Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розділ IX. Основи формування і використання доходів, витрат і прибутку страховика

Военные коалиции: Германия создала военный союз с Австро-Венгрией, к которому в 1914 г. примкнула Турция (Центральный блок). Англия и Франция заключили в 1904 г. союз Антанту («Сердечное согласие»). Россия заключила союз с Францией, а затем с Англией.

Основная причина войны – борьба за передел мира в интересах монополий. Получила название империалистической.

К участию в войне Россию подталкивала финансовая зависимость от Франции и Англии.

Наиболее агрессивно на мировой арене выступала Германия. Она успела к 1914 г. перевооружить армию и подготовила планы войны на два фронта – против Франции и России. Французский президент Пуанкаре стремился к реваншу против неудачной Франко-прусской войны (1870-71). Непосредственная причина политического кризиса – убийство 28 июня 1914 г. сербским националистом Гаврилой Принципом эрцгерцога Франца Фердинанда (наследника австрийского престола) во время его посещении я Сараево. Германия подстрекала Австро-Венгрию к войне с Сербией, а Россию – Франция. Балканский кризис. Обе противостоящие коалиции решились на военные действия. 28 июля Австро-Венгрия объявила войну Сербии. Артиллерийский обстрел Белграда. Россия 29 июля объявила частичную мобилизацию. Германия предъявила ультиматум прекратить мобилизацию. Россия не ответила. 1 августа Германия объявила войну России. Германия вторглась в Бельгию и объявила войну Франции. Англия объявила ультиматум Германии, потребовав вывести войска из Бельгии. 4 августа объявила войну Германии. 6 августа Австро-Венгрия объявила войну России. Вслед за Англией против Германии выступили Япония и ещё 23 государства. Левые социал-демократы в Германии и большевики в России в соответствии с предвоенным решением II Интернационала выступили против войны и осудили антинародные империалистические цели своих правительств. Прекратить войну, они считали, можно только революционным путём. Превратить войну империалистическую в гражданскую за социализм.

Военные действия на фронте приняли затяжной характер. Россия не готова к таким позиционным боям. В 1915 г. Германия направила основные усилия на Восточный фронт. Русские войска оставляют Прибалтику, Польшу и Галицию. 1916 г. – Брусиловский прорыв.

С 1916 г. хозяйственная разруха в России. Экономика в упадке. Промышленность сорвала военные заказы. Перебои с поставками хлеба. Железнодорожный транспорт не справлялся с перевозками. В деревнях бунты против реквизиций.

К началу 1917 г. русская армия потеряла 60 % состава. (более 9 млн. погибших, раненых, больных и в плену). Россия в войне потерпела поражение. Это сказывалось на подрыве авторитета Николая II как верховного главнокомандующего.

Царская Россия подошла к порогу революции. Леворадикальные силы видели преодоление кризиса в революционном выходе из войны и социалистическом преобразовании страны. Ленин, находясь в Швейцарии, делает вывод о неизбежности пролетарской социалистической революции. Она произойдёт, если имеются объективные предпосылки к переходу в новую формацию. Определённая степень развития капитализма, организованный рабочий класс, имеющий опыт революционной борьбы, острота классовых противоречий, наличие союзников у рабочего класса и объективно сложившаяся революционная ситуация. (Верхи не могут управлять по-старому, а низы не хотят жить по-старому). Для превращения революционной ситуации в революцию нужен ещё и субъективный фактор: способность и готовность передового революционного класса подняться на свержение господствующего класса, что зависит от деятельности политического авангарда – рев. Партии. Анализ общественных процессов привёл Ленина к выводу, высказанному в «Письмах издалека» в январе 1917 г: «Революционная ситуация в Европе налицо».

Розділ IX. Основи формування і використання доходів, витрат і прибутку страховика

Для забезпечення своєї діяльності з питань надання страхового захис­ту страховик змушений формувати і використовувати кошти страхового фонду з метою покриття збитків страхувальників, компенсації власних витрат з проведення страхових операцій, а також одержання прибутку. Розподіл і використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечує як покриття потреб страхових компаній, так і формування доходів бюджету.

Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зобов'язань перед державою і максимально забезпечити підприємницькі, матеріальні й соціальні по­треби страхових компаній.

В умовах розвинутих ринкових відносин страхова компанія, як прави­ло, вкладає тимчасово вільні кошти в інвестиційну діяльність. Тому рух готівкових та безготівкових коштів страховика досить складний і охоплює два відносно самостійних грошових потоки, що зумовлюють специфіку фінансових форм страхової організації:

1)оборот коштів, які є джерелом страхового захисту;

2)оборот ресурсів, пов'язаних із веденням страхових операцій.

Найважливішою особливістю грошового обороту, пов'язаного з надан­ням страхового захисту, є ризиковий, ймовірний характер руху коштів. Якщо в основі формування страхового фонду лежить ймовірність збитку, то використання коштів із страхового фонду залежить від фактичних збитків страхувальника у певному році. Подвійний характер діяльності страховика полягає як у проведенні власне страхування, так і у виконанні ним ролі активного інвестора та зумовлює специфіку його доходів.

Страховик може мати такі види доходів:

- доходи від страхової діяльності, тобто всі надходження на користь страховика, пов'язані з проведенням страхування і перестрахування, котрі поділяють на страхові премії за договорами страхування і перестрахуван­ня; комісійні винагороди за перестрахування; частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками; повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів; повернуті суми із технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;

- доходи від інвестиційної діяльності і розміщення тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);

- доходи від проведення інших операцій.

Перша група доходів – це первинні доходи страхової компанії, на залу­чення яких власне і розраховує страховик, з'являючись на страховому рин­ку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. Платою за страхування є страховий платіж (страхова премія, страховий внесок), який страхуваль­ник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Відомо, що договір страхування набирає чинності тільки після сплати страхувальником першого страхового платежу (або першого платежу страхо­вої премії).

Статтею 19 Закону визначено, що страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент – в іноземній вільно кон­вертованій валюті або у грошовій одиниці України.

Страховий платіж (Р) – це кошти, які виплачує страхувальник страхо­вику для створення страхового фонду та оплати послуг страховика з про­ведення страхування. Обсяг страхових платежів свідчить про те, наскільки активно страхова компанія займається страхуванням та наскільки конку­рентоспроможні її послуги. Страховий платіж (премія) залежить від вста­новленої страхової суми і тарифної ставки для певного виду страхування. Показником діяльності страховика є обсяг зібраних страхових платежів, на який впливає величина, структура і якість страхового портфеля, обсяг і асортимент надання страхових послуг, розміри страхового фонду.

Страховий платіж визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу. Страховий платіж обчислюється за формулою:

Страховий платіж = Страхова сума х Страховий тариф

Згідно із Законом України " Про страхування ", страхова сума – це гро­шова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобо­в'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова вип­лата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Страхова сума відображає максимальний обсяг відповідальності стра­ховика перед страхувальником за конкретним страховим договором і вста­новлюється за згодою між особою, що страхується, і страховиком, врахо­вуючи ряд умов, різних для окремих видів страхування. Згідно з Законом, якщо страхова сума за кожним конкретним ризиком перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, то страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування.

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання поговору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може бути встановлена за окремим страховим випадком, групі страхових випадків, договору страхування в цілому.

Страхова сума (S) – це максимальний розмір виплат на відшкодуван­ня збитків від страхових подій. Отже, страхова сума і страхові платежі – важливі показники, які визначають взаємовідносини між сторонами стра­хового договору й обчислюються на підставі даних про вартість окремих об'єктів страхування, розмір франшизи, страхові тарифи.

Страховий тариф (Т) – це ставка страхового внеску з одиниці страхо­вої суми за визначений період страхування. Як правило, за одиницю стра­хової суми приймається 100 грн. За допомогою тарифної ставки визначаєть­ся страховий платіж, який страхувальник повинен заплатити при укладанні договору страхування. Для цього величина тарифної ставки множиться на страхову суму, вказану в договорі страхування:

Якщо, наприклад, тарифна ставка встановлена 2 грн зі 100 грн страхо­вої суми, а її розмір, на який укладається договір страхування, дорівнює 50 тис. грн, то величина страхової премії буде становити: (2 грн х 50 тис. грн):100грн= 1000 грн.

Отже, тарифна ставка — це сума страхового платежу на 100 грн страхо­вої суми. Страховий тариф часто вказують у процентах від страхової суми.

Страхові тарифи за обов'язковими видами страхування встановлюють­ся законом чи іншими нормативними документами. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуально (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя – також з урахуванням величини інве­стиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Кон­кретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін з врахуванням багатьох обставин, які характеризують даний об'єкт страхування.

Розрахунки тарифів за будь-яким видом страхування (актуальні розрахунки) – це процес, який визначає вартість страхування даного об'єкта. За допомогою актуальних розрахунків визначається собівартість страхових послуг і вартість послуги, що надається страховиком страхувальнику.

Актуальними розрахунками можуть займатися особи, які мають відпо­відну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом. Актуальні розрахунки мають істотне значення в організації діяльності страховика, оскільки проведення різних за змістом і характером видів страхування вимагає адек­ватного математичного обґрунтування взятих за домовленістю обов'язків Вони базуються на визначенні основних елементів страхового тарифу: нетто-премії, навантаження за ризик і витрат на ведення справи.

Якщо тарифні ставки розраховані правильно, то страховик за рахунок отриманих страхових платежів може повністю виконати свої страхові зо­бов'язання, покрити витрати на проведення страхування, а при сприятли­вому розвитку ризиків і незначних збитках – отримати прибуток. При роз­рахунку фактичних результатів за поточний звітний період до уваги береть­ся сума заявлених, але неврегульованих збитків, які суттєво впливають на фінансові показники діяльності страхової організації. Завищення тарифів відносно ймовірності наявного ризику не сприяє укладанню договорів страхування.

Заниження тарифної ставки може призвести до того, що у страховика не вистачить коштів для здійснення страхових виплат, і в результаті зби­ток страхувальникам не буде відшкодований. Але ставки розраховуються на так званий тарифний період, тобто еквівалентність досягається чи по­винна досягатися за період, який був покладений в основу розрахунку та­рифів. Ймовірність загибелі чи пошкодження майна (будинків, тварин, посівів) від різноманітних страхових випадків (пожеж, хвороб, вимерзан­ня) різні, а отже різними мають бути і тарифні ставки при страхуванні будь-якого об'єкта від певного страхового випадку.

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби:

1) він міг виконати свої зобов'язання перед страхувальниками з конк­ретних видів страхування;

2) покрити витрати на утримання страхової компанії;

3) отримати прибуток.

Тому тарифна ставка з будь-якого виду страхування є брутто-ставкою і містить дві частини: нетто-ставку і навантаження (рис.8).

Нетто-ставка призначена для формування страхового фонду (страхових резервів), тобто грошових коштів для виплат страхових відшкодувань стра­хувальникам. Вона відображає кожен вид страхової відповідальності стра­ховика. Страхова компанія повинна зібрати таку суму внесків, яку згодом при настанні страхових випадків потрібно буде виплатити страхувальникам.

Припустимо, щорічно із 1000 дачних будинків шість повністю знищу­ються внаслідок пожежі. Вартість кожного будинку складає 5 тис.грн. У такому випадку страховик повинен мати грошовий фонд у розмірі 30 тис.грн (5 тис.грн. х 6). Якщо цю суму витрат розділити на всіх власників, то отримаємо частку кожного страхувальника, яку він має внести у страхо­ву компанію (30 тис.грн: 1000 = 30 грн). Це і буде нетто-ставка для одного об'єкта страхування.

Звичайно, на практиці розрахунок нетто-ставки вимагає врахування ступеня пошкодження застрахованих об'єктів (наприклад, частина бу­динків згоріла не повністю, частина лише пошкоджена), коливань кількості страхових випадків (пожеж, паводків) за роками тощо.

Якщо умови страхування даної групи ризиків містять кілька видів стра­хової відповідальності, то сукупна нетто-ставка складатиметься із суми окремих нетто-ставок. Наприклад, у змішаному страхуванні життя, нет­то-ставка складається із нетто-ставок: на дожиття, на випадок смерті, на випадок втрати працездатності.

Правильне визначення нетто-ставки гарантує забезпечення фінансової стійкості страховика. Нині, коли страхові компанії існують протягом незначного періоду часу, майже кожна із них стикається із проблемою визначення не тільки нетто-ставки, а й (через інфляцію, не передбачувану податкову політику, недостатність статистичних даних) брутто-ставки.

Страховий фонд стає невід'ємним елементом суспільного відтворення. Страхові внески надходять у страховий фонд і перерозподіляються на користь тих страхувальників, хто постраждав від страхового випадку. Якщо ж конкретний страхувальник у період дії договору не постраждав, то його внески стають безповоротною платою за ризик. Виключення складає тільки страхування на дожиття, яке є складовою частиною особистого страхуван­ня. Ця обставина випливає із сутності категорії страхування, яка виражає відносини з формування грошового фонду за рахунок надходження стра­хових внесків (премій) від страхувальників.

Економічна категорія "страховий фонд" виступає як сукупність еко­номічних відносин щодо формування і використання матеріальних та гро­шових накопичень, призначених для відшкодування збитку. Страховий фонд формується шляхом акумуляції страхових внесків, які визначаються на основі тарифу.

Джерелом формування сукупного страхового фонду є ВВП. Частина ВВП, передана у страховий фонд призначена для розвитку і підтримки стійкості національної економічної системи. Варто зазначити, що матер­іальні і грошові ресурси страхового фонду можуть використовуватися для інвестиційних вкладень в економіку. Страховий фонд складає умови для господарської діяльності і підприємництва.

У зарубіжній практиці виділяється декілька організаційних форм стра­хового фонду: гарантійні фонди (на міждержавному рівні), централізовані фонди (резерви) (на національному рівні), галузеві резервні фонди (в ме­жах однієї галузі чи виду діяльності), децентралізовані фонди – самостра­хування (на рівні конкретного товаровиробника), страхові фонди страхо­виків (власне страхування).

Основними рисами функціонування страхового фонду є комплексний страховий захист, різноманітність форм, врахування галузевої специфіки і суб'єктів власності, пряме державне втручання та регулювання процесу їх формування і використання. Для суспільного виробництва страховий фонд створює необхідні умови ефективного функціонування.

Решта виплати називається навантаженням f%, яка охоплює витрати на ведення справи, які поділяються на:

– адміністративно-господарські витрати, до яких входить оплата праці штатних працівників страхової компанії;

– оплата праці за розміщення страхових полісів.

Крім того, оплачується праця менеджерів, страхових агентів, брокерів. Форма оплати складає певний відсоток від брутто-ставки чи навантажен­ня. За видами страхування, іншими, ніж страхування життя, ще до наван­таження входять відрахування в резерв попереджувальних заходів і прибу­ток. Норматив на формування прибутків від страхової діяльності у струк­турі тарифу становить 4–6%. Отже, навантаження забезпечує утримання страхової організації.

У структурі брутто-ставки основною є нетто-ставка, частка якої складає 60–95% залежно від виду страхування, а навантаження – відповідно 5–40%.

На обсяг страхового тарифу впливає зміна рівня ризику структури об'єктів майнового страхування, зміна ризикової і вікової структури стра­хового портфеля особистого страхування, зростання чи зниження частки небезпечних професій у страхуванні від нещасних випадків.

За видами страхування іншими, ніж страхування життя, навантажен­ня, крім витрат на ведення справи, містить відрахування у резерв поперед­жувальних заходів та прибуток.

При розрахунку брутто-ставки спочатку визначається нетто-ставка, потім додається навантаження, яке встановлюється у відсотках до брутто-ставки. Таким чином, брутто-ставка, нетто-ставка і навантаження пов'я­зані відношенням

де Т – брутто-ставка;

Т₀ – нетто-ставка;

f% – навантаження, виражене у відсотках.

Другу групу доходів страховика складають доходи від інвестиційної діяльності, які є вторинними доходами. Маючи у своєму розпорядженні страхові премії та доходи від страхової діяльності, страховик протягом пев­ного періоду може розпоряджатися коштами, отриманими від страхуваль­ників, інвестувати їх у різні сфери.

Як правило, обмеження в інвестуванні і розміщенні тимчасово вільних коштів поширюються на кошти страхових резервів, а тому виділяють такі доходи страховика від цих операцій:

• відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на розрахун­ковому рахунку;

• відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку;

• відсотки за облігаціями;

• дивіденди за акціями;

• участь у прибутку перестраховиків (зважаючи на наявні права вимо­ги, пов'язані з формуванням технічних резервів);

• участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких пере­буває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав;

відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвести­ційних кредитів, у тому числі довгострокове кредитування житлового буд­івництва.

Наступну групу доходів страховика складають, так звані, інші доходи, котрі аналогічні доходам інших суб'єктів підприємницької діяльності. Вони не мають якихось особливостей, пов'язаних із специфікою страхування. Сюди відносять: доходи від здачі майна в оренду (оперативний та фінан­совий лізинг); доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іно­земної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного пе­ріоду; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передачі (продажу, об­ліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів; Доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; доходи від реалізації прав регресивної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток; доходи від надання консультаційних послуг; штрафи, пені, інші доходи.

Витрати страхової компанії, так само як і доходи, поділяються на:

• витрати на проведення страхових операцій;

• витрати на проведення інших операцій.

Основною статтею витрат страховика є виплати страхових сум та страхових відшкодувань. Страхові виплати — це ті кошти, які страхова ком­панія виплатила своїм клієнтам за реальними страховими випадками Згідно із Законом України "Про страхування", страхове відшкодування ~ це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Згідно з чинним законодавством страхове відшкодування не повинно перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, коли це передбачено договором страхування. Якщо страхова сума становить пев­ну частку вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування вип­лачується у тій же частці від визначених за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Закон України "Про страхування" до витрат страховика відносить:

1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

2) відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

3) відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

4) витрати на проведення страхування, (тобто звичайні витрати на ут­римання фірми;

5) інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг:

а) оплата стороннім установам, організаціям, підприємствам або фізич­ним особам за надані послуги, пов'язані з основною діяльністю страховика, у тому числі: виплату комісійних винагород брокерам і агентам за укладан­ня та обслуговування договорів страхування; оплату послуг з метою оціню­вання прийнятих на страхування ризиків та збитків, завданих об'єктам стра­хування; оплату за виготовлення бланків страхової документації; оплату бан­ківських послуг, пов'язаних з інкасацією страхових платежів та здійсненням виплат страхового відшкодування; оплату послуг, пов'язаних з розробкою умов, правил страхування та проведенням актуарних розрахунків;

б) відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, по­в'язані з виконанням їхніх службових обов'язків.

Варто зазначити, що крім витрат, які забезпечують виконання страхо­виком його основної діяльності та на основі яких визначається собівартість страхової послуги, страхова компанія має витрати, пов'язані із забезпечен­ням процесу інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, тобто витрати, пов'язані з управлінням своїми активами. Як правило, такі вит­рати складаються з оплати послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів. Звичайно, ці витрати виглядають досить незнач­ними. Усі перелічені види витрат страхова компанія бере до уваги при виз­наченні фінансових результатів діяльності.

Найважливішим фінансовим результатом діяльності страхової ком­панії, як і будь-якої підприємницької структури, є прибуток, тобто фінан­совий результат діяльності страхової компанії за певний період. Фінансо­вий результат - це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика, що визначається як різниця між доходами і витратами.

Балансовий прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, прибутку від інших операцій.

Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медично­го страхування, порядок та умови здійснення яких визначаються чинним законодавством) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг. Його поділяють на: прибуток у тарифах; прибуток від економії управлінських витрат; прибуток від скорочення збитковості.

Джерелами прибутку страховика виступають доходи від власне стра­хової діяльності, отримані в результаті відхилення реальної збитковості від середньої, розрахованої за багато років збитковості. Такі доходи носять назву технічного прибутку. Він позитивний, якщо реальна збитковість нижче середнього, і негативний (збиток), якщо реальна збитковість вище середньої.

Збитковість страхової суми — економічний показник діяльності стра­ховика, який характеризує перевищення виплат страхового відшкодуван­ня над страховою сумою. Формування резервів, їх обсяг і наступне вико­ристання об'єктивно зумовлені динамікою величини показника збитко­вості страхової суми.

У міру того, що страхові компанії акумулюють великі суми грошових коштів, вони їх інвестують, вкладають у банки, купують цінні папери. При­буток від таких інвестицій називається банківським прибутком. Загальна сума прибутку, яку отримує страхова компанія, має назву комерційного прибутку. Він визначається як сума технічного і банківського прибутку.

Розподіл і використання прибутку є важливим господарським проце­сом, що забезпечує як покриття потреб страхових компаній, так і форму­вання доходів бюджету.

Механізм розподілу прибутку має бути побудований таким чином, щоб сприяти підвищенню ефективності страхової справи, стимулювати розви­ток нових видів страхування.

Економічно обґрунтована система розподілу прибутку повинна гаран­тувати виконання фінансових обов'язків перед державою і максимально забезпечити підприємницькі, матеріальні і соціальні потреби страхових компаній.

Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте склад доходів страховика згідно з чинним законо­давством.

2. Дайте характеристику доходів страховика від інвестиційної діяльності.

3. Розкрийте значення страхових тарифів для формування страхового фонду.

4. Назвіть склад і структуру тарифної ставки.

5. Який існує поділ витрат страховика?

6. Опишіть склад витрат страховика і їх економічний зміст.

7. Як обчислюється прибуток від страхової діяльності?

8. Який механізм розподілу і використання прибутку?