Читайте также:
|
В Указі Президента України від 14 вересня 2000 р. для прискорення імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС було вказано на необхідність розроблення плану дій у сфері захисту прав споживачів, який передбачав насамперед адаптацію законодавства України у сфері захисту прав споживачів, а також вітчизняного рекламного законодавства до законодавства ЄС. Відповідно були встановлені пріоритети у розвитку тісного співробітництва між Україною й ЄС, щоб досягти сумісності систем захисту прав споживачів. Зокрема, передбачається
• проведення експертного оцінювання вітчизняних нормативно-правових актів із залученням фахівців міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, представників Європейського Союзу для забезпечення поступового зближення законодавства України з нормативно-правовими актами ЄС;
• забезпечення широкого доступу до європейських правових, бібліографічних та інших інформаційних даних з питань захисту прав споживачів;
• створення постійної системи взаємного обміну інформацією про небезпечні товари та послуги;
• удосконалення інформації, яку надають споживачеві (особливо у вигляді реклами) про ціни, характеристики пропонованих товарів і послуг;
• забезпечення оперативної інформації стосовно недобросовісної реклами тощо.
При цьому необхідно відзначити, що з часу встановлення співробітництва між Україною та ЄС з кожним роком все більшого значення набуває адаптація законодавства України до законодавства ЄС. Набрання чинності Угоди про партнерство та співробітництво з Європейськими спільнотами та їх державами-членами 1 березня 1998 року остаточно виявило «бажання Сторін встановити тісні стосунки, побудовані на історичних зв’язках», а прийнятий Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації Законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року встановив, що «адаптація законодавства України до законодавства ЄС є важливою складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики».
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС, відповідно до розділу IV «Етапи адаптації законодавства» вищезгаданого Закону, є планомірним процесом, що охоплює декілька послідовних етапів, на кожному з яких треба досягати певного ступеня відповідності.
Однією з пріоритетних сфер виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, що віднесена до першого етапу виконання Програми, є сфера захисту прав споживачів.
Динаміка розвитку сфери захисту прав споживачів на сучасному етапі відносин Україна – ЄС визначається і тим, що в результаті розширення Європейського Союзу на дванадцять нових держав-членів, більшість з яких розташовані в Центральній Європі, на заході Україна межує з ЄС. Це уможливлює доступ нашої держави до ринку Євросоюзу, який налічує майже півмільярда споживачів. Як зазначено в прес-релізі Представництва Європейської Комісії в Україні «Відносини Україна – ЄС: від співпраці до інтеграції», 12 травня 2004 року Європейська комісія прийняла План стратегії ЄС, в якому визначено Європейську політику сусідства (ЄПС) та Звіт ЄС про Україну. ЄПС має найвищий пріоритет у зовнішньополітичному курсі Комісії. Вона свідчить про суттєво підвищену увагу Комісії до України та забезпечує механізм посилення відносин між ЄС та Україною.
Торговельно-економічне співробітництво між Україною та Євросоюзом динамічно розвивається з року в рік, стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з держав – членів ЄС в економіку України. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі. Співпраця між Україною та ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань самміту Україна – ЄС за участю Президента України, Ради з питань співробітництва за участю Прем’єр-міністра України, Комітету з питань співробітництва, Комітету парламентського співробітництва, регулярних консультацій Україна – трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях, де особлива увага приділяється питанням політичного, економічного співробітництва.
Важливим поступом на шляху до інтенсивнішої співпраці між Україною та ЄС було підписання 21 лютого 2005 року Плану дій Україна – Європейський Союз, що передбачає, у випадку його успішної реалізації, можливість укладення нової посиленої угоди України з ЄС у 2008 році. Імплементація Плану дій повинна сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі.
За сучасних умов бурхливого науково-технічного прогресу у світі, жорсткої конкуренції суб’єктів підприємництва правове регулювання захисту прав споживачів відіграє дедалі важливішу роль, адже здебільшого споживачем є непрофесіонал, який придбаває товари та послуги для задоволення особистих потреб, продавці, своєю чергою, володіють повнішою інформацією про товари та послуги що реалізуються.
Загалом, політика України та Європейського Союзу у сфері захисту прав споживачів спрямована на зменшення нерівності між споживачами та продавцями, підвищення рівня безпеки та здоров’я людей, покращення стандартів життя.
Редакція частини першої статті 8 Закону звужує зміст та обсяг прав споживачів, які вже були встановлені частиною першою статті 14 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 12 травня 1991 р. № 1023-ХII щодо заміни товару або розірвання договору в разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків цього товару, чим порушується вимога статті 22 Конституції України про не допущення звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних.
Також необхідно зазначити, що у зв’язку з прийняттям нової редакції частини першої статті 8 Закону виникає необхідність внесення відповідних змін до частин третьої, шостої, сьомої, восьмої, десятої та чотирнадцятої статті 8 Закону. Інакше, застосування на практиці положень статті 8 стає неможливим через те, що у тексті Закону нема механізму задоволення вимог споживача при виявленні «недоліків» та «істотних недоліків» товару, оскільки вимоги, що підлягають задоволенню є різними.
Крім того, визначення поняття «істотний недолік» не відповідає визначенню поняття «дефектна продукція», яке прийнято в законодавстві Євросоюзу. У зв’язку з цим, вимоги Директиви 85/374/ЄЕС від 25 липня 1985 року щодо зближення законів, підзаконних та адміністративних актів держав-членів стосовно відповідальності за дефектну продукцію не є адаптованими в законодавство України, і також виникає необхідність внесення відповідних змін у статтю 16 Закону про майнову відповідальність за шкоду, завдану дефектною продукцією або продукцією неналежної якості.
З огляду на викладене вище, можна зробити висновок, що Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про захист прав споживачів” в частині означення поняття “істотний недолік”» (п. 12 ст. 1) та редакції частини першої статті 8 не узгоджено з законодавством Європейського Союзу щодо захисту прав споживачів, забезпечення безпеки продукції в процесі її розповсюдження та розміщення на ринку, що ставить під загрозу прийняття України до ЄС.
З 1 січня 2007 року набрало чинності положення першого речення п. 3 частини першої статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо оплати вартості зразків і проведення досліджень (експертизи) за рахунок державного бюджету, що відповідає європейським нормам. Однак у Законі України «Про Державний бюджет на 2007 рік» такі кошти не було передбачено.
Крім того, Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 р. № 1490 встановив умови здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.
В Україні в процесі розбудови незалежної держави здійснюють певну роботу щодо створення правової бази консумеризму, накопичується власний досвід діяльності державних й недержавних організацій, відроджуються історичні традиції активної громадської діяльності в цій сфері. Державні консумерські структури та громадські об’єднання громадян, що діють на території нашої держави, беруть активну участь в інтеграції до міжнародної спільноти, яка переймається проблемами якості товарів, продукції, послуг і консумеризму. Це дає змогу впроваджувати на терені України передове зарубіжне законодавство в цій сфері діяльності. Вже сам факт участі громадян України та їх об’єднань у міжнародних проектах свідчить про реальні кроки до розв’язання проблем якості товарів та захисту прав споживачів за європейськими критеріями. Водночас не слід сліпо копіювати зарубіжний досвід законотворення у сфері захисту прав споживачів.
Проте, як свідчить практика реалізації контрольних заходів щодо захисту прав споживачів України, у 90 відсотків суб’єктів господарювання з числа перевірених у сфері торгівлі, ресторанного господарства і послуг порушуються законодавчо визнані права громадян як споживачів. Споживчий ринок насичується неякісними, фальсифікованими та небезпечними для життя і здоров’я людей товарами, передусім харчовими продуктами. Не повною мірою реалізується право споживачів щодо надання їм необхідної, доступної і достовірної інформації про товари, роботи, послуги. Часто допускаються порушення правил торговельного обслуговування та порядку надання послуг. Застосувати повною мірою західну модель самозахисту споживача – «голосування гривнею» (споживач сам обирає, за що йому платити) – держава не може через низьку платоспроможність більшості населення країни.
Основними завданнями у діяльності уряду з питань захисту прав споживачів при реалізації завдань споживчої політики повинно стати
• проведення аналізу законодавства інших країн, що впливає на становище споживача на ринку і захист його прав та інтересів;
• вдосконалення вітчизняного законодавства щодо захисту прав споживачів, зокрема через його гармонізацію з європейським законодавством;
• здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади, а також на споживчому ринку України;
• орієнтація центральних і місцевих органів влади на розв’язання найпекучіших для споживача проблем і підтримка цієї діяльності;
• узагальнення та поширення досвіду консумерського руху;
• поширення знань по права споживачів, права громадян у взаємовідносинах з комерційними організаціями, суспільними об’єднаннями і державними органами;
• сприяння у створенні системи споживчої освіти (розроблення освітніх програм, навчання громадян, представників комерційних та некомерційних організацій основам споживчих знань тощо);
• забезпечення надання юридичної допомоги громадянам у випадку порушення їх прав і інтересів, захищених законом;
• участь в міжнародному споживчому русі, зміцнення співпраці зі споживчими організаціями в інших країнах;
• участь в розробленні вимог до безпеки товарів (робіт послуг), в тому числі стандартів, проектів законів та інших правових актів, що регулюють відносини у сфері захисту прав споживачів;
• створення умов для організації та проведення незалежної експертизи якості та безпеки товарів (робіт послуг);
• організація перевірок звернень (скарг) споживачів;
• проведення суспільних експертних оцінювань економічних проектів і соціальних програм на відповідність їх вимогам законодавства про захист прав споживачів;
• сприяння розвиткові наукових досліджень з проблем, що зачіпають інтереси громадян як споживачів;
• сприяння видавничій діяльності з питань споживчої політики, зокрема виданню періодичних видань, науково-популярної літератури, підготові теле-, радіопрограм.
Споживачі повинні мати ефективне представництво в процесі прийняття рішень урядом і парламентом, що можна забезпечити через, наприклад, створення консультативних органів, у яких були б представлені об’єднання споживачів. Надзвичайно важливим питанням при цьому є забезпечення дієвості судової влади, спроможність ефективно розв’язувати приватноправові спори. Узвичаїти підписання тристоронніх угод між асоціаціями споживачів, ЗМІ, бізнесу та органами влади «Про основи ділової практики на користь споживачів».
Передбачити в цих угодах утворення споживчих третейських судів. Запровадити в навчальних закладах обов’язкову споживчу освіту. Утворити національне агентство споживчої інформації.
Для реалізації споживчої політики відповідно до вимог Світової організації торгівлі та Європейського Союзу, сприяння сталому зростанню економіки, створення сприятливіших умов для розвитку підприємництва, добросовісної конкуренції, поліпшення захисту життя, здоров’я людей, навколишнього середовища, прав споживачів існує потреба у подальшому вдосконаленню законодавства щодо захисту прав споживачів в Україні.
Сьогодні перед урядом стоїть завдання бути завбачливим у прийнятті рішень, передбачаючи як внутрішньополітичні й соціально-економічні зміни, так і глобальні чинники розвитку світової економіки. Тільки так можна забезпечити безумовний пріоритет прав і свобод людини, високу та гарантовану якість життя, умови вільного розвитку особистості.
Протягом всього пострадянського періоду державну політику у всіх сферах життя суспільства формували «згори», тобто держава, виходячи з власних інтересів і уявлень про те, що необхідне суспільству, встановлювала «правила гри» для суб’єктів економічного та соціального життя і примушувала їх виконувати. Така політика не передбачала ні згоди «гравців» на «правила гри», ні відповідальності держави за виконання правил.
Однак практика свідчить, що такий підхід дуже часто є не ефективним. Якщо «правила гри» не приймають гравці на добровільних засадах, то об’єктивно виникає недовіра до державної політики, знижується її загальна ефективність, збільшуються затрати держави на примус для виконання правил.
Держава досить часто не має необхідних інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів для розв’язання тих або інших проблем.
Проте ці ресурси є в суспільстві: в громадських організаціях, бізнесі, незалежних ЗМІ. Залучення цих ресурсів для розв’язання важливих для суспільства проблем відповідає довгостроковим інтересам держави не меншою мірою ніж інтересам суспільства.
В демократичній країні відносини людей та інститутів громадянського суспільства з державою мають ґрунтуватись на основі контракту, де державу наймають для виконання певних функцій в обмін на податки, тобто на основі суспільного договору. Для цього необхідна взаємодія громадян, що представлені через інститути громадського суспільства та держави.
Інтереси споживачів повинні стати суттєвим елементом ефективної соціальної політики через забезпечення участі громадян у її формуванні на міжнародному, регіональному і національному рівнях.
Список рекомендованої літератури
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. – № 30.
2. Кримінальний кодекс України: Затв. Законом Української РСР від 28грудня 1960 р. // Кодекси України. – Кн.. 3. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. № 435-ІУ.
4. Закон України «Про захист прав споживачів» від 15.12.1993 р.№3682-ХІІ.
5. Закон України «Про рекламу» від 21.12.2005 р. № 3253-ІV.
6. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14.
7. Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» (від 08.09.2005 р. N 2863-IV)
8. Закон України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 46.
9. Закон України «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р.
№2498-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36.
10. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного добробуту населення» від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27.
11. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. № 2132-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 21.
12. Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 51.
13. Закон України «Про зв’язок» від 16 травня 1995 р. № 160/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 20.
14. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 р. № 265/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 28.
15. Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. № 324/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31.
16. Закон України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 р. № 123/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 22.
17. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7червня 1996 р. № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36.
18. Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р. №273/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 40.
19. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24.
20. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. № 586-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20 – 21.
21. Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000 р. № 1393-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. –№ 12.
22. Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11лютого 1998 р. № 113/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 30 – 31.
23. Закон України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р. № 2406-111.
24. Закон України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. № 2408- III.
25. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації Законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року // Голос України. – № 101 від 04.06.2004.
26. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм, і правил та відповідальність за їх порушення» від 8 квітня 1993 р. № 46-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 27.
27. Указ Президента України «Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 р. № 615 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 24. – С. 3.
28. Указ Президента України «Про заходи щодо посилення державного захисту прав споживачів» від 12 січня 2002 року № 16.
29. Указ Президента України «Про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики» від 1 жовтня 2002 року № 887.
30. Указ Президента України «Про Програму захисту прав споживачів на 2003 – 2005 роки» від 11 грудня 2002 року № 1148.
31. Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення діяльності у сфері технічного регулювання та споживчої політики» від 13 липня 2005 року № 1105.
32. Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року № 1573.
33. Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 р. № 81 //Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – С. 32.
34.Указ Президента України «Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року» від 24 травня 2000 р. № 717 // Офіційний Вісник України. – 2000. – № 21. – С. 11.
35. Указ Президента України «Про Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України» від 26 липня 2000 р. № 926 // Офіційний вісник України. – 2000. –
№ 30. – С. 49.
36. Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 20 квітня 2005 року» від 12 травня 2005 р. № 775.
37. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Державного комітету України у справах захисту прав споживачів» від 1 червня 1992 року №297.
38. Постанова Кабінету Міністрів України «Питання Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики» від 18 січня 2003 р. № 68.
39. Постанова Кабінету Міністрів України «Про реалізацію окремих положень Закону України “Про захист прав споживачів”» від 19 березня 1994 р. № 172.
40. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відбору у господарюючих суб’єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектовання для перевірки їх якості» від
2 квітня 1994 р. № 215.
41. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил побутового обслуговування населення» від 16 травня 1994 р. № 313.
42. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності і правила торговельного обслуговування населення» від 15 червня 2006 р. № 833.
43. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках» від 22 січня 1996 р. № 115.
44. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями» від 30 липня 1996 р. № 854.
45. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» від 18 лютого 1997р. №176.
46. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної реалізації лікарських засобів» від 12 травня 1997 р. № 447.
47. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 р. № 1209.
48. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Міжвідомчої ради з питань захисту прав споживачів» від 13 березня 2002 р.№ 317.
49. Постанова Кабінету Міністрів України «Питання Координаційної ради з питань захисту прав споживачів» від 28 березня 2007 року № 555.
50. Розпорядження Президента України «Про місцеві органи у справах захисту прав споживачів» від 3 липня 1992 року № 118.
51. Резолюція 39/248 Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів»: Прийнята 9 квітня 1985 р. на 106-у пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
52. Всеобщая декларация прав человека ООН // Известия. – 1989. – 11 декабря.
53. Хартия защиты потребителей, принятая 25-й сессией Консультативной Ассамблеи Европейского Союза в 1973 г.: Рез. № 543 // Защита прав потребителей. – К: АО «Бізнес информ», М.1996.
54. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими спільнотами та їх державами-членами від 14.06.1994 р.
(Угоду ратифіковано Законом N 237/94-ВР від 10.11.94) // Голос України від 23.11.1994.
55. Прес-реліз Представництва Європейської Комісії в Україні «Відносини Україна – ЄС: від співпраці до інтеграції» від 13 травня 2004 р.
56. Про судову практику в справах про обман покупців: Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР від 2 травня 1973 р. № 2.
57. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4.
58. Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5.
59. Баженов Ю. Защита прав и интересов покупателей в условиях рыночной экономики // Торговля. – 1993. – № 7.
60. Бургуні Т, Рогачова Г.А., Серьогін О.Ю., Право та політика ЄС у сфері захисту прав споживачів: Навч. посіб. – К.: ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка, – 2003.
61. Городецкая И.Е. Движение потребителей в России // Мировая Экономика и международные отношения. – 1995. – №10. – С. 116 – 128.
62. Захист прав споживачів: Соціально-правовий аспект /За заг. ред. Л. В. Ніколаєвої. – К., КНТЕУ 2002. – 312 с.
63. Защита прав потребителей: Учеб. практ. пособие / Под общ. ред. Л. П. Дашкова. – 1997.
64. Іваненко Л.М. Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців): Монографія. – К., – КНТЕУ 1998. – 224 с.
65. Мазаракі А. А., Ніколаєва Л. В., Куделя Н. В. Коментар до Закону України «Про захист прав споживачів»: Навчально-методичне видання. – К., – КНТЕУ 2005. – 127 с.
66. Язвінська О.М. Історія консумеризму: Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти з підприємництва і торгівлі (друге доповнене та перероблене видання). – К.: КНТЕУ, 2003. – 363 с.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 88 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |