Читайте также:
|
Захист прав споживачів – це складова частина захисту прав людини. В державах з розвиненою економікою споживач здійснює керівну функцію на споживчому ринку. А це можливо лише за активної життєвої позиції кожного громадянина країни та державної підтримки.
Виходячи з принципу, закріпленого в ст. 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю, права споживачів належать до найголовніших соціальних прав громадян, захист яких покладено на державу. Ці принципи конкретизовано в положеннях ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізовується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на
1) державний захист своїх прав;
2) належну якість продукції та обслуговування;
3) безпеку продукції;
4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
5) відшкодування шкоди, завданою дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;
6) звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;
7) об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).
Цей перелік не є вичерпним, оскільки згідно п. 2 ст. 4 «Інші права споживачів, що витікають з основних задекларованих прав встановлені в низці статей Закону України “Про захист прав споживачів”, а також у постановах Кабінету Міністрів України, правилах і переліках, затверджених відповідними постановами, а також у наказах міністерств і відомств».
Слід відзначити, що частина прав залишається лише задекларованою, інша – розписана із застосуванням елементів процесуального права. Так, згідно зі ст. 5 Закону, «Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав», але при цьому Закон не містить детальних механізмів щодо навчання споживачів. До детально описаних прав з механізмами їх реалізації, можна віднести насамперед права, зазначені в статтях 8 – 13 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Ці статті встановлюють багато прав і механізмів їх реалізації, якими можна користуватися у повсякденному житті.
Зокрема, ст. 8 Закону визначає права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків (будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або пред’явленим до неї вимогам, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем), споживач, в порядку та у строки, встановлені законодавством, має право вимагати
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, встановлені законодавством, і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника
1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Особливе значення у правовідносинах, що виникають між споживачем та виробником, продавцем, виконавцем, має поняття «недолік» та «істотний недолік» товару (роботи, послуги), тому що виявлення недоліку або істотного недоліку є підставою для застосування до виробника, продавця, виконавця різних заходів юридичного характеру, передбачених Законом.
Наприклад, споживачі рідко користуються своїм правом отримання на час гарантійного ремонту товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі. Для цього продавець, виробник (підприємство, що задовольняє споживача), зобов’язані створювати (мати) обмінний фонд товарів. Перелік таких товарів визначається Кабінетом Міністрів України. За кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений строк (чотирнадцять днів) споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості товару.
У разі придбання товару належної якості (ст. 9 Закону) споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі. Обмін товару належної якості провадять, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром. Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з підстав, зазначених у цій статті, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Слід зазначити, що остання редакція Закону значно наблизила українські норми до вимог ЄС. Наприклад, в частині захисту прав споживачів в разі придбання ними продукції у кредит (ст. 11), укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями (ст. 12), при укладенні договору на відстані (ст. 13), визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача (ст. 18), заборона нечесної підприємницької діяльності (ст. 19). Однак ці нововведення поки що широко не застосовуються через концентрацію зусиль державних органів захисту прав споживачів лише на перевірці безпечності та якості товарів і послуг.
Разом з позитивними сторонами нової редакції Закону варто відзначити, що завдяки йому, споживач в Україні став менш захищеним перед суб’єктами недобросовісного бізнесу, обмеженим у своїх правах на якісну та безпечну продукцію. Нова редакція Закону є фактично дискримінаційною стосовно споживача, суттєво звужує його права. Вперше в історії консумеризму в законі, що захищає права споживачів, закріплені обов’язки споживача, що суперечить основним принципам європейського законодавства. Ця версія Закону робить майже неможливим обмін товару неналежної якості, залишає прогалини в регулюванні сфери робіт і послуг; створює сприятливі умови для діяльності недоброчесних виробників і продавців товарів, розквіту фальсифікації та зловживання незахищеним становищем споживача на ринку.
Загальні засади забезпечення права споживачів на якість і безпечність продукції встановлюються обов’язковими процедурами стандартизації та сертифікації, що вказують на обов’язок виробників та продавців товарів і послуг пропонувати і надавати лише послуги чи вводити в обіг продукцію, які є безпечними для життя і здоров’я людини, забезпечують захист національної безпеки, охорону довкілля та природних ресурсів, запобігання недобросовісній конкуренції.
Слід відзначити, що, на жаль, небагато громадян України знають свої права як споживачів. Як свідчить практика реалізації заходів щодо захисту прав споживачів у сфері торгівлі, ресторанного господарства і послуг, нині часто-густо порушуються законодавчо визначені права громадян як споживачів. Споживчий ринок насичений неякісними, фальсифікованими та небезпечними для життя і здоров’я людей товарами, передусім харчовими продуктами. Не реалізується право споживачів на отримання необхідної доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари, роботи, послуги, частими є порушення правил торговельного обслуговування та порядку надання послуг.
На державному рівні визнання та підтримку консумерський рух вперше здобув у США після розгляду в конгресі та проголошення 15 березня 1962 року президентом Д. Кеннеді «Білля про права споживачів». У цьому документі задекларовано 4 основні права споживачів:
• на вибір;
• на безпеку товарів та послуг;
• на інформацію;
• бути почутим.1973 року на 25-йа сесії Консультативної асамблеї ЄС (Резолюція 543) ухвалено Хартію на захист прав споживачів, що містить п’ять розділів, відповідно до основних прав споживачів:а) право споживачів на захист і допомогу;б) право на компенсацію в разі збитків;в) право на консумерську інформацію;г) право на консумерську освіту;ґ) право на представництво та консультацію.Міжнародна організація споживачів – Консумерський інтернаціонал (Consumers International, СІ), що представляє інтереси споживачів у всьому світі і членами якої є понад 220 організацій з 115 країн світу визнав такі права споживачів:
• право на задоволення основних потреб означає право на основні (базові) товари і послуги, які забезпечують виживання на адекватне харчування, одяг, житло, санітарні умови, охорону здоров’я, освіту;
• право на безпеку означає право бути захищеним від продуктів, виробничих процесів і послуг, шкідливих для здоров’я або життя. Воно передбачає піклування як про повсякденні, так і про довгострокові інтереси споживачів.
• право на інформованість означає право отримувати відомості, необхідні для того, щоб робити обґрунтований вибір або приймати потрібне рішення. Споживачі повинні бути забезпечені інформацією, яка дозволяє їм діяти розумно і відповідально. Вони також повинні бути захищені від неточних або таких, що вводять в оману рекламних відомостей, розміщених в об’явах, на етикетках, упакованні або розповсюджуваних іншими методами;
• право вибору означає право мати доступ до різноманітних товарів і послуг, які продаються за конкурентними цінами, а у випадку монопольної торгівлі – мати за справедливої ціні гарантію задовільної якості;
• право бути вислуханим означає право споживача відстоювати свої інтереси і спонукати урядові й інші органи, що здійснюють державну політику, брати їх до повного і співчутливого розгляду при формуванні і здійсненні економічних та інших напрямків політики. Це право передбачає представництво у вказаних органах, а також участь в розробленні продуктів і послуг до того, як їх почнуть виробляти або реалізовувати;
• право на відшкодування означає право на задоволення обґрунтованих претензій, тобто право отримувати компенсацію у випадку придбання неякісних товарів або отримання незадовільних послуг, а також користуватися прийнятними формами правової допомоги для задоволення як серйозних, так і дрібних претензій;
• право на споживчу освіту означає право на набуття знань і навиків, які дозволяють споживачеві постійно, протягом всього життя підвищувати освіченість в частині відстоювання своїх прав споживача, а також впливу на сфери виробництва та реалізації товарів і послуг;
• право на здорове навколишнє середовище означає право на фізичне оточення, яке здатне підвищувати якість життя. Воно передбачає захист від небезпек, над якими окрема особа не має контролю. Воно визнає необхідність захищати і поліпшувати навколишнє середовище для нинішнього і прийдешніх поколінь.
Беручи до уваги інтереси та потреби споживачів у всьому світі, особливо у країнах, що розвиваються, визнаючи, що споживачі часто знаходяться у нерівному становищі з погляду економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності та враховуючи, що споживачі повинні мати право на доступ до безпечних товарів, а також важливість сприяння справедливому, рівноправному та стійкому економічному та соціальному розвиткові 1985 року було прийнято «Керівні принципи ООН для захисту інтересів споживачів» (ухвалені Генеральною Асамблеєю ООН (резолюція XXXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН № 248 від 09.04.1985 р.), метою яких визначено
• сприяти країнам у встановленні та подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів;
• сприяти створенню структур виробництва та розподілу, здатних задовольняти потреби та запити споживачів;
• заохочувати високий рівень етичних норм поведінки причетних до виробництва та розподілу товарів та послуг для споживачів;
• сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно відбивається на споживачах;
• сприяти створенню незалежних груп споживачів;
• розширювати міжнародне співробітництво в галузі захисту інтересів споживачів;
• сприяти створенню ринкових умов, що надають споживачам більший вибір за нижчих цін.
Уряди повинні розробляти, укріплювати або продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів з урахуванням викладених нижче керівних принципів. При цьому кожний уряд повинен визначити свої власні першочергові завдання в галузі захисту інтересів споживачів, відповідно до економічних і соціальних умов країни та потреб свого населення, а також з урахуванням витрат і переваг намічених цілей.
Ці керівні принципи направлені на задоволення таких законних потреб:
а) захист споживачів від шкоди їх здоров’ю та безпеці;
б) сприяння економічним інтересам споживачів і захист цих інтересів;
в) доступ споживачів до інформації, необхідної для компетентного вибору, відповідно до індивідуальних запитів та потреб;
г) просвіта споживачів;
ґ) наявність ефективних процедур розгляду скарг споживачів;
д) свобода створювати споживчі та інші відповідні групи або організації та можливість для таких організацій висловлювати свою думку в процесі прийняття рішень, що порушують їх інтереси.
Водночас урядам належить розробляти політику та завдання, створювати (або) зберігати належну інфраструктуру для розроблення, здійснення та контролю політики захисту інтересів споживачів. Особливу увагу слід приділяти забезпеченню того, щоб заходи щодо захисту інтересів споживачів проводились на благо всіх верств населення, особливо сільського.
Всі підприємства повинні дотримуватися норм відповідних законів і постанов тих країн, в яких вони ведуть справи та положень міжнародних вимог щодо захисту інтересів споживачів, ухвалених компетентними органами влади відповідної країни.
Розробляючи політику захисту інтересів споживачів, належить враховувати потенційну позитивну роль університетів, а також державних і приватних дослідницьких установ.
Розгляньмо керівні принципи, що повинні застосовуватись як до місцевих, так і до імпортованих товарів і послуг.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 106 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |