Читайте также:
|
У науковій літературі із соціальної роботи точаться дискусії стосовно визначення методів, форм та рівнів соціальної роботи, а також стратегій втручання та соціальних технологій. Різні видання неоднаково тлумачать ці поняття, подають різноманітні класифікації, намагаються якимось чином згрупувати різновиди діяльності соціальних працівників. Таке розмаїття можна пояснити тим, що практична робота, яка різниться від випадку до випадку, важко піддається лінійному структуруванню.
Методи здебільшого розглядають як ту частину соціальної роботи, що відповідає на запитання: «Як це робиться?». Це - певні межі, у яких соціальні працівники застосовують власні знання й визначають критерії ефективності своєї роботи. Методи розвивалися й удосконалювалися разом зі становленням соціальної роботи як фаху.
Як зазначено в українському виданні «Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник», методи соціальної роботи - це «сукупність прийомів, способів діяльності суб'єктів соціальної роботи, які використовують для розв'язання соціальних проблем клієнтів, стимулювання розвитку їхніх власних сил, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації. Методи соціальної роботи повинні дати розуміння того, як окремі індивіди або групи можуть пройти шлях від початкового пункту у розв'язанні проблеми до бажаної мети».
Поняття «метод» увійшло до європейської соціальної роботи після Другої світової війни під впливом американських концепцій. У США до 1960-х років до методів соціальної роботи належали: індивідуальна робота, групова робота, а також робота в громаді. Вивчали ці методи незалежно один від одного, що відповідало їхньому історичному розвиткові. З 1970-х років унаслідок дискусій у Нідерландах і Швеції сформувалися нові підходи, в межах яких розробляли психологічні моделі і терапевтичні техніки, зокрема, клієнто-центрована терапія спілкування, тренінг відносин, групова терапія.
Отже, у сучасній зарубіжній практиці поширена класифікація методів на первинні (класичні й нові) та вторинні. До класичних методів
належать: індивідуальна підтримка, групова робота, робота в громаді. До нових методів - індивідуальна терапія, сімейна терапія, групова терапія. До вторинних - супервізія, планування, консультування, супровід практики, розвиток організації, менеджмент. Ці методи застосовують зазвичай при структурних змінах, коли індивідуальні процеси і розвиток перебувають ніби на другому плані. Засобами змін виступають дії, активна позиція і меншою мірою вербалізація.
Сучасні українські наукові джерела пропонують різні класифікації методів соціальної роботи - залежно від ознак, закладених в основу класифікації:
за напрямами і формами: організаційні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні тощо;
за об'єктами соціальної роботи - індивідуальні, групові, в громаді;
за суб'єктами соціальної роботи: методи, які застосовують окремі спеціалісти, колектив соціальної служби, орган управління соціальною роботою.
Досить поширеним в україномовній літературі є поділ методів на соціально-економічні, організаційно-розпорядчі та психолого-педагогічні, що віддзеркалює специфіку роботи українських державних служб соціального захисту населення. Так, перша група соціально-економічних методів об'єднує всі ті засоби соціальної роботи, за допомогою яких впливають на матеріальні і моральні, національні, сімейні та інші соціальні інтереси і потреби клієнтів. Ці методи впливу на соціальні та економічні потреби та інтереси застосовують у формі: натуральної і грошової допомоги; встановлення пільг, компенсацій та допомоги; догляду та побутового обслуговування; морального заохочення тощо.
Організаційно-розпорядчі методи орієнтовані головно на координацію взаємовідношення соціальної роботи з організаційною структурою соціальних служб. їх відрізняє безпосередність впливу, оскільки вони спираються насамперед на нормативно-правові, регламентуючі акти. Організаційні методи принципово впливають на розв'язання питань роботи соціальних служб через положення та інструкції. Розпорядчі ж методи, на відміну від організаційних, дають змогу здійснювати більш оперативне розв'язання проблем, своєчасно уточнювати завдання. Залежно від місця в структурі управління і характеру впливу на соціальну роботу організаційно-розпорядчими методами є регламентування, нормування та інструктування.
Нарешті, психолого-педагогічні методи відрізняються від поперед-ніх безпосередньою взаємодією з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо. Головним є підтримка, надання інформації, роз'яснення, рекомендації та інші форми роботи.
Деякі російські автори виділяють такі методи соціальної роботи, як біографічний метод (через дослідження особистих документів вивчають суб'єктивні аспекти громадського життя), консультування, моделювання.
Російський автор С. Тетерський розрізняє науково-дослідницькі методи соціальної роботи, тобто ті, що дають змогу отримувати достовірну інформацію й будувати на її основі наукові теорії, та перетворювальні методи, тобто засоби та прийоми професійного впливу соціального працівника на клієнта та його оточення. До останніх належать: організаційно-розпорядчі методи (регламентування, нормування та інструктування), психолого-педагогічні методи (переконання, соціальна терапія, сповідальний метод тощо), метод соціального діагнозу, метод втручання в критичних випадках, метод роботи в громаді та метод роботи на вулиці.
Вибір методів значною мірою зумовлений специфікою роботи конкретної соціальної служби. В багатьох випадках застосовують цілу низку методів, хоча є й організації, що віддають перевагу певному методу роботи. У практичні соціальній роботі інколи послуговуються поняттям «група послуг». Наприклад, у київських службах соціальної підтримки допомога клієнтам зосереджувалася на наданні матеріальної допомоги родині (зокрема, на таких видах діяльності, як надання харчування дітям; забезпечення здорових та безпечних умов у помешканні; придбання спеціального обладнання для догляду за дитиною-іпвалідом; придбання одягу або взуття для дитини; придбання насіння для городу тощо), організаційних методах роботи (сприяння працевлаштуванню, представництві інтересів клієнта на міжвідомчому рівні, контролі та інспектуванні, наданні правових консультацій тощо), психолого-педагогічних методах роботи з сім'єю (підтримці та моральному заохоченні, навчанні догляду за немовлям, методах виховання дитини, а також веденні домашнього господарства, розподілі сімейного бюджету, обробленні городу, консультуванні з питань налагодження стосунків тощо).
Деякі автори говорять про соціальні технології, розглядаючи їх як більш широке поняття, ніж методи. Є. Холостова, наприклад, визначає технології як «сукупність наукових знань, засобів, прийомів,
методів та організаційних процедур, спрямованих на оптимізацію процесу впливу». Виділяють такі технології:
соціальна діагностика, тобто процес наукового визначення та вивчення иричинно-наслідкових зв'язків, ставлення індивіда до соціальних цінностей суспільства,-вивчення сутності соціальних проблем, котрі утворюють складну життєву ситуацію індивіда, родини, групи;
соціальна профілактика, тобто робота, спрямована на запобігання аморальній, протиправній поведінці, іншій асоціальній поведінці, виявлення негативного впливу на життя і здоров'я людей та запобігання такому впливу;
соціальна реабілітація, тобто відновлення порушених чи втрачених суспільних зв'язків, соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загально визначеними суспільними нормами і правилами;
соціальна корекція, тобто подолання чи послаблення вад психічного або фізичного розвитку у дітей, порушення тієї чи іншої функції у дорослих;
соціальна терапія, тобто допомога на емоційному, когнітивному чи поведінковому рівні у визнання і розв'язанні клієнтом власних поточних труднощів.
З іншого боку, соціальні технології поділяють на інноваційні (спрямовані на впровадження нововведень) та рутинні; глобальні та регіональні; прості та складні тощо.
У літературі також поширений поділ соціальної роботи на мікро-, мезо- та макрорівні, які також називають індивідуальною роботою, груповою роботою та роботою в громаді, що власне збігається з класифікацією методів за об'єктами соціальної роботи. Рівні виділяють тому, що на кожному з них можуть застосувати власні моделі, методи, стратегії та техніки втручання. Ці рівні в деякій літературі також називають формами соціальної роботи. Отже, умовний поділ соціальної роботи на індивідуальну, групову та роботу в громаді видається найбільш обгрунтованим, бо він дає змогу брати до уваги, на якому рівні і з яким клієнтом ведеться робота, тим часом як конкретні послуги та ролі соціальних працівників можуть змінюватися й розвиватися.
Завдання індивідуальної роботи - вирішення проблеми клієнта шляхом надання йому підтримки та заохочення розібратися у власних труднощах та подолати їх. Процес індивідуальної роботи складається з кількох етапів: встановлення контакту, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення цілей і завдань роботи, здійснення запланованого, оцінення досягнутого.
Індивідуальна соціальна робота передбачає роботу з конкретним випадком. Є кілька моделей ведення випадку. Одна з них - адміністратив-і іа - полягає в тому, що соціальний працівник, оцінивши потреби клієнта, скеровує його до інших соціальних служб, координує надання соціальних послуг іншими службами та роботу клієнта над розв'язанням і и і асних потреб. Інша модель - інтенсивного догляду - виходить із необ-хідності клієнта в отриманні безпосередньої практичної і терапевтичної підтримки від соціального працівника, до якого звернувся клієнт.
Робота з конкретними випадками у сучасній практиці передбачає як короткочасну так і довготривалу допомогу, що у кожному окремому випадку обґрунтовується парадигмою потреб клієнта, його особливостями, метою втручання, ресурсами агенції.
Індивідуальна робота спрямована на надання допомоги індивідам і сім'ям у розв'язанні психологічних, міжособистісних, соціоекономіч-них проблем шляхом взаємодії з клієнтом. Вона допомагає враховувати особливості розвитку, фізичного і духовного стану, рівень підготовки, інтересів і потреб, життєвий досвід клієнта. Це - одна з найпоширеніших форм діяльності соціальних працівників. Вона ґрунтується па результатах систематичного вивчення життєдіяльності, соціальної активності, працездатності, запитів та інтересів клієнтів.
Групова робота ґрунтується на положеннях про те, що груца сприяє пізнанню себе, свого досвіду, можливостей, та дає людині зворотний зв'язок щодо її поведінки, сприйняття іншими тощо. Метою цього методу є надання допомоги клієнту через передачу групового досвіду для розвитку його фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки.
Особливість соціальної групової роботи полягає у тому, що вона дає можливість клієнтам стати більш незалежними й ініціативними у прийнятті самостійних рішень стосовно важливих проблем та виявляти відповідальність за зміни, які відбуваються в їхньому житті. 1 бловними цілями соціальної групової роботи є створення групового клімату, завдяки якому члени групи почувають себе достатньо упевненими для обміну досвідом розв'язання проблем; підтримання ініціативи членів групи, розвиток навичок спілкування, усвідомлення власної цінності; відновлення самоповаги.
Різновиди групової соціальної роботи: І) групова робота з ініціативи і за участі соціальних служб, соціального працівника;
.'.) самостійно організовані групи взаємоцідтримки (самокерована групова робота).
До групової соціальної роботи належать: групові інтерв'ю; групова консультація; соціально-психологічний тренінг; лекція, бесіда, дискусія; організація групи взаємодопомоги або групи соціальної дії.
Групове інтерв'ю використовують для виявлення та дослідження широкого кола проблем цільової групи, воно дає змогу за короткий час зібрати інформацію щодо клієнта. В соціології метод групового інтерв'ю називають методом фокусної групи. Технологія проведення групового інтерв'ю: підготовка обладнання та приміщення; комплектування групи; проведення групового інтерв'ю (етап встановлення контакту з групою; обговорення запитань; завершення); підсумки.
На відміну від групового інтерв'ю, групову консультацію проводять з реальною групою, яка має спільну проблему, а також тоді, коли проблема одного члена групи вимагає спільних дій групи. Групове консультування дає змогу не лише виявити і проаналізувати проблему групи, а й мобілізувати всіх членів групи на спільні дії, спрямовані на подолання проблем.
Робота в громаді ґрунтується на взаємодії соціальної служби чи соціального працівника з представниками різних груп, організацій, місцевих жителів та передбачає: розвиток соціальних зв'язків у місцевій громаді, організацію системи взаємодопомоги та кооперації певної групи людей, розроблення, впровадження та оцінку ефективності різних соціальних програм, що пов'язані з потребами чи інтересами населення.
Робота в громаді відрізняється від інших рівнів чи методів соціальної роботи передусім тим, що клієнтом є не одна людина чи мала група, а мешканці територіальної громади чи члени громади за інтересами в цілому. Різниця у потребах чи проблемах клієнта зумовлює застосування відповідних прийомів, засобів, тактик з метою вирішення труднощів. Зрозуміло, що вони будуть відрізнятися відповідно до наявної проблеми. Так, робота в громаді може передбачати використання тактик, що не застосовуються в межах інших методів (наприклад, лобіювання, роботу з засобами масової інформації, проведення масових акцій, демонстрацій, налагодження стосунків та співпрацю з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування тощо).
У практиці соціальної роботи за кордоном є два підходи до розв'язання соціальних питань у громаді:
1) підхід на основі надання послуг (професіонали або експерти визначають потреби громади і пропонують певні послуги, щоб задовольнити ці потреби. Експерти можуть вивчати думку громади
шляхом обстежень, опитувань або форумів, але, зрештою, саме вони вирішують, що означає отримана інформація, і яким буде найкраще рішення. До того ж, послуги громаді надає персонал різноманітних служб, який отримує за це заробітну плату. Послуги надаються в таких сферах, як охорона здоров'я, освіта та відпочинок вразливим групам людей - сиротам, інвалідам, особам похилого віку та нужденним);
2) підхід на основі розвитку громади (пересічні люди визначають свої власні потреби, виробляють рішення і працюють разом, щоб виконати його. До того ж, саме пересічні громадяни вчаться, як працювати разом ефективно, як оцінювати свої потреби, планувати, впроваджувати та оцінювати результати. Звісно, що вони можуть отримати допомогу та підтримку від фахівців із спеціальними знаннями, але саме ці люди, а не фахівці, контролюють процес).
Прийнято також розрізняти три рівні роботи в громаді: І) робота за місцем проживання з окремими людьми, сім'ями та групами, а також самостійна діяльність місцевих мешканців; 2) робота місцевих агенцій або між агенціями, тобто діяльність, очолювана органами влади та/або організована іншими структурами; 3) регіональна та національна робота з планування громад.
Зазвичай соціальні працівники мають право вибору методів і технології роботи, стратегії втручання, що ґрунтується на певній теоретичній моделі. Цей вибір зумовлюється: цілями втручання, погодженими між соціальним працівником і клієнтом; потребами клієнта (наприклад, необхідністю розвинути почуття самоповаги чи потребою впливу на оточення); доведеною ефективністю застосування методики у подібних ситуаціях; можливостями клієнта, працівника та соціальної служби; наявністю ресурсів та досяжністю у відведений період часу (деякі соціальні служби не можуть проводити програми, побудовані на налагодженні довготривалих терапевтичних взаємин між клієнтом і фахівцем); політикою організації, впливом інших чинників.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 697 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |