Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 2 ЗАКОНОДАВЧА БАЗА В СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

Ще до отримання Україною незалежності, Верховна Рада УРСР, головою якої був Л.М. Кравчук, у травні 1991 року першою серед республік колишнього Радянського Союзу прийняла Закон «Про захист прав споживачів», який надав імпульсу створенню та розвитку споживчого руху і закріпив правову основу для захисту прав споживачів. За радянські часи слово «споживач» носило негативний підтекст, але діючій на той час українській владі вдалося подолати бар’єр радянських стереотипів та прийняти правовий акт, який вже тоді відповідав світовим вимогам щодо споживчої політики, прийнятої в цивілізованих країнах світу. Цим кроком ми засвідчили свою повагу до міжнародних засад цивілізованого захисту громадян як споживачів.

Після здобуття Україною незалежності питаннями забезпечення

прав та інтересів споживачів щодо якості товарів, робіт і послуг стала опікуватися Державна інспекція України по захисту прав споживачів при Кабінеті Міні­стрів України, утворена замість Державної інспекції по якості товарів і тор­гівлі УРСР згідно з Постановою Кабміну від 19 листопада 1991 р. № 329. Цією Постановою Раді міністрів Кримської АРСР, облвиконкомам, Київському та Севастопольському міськвиконкомам рекомендувалося створити аналогічні інспекції в областях, містах Києві та Севастополі, до яких включити держав­них інспекторів у містах, районах і в районах у містах.

На Державну інспекцію України по захисту прав споживачів та її органи на місцях покладалися такі основні завдання: здійснення державного контролю за дотриманням підприємствами, організаціями та установами незалежно від форми власності й господарювання, а також громадянами Закону УРСР «Про за­хист прав споживачів», інших нормативних актів з питань торгівлі та надання послуг населенню; забезпечення перевірки якості товарів народного споживан­ня та послуг безпосередньо на підприємствах промисловості, сфери послуг, торгівлі, підприємствах громадського харчування тощо, незалежно від форми власності й господарювання; розробка і внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо захисту прав споживачів; координація роботи міністерств і відомств України, громадських об'єднань по захисту прав споживачів, дотриманню правил торгівлі та надання послуг населенню; систематичне висвітлення через засоби масової інформації результатів перевірок дотримання законодавства про захист прав споживачів, правил торгівлі та надання послуг населенню з відображенням фактів порушень і зазначенням конкретних винуватців.

Процес становлення спеціального державного органу із захисту прав спо­живачів був тривалим і складним. Завдання щодо його створення було по­ставлено перед Кабінетом Міністрів УРСР ще постановою Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР» «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1024-XIІ. Втім, дійсно, мало прийняти прогресивний закон, набагато складніше впровадити його положення у життя. Так, через рік в інфор­мації Комісії Верховної Ради України у питаннях соціальної політики та праці про хід виконання законодавчих актів України з питань соціального захисту населення, затвердженій Постановою Президії Верховної Ради України від 6 квітня 1992 р. № 2251-XII, йшлося, що досі «не створено організаційних структур спеціального державного органу щодо захисту прав споживачів, як того вимагають положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Статус інспекції не повною мірою відповідав цілям і завданням, поставленим перед спеціальним державним органом України по захисту прав споживачів. Тому постало питання про надання такому органу спеціального статусу. У липні 1991 року Президія Верховної Ради УРСР розгля­нула поданий проект Положення про Державний комітет охорони прав і захисту інтересів споживачів в Україн­ській РСР і прийняла постанову (від 5 липня 1991 р. № 1315-ХI) про переда­чу його на попередній розгляд та підготовку висновків Кабінетом Міністрів України, комісіями і комітетами Верховної Ради України.,

Зрештою Кабінет Міністрів України 1 червня 1992 р. прийняв постанову № 297 «Про створення Державного комітету України у справах захисту прав споживачів», згідно з якою Державну інспекцію України по захисту прав споживачів при Кабінеті Міністрів України було перетворено у Державний комітет України у справах захисту прав споживачів (Держспоживзахист). Зокрема, постановою передбачалось, що всі проекти рішень Уряду, які сто­суються інтересів і прав споживачів, захисту споживчого ринку, проходять експертизу в Держспоживзахисті.

У зв'язку з перетворенням Державної інспекції у Державний комітет України у справах захисту прав споживачів Президент України Л.М. Кравчук своїм роз­порядженням «Про місцеві органи у справах захисту прав споживачів» від З.07.92 р. № 118/92 - рп доручив Уряду Республіки Крим, представникам Президента України в областях, містах Києві та Севастополі утворити на базі інспекцій по захисту прав споживачів відповідні управління, включивши їх до складу місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного під­порядкування.

Кабінет Міністрів України Постановою від 19 серпня 1992 р. № 489 за­твердив Тимчасове положення про Державний комітет у справах захисту прав споживачів, яким цей комітет визначався як центральний орган державної виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України. На нього покладалися забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, сприяння забезпеченню безпеки для їхнього життя і здоров'я при придбанні ними продукції, додержанню в Україні «Керівних принципів захисту інтересів споживачів», про які йшлося вище.

Через півтора року, 30.03.1994 p., Кабінет Міністрів України затвердив нове Положення про Державний комітет у справах захисту прав споживачів (Постанова № 197), в якому порівняно з попереднім, тимчасовим, по­ложенням були уточнені завдання, функції, права і інші питання діяльності цьогооргану.

Основними завданнями комітету визначалися: здійснення державного кон­тролю за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів ор­ганами державної виконавчої влади та господарюючими суб'єктами незалеж­но від форми власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридич­ними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території Укра­їни; захист інтересів і прав громадян як споживачів у разі придбання, за­мовлення або використання ними товарів (робіт, послуг) для власних побуто­вих потреб; вжиття передбачених законодавством заходів впливу до господарюючих суб'єктів, які порушують права спожи­вачів; формування основних напрямів міждержавного і міжнародного співробітництва у сфері захисту прав споживачів, участь у їх реалізації; висвітлення через засоби масової інформа­ції результатів роботи державних органів у справах захисту прав споживачів, інформування населення щодо порядку реалізації прав споживачів.

Діяльність місцевих органів Держспоживзахисту була врегульована По­ложенням про обласне, Київське та Севастопольське міське управління у справах захисту прав споживачів, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 18 грудня 1995 р. № 1021.

Територіальним управлінням надавалися широкі права щодо припинення порушень прав споживачів та застосування до порушників заходів впливу, зокрема, вони бу­ли вправі подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів; передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства; накладати на винних осіб у випадках, передбаче­них законодавством, адміністративні стягнення; накладати на господарюючі суб’єкти сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, у тому чис­лі на громадян-підприємців, стягнення за порушення законодавства про захист прав споживачів тощо.

У процесі виконання покладених на них завдань територіальні управління мали тісно взаємодіяти з місцевими органами державної виконавчої влади, представ­ницькими органами, органами місцевого самоврядування, державного нагля­ду та контролю, правоохоронними органами, об'єднаннями громадян.

Нове Положення про Державний комітет України у справах захисту прав споживачів було затверджено Указом Президента України Л.Д. Кучмою від 16 жовтня 1996 р. № 950. Цим Положенням уточнені основні завдання та функції комі­тету і значно розширені його права. Доволі суттєвими з них є право вживати заходів впливу на рекламу і рекламодавців та на порушників норм і правил, спрямованих на захист законних інтересів споживачів. Крім того, Держспоживзахист міг представляти Кабінет Міністрів Укра­їни за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України.

Згідно з Указом Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573, прийнятому з метою вдосконалення структури органів виконавчої влади та підвищення ефективності державного управління, на базі Державного комітету України з питань стандартизації, метрології та сертифікації і Державного комітету України у справах захисту прав споживачів було утворено новий орган - Державний комітет стандарти­зації, метрології та сертифікації України (Держстандарт України), що став правонаступником цих двох комітетів.

Указом Президента України від 26 липня 2000 р. № 926 було затвер­джено Положення про новоутворений комітет, згідно з яким він визначався як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки та з питань європейської інтеграції України.

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою Закону України «Про підтвер­дження відповідності» від 17.05. 2001 р. № 2406-ІП до Положення про Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 липня 2000 р. № 926 Указом Президента України від 14 лютого 2002 р. № 130 були внесені суттєві зміни, у тому числі уточнені основні завдання, функції та права Держстандарту України. Зокрема, у тексті Положення тер­міни «сертифікація», «захист прав споживачів» замінено термінами «під­твердження відповідності», «захист прав споживачів, управління якістю». Пункт 1 цього Положення, що визначає статус цього органу, доповнено абзацом та­кого змісту: «Держстандарт України є спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології, підтвер­дження відповідності та захисту прав споживачів». Встановлювалось, що рішення Держстандарту України, прийняті в межах його повноважень, є обо­в'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності та громадянами.

Держстандарту України надавалися права, які раніше поділялися між двома комітетами, зокрема, подавати до суду позови про захист прав спожи­вачів; передавати матеріали перевірок на дії осіб, які містять ознаки зло­чину, органам дізнання чи попереднього слідства; накладати стягнення від­повідно до законодавства України тощо.

Однак злиття двох комітетів призвело до зневілювання відношення влади до напрямку захисту прав споживачів, до значного скорочення чисельності фахівців у територіальних управліннях, до ліквідації значної кількості регіональних лабораторій по контролю за якістю та безпекою продукції, в першу чергу, продуктів харчування тощо. Як наслідок - значне погіршення стану споживчого ринку та поширення соціальної напруги, і тому цілком об’єктивним став новий підхід до цього питання. Так, у вересні 2002 року у своєму зверненні до парламенту Президент України Л.Д. Кучма заявив про нову парадигму розвитку, у центрі якої стоятиме людина, якість і безпека її життя. «Не технологічний прогрес, не економічна ефективність, а людина, що має право на гідне та безпечне життя, а також життя своїх дітей та прийдешніх поколінь. За цих умов принципи соціальної справедливості та екологічної безпеки мають стати наріжним каменем відповідальної політики представників влади», - так було проголошено Главою держави з трибуни парламенту.

А тому логічним став і наступний крок - Указ Президента України від 1 жовтня 2002 року № 887/2002, згідно з яким центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що вносить пропозиції та бере участь у формуванні державної політики та забезпеченні її реалізації в сфері захисту прав споживачів, здійснення державного контролю за додержанням законодавства України про захист прав споживачів, є Державний Комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. В основу діяльності Державного комітету було покладено принцип ISO: «стандарти – для споживачів».

З метою підвищення ефективності реалізації державної політики в сфері захисту прав споживачів Президент України своїм Указом № 1148 від 11 грудня 2002 року постановив затвердити Державну Програму захисту прав споживачів на 2003-2005 роки. У ній зазначалось, що «задоволення потреб споживачів у продовольчих та промислових товарах, побутових і комунальних послугах має здійснюватись на основі безумовного додержання вимог щодо їх якості та безпеки, постійного контролю з боку держави».

Метою Програми стало розв'язання комплексу проблем у сфері захисту прав споживачів, зокрема, шляхом удосконалення захисту прав та інтересів споживачів; створення належних умов для насичення споживчого ринку якісними та безпечними товарами і послугами; підвищення рівня захисту здоров'я та безпеки споживачів; удосконалення законодавства України в сфері захисту прав споживачів, зокрема, адаптація його до законодавства Європейського Союзу тощо.

Витрати на реалізацію заходів із забезпечення виконання Програми планувалось здійснювати за рахунок коштів державного бюджету в межах асигнувань, передбачених для відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які визначені відповідальними за виконання Програми, та коштів місцевих бюджетів.

У 2005 році Президентом України В.Ющенком був підписаний Указ №1105 про розробку Державної Цільової програми на 2006-2010 роки, однак її так і не було прийнято. Більш того, починаючи з 2005 року, система державного захисту прав споживачів в Україні значно деградувала, стала корумпірованою і заполітизованою, вона стала малоефективною, не відповідала вимогам часу і критичної ситуації на споживчому ринку країни. А головне - вона не забезпечувала реалізацію фундаментальних конституційних положень по захисту державою, а в його обличчі інститутами влади (президент, парламент, уряд та суди) прав громадян.

Саме тому 27 грудня 2006 року Кабінет Міністрів України видав Розпорядження № 661-р «Про утворення при Кабінеті Міністрів України Координаційної Ради з питань захисту прав споживачів», а згодом, у 2007 році Постановою Кабінету Міністрів України вона була перетворена у Національну Координаційну Раду. До її складу входили політичні діячі, провідні вчені, фахівці, представники організацій захисту прав споживачів. Раду очолили два співголови - люди, які користуються значним авторитетом і повагою в державі - Перший Президент України, голова Громадянського форуму «Об'єднаймо Україну!» Леонід Кравчук та на той час Перший віце-прем'єр-міністр України, (наразі – Прем’єр-міністр України) Микола Азаров.

Нарешті, крім звичних для суспільства структур, лобіюючих у владних інституціях держави інтереси імпортерів, експортерів, представників малого та середнього бізнесу тощо, при Уряді було створено постійно діючий консультативно-дорадчий орган, який повинен був ефективно впливати на встановлення в країні цивілізованих ринкових відносин, подолати розбіжності у діях деяких міністерств, відомств та місцевих органів влади з метою підвищення якості та безпеки громадян відповідно до міжнародних стандартів. Відповідні координаційні ради були створені в усіх регіонах країни і налагоджена співпраця з Нацрадою, прийнято ряд рішень, що сприяли захисту споживчого ринку, розвитку громадянського суспільства та допомагали на місцевому рівні вирішувати багато питань.

На жаль, з приходом в 2008 році Уряду Ю.В. Тимошенко Нацрада фактично була демонтована і всі ці роки не працювала. На цьому тлі, громадські організації, які не мають фінансування та підтримки з боку влади, були відсторонені від участі в роботі цієї ради. В той же час, при Уряді існувало багато рад, що захищають підприємців та активно лобіюють їх бізнесові інтереси (Рада імпортерів, Рада експортерів, Рада інвесторів, Рада підприємців). Хоча ст.20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та відповідні рішення Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи по захисту прав споживачів" чітко окреслюють повноваження та відповідальність в цих питаннях саме урядів.

В той же час на відміну від України, в Європейському Союзі ухвалено Стратегію споживчої політики на 2007-2013 роки та спеціальну Програму дій у сфері захисту прав споживачів, на реалізацію якої передбачено відповідні кошти. У більшості країн ЄС створені відомства, що відповідають за споживчу політику, існують власні національні програми з підтримки громадських організацій захисту прав споживачів та вітчизняного бізнесу за рахунок державних коштів. До реалізації цих програм широко залучаються громадські неурядові організації, вчені, товаровиробники, представники засобів масової інформації тощо, які стають флагманами споживчого руху та соціально відповідального бізнесу. Ці проблеми, до речі, розглядалися і на Всесвітньому економічному форумі, який пройшов 10-11 травня 2010 року в Брюселі, де зокрема були обговорені питання підвищення соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством.

Європейська модель ділової досконалості на перше місце ставить задоволення потреб споживача, розроблений і прийнятий міжнародний стандарт соціальної відповідальності бізнесу, а тому лозунги «споживач – король ринку», «споживач завжди правий» є альфою і омегою для політиків, чиновників і бізнесу в європейському середовищі.

Слід зазначити, що Росія, котра значно відставала у цих питаннях не тільки від Європи, але й України, за останні роки внесла суттєві зміни у національне законодавство і створила окремий спеціальний орган "Федеральная служба по надзору в сфере прав потребителей и благополучия человека" зі статусом міністерства, значно підвищивши захист прав споживачів. Також були передбачені кошти у розмірі понад 110 мільйонів доларів на програму з підвищення освіченості споживачів. До того ж, правляча партія "Единая Россия" ще два роки тому підписала Угоду про співпрацю з Союзом споживачів Російської федерації, включивши питання захисту прав споживачів у свою передвиборчу програму. Такими діями влада Росії, незважаючи на певні недоліки, формує позитивне відношення населення до себе. Отже, не викликає сумнівів, що проблеми задоволення потреб та захисту прав споживачів повинні мати стратегічне значення для України, оскільки дають можливість визначити ключові моменти в становленні соціально-орієнтованої ринкової економіки, підвищенні суспільного добробуту, забезпеченні конкурентоспроможності вітчизняного виробника. Саме сьогодні, в умовах прискорення інтеграційних процесів України до ЄС та членства в СОТ, усунення технічних бар'єрів у міжнародній торгівлі та «відкритих кордонів», поряд з проблемами конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішньому ринку та захисту вітчизняного виробника, гостро постає питання захисту життя і здоров'я людини-споживача від небезпечної, неякісної продукції, особливо це стосується продуктів харчування, питної води, медичних препаратів, алкоголю, тютюну тощо.

Особливої ваги ці питання набувають у контексті реалізації програми Президента України В.Ф. Януковича "Україна для людей" та проголошених лозунгів щодо боротьби з бідністю та корупцією, підвищення добробуту та якості життя громадян України. Наразі Кабінет Міністрів України намагається налагоджувати діалог з діловими колами та бізнес-структурами, підвищувати прозорість процесів прийняття регуляторних рішень у сфері господарської діяльності. В той же час, ще багато необхідно зробити, аби встановити реальний зворотній зв'язок між Урядом та споживачем, баланс інтересів в трикутнику «влада - бізнес - споживач». Адже споживач є головним інвестором ринку, його потреби та інтереси для урядів і компаній усіх розвинутих країн є основним орієнтиром для діяльності.

Не можна закривати очі на той факт, що Україна сьогодні - перша в Європі за смертністю і остання - за тривалістю життя, а смертність від отруєнь небезпечними продуктами харчування і алкоголем перевищує смертність від нещасних випадків на виробництві! Більш того, за останні 10 років населення нашої країни скоротилося майже на 4 млн., а в рейтингу країн за показником ВВП за 2009 рік на душу населення ми займаємо лише 131 місце. Також за показником "якість життя", який включає в себе не тільки ВВП, але й тривалість життя, екологію, рівень дитячої смертності, ми займаємо лише 98 місце серед 111 країн! В той же час Україна входить до десятки світових лідерів з виробництва контрафактної продукції і є лідером серед країн СНД по збільшенню споживчих цін.

Підвищення рівня добробуту громадян, захист їхніх конституційних прав як споживачів є дієвим механізмом для забезпечення чесної конкуренції між імпортерами та вітчизняними товаровиробниками, що в умовах членства України в СОТ може стати надійним інструментом для захисту внутрішнього ринку, збереження робочих міст, скорочення безробіття і, як наслідок, підвищення купівельної спроможності населення, що дасть позитивний імпульс для відродження економіки.

Впевнені, що влада повинна зрозуміти, що головна мета її діяльності – збереження цілісності України як незалежної держави і повноправного члена світового співтовариства та консолідація зусиль громадськості і соціально відповідального бізнесу заради майбутнього народу та досягнення головної мети – високої якості життя.