Читайте также:
|
Суттєві зміни у господарському механізмі, які відбулися у середині ХІХ ст., показали, що епоха „вільної конкуренції” наближається до завершення. Процеси концентрації та централізації капіталу спочатку у промисловості, а потім у банківській сфері призвели до виникнення монополій, які, об’єднуючись, формували фінансовий капітал. Це зумовило значні зміни у функціонуванні ринку і вимагало пояснення суті та механізмів функціонування монополій. Тому у другій половині ХІХ ст. почав зароджуватися новий підхід до аналізу конкуренції, що отримав назву структурного підходу через зміщення акцентів із вивчення конкуренції як економічного процесу на дослідження безпосередньо ринкових структур, де оперують ринкові агенти. У 20-их роках ХХ ст. активну участь у вивченні цих структур брали такі відомі економісти як: Ф.Найт, Р.Ф.Харрод, Сраффа, Г. Хотеллінг, Е.Чемберлін і Дж. Робінсон, Дж.Б.Кларк і Дж.М. Кларк та інші. Інтерес до дослідження ринкових структур посилювався у міру осмислення тих небезпек, що приносять суспільству прояви ринкової влади. У результаті теорія конкуренції була суттєво розширена теорією монополістичної конкуренції і теорією недосконалої конкуренції, пізніше об’єднаними в одну, теорією ігор, що давало можливість спрогнозувати поведінку олігополій, теорією змагальних ринків, теорією ефективної конкуренції.
У поясненні суті нових ринкових структур існувала ідея, що дія конкурентного механізму вибраковує слабкі підприємства, усуваючи їх із ринку через систему банкрутства і поглинань, а міцні підприємства, прагнучи максимізувати прибуток, постійно намагатимуться розширити свою частку ринку. Тому поступово окремим із підприємств вдавалось зайняти позиції лідерів, що автоматично надала їм певну ринкову владу та можливість впливати на ціни, перетворюючи їх в монополістів. Вважалось, що держава повинна не заважати, і, навпаки, сприяти посиленню процесів концентрації з метою прискорення суспільного розвитку.
Існує протилежна думка Дж.К.Гелбрейта − підставою для монополізації сучасних ринків є зростання обсягів виробництва та розмірів фірми. Зокрема, висновок такий: внаслідок ускладнення і подовження виробничого процесу необхідні більші обсяги інвестицій, тому життєво необхідно здійснювати контроль за цінами. Через що повинен змінюватися „характер цінової конкуренції, вона повинна бути підкорена інтересам компанії”.
Залежно від наявності різноманітних факторів можна назвати велику кількість ринків, що мають свою специфіку та особливості ринкової поведінки. Однак більш глибокий їх аналіз показує, що всі види ринків можна узагальнити, виділивши чотири несхожі між собою ринкові структури. Класифікація ринкових структур базується на таких параметрах:
1. Кількість продавців, яка фактично визначає ступінь конкурентності залежно від їх чисельності та частки кожного у загально-галузевому випуску.
2. Тип продукту – стандартизований (однаковий, такий, що не має якісних відмінностей), диференційований (що відрізняється від продукції інших фірм за низкою якісних характеристик) чи унікальний (такий, що не має аналогів чи замінників і дуже важливий у споживанні).
3. Контроль над ціною. Ця характеристика визначає, чи може окрема фірма вплинути на зміну ринкової ціни товару.
4. Умови входження в галузь визначають, чи може ще одна фірма ввійти у дану галузь і які для цього знадобляться зусилля.
5. Нецінова конкуренція визначає специфіку форм і методів ведення конкурентної боротьби, пов’язану із специфічними характеристиками продукту, представленого на даному ринку.
6. Доступність інформації визначає умови, за яких кожна фірма може отримати необхідний обсяг ринкової інформації про ціни, обсягши попиту і пропозиції, ринку збуту, валютні курси тощо.
За цими ознаками розрізняють такі види ринків (таб.2.4.1)
Таблиця 2.4.1
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 94 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |