Читайте также:
|
До початку складання звітності проводиться підготовча робота, вона в себе включає:
- Перевірка повноти відображення в бухгалтерському обліку всіх господарських операцій оформлених відповідними документами;
- Завершити облікові записи – здійснити розподіл витрат, доходів між суміжними періодами, перевірити стан розрахунків чи немає нереальної дебіторської або кредиторської заборгованості, розподіли загальновиробничі витрати, визначити фактичну фобівартість готової продукції і т.д.;
- Звірка підсумків синтетичного і аналітичного обліку (сальдо і оборотів);
- Проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, розрахунків, інших активів і пасивів. (статті балансу підтверджуються інвентаризаційноми описами, актами звірки);
- Виправлення помилок в бухгалтерському обліку виявлених в ході перевірки;
- Скласти розрахунки і нарахування податків;
- Закрити рахунки 7,8,9 класів;
- Складання балансу станом на останній день звітного періоду, заповнення інших форм звітності, оформлення пояснювальної записку до річного звіту, подання бухгалтерської звітності.
Тема 9. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ
Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: загальні поняття, ознаки і класифікація
Закони України по-різному трактують поняття "правоохороні органи". Так, у в Законі України "Про основи національної безпеки України" зазначено, що "правоохоронні органи — органи державне влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій", а в Законі України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронним органами держави" правоохоронні органи визначаються як державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Правоохоронні функції - це функції, здійснення яких спрямоване на виконання завдань з охорони правопорядку шляхом застосування примусових заходів.
Слід зазначити, що до правоохоронних органів належить лише такий державний орган, виконання яким однієї чи декількох головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності. При цьому виконання другорядних (допоміжних) правоохоронних функцій не має великого значення, хоча їх виконують майже всі правоохоронні органи.
До головних функцій належать ті, що безпосередньо пов'язані з боротьбою зі злочинністю та правопорушеннями, які тягнуть юридичну відповідальність (профілактична; захисна; охоронна; ресоціалізаційна; оперативно-розшукова; розслідування злочинів; судовий розгляд справ про злочини; розгляд справ про адміністративні правопорушення; розгляд справ про фінансові та господарські правопорушення; виконавча).
До другорядних функцій належать: контрольна; дозвільна; правороз'яснювальна; аналітична та методична; інформаційна; нормотворча; координаційна.
Правоохоронні органи можуть виконувати також і інші функції, які взагалі не можна віднести до правоохоронних: розвідувальна, забезпечення урядового зв'язку, надання соціальної допомоги, антидиверсійна, конвойна тощо.
Примітка до п. 1.1. Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів зазначає, що "під правоохоронними органами маються на увазі органи Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Держкомкордону, Державної митної служби Державної податкової адміністрації України".
Існує ще низка документів, в яких дано визначення або здійснюється перелік правоохоронних органів, проте одностайної думки не має.
Правоохоронні органи - це органи державної влади, які мають право контролю за дотриманням громадянами та юридичними особам Конституції України, законодавчих та інших нормативно-правових актів у межах визначеної його компетенції і здійснюють відповіді правозастосовні або правоохоронні функції.
Правоохоронні органи, що здійснюють управлінські функції з боротьби з економічною злочинністю, виконують також профілактичні виховні завдання, хоча це й виходить за межі суто правозастосовних операцій, тим більше, що виховна діяльність правоохоронних органів накладає відбиток і на їх роботу з огляду на застосування юридичних норм.
Система правоохоронних органів - це система суб'єктів, що здійснюють правоохоронну діяльність. Суб'єктами цієї системи є: держава через законодавчий, виконавчі, судові органи, президентські структури, прокуратуру тощо; деякі громадські організації та об'єднання; окремі громадяни, яким державою делеговано певні повноваження з урахуванням відповідного розподілу серед них компетенції, форм і засобів здійснення.
Відповідно до викладеного вище сьогодні до правоохоронних органів України можна віднести органи:
• прокуратури;
• внутрішніх справ;
• служби безпеки;
• митні;
• охорони державного кордону;
• державної податкової служби;
• установ виконання покарань;
• інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Розвиток правоохоронної системи в Україні відбувається у складній ситуації. Ефективність правоохоронної діяльності об'єктивно дестабілізує низку факторів, серед яких основними є:
• соціальна й економічна нестійкість держави, гострий дефіцит фінансових ресурсів;
• неповнота і протиріччя законодавчої та нормативно-правової бази.
Правоохоронна система досить динамічна, вона повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, формувати нові структурні елементи та ліквідувати застарілі, які втратили функціональні значення.
Реалізація завдань, що стоять перед правоохоронними органами, забезпечується на основі поєднання у правоохоронній діяльності соціально-правових та організаційних принципів з дотриманням моральних і юридичних правил незалежно від структурної належності того чи іншого органу або посадової особи. У свою чергу, кожен із правоохоронних органів вносить вагомий внесок у діяльність із забезпечення економічної безпеки держави.
Взагалі правоохоронна діяльність - це вид (правова форма) державної діяльності, яка здійснюється спеціально уповноваженими державними органами і спрямована на забезпечення у державі законності та правопорядку, захист прав та інтересів як окремої особи, тав і колективів, організацій та установ, а також держави загалом, шляхом застосування заходів державного примусу і громадського впливу, у суворій відповідності із законом та при дотриманні встановлено: для них процедури (порядку), з притягненням винних до юридично: відповідальності.
Це діяльність державних органів щодо підтримання правопорядку, виявлення та безпосереднього припинення правопорушень, ще підпадають під дію Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також застосування кримінальних і адміністративних санкцій щодо правопорушників, яка полягає у здійсненні комплексу контрольно-ревізійних, оперативно-розшукових, кримінально-процесуальних та адміністративно-примусових заходів.
Правоохоронна діяльність у широкому розумінні - це діяльність усіх державних органів, що забезпечують дотримання прав і свобод громадян, їх реалізацію, законність і правопорядок.
Правоохоронну діяльність у вузькому розумінні можна визначити як різновид правозастосування, особливістю якого є виявлення правопорушень, розгляд відповідних юридичних справ та прийняття рішень про застосування заходів названої відповідальності.
Правоохоронна діяльність виходить за межі діяльності лише правоохоронних органів. Окремі її функції виконують законодавча та виконавча гілки влади, президентські органи, інститути громадянського суспільства тощо.
Головна ознака правоохоронної діяльності полягає в її соціальній цінності охороняти права фізичної або юридичної особи певними юридичними процедурами. До характерних ознак правоохоронної діяльності належать:
• владний характер цієї діяльності, що має полягати у захисті певних суспільних відносин компетентними органами. Це певний різновид суспільної і державної діяльності, яка здійснюється від імені та за дорученням держави відповідними (уповноваженими) посадовими особами, їх приписи є обов'язковими для адресатів;
• під законність діяльності, що передбачає здійснення повноважень у чітко регламентованих законом процесуальних (прощ дурних) межах і формах;
• правозастосовний характер рішень, що приймаються, відмінність яких полягає не у встановленні нових норм права, а лише у застосуванні відповідних чинних норм, характерних своїм правоохоронним спрямуванням;
• використання примусу як запобіжного заходу для припинення протиправної діяльності та спроб уникнути відповідальності чи перешкодити провадженню встановленої законом процедур розслідування (розгляду справи). Саме необхідність використання державного примусу, головним чином, і обґрунтовує потребу в спеціальній (правоохоронній) діяльності із
застосували права.
Залежно від мети, характеру дій, що виконуються, та компетенції державних органів щодо забезпечення правопорядку в державі здійснюються такі види правоохоронної діяльності: конституційний контроль; охорона громадського порядку; виявлення та розслідування злочинів; прокурорський нагляд; захист прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій та установ; розгляд судами справ, віднесених до їхньої компетенції; громадська правоохоронна діяльність.
Правоохоронні органи спеціально створюються для виконання правоохоронної діяльності та наділені відповідними повноваженнями. Вони є незалежними один від одного і утворюють єдину систему, системотворчим фактором якої є пріоритетне завдання, що полягає у забезпеченні законності та правопорядку.
Реалізація вказаного важливого завдання забезпечується на основі здійснення у правоохоронній діяльності низки соціально-правових та організаційних принципів.
До соціально-правових принципів належать ті, що мають загальносоціальний характер і здійснюються у правоохоронній діяльності незалежно від структурної підпорядкованості того чи іншого органу або посадової особи. До них доцільно віднести гуманізм, соціальну справедливість, демократизм, опору на підтримку і довіру народу, законність, розумне співвідношення гласності та професійної таємниці. Важлива роль соціально-правових принципів пояснюється тим, що вони є основоположними моральними та юридичними правилами здійснення правоохоронної діяльності.
До організаційних принципів належать ті, на основі яких забезпечується практична діяльність правоохоронних органів. Система організаційних принципів включає в себе дві групи напрямів:
1) принципи структурної побудови правоохоронних органів (територіальний, лінійний, функціональний і принцип подвійного підпорядкування);
2) принципи діяльності правоохоронних органів (раціональний розподіл повноважень і функціональних обов'язків у службовій ієрархії, відповідальність структурних підрозділів і конкретних осіб за остаточні результати роботи, поєднання єдиноначальності з колегіальністю).
Реалізація цих принципів дозволяє використовувати в практичній діяльності оптимальні варіанти структур і функціонування правоохоронних органів, раціонально розподіляти компетенцію суб'єктів діяльності, здійснювати дієвий контроль за дотриманням законності.
Слід зазначити, що поняття "суб'єкти правоохоронної діяльності" дещо ширше, ніж "правоохоронні органи". До суб'єктів правоохоронної діяльності крім правоохоронних органів слід віднести органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання (організації) і громадян, оскільки залучення до правоохоронної діяльності як громадських формувань, так і окремих громадян істотно посилює ефективність протидії правопорушенням та
охороні прав і свобод громадян.
Суб'єктами правоохоронної діяльності взагалі є: держава через свої представницькі, виконавчі, судові органи та прокуратуру громадські організації та об'єднання; окремі громадяни, яким надано певні повноваження з урахуванням відповідного розподілу між ними компетенції, форм і засобів здійснення.
Структурно до системи правоохоронної діяльності входять такі напрями:
• діяльність державних органів із забезпечення правосуддя;
• діяльність органів прокуратури;
• діяльність з виявлення, запобігання та розслідування злочинів;
• діяльність із захисту державної безпеки, державного кордону та охорони правопорядку.
Кожен напрям правоохоронної діяльності має істотні особливості. Цим пояснюється існування правозахисних та "силових" структур державних органів, певні організаційні зв'язки між ними, автономне, тобто незалежне один від одного, відомче регулювання діяльності.
В Україні за чинним законодавством можлива лише державна правоохоронна діяльність. Недержавна правоохоронна діяльність не передбачена, хоча участь громадян в охороні правопорядку та державного кордону є досить розвиненою та регламентованою.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 133 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |