Читайте также:
|
Ця модель має такі характерні риси, як: продавець є єдиним виробником даного товару (продукту); реалізований продукт унікальний тому, що немає його замінників; монополіст має ринкову владу, контролює ціни, постачання на ринок; монополіст призначає ціну і покупець при заданій монопольній ціні може вирішувати, яку кількість товару він може закупити.
Отже монополія – це виняткове право на виробництво та реалізацію певного виду продукції, що належить одній особі, певній групі осіб або державі, - ринок, на якому діє один продавець певного товару або виду послуг, а для інших існують бар’єри входження в галузь, які не дозволяють вступити в конкуренцію з монополістом. Такі бар’єри можуть виникнути в ряді випадків:
· витрати виробництва такі, що максимальна ефективність випуску можлива лише за наявності єдиного виробника даного продукту;
· коли основним ресурсом виробництва володіє одна фірма;
· коли уряд надає виключні права на виробництво певної продукції одній фірмі.
У кожному з цих випадків виникає певний вид монополії.
Природна монополія виникає в галузі, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок. У такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва товару близький до кількості, достатньої для покриття витрат виробництва. У цій ситуації поділ виробництва між двома або великою кількістю фірм призведе до того, що масштаби виробництва кожної будуть неефективно малі. Тут конкуренція і неможлива, і небажана. Такі підприємства найчастіше належать державі. Заборона або розукрупнення таких монополій економічно недоцільні. Прикладом такої монополії може бути міський водогін, газове постачання, метро, електроенергетичне господарство тощо.
На природні монополії дуже схожі монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами. До таких монополістів відносяться підприємства суспільного користування і підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси – родовища корисних копалин, водоймища, приморське узбережжя тощо. Вони, як правило, мають таке становище на певній території і частіше за умови, що продукт, який вони виробляють, відноситься до товарів першої необхідності.
Часто монополії виникають при наданні державою певній особі чи фірмі виняткових прав на виробництво чи продаж товарів або послуг. Ці права можуть бути юридично закріпленими обмеженнями у формі ліцензій, авторського права, товарних знаків або патентного захисту. У таких випадках говорять про закриту монополію, тобто захищену від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Часто держава сама виступає монополістом, володіє та управляє підприємствами сфери послуг, зв’язку, водогонами чи електроенергетичними господарствами. Вона також може мати певні негативні риси, пов’язані переважно із впливом форми власності на витрати виробництва. Адже приватні компанії мають більше стимулів до мінімізації витрат у той час, як держава може перерозподіляти на їх розвиток бюджетні кошти.
Відкрита монополія - монополія, при якій одна фірма, принаймні на якийсь час, стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкуренції. У ситуації відкритої монополії часто виявляються фірми, які вперше вийшли на ринок із новою продукцією. Їхні конкуренти, проте, можуть з'явитися на ринку трохи пізніше. Це залежить від появи нових, більш досконалих технологій такої ж або аналогічної продукції.
Деякі фірми можуть належати до декількох видів монополії. До них відносяться, наприклад, фірми, що обслуговують систему телефонного зв'язку, а також електричні і газові компанії, що можуть бути віднесені як до природної монополії (тому що є присутнім ефект економії на масштабах), так і до закритої монополії (тому що єі бар'єри для конкуренції).
Також може бути проведена класифікація, заснована на врахуванні тимчасових інтервалів. Наприклад, патентне свідоцтво дає фірмі закриту монополію на короткостроковий період. Останнє відбувається не тільки через обмеженість терміну дії патенту, але також через те, що конкуренти можуть винайти нові продукти.
Монополія в чистому вигляді - явище вкрай рідкісне. Як і досконала конкуренція, це, швидше, економічна абстракція. Досить часто систему телефонного зв'язку наводять як приклад чистої монополії. Але інші види зв'язку (наприклад, експрес-пошта або супутниковий зв'язок) створюють приховану конкуренцію, пропонуючи якісні замінники телефонного зв'язку. Крім того, слід зазначити, що монополія не може цілком усунути потенційну конкуренцію з боку інших вітчизняних або іноземних виробників товарів.
Перші форми монополій (ринги, пули, корнери) існували у вигляді тимчасових домовленостей по ціни, ринки збуту чи спільну політику. На рубежі XIX-XX ст. з’явилися картелі, синдикати та трести. Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, виготовлений продукт, виробничу і комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва. Синдикат – це об’єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виробничу самостійність, але втрачають комерційну самостійність – реалізація продукції здійснюється через спеціально створену збутову контору. Трест – це об’єднання підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають і виробничу, і комерційну самостійність, оскільки відбувається об’єднання виробництва, збуту, фінансів, управління на основі випуску і продажу акцій. У залежності від вкладеного капіталу акціонери мають право брати участь в управлінні та привласнювати певну частку прибутку у вигляді дивідендів.
Сучасні форми монополій дуже різноманітні за своєю структурою та механізмом функціонування. Як приклад сучасних монополій, можна навести американський концерн “General motors” або “Ford motor”, американську фірму “International business machines”, яка випускає три чверті вироблюваних у світі електронно-обчислювальних машин, або концерн Круппа в Західній Німеччині, до складу якого входять металургійні, машинобудівні і електротехнічні підприємства, торговельні фірми і транспортні компанії, банки. Концерн – це об’єднання на акціонерній основі великої кількості підприємств, на чолі якого стоїть зазвичай якесь одне найбільше підприємство (чи банк), що здійснює фінансове керівництво усіма підприємствами концерну.
У міру розростання концерни утворюють конгломерати, велетенські промислові комплекси. Конгломерат (від лат. „зібраний”) – це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності, управління ними централізоване. Структура конгломератних об’єднань нестійка: вони можуть розпадатись або утворювати концерн. Класичний приклад – американське об’єднання “ІТТ” (Інтернешнл телефоун енд телеграф), яке виробляє телекомунікаційне устаткування, комплектуючі деталі для автомобілів. Сюди входять деревообробні підприємства, готелі тощо.
Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного прийняття важливих управлінських рішень полягає у тому, що в першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників.
Останнім часом розвинулася така форма монополістичних об’єднань, як консорціуми. Консорціум - це вже об’єднання не окремих підприємств, а монополій. Іноді об’єднуються монополії різних країн для проведення якоїсь фінансової операції, наприклад для надання позички якій-небудь країні. Консорціум може створюватися і для розмежовування інтересів конкуруючих монополій в сфері добування та збуту певного товару, наприклад, нафти. Можна сказати, що консорціуми є своєрідними “картелями монополій”. Їх особливо часто створюють для спільного господарювання у країнах, що розвиваються.
Розвиток продуктивних сил, загострення конкурентної боротьби між монополіями викликають до життя нові або змінюють старі форми. Але якою б не була організаційна форма монополістичного об’єднання, вона в будь-якому випадку має одну і ту ж мету: забезпечити одержання найбільших прибутків.
Здається, монополіст може як завгодно високо підняти ринкову ціну, адже він один є виробником унікального виду продукції. Однак підвищуючи ціну на свою продукцію, монополіст ризикує втратити покупців, які вже не можуть платити за товар більш високу ціну. Зменшуючи ціну, він може реалізувати більший обсяг продукції, що може забезпечити йому вищий прибуток від реалізації більшого обсягу продукції. При зростанні обсягів реалізації граничний дохід підприємця зменшується, але загальний дохід зростає. Тому для монополіста дуже важливо визначити одночасно й обсяг реалізації, й ціну, слід розраховувати на прибуток не від одиниці продукції, а від реалізації певного обсягу продукції. Для монополіста, як і для всіх інших ринкових структур також спрацьовує правило оптимізації випуску за умови, коли граничні витрати дорівнюють граничному доходу.
Монополія має як позитивні, так і негативні характеристики. До позитивних відносяться крупні масштаби виробництва, засновані на використанні новітніх технологій, що зумовлює мінімізацію витрат та можливості більш повного задоволення потреб суспільства. Негативним результатом монополізації ринку є перерозподіл надлишку споживача на користь монополіста (монопольні надприбутки), виникнення безповоротних втрат у суспільства і вивільнення частини ресурсів, які були б задіяні у виробництві у випадку досконалої конкуренції. Неоднозначним результатом функціонування монополій виступає цінова дискримінація, коли та ж продукція продається різним покупцям за різними цінами. Зрозуміло, що для проведення політики цінової дискримінації фірма повинна мати певну владу над ринком. Вона повинна добре вивчити попит на свою продукцію і передбачити обсяг продукції, який може бути реалізований за різним рівнем цін. Отже, цінова дискримінація, по-перше, є раціональною стратегією максимізації прибутку монополіста; по-друге, вимагає поділу покупців на окремі групи, здатні заплатити за товар ту чи іншу ціну, і, по-третє, може сприяти зростанню суспільного добробуту у тому випадку, якщо ціна пристосовується до можливостей покупців, або збільшувати прибутки монополістів.
4. Ринок монополістичної конкуренції: поняття, поширення,
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 88 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |