдання, мотивація, перевірка готовності до заняття, техніка безпеки); СРС; потоковий інструктаж (відповідь на запита-ння студентів у ході роботи); заключний інструктаж ( домашнє завдання, здача роботи); прибирання робочого місця; орієнтовна форма організації студентів на занятті – ланкова у поєднанні з індивідуальною; орієнтовні домінуючі принципи навчання – врахування індивідуальних особливостей студентів, зв’язок теорії з практикою виховуючого навчання; орієнтовні домінуючі методи навчання - вправи, практична робота з літературою; засоби наочності – інструкція, навчальні посібники, роздатковий матеріал;

- форма організації навчальної діяльності студентів – лекція: орієнтовний вид заняття – шкільна; орієнтовна навчальна мета – вивчення нового матеріалу; формування основних понять; орієнтовна структура заняття – організаційна частина; підготовка студентів до вивчення нового матеріалу (повідомлення теми, мети, плану заняття, основних понять з теми); викладання нового матеріалу; узагальнення і систематизація та відтворююче закріплення (тести, елементи евристичної бесіди); домашнє завдання, заключна частина лекції; орієнтовна форма організації студентів на занятті – фронтальна; орієнтовні домінуючі принципи навчання – виховуючого навчання, науковість, зв’язок теорії з практикою; орієнтовні домінуючі методи навчання – лекція, пояснення, ілюстрація, демонстрація; засоби навчання – схеми, плакати, діафільми;

- форма організації навчальної діяльності студентів – семінарське заняття: орієнтовний вид заняття – семінар-доповідь; орієнтовна навчальна мета – поглиблення та закріплення знань; орієнтовна структура заняття - організаційна структура; підготовка студентів до заняття: вступна бесіда (наголос на план семінару); виступи студентів (доповнення та корегування відповідей, диспут); узагальнення; атестація та висновки; домашнє завдання; орієнтовна форма організації студентів на занятті – індивідуально-фронтальна; орієнтовні домінуючі принципи навчання – виховуючого навчання, зв’язок теорії з практикою, врахування індивідуальних особливостей; орієнтовні домінуючі методи навчання – диспут, семінар, узагальнення; засоби навчання – література, діаграми, плакати;

- форма організації навчальної діяльності студентів – СРС: орієнтовний вид заняття – робота з підручником та зразками; орієнтовна навчальна мета – формування інтелектуальних та професійних умінь і навичок; орієнтовна структура заняття – організаційна частина; підготовка студентів до роботи (вступний інструктаж – завдання, алгоритм відповіді, літературні джерела); СРС та поточний інструктаж; відповіді студентів та узагальнення; атестація; висновки; домашнє завдання; орієнтовна форма організації студентів на занятті – індивідуально-групова; орієнтовні домінуючі принципи навчання – виховуючого навчання, зв’язок теорії з практикою, активність і свідомість; орієнтовні домінуючі методи навчання – інструктаж, робота з книгою над проблемами, бесіда; засоби навчання – література, роздатковий матеріал.

Отже, всі елементи дидактичної системи вимагають наступності у навчанні.

1. Методика підготовки та проведення практичних занять у ВШ

Значне місце в системі підготовки фахівців посідають практичні заняття. Головне їх завдання — закріплення, переведення у довготривалу пам´ять теоретичних знань, формування умінь і навичок з тієї чи тієї навчальної дисципліни, оволодіння апаратом наукових досліджень.

Практичне заняття (лат. prakticos — діяльний) — форма навчального заняття, в ході якої викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно сформульованих завдань. Ця форма занять проводиться в лабораторіях або аудиторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичне заняття має бути добре підготовлене. Викладач, якому доручено ці заняття, за погодженням з лектором навчальної дисципліни завчасно готує необхідний методичний матеріал — тести для виявлення рівня оволодіння студентами відповідними теоретичними положеннями, набір завдань різного ступеня складності для розв´язання їх студентами.

Структура практичного заняття: проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів; постановка викладачем загальної проблеми та її обговорення за участю студентів; розв´язування завдань з їх обговоренням; розв´язування контрольних завдань; їх перевірка й оцінювання. Отримані студентом за окремі практичні заняття оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни.

Кількість годин на практичні заняття з окремої дисципліни визначена навчальним планом. Перелік тем практичних занять міститься в робочій навчальній програмі дисципліни. Кількість студентів на практичному занятті не повинна перевищувати по-ловини академічної групи.

У процесі проведення практичних занять використовуються різні методи навчання. Оскільки головним завданням цього виду навчальної роботи є формування умінь і навичок, провідне місце має відводитися різноманітним вправам (підготовчим, пробним, за зразком, тренувальним, творчим, практичним, графічним, усним, письмовим, професійним, технічним таін.).

Практичні заняття мають відповідати таким вимогам:

1.Забезпечення розуміння студентами необхідності володіння базовими теоретичними знаннями.

2.Усвідомлення необхідності вироблення вмінь і навичок, що мають професійну спрямованість.

3.Забезпечення оптимальних умов для формування умінь і навичок (санітарно-гігієнічних, дидактичних, виховних).

4.Навчання студентів раціональних методів оволодіння вміннями й навичками.

5.Забезпечення самостійної діяльності кожного студента.

6.Дотримання систематичності й логічної послідовності у формуванні умінь та навичок студентів.

7.Розробка завдань для практичних занять з чіткою професійною спрямованістю.

8.Широке включення в систему практичних занять завдань творчого характеру.

9.Систематичний контроль виконання студентами практичних завдань.

10. Постійне заохочення практичної навчальної діяльності студентів.

Слід відмовитися від практики, коли практичні заняття мають колективний характер: один студент виконує завдання на дошці, а інші працюють на своїх робочих місцях. Необхідно йти більш доцільним і ефективним шляхом: викладач має чітко визначити завдання, ознайомити студентів з методами самостійної діяльності, допомогти їм усвідомити алгоритм дій. І далі необхідно організувати самостійну роботу кожного студента.

3. Методика підготовки та проведення семінарських занять в ВШ

Семінар (лат. seminarium — розсадник) — вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблене опрацювання теоретичного матеріалу. Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, формуванню самостійності суджень, умінню обстоювати власні думки, аргументувати їх на основі наукових фактів. Вони сприяють оволодінню фундаментальними знаннями, допомагають розвивати логічне мислення, формувати переконання, оволодівати культурою толерантності, активно впливати на соціальне становлення особистості.

Історичні корені семінарських занять досить глибокі. Ще у давньогрецьких школах вдавалися до диспутів, заслуховування й обговорення наукових повідомлень, коментування їх учителями. У добу середньовіччя в доповнення до диспутів, дискусій з´я-вилися семінари. Головне завдання цього виду навчальної роботи — навчити студентів умінню критично висловлювати свої міркування щодо певних питань, сприяти оволодінню методами і прийомами риторики.

У XVIII—XIX ст. семінари широко входять до структури навчальної роботи вищих шкіл. Якщо раніше їх використовували при вивченні літератури, теологічних дисциплін, юриспруденції, то вже у XX ст. вони набули поширення при вивченні багатьох дисциплін гуманітарного та соціального циклу.

Сучасна вища школа семінарським заняттям відводить значну частину навчального часу, особливо з дисциплін соціально-економічного й гуманітарного циклів.

У практиці навчальної роботи виділяють три різновиди семінарських занять: просемінари, семінари, спецсемінари.

Просемінари мають передувати власне семінарам, відігравати вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудиторну роботу студентів під керівництвом педагога, спрямовану на оволодіння вміннями й навичками самостійної роботи з підготовки до безпосередньої участі в семінарах. Технологія проведення просемінарів містить такі компоненти: формулювання викладачем теми заняття, дидактичної мети; добір методичного забезпечення підготовки та проведення заняття; необхідні засоби для реалізації мети; організація студентів на навчальну діяльність безпосередньо на занятті з урахуванням етапів роботи (визначення конкретного питання теми семінару, яке треба опрацювати; рекомендація методів і прийомів опрацювання наукових джерел; виокремлення вузлових питань, наукова аргументація тих чи тих теоретичних положень; організація виступів студентів, постановка запитань, опанування тим, хто виступає, культурою ведення дис-кусії з дотриманням принципу толерантності; підсумкове слово викладача). Отже, головна функція просемінарів — оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з урахуванням дисципліни.

Просемінари зазвичай проводять на початку вивчення навчального курсу, програмою якого передбачена певна кількість годин на семінарські заняття. Досить провести 3—4 просемінари, щоб допомогти студентам оволодіти відповідним рівнем технології, техніки й методики підготовки та участі в семінарських заняттях. Якщо студенти перших курсів не проходять такої "школи навчання" шляхом участі в просемінарах, вони зазнають знач-них труднощів на власне семінарах.

Семінари — більш високий рівень організації навчальної діяльності. Цим видом навчальної роботи передбачено підвищення пізнавальної активності студентів. Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначення викладачем теми, основних питань, які виносяться на обговорення, ознайомлення зі списком літератури для опрацювання та методичними рекомендаціями щодо систематизації результатів цієї роботи. Безпосередньо на заняттях відбуваються процес об говорения основних проблем теми, дискусія, забезпечується активність студентів, підбиваються підсумки, оцінюється діяльність студентів. Загалом семінари мають бути "розсадником знань", забезпечувати інтелектуальний розвиток студентів, формувати у них пізнавальну активність.

У процесі організації та перебігу семінарських занять важливо забезпечити оптимальні умови для спілкування на рівні "викладач — студенти", "студенти — викладач" на засадах демократизму й толерантності. Лише за умов вільного висловлювання власних думок, їх наукового обґрунтування активізується процес пізнання, формуються пізнавальні й соціальні мотиви учіння.

У процесі проведення семінарських занять викладач має цілеспрямовано виховувати в студентів таку етичну рису, як толерантність (від лат. tolerans — терплячий) — терпимість до чужих думок і міркувань. Після завершення навчання фахівці включаються в активну виробничу й соціальну діяльність. Перебіг її здійснюватиметься в багатовимірному й багатовекторному соціальному середовищі (різноманітність виробничих, психологічних, моральних чинників, прояви різних напрямів у політиці, мистецтві, релігії та ін.). Це вимагає від особистості прояву толерантності й уміння обстоювати власні позиції, погляди на ту чи ту проблему з позицій наукових законів і здорового глузду. Ці уміння якраз і виробляються на семінарах. Треба мати на увазі, що змістовий бік того чи того семінарського заняття не залишається надовго в пам´яті студентів. Головне, щоб вони вчилися мислити, висловлювати свої судження, аналізувати думки інших, щоб відбувався рух в інтелектуальному розвитку, формуванні наукового світогляду та системи методів і прийомів пошуку істини, культури спілкування.

У системі семінарських занять треба уникати одноманітності їх проведення, вносячи елементи дискусії, гри, змагальності і под. Професор A.M. Алексюк називає такі різновиди семінарських занять:

1.Семінар запитань і відповідей.

2.Семінар — розгорнута бесіда: передбачає попередню підготовку студентів з визначених завдань.

3.Семінар — колективне читання: студенти зачитують тексти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки.

4.Семінар, що передбачає усні відповіді студентів з наступним їх обговоренням.

5.Семінар-дискусія: студенти, маючи програму, завчасно готуються до дискусії та розгортають її безпосередньо на занятті.

6.Семінар, що передбачає обговорення й оцінювання письмових рефератів студентів.

7.Семінар-конференція: студенти завчасно готують доповіді, виступають з ними, відповідають на запитання своїх колег.

8.Семінар — теоретична конференція: проводиться зі студентами кількох груп курсу на основі вивчення об´ємного розділу чи цілої дисципліни.

9.Семінар — вирішення проблемних завдань: проводиться на основі створення проблемних ситуацій, виділення проблемних завдань і праці над їх розв´язанням.

10.Семінар — прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники включаються в їх обговорення.

11.Семінар — "мозковий штурм": студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують вирішення; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв´язання проблеми. Усі пропозиції записують, систематизують і визначають найбільш доцільні. Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову, виробничу, соціальну спрямованість. Така робота проводиться, як правило, на старших курсах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів. Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розвиток студентів, сприяє їх соціальному становленню як учасників професійної діяльності в різних сферах народного господарства. Ідея "мозкового штурму", запропонована в 1953 р. американським психологом А. Осборном, широко використовувалась у другій половині XX ст. відомими вченими, конструкторами складних технічних систем. Ефективним є застосування "мозкового штурму" в процесі проведення медичних і педагогічних консиліумів. Подібний підхід до пошуків істини особливо важливий в умовах розв´язання завдань ринкової економіки на засадах демократизму. Отже, в системі професійної підготовки студентів мають бути закладені основи таких умінь.

У процесі підготовки та проведення семінарських занять варто рішуче відмовитися від шкідливої практики, коли студенти, отримавши перелік питань з теми семінарського заняття, розподіляють між собою ролі, якими передбачено, хто конкретно висвітлюватиме те чи те питання. Це породжує формалізм, пасивність основної частини академічної групи. Лише активна участь усіх студентів у розв´язанні окреслених завдань активізує їх, приносить задоволення учасникам семінару.

Важливу роль у формуванні професійної зрілості студентів відіграють спеціальні семінари, що є вищою сходинкою навчальної діяльності. Вони спрямовані на формування у студентів умінь та навичок проведення наукових досліджень. Спецсемінари зазвичай проводяться на старших курсах. Кафедри затверджують і розробляють їх тематику, укладають відповідні програми з чітким визначенням вузлових тем, основної літератури. Наприклад, у системі підготовки фахівців-педагогів студентам 5-го курсу пропонують узяти участь у спецсемінарі з проблеми "Педагогічні технології організації навчально-виховної роботи в загальноосвітніх закладах освіти". Для цього визначають низку про-відних тем, що розкривають зміст порушуваної проблеми:

1.Сутність педагогічних технологій, їх наукові засади.

2. Технологія організації наукової праці педагога.

3. Технологія вивчення особистості учня.

4. Технологія вивчення учнівського колективу.

5. Технологія формування первинного дитячого колективу.

6. Технологія організації колективних творчих справ.

7. Технологія підготовки вчителя до уроку.

8. Технологія впровадження у практику модульно-розвивального навчання.

9. Технологія аналізу й оцінювання навчальної діяльності учнів.

10.Технологія реалізації ідеї вальдорфської педагогічної системи.

11.Технологія запровадження педагогічної системи М. Монтессорі тощо.

Обсяг занять залежить від обсягу й важливості загальної теми, кількості студентів у групі. На вступному занятті викладач акцентує увагу студентів на значущості теми, ознайомлює з організацією роботи над нею, дає методичні рекомендації щодо підготовки наукових повідомлень, розробки технологічних карт і т. ін. Тут же за студентами закріплюють конкретні теми (можна одну тему доручати 2—3 студентам) і складають календарний план підготовки матеріалів.

Безпосередньо на заняттях визначені студенти організовують і проводять навчальну роботу в групі: виступають з науковими повідомленнями, знайомлять з технологічними картами, обговорюють окремі аспекти проблеми. Всі студенти конспектують необхідні матеріали, рекомендовану літературу.

Таким чином, студенти займаються не лише трансляцією знань, а й набувають досвіду організації пізнавальної діяльності своїх товаришів.

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ.

1. Поняття контролю та його історичний розвиток

2. Функції контролю знань (навчальних досягнень) студентів

3. Дидактичні принципи контролю знань студентів

4. Види і форми контролю знань

5. Прогресивні технології діагностики знань (тести)

1. Поняття контролю та його історичний розвиток

В умовах науково-технічного прогресу, коли є невідповідність між обсягом інформації і терміном її реалізації, важливого значення набуває питання контролю результатів навчання та рівня професійної підготовки студентів. Контроль навчальних досягнень студентів, тобто організація зворотного зв'язку, є одним із засобів управління навчально-виховним процесом.

Контроль знань студентів є складовою частиною процесу навчання. По визначенню контроль це співвідношення досягнутих результатів із запланованими цілями навчання.

Контроль якості навчання й оцінювання знань - явище історичне. Початок його був покладений ще у XVIII столітті і використаний у вищих школах Німеччини, де було введено рангування студентів. Там почали вивішувати списки з прізвищами студентів проти яких ставились крапки: ... - найвищий рівень; ... - другий рівень; ... - найнижчий рівень.

У царській Росії були екзамени як форма контролю знань, їх було багато, але вони не мали популярності у студентів, бо не свідчили про реальний стан знань - оцінка ставилась за знання з питань одного білета.

У 1837 році Міністерство освіти Росії проголосило тимчасове, на чотири роки, положення про п'ятибальну систему оцінки знань, яке було затверджено у 1846 році і проіснувало до цього часу.

Існуюча п'ятибальна шкала оцінювання навчальних досягнень, яка в основному застосовується у вищих навчальних закладах освіти, обмежує як студента, так і викладача, гальмує ініціативу кращих студентів і не є стимулом для тих, хто отримує "2". Характерно те, що оцінка, яку студент отримує на іспитах і є вирішальною, не враховує психологічного стану студента, не пояснює наскільки він відстає від норми або як опанував даний курс. До того ж тут можливий прояв суб'єктивності викладача. Тому педагогічна спільнота вищих закладів освіти постійно веде пошук ефективних шляхів оцінювання якості навчання, яке б сприяло вихованню самостійності, особистої відповідальності, систематичної роботи студентів. Прикладом такого оцінювання навчальних досягнень є застосування модульно-рейтингової системи навчання, яка характеризує не тільки знання, але й способи їх отримання, увагу та ставлення студента до навчання.

У зарубіжних навчальних закладах широко практикуються різноманітні системи оцінювання знань, умінь і навичок, застосовуються різні шкали оцінок: 100-, 12-, 10- та 2-бальна тощо. Контроль успішності носить об'єктивний, констатуючий результат і характер. Тут принцип індивідуалізації навчання диктує один підхід - кожний іде своїм шляхом і темпом, навчаючись в міру своїх можливостей, потреб і реальної оцінки майбутнього.

Діючий у вузі контроль якості навчання за рівнями, видами, методами і формами, його методичне забезпечення та діагностичне призначення зображено на рис. 2.

 

2. Функції контролю знань (навчальних досягнень) студентів

Перевірка і оцінка знань виконують, принаймні, шість функцій: контрольну, навчальну, виховну, організаторську, розвиваючу і методичну.

Контролююча функція - яка передбачає встановлення рівня досягнень окремого студента, групи, факультету і здійснюється для цілеспрямованого керування процесом навчання та вивчення ефективності методів і способів навчання, дає змогу викладачеві своєчасно планувати і коригувати роботу й методику вивчення наступного матеріалу.

Навчаюча функція - передбачає таку організацію оцінювання навчальних досягнень студентів, коли його проведення сприяє вдосконаленню та закріпленню їх знань. Саме завдяки реалізації цієї функції контролю, який сприяє повторенню матеріалу, є можливість перенести інформацію з короткочасної у довготривалу пам'ять, а відтак досягнути результату навчання.

Виховна функція - впливаючи на мораль студента, правильно поставлена перевірка і оцінка є потужним засобом напрацювання суспільно цінних якостей особистості: чесного ставлення до праці, активності, самостійності. Завдяки цій функції виховується раціоналізм і працездатність, відповідальність за наслідки праці, виробляються творчі уміння.

Керуюча функція проявляється у керівництві з боку викладача навчальним процесом. Відомо, що керувати самостійною роботою студентів можна за допомогою систематичного контролю, який попереджає випадковість на екзаменах, впливає на рівень знань студентів.

 

Діагностична функція - проявляється у сумі знань і вмінь майбутнього спеціаліста, одночасно дає можливість встановити недоліки і прогалини в знаннях, а відповідно й усунути їх, тобто дає основу для "зворотного зв'язку", без якого неможливий процес навчання.

Розвиваюча функція — процес контролю знань ефективно сприяє розвитку таких важливих якостей особистості, як самостійність мислення, багата і стінка пам'ять, виразна мова і т.д.

Методична функція - вона дуже важлива для самого викладача і його подальшої роботи, оскільки у процесі контролю викладач одночасно оцінює свою методику викладання, зміст лекцій, семінарів і практичних

Функція вимірювання і оцінювання - включає вимірювання та

оцінювання знань і вмінь, дає можливість встановити результати реалізації

поставленої мети. Адже оцінка є престижем студента в групі, на курсі, на

факультеті. Правильно оцінені знання можуть стати стимулом для

подальшої роботи.

3. Дидактичні принципи контролю знань студентів

Перевірка навчальної діяльності студентів як складова компонента контролю проводиться на основі дидактичних принципів, які передбачають: дієвість, систематичність, індивідуальність, диференціювання, об'єктивність, єдність, всебічність, різноманітність та етичність вимог.

Принцип дієвості полягає у тому, що перевірка і оцінка навчальних досягнень студентів мають відбивати не тільки рівень засвоєння знань, але постійно стимулювати студентів і викладачів до зусиль щодо досягнення у навчальний роботі нових, успіхів.

Принцип систематичності виражається в тому, що, по-перше, перевірка і оцінка навчальних досягнень здійснюється не від випадку до випадку, а планово, у нерозривному зв'язку з усім процесом навчання, з усіх навчальних дисциплін; по-друге, контроль має бути безперервним протягом усього процесу навчання; по-третє, перевірка і оцінка знань проводиться у певній послідовності, з поступовим ускладненням завдань, змісту і методики.

Принцип індивідуальності перевірки і оцінки навчальних досягнень означає, що викладач прагне глибоко і справедливо оцінити успіх кожного студента, а не групи в цілому.

Принцип диференціювання полягає у визначенні кількісних і якісних різниць у знаннях, вміннях і навичках студентів та їх оцінці.

Принцип об'єктивності означає, що кожна окрема оцінка має бути об'єктивною, тобто відповідати істинній якості і кількості засвоєних знань, вмінь і навичок.

Принцип всебічності контролю передбачає охоплення контролем всіх розділів програми. Позитивна оцінка з одного розділу програми не повинна перекривати незадовільну оцінку з іншого, бо може призводити до появи прогалин у знаннях.

Принцип різноманітності форм контролю створює умови реалізації функцій контролю для підвищення інтересу студентів до його проведення.

Принцип етичності контролю передбачає перш за все повагу до студента, віру в його можливості; делікатність і тактовність викладача, поведінку стосовно студента без зневаги, зарозумілості, гордовитості, погроз та приниження його гідності.

4. Види і форми контролю знань студентів

В практиці роботи педагогічного колективу контроль проявляється в різних видах і формах. Розглянемо класифікацію та особливості контролю за метою, яка ставиться.

Попередній контроль застосовується як передумова для успішного планування і керівництва навчальним процесом. Його мета — ознайомлення із загальним рівнем підготовки студентів з предмета, щоб намітити подальшу організацію навчально-пізнавальної діяльності студентів. Попередній контроль (перевірка та оцінка залишкових знань) проводиться також через деякий час після підсумкового іспиту з певної дисципліни як з метою оцінки міцності знань, так і визначення їхнього рівня.

Поточний контроль знань є органічною частиною всього педагогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Він здійснюється у повсякденній навчальній роботі й виражається у систематичних спостереженнях викладача за навчальною діяльністю студентів на кожному занятті. Мета — оперативне одержання об’єктивних даних про рівень знань студентів і якості навчальної роботи на занятті, вирішення завдань керівництва навчальним процесом, що можливі тільки на підставі даних поточного контролю.

Рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) контроль знань є показником якості вивчення окремих розділів, тем і пов’язаних з цим пізнавальних, методичних, психологічних та організаційних якостей студентів. Рубіжний контроль дає можливість перевірити засвоєння отриманих знань через триваліший період і охоплює значний за обсягом розділи курсу, проводиться усно й письмово, як контрольна робота, індивідуально або у групі.

Підсумковий контроль — це перевірка рівня засвоєння знань, умінь студентів за семестр, курс, весь період навчання у ВНЗ. У його ході встановлюється система і структура знань студентів. Він здійснюється за допомогою таких форм контролю, як заліки, семестрові, курсові та державні іспити. Основна мета іспитів — визначення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю і вмінням застосовувати їх у практичній діяльності. Не зважаючи на результати контрольних заходів у перебігу семестра, іспит як підсумкова форма контролю має бути обов’язковим для всіх студентів.

Контроль здійснюється у різних формах: індивідуальній, груповій і фронтальній.

Окрім внутрішнього контролю навчальних досягнень студентів, викладачами здійснюється зовнішня діагностика рівня підготовки студентів як з окремих дисциплін, так і в цілому за фахом шляхом проведення інспекторського та ректорського контролю.

Інспекторський контроль рівня підготовки фахівців здійснюється при інспектуванні вищого навчального закладу під час акредитації відповідно до стандарту освіти і чинного законодавства, за заздалегідь розробленими комплексними контрольними роботами (ККР) та комплексними контрольними кваліфікаційними завданнями (КККЗ) згідно з вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівця та чинного законодавства.

Ректорський контроль якості навчання здійснюється за розпорядженням ректора, з метою визначення глибини і міцності засвоєння студентами навчального матеріалу та об'єктивності оцінки викладачами їх знань під час заліків та іспитів.

Контрольна робота здійснюється в письмовій формі. Завдання з конкретної дисципліни розробляє відповідна кафедра на підставі навчальної програми до початку семестру. Обсяг завдання розрахований на дві навчальні години (90 хвилин).

Перераховані традиційні форми контролю успішності та оцінювання знань і умінь студентів мають певні недоліки, перш за все, це обмеженість індивідуального підходу під час навчання, недостатня мотивація і відповідальність студента за наслідки навчання, наявність суб'єктивного підходу при оцінці знань викладачем.

5. Прогресивні технології діагностики знань (тести)

В умовах швидкого зростання обсягу знань, коли кожний викладач намагається подати якомога більше інформаційного матеріалу за обмежений час, а студент - опанувати цей матеріал, дійсно погрібні нові системи викладання і оцінювання навчальних досягнень студентів.

У вищій школі широкого застосування набув стандартизований контроль знань протягом усього періоду вивчення навчальних курсів, в основу якого покладено тестову методику з альтернативним вибором відповідей.

Світова історія підготовки фахівців свідчить про те, що найбільш коректним засобом виміру характеристик особистості суб'єкта уміння є тести досягнень - психодіагностичні методики вимірювання та оцінювання досягнутого рівня розвитку здібностей, умінь та знань.

Тести досягнень вимірюють вплив спеціальних програм навчання, професійної та іншої підготовки на ефективність набуття того чи іншого комплексу знань, формування різних спеціальних умінь.

Таким чином, тести досягнень орієнтовані на оцінку досягнень суб'єкта уміння після завершення навчання. Найбільш коректним засобом педагогічних вимірювань є педагогічні тести. Під педагогічним тестом розуміється система взаємопов'язаних предметним змістом завдань специфічної форми, що дозволяють оцінювати структуру і вимірювати рівень знань.

Тестові іспити підвищують якість оцінки знань тих, хто навчається, підіймають рівень навчальної і методичної роботи кафедр. Дослідження психологів доводять, що екзаменаційний тест є не тільки більш об'єктивним методом оцінювання навчальних досягнень тих, хто навчається, але й менш суворим порівняно з усним іспитом. Встановлено, що при цьому рівень хвилювання у тих, хто навчається, нижчий, ступінь уважності вищий, фізіологічні характеристики стану організму більш сприятливі.

Значною перевагою тестового контролю є уніфікація вимог, застосування єдиного критерію і норм оцінки, економія часу тих, хто складає іспит, і викладачів.

Тести характеризуються рядом суттєвих ознак, зокрема:

- спрямованість на результат діяльності;

- формування завдань у вигляді сукупності питань;

- об'єктивність результатів тестування;

- наявність особливих характеристик: якості й обгрунтованості, надійності та валідності тощо.

Правильно розроблені тести і добре організоване тестування дозволяють не тільки налагодити чіткий контроль за роботою студентів і об'єктивно оцінити їх знання, а й допомагає самим студентам концентрувати увагу на вузлових питаннях дисципліни.

В останні роки тестування для контролю знань студентів знайшло широке застосування у вищих навчальних закладах України.

Основні форми тестових завдань можна зобразити у вигляді схеми (рис.3).

 

Рис.3. Основні форми тестових завдань та принципи їх побудови

 

У вищому закладі освіти навчальний процес зорієнтований на високу активність самостійної та навчально-пізнавальної діяльності студента, на проникнення в процес розвитку науки, розкриття її методологічних основ через лекції, книги, консультації, лабораторні та практичні заняття, семінари, інструктажі, практики, курсові проекти, заліки, іспити, захист дипломних робіт тощо.

Аналіз публікацій, матеріалів конференцій, журнальних статей показав, що питання контролю знань і вмінь у вищих закладах освіти вивчено недостатньо. Відсутня система, яка допомагала б організувати контроль у такий спосіб, щоб він виконував всі свої функції, був найбільш різноманітним, доцільним і забезпечував якісну підготовку майбутніх спеціалістів. Така система повинна здійснювати контроль не тільки знань та вмінь з предмета, а й усієї навчальної діяльності студента.


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 258 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.036 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав