Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розвиток фінансової науки в Росії та Україні

У російській науковій літературі слово «фінанси» з'явилося лише наприкінці XVIII ст. і було запозичене з французької наукової літе­ратури. До цього часу використовувався термін «казна». Проте на­укова література, яку можна віднести до фінансової науки, з'явилася раніше.

Найвидатнішою науковою працею, у якій розглядаються пробле­ми фінансової науки, слід, на нашу думку, вважати «Книгу о скудности и богатстве» Івана Тихоновича Посошкова (1652-1726), яка була видана на початку XVIII ст. Праця давала низку порад монархові проте, як поповнювати царську скарбницю.

І. Т. Посошков рекомендував не розоряти платників податків над­мірними поборами. Податки варто брати з землі, а за податкову одини­цю приймати десятину замість значної кількості зборів. І. Т. Посош­ков радив перейти до єдиного десятивідсоткового податку.

У 1802 році в Росії було створено міністерство фінансів. З цього часу слово «фінанси» остаточно увійшло до наукового та практич­ного обігу. Науковою літературою фінанси вирізнялися як складова політичної економії, а з точки зору практики ними було все, що на­лежало до доходів і витрат держави.

Наприкінці XVIII ст. виходять праці вченого й мислителя Олек­сандра Миколайовича Радіщева (1749-1802). Одна з його робіт «Записка про податі Петербурзької губернії» повністю присвячена податковій політиці. Це перша наукова робота в Росії, у якій дослі­джується суть і природа податків, їх вплив на економіку держави, матеріальне становище різних верств населення. Також у цій робо­ті автор виклав завершену концепцію податкової політики в Росії та запропонував низку заходів щодо удосконалення оподаткування за­лежно від економічного становища платника.

На початку XIX ст. спостерігається деяке пожвавлення в розви­тку фінансової науки. Виходить робота Миколи Івановича Тургенєва (1789-1871) «Досвід теорії податків» (1818), у якій було представле­но особливості податків, їх значення для державного господарства і економіки в цілому.

Дуже цікавою є й сама постать М. І. Тургенєва. Він, зокрема, ор­ганізовував таємні зібрання декабристів, але перед їхнім виступом на Сенатській площі емігрував за кордон, був заочно засуджений на смерть за свою належність до повстанців.

Будучи великим патріотом своєї країни, він заповів всі кошти, що будуть виручені від продажу книги, використати для полегшення життя селян, які відбували покарання в тюрмі за несплату податків.

Найбільшою заслугою ученого є теоретичне обгрунтування об'єк­тивної необхідності податків. Він рекомендував уряду враховувати економічні можливості населення при введенні податків, не допус­кати надмірних витрат, які б перевищували наявні доходи. У своїй праці він піддав нищівній критиці кріпосницький лад у Росії.

М. І. Тургенєв стверджував, що фінансова наука має право на іс­нування, проте вчення про податки є частиною політичної економії.

Він обґрунтував поділ податків на прямі й опосередковані, дав їх нову класифікацію залежно від джерел доходів.

У своїх теоретичних висновках учений стверджував, що неправильна податкова політика зумовила падіння Римської імперії, стала першопричиною революції у Франції.

У 1905 році вийшов у світ підручник «Основи фінансової науки» Івана Христофоровича Озерова (1869-1942), що витримав багато ви­дань, і нині є науковим доробком із найповнішим викладом багатьох фундаментальних положень фінансової науки.

За визначенням І. X. Озерова, «фінансова наука вивчає фінансове господарство, тобто сукупність відносин, які виникають на основі добування союзами публічного характеру матеріальних засобів». Автор розширює межі предмета фінансової науки. На його думку, вона повинна не тільки виявляти способи мобілізації державою необхідних їй коштів, а й вивчати, як ці способи вплинуть на різні аспекти суспільного життя.

У цей же період розвивалася соціал-демократична течія в еко­номічній науці, яка була представлена російськими послідовниками К. Маркса і Ф. Енгельса. Загальним для цього напряму була прив'язка теоретичних розробок у сфері фінансів до потреб політичної бороть­би. Найбільш яскравим представником цього напряму є Володимир Ілліч Ленін (1870-1924).

У своїх роботах В. І. Ленін критикував фінансову політику Росії, критично оцінював систему доходів і витрат бюджету, розкривав со­ціальну сутність непрямих податків. У 1917 р. він розробив еконо­мічну платформу партії більшовиків, яка передбачала націоналізацію та централізацію страхової і банківської справи, відмову від виплати внутрішніх та зовнішніх боргів, зміну податкової системи на основі введення високого майнового податку і податку на приріст майна, а також непрямого податку на предмети розкоші. Також В.І. Ленін за­ймався питаннями фінансового контролю, створенням нового фінан­сового апарату, проведенням грошової реформи.

У зв'язку з переходом до директивних методів управління еконо­мікою і фінансами була створена наука про фінанси СРСР, яка дово­дила переваги радянських фінансів над фінансами капіталістичного суспільства.

У період з 1926 по 1931 рік розроблялися часткові фінансові пи­тання, які виникали у ході виконання першої п'ятирічки.

Після підручника І. X. Озерова найвидатнішою роботою в галузі фінансової науки на початку XX ст. можна вважати «Вступ до фінан­сової науки» (1929) Антонія Іосифовича Буковецького (1881-1972). У підручнику автор аргументовано визначає зміст фінансової науки і включає до нього дев'ять розділів, у тому числі вчення про видатки, доходи, публічний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.

У цей же час вийшов підручник Дмитра Петровича Боголєпова (1885-1941) «Короткий курс фінансової науки», який був представ­лений автором як марксистський підручник. Д. П. Боголєпов вважав, що фінансова наука у суспільстві, яке рухається до соціалізму, пови­нна вивчати відносини, які виникають у процесі добування засобів матеріального характеру, що необхідні для існування його державної організації. У 1920-1921 роках Д. П. Боголєпов був ректором Мос­ковського університету.

Жодна зі створених у цей час фінансових розробок не стала офі­ційною.

Наступний період розвитку фінансової науки (1931-1956 рр.) характеризується становленням єдиної думки про предмет фінансів.

Класиком цього періоду вважається Василь Петрович Дяченко (1902-1971), який першим дав цілісне марксистське визначення фінансів: це система відносин, на основі яких через плановий розпо­діл доходів і заощаджень забезпечується створення та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів дер­жави відповідно до її цілей та завдань. В. Дяченко є автором перших офіційних підручників «Фінанси СРСР» (1933) і «Фінанси та кредит СРСР» (1940).

Прикладні питання фінансової науки досліджувалися за напряма­ми історії розвитку фінансових категорій: Кирило Никанорович Плотніков (н. 1907-н/д) досліджував історію бюджету, Арсеній Григорович Звєрєв (1900-1969) та Ернест Олександрович Вознесенський (1931-н/д) — розвиток фінансів у період Великої Вітчизняної війни.

Усунення догматичних явищ в економічній теорії призвело до того, що у 1950-х — на початку 1970-х років з'явилися чисельні пра­ці у сфері фінансової науки, зокрема, «Фінанси соціалізму» (1965 р.) Олександра Михайловича Александрова (1899-1978), «Очерки тео­рії радянських фінансів» (1968, 1972, 1975 рр.) Олександра Михайловича Бірмана (1910-1984), «Дискусійні питання теорії фінансів» (1969 р.) Е. О. Вознесенського, «Соціалістичні фінанси» (1974 р.) Герша Мойсейовича Точильникова.

Радянським економістом О. М. Александровим у праці «Фінанси соціалізму» досліджено проблеми фінансів на основі марксистській теорії. Низка положень, що представлені у цій праці, а також у спіль­ній праці з Е. О. Вознесенським «Фінанси соціалізму» (1974 р.) зали­шається актуальною і понині: авторами була запропонована укруп­нена трирівнева модель соціалістичних фінансів: фінансів галузей народного господарства, загальнодержавних фінансів та кредиту в різних формах.

В цей же період видається ряд підручників з дисциплін «Фінан­си СРСР» та «Фінанси і кредит СРСР», серед яких особливої ува­ги заслуговує підручник «Фінанси СРСР» (1977 р.) за редакцією М. К. Шерменєва.

Фінансова наука в Україні р озвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії.

Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої полови­ни XIX ст. з'являються наукові роботи, присвячені проблемам фінан­сової науки.

До українських вчених-фінансистів належав професор Київсько­го університету святого Володимира (тепер Київський Національний університет імені Тараса Шевченка) Микола Християнович Бунге (1823-1895). Він більше відомий як державний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього є декілька невеликих, але оригінальних праць з питань грошового обігу, креди­ту, державних фінансів.

Окрім того, слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча Івана Яковича Франка ( 1856-1916).

Питанням фінансів І. Я. Франко присвятив понад 40 праць і зай­мався питаннями аналізу фінансової політики Австро-Угорської ім­перії, діяльності фінансових установ, у тому числі комерційних бан­ків, фінансових фондів, господарських товариств.

У 1883 році І. Я. Франко публікує роботу під назвою «Сила по­даткова Галичини», в якій досліджує наявну податкову систему ім­перії та вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. Причину цього він вбачає в надмірних непрямих податках. Вчений регулярно здійснював кри­тичні огляди проектів та звітів державного бюджету.

І. Я. Франко займався питаннями розвитку банківської системи в Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів гро­мадян, здебільшого селян. Водночас він вважав, що розвиток фінан­сово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського жит­тя в країні.

До визначних українських економістів-фінансистів належить та­кож Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919), професор університету Святого Володимира. У своїх працях М. І. Туган-Ба­рановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зроста­ти також заробітна плата, а відповідно — доходи держави, а також, що заробітна плата та прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці.

М. І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження прогресивного прибуткового податку, рекомендував для покриття витрат держави на ведення війни використовувати позики, які, на його думку, не мають елементів примусу та не вимагають від приват­них осіб приносити в жертву свої майнові інтереси.

Учений досліджував роль грошей у здійсненні виробничного ци­клу: в період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низь­кий процент на позичковий капітал, що в свою чергу зумовлює зго­дом пожвавлення в економіці.

Свої наукові погляди щодо проблем фінансів М. І. Туган-Барановський намагався втілити в життя, перебуваючи на посаді міністра фінансів в уряді Центральної Ради.

Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінан­сової науки, слід відзначити Миколу Петровича Яснопольського (1846-1920), професора університету Святого Володимира, який вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видат­ків у Росії. Він довів, що розподіл державних доходів за губерніями є нерівномірним (найменше оподаткування існує в регіонах з актив­ною господарською діяльністю), а також обґрунтував, що податкова політика є інструментом державного регулювання.

Розподіл видатків характеризується надмірною централізацією, у той час як для такої великої країни, як Росія, особливо актуальним і необхідним є їх децентралізація.

Вчений підкреслював значимість економічної статистики та не­обхідність її достовірності.

Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений-фінансист Михайло Іванович Мітіліно. У своїй роботі «Основи фінансової науки» (1929 р.) він стверджував, що між державою та її громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби гро­мадян, а вони сплачують за це певну суму грошей у формі податків.

У 1934 р Микола Митрофанович Добриловський, професор-емігрант української господарської академії в довоєнній Чехословаччині, видав курс лекцій «Основи фінансової науки». У своїх наукових твер­дженнях він дотримувався західноєвропейської традиції ототожнен­ня державних фінансів з державним господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна досліджувати способи одержання ко­штів для задоволення державних потреб.

Розвиток фінансової думки у незалежній Україні характеризу­ється появою нових академічних досліджень, необхідність яких була викликана перебудовою економіки, переходом від командно-адміні­стративної економіки до ринкової, становленням та розбудовою фі­нансового сектора. Значний доробок у вітчизняній фінансовій науці належить О. Д. Василику. В. М. Опаріну, С. І. Юрію, В. М. Федосову, В. М. Суторміній, О. Р. Романенко, А. М. Поддєрьогіну, Г. Г. Кірейцеву, В. І. Оспіщеву, І. О. Бланку та ін.