Читайте также:
|
Олігополія - це ринкова структура, при якій у виробництві та реалізації певного товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, що виробляється олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим, і стандартизованим. Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які припадає більша частина загальних продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку.
Олігополія − переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей США належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії. Продукція, вироблена фірмами, може бути як однорідною, так і диференційованою. Однорідність переважає на ринках сировини і напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація − на ринках споживчих товарів (автомобілі). Нечисленність фірм сприяє їхнім монополістичним угодам: щодо встановлення цін, поділу ринків або по інших засобах обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігопольному ринку тим інтенсивніша, чим нижче рівень концентрації виробництва (більша кількість фірм), і навпаки. Існування олігополії пов'язано з обмеженнями входу на даний ринок. Одне з них - необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства в зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.
Нечисленність фірм на олігопольному ринку змушує ці фірми використовувати не тільки цінову, але і нецінову конкуренцію, тому що остання в таких умовах є більш ефективною. Виробники знають, що якщо вони понизять ціни, то їхні конкуренти зроблять те ж саме, а це призведе до падіння прибутків. Війна цін - повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі, за допомогою якого фірми розраховують збільшити обсяги продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.
Тому замість цінової конкуренції, яка буде результативною в умовах досконалої конкуренції, олігополісти використовують нецінові методи боротьби: технічна перевага, якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство.
Утворення олігополістичних ринків відбувається внаслідок високої концентрації ринків, яка здійснюється з таких причин:
1. Економія від масштабу. У деяких галузях може існувати природна олігополія - ситуація, при якій мінімальний ефективний масштаб є достатньо великим відносно загального обсягу попиту, що призводить до того, що в галузі існує тільки декілька фірм, достатньо крупних, щоб виробляти ефективно. Ця економія від масштабу створює перешкоди до вступу, які не дозволяють вільно входити потенційним конкурентам.
2. Злиття. Воно здійснюється або між декількома рівними фірмами, або шляхом поглинання фірм-аутсайдерів крупними фірмами. Врешті-решт воно здійснюється теж заради економії від масштабу або посилення позицій на ринку.
3. Ефективність. Крупні фірми, підвищуючи свою ефективність, розширюють свій вплив на ринку за рахунок суперників.
4. Вдача (успіх). Навіть якщо ефективність усіх фірм в середньому однакова, деякі з них можуть розширюватись більше, ніж інші. Просто внаслідок того, що вони переживають тривалий період успіху, а у конкурентів певні періоди бувають невдалими.
На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товару, який вони випускають. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів, то наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які конкурують з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в сфері маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках. У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце, коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.
Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм пропонують ідентичний продукт. Другий – коли невелика кількість виробників випускають диференційовані товари. Однак в обох випадках фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Так, якщо одна фірма буде посилено рекламувати свою продукцію чи брати участь у створенні нової моделі виробу, то вона повинна очікувати аналогічних дій з боку своїх конкурентів. У такій ситуації кожна фірма знає, що принаймні, деякі рішення конкурентів залежать від її власного поводження, і тому, приймаючи те чи інше рішення, вона зобов'язана мати на увазі цю обставину.
Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу “всіх проти всіх”. У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у структуру на зразок чистої монополії, або боротись один з одним аж до повного знищення. Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни – поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному становищі залишаються споживачі, у той час як виробники усі до одного ніякого виграшу не одержують. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на врахуванні можливого поводження своїх суперників.
На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили. Перша сила − зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі. Вона породжує тягу до змови і спільних дій. Друга сила, яка впливає на поведінку олігополіста, − егоїстична зацікавленість кожної фірми в максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію. Ця сила штовхає фірми до порушення угод, спроб захоплення частки ринку, що належить іншим фірмам, до обдурювання суперників. Такі дії можуть призвести до загального зниження ціни, втрати частини прибутків для всіх фірм, хоча споживачі і суспільство в цілому від цього виграють.
Розглянуту ситуацію часто називають „дилемою ув'язнених”. Суть цього класичного прикладу з теорії ігор полягає в тому, що двох злодіїв тримають в різних камерах, спілкування між ними неможливе. Вони можуть зізнатись чи не зізнатись у спільному скоєнні крадіжки. Якщо вину визнають обидва заарештованих, кожен одержить 5 років ув'язнення. Якщо не зізнається жоден, то вину буде важко довести, і вони можуть розраховувати на 2 роки ув'язнення. Якщо ж один визнає себе винним, а другий - ні, то перший буде засуджений на рік, а другий − на 10 років. Кожен ризикує бути зрадженим. У цьому випадку з двох можливих стратегій − зізнаватись чи не зізнаватись − обирається стратегія максиміну: варіант з мінімальним виграшем. Тому очевидно, що обидва зізнаються.
Перед олігополістами часто стоїть подібна дилема: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ринку. Вони перебувають у становищі ув'язнених, коли жодна фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни.
Різні стратегії застосовуються також у випадку укладання угоди. Тут важлива здатність кожної сторони зробити такий стратегічний хід, який би дозволив змінити її відносну позицію в даній угоді, зміг принести вигоду одній стороні за рахунок іншої. Якщо змова вдається, то галузь нагадує монополію. Але егоїстичні інтереси олігополістів ставлять під загрозу розірвання будь-які угоди та змови, тому вони нестійкі.
Основні принципи процесу прийняття подібних рішень на прикладі взаємовідносини двох фірм у моделі дуополії розглядав французький економіст А.Курно в 1838 р. Відомий американський математик і економіст Д.Ф.Неш у своїх книгах „Теорія ігор і економічна поведінка” (1944р.), „Точки рівноваги в іграх з участю n-гравців” та „Проблема укладання угоди” (1950р.) розробив правила дії учасників, які виграють згідно з прийнятою стратегією. За розробку стратегії некорпоративних ігор Нешу було присвоєно Нобелівську премію з економіки.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 303 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |