Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Особливості прояву емоційно-вольової сфери особисті у юридичній діяльності.

Почуття i воля - найважливiшi складовi психiчної дiяльностi вiйськовослужбовця. Розумiння їх сутностi та особливостей дає змогу якiсно впливати на дiяльнiсть вiйськовослужбовцiв в iнтересах ефективного виконання задач, що стоять перед ними.

Емоцiї та почуття, так само, як i психiчнi пiзнавальнi процеси, забезпечують вiдображення та пiзнання навколишнього свiту. Але, на вiдмiну вiд пiзнавальних процесiв, вони вiдображають реальну дiйснiсть у формi переживань. Пiзнаючи свiт, військовослужбовець по-рiзному сприймає дійсність. Однi подiї викликають захоплення, iншi - печаль, гнiв тощо. Захоплення, гнiв, радiсть - все це рiзнi види суб’єктивного ставлення вiйськовослужбовця до навколишнiх речей i явищ, його емоцiйнi переживання. Отже, емоцiя як процес є оцiнювання iнформацiї, що надходить у мозок, про зовнiшнiй i внутрiшнiй свiт. Вона оцiнює дiйснiсть i доводить свою оцiнку органiзму мовою переживань. Емоції майже не підлягають вольовому регулюванню, їх складно викликати за своїм бажанням.

Емоцiї (від лат. еmoveo – хвилюю) – це особливий клас психічних явищ, який проявляється у формі безпосереднього, пристрасного та упередженого переживання життєвого змiсту явищ i ситуацiй, для задоволення своїх потреб.

Ємоції є одним з головних механізмів регулювання поведінки. А тому для військових юристів необхідно знати особливостій емоційного світу військовослужбовців, які здвійснити правопорушення.

Так, польський психолог Я.Рейковський в емоцiйний процес включає три основних компоненти.

Перший - це емоцiйне збудження, що визначає мобiлiзацiйнi зрушення в органiзмi.

Другий компонент - знак емоцiї: позитивна емоцiя виникає тодi, коли подiя оцiнюється як позитивна, негативна - коли вона оцiнюється як негативна. Позитивна емоцiя намагається пiдтримати позитивну подiю, негативна - викликає дiї, спрямовані на усунення контакту з негативною подiєю.

Третiй компонент - ступiнь контролю емоцiї.

Слiд розрiзняти два етапи сильного емоцiйного збудження:

афекти (страх, гнiв, радiсть), за яких зберiгається орiєнтацiя i контроль, i

крайнє збудження (панiка, жах, екстаз, повний вiдчай), коли орiєнтацiя та контроль практично неможливi.

Англiйський психолог К. Iзард видiляє фундаментальнi емоцiї та основнi емоцiйнi риси людини (рис. 1).

Емоцiю вiн називає фундаментальною тодi, коли вона має специфiчний внутрiшньо-детермiнований нервовий субстракт, який зовнi виражається особливими мiмiчними чи нервово-м’язовими засобами i має особливе суб’єктивне переживання - феноменологiчну якiсть.

Фундаментальнi емоцiї важливі в життi iндивіда, але окремо, поза iншими емоцiями, вони iснують лише протягом дуже короткого промiжку часу - до того, як активiзуються iншi емоцiї. Вони в основному мають вроджений характер. К.Iзард до фундаментальних емоцiй вiдносить: iнтерес-схвилювання – позитивна емоцiя, що мотивує навчання, розвиток навичок та умiнь i творчi намагання; радiсть - максимально бажана емоцiя; подив; горе-страждання - емоцiя, вiдчуваючи яку, людина занепадає духом; гнiв; зневага; страх; сором; провина.

Основними емоцiйними рисами К.Iзард вважає: тривожнiсть, яка включає в себе горе, гнiв, сором, провину, iнколи iнтерес-збудження; депресiя - комплекс емоцiй, що включають горе, гнiв, зневагу, страх, провину; любов, яка пов'язує людей, ворожiсть – взаємодiя фундаментальних емоцiй гнiву, зневаги, інколи призводить до агресiї.

Рис 1. Характеристика емоцій згідно К.Ізарда

Емоцiї не iснують без дiяльностi, вони виникають у процесi дiяльностi i впливають на неї. При цьому емоцiйнi процеси забезпечують передусiм енергетичну основу дiяльностi, є її мотивами. Емоцiї визначають якiсну й кiлькiсну характеристику поведiнки.

Емоцiї можуть бути: позитивними (радiсть, довiра, нiжнiсть та iн.), нейтральними (злiсть, печаль, страх, панiка та iн.).

Бiльш складними психiчними явищами, притаманними лише людинi, є почуття. Почуття – вища форма емоційного відношення людини до предметів і явищ дійсності, які відрізняються більшою стійкістю, узагальненістю, відповідністю потребам та цінностям, сформованим в його особистому розвитку

Почуття виникають у вiдповiдь на конкретну ситуацiю, тобто являються ситуативними. Структура почуття складається не лише з емоцiй, а й з бiльш узагальненого ставлення вiйськовослужбовця, пов’язаного з розумiнням, знанням. Тiсний зв’язок почуттiв з емоцiями проявляється передусiм у тому, що кожне почуття переживається i розкривається через конкретнi емоцiї.

Свiт емоцiй вiйськовослужбовця багатогранний. Емоцiй стiльки, скiльки ситуацiй, в яких перебуває особистiсть. У цiлому почуття i емоцiї змiнюються контрастно таким чином:

1) задоволення (приємне переживання);

2) невдоволення (неприємне переживання);

3) двоїсте (амбiвалентне);

4) невизначене ставлення до дiйсностi.

При цьому вiйськовослужбовець перебуває в сильному напруженнi, збудженнi або ж у спокiйному станi.

Фiзiологiчною основою функцiонування найпростiших емоцiй є дiяльнiсть нервових центрiв, розмiщених у нижнiх вiддiлах головного мозку, в пiдкорi. I.П.Павлов писав, що пiдкоровi центри є центрами складних безумовних рефлексiв - харчових, захисних та iнших, водночас вони є i фiзiологiчним пiдгрунтям елементарних емоцiй. Данi останнiх рокiв засвідчили, що основу фiзiологiчного механiзму емоцiй становлять ретикулярна формацiя, яка активiзує дiяльнiсть механiзму мозку, i центри, розмiшенi в гiпоталамусi, таламусi, лiмбiчнiй системi та пiдкорових вузлах.

Емоцiї та почуття виконують двi основнi функцiї:

сигнальну (про змiни в навколишньому свiтi та органiзмi);

регулятивну (допомагаючи пристосуванню до змiн обставин).

Характерною особливiстю емоцiй є те, що емоцiйнi переживання супроводжуються виразними рухами. У вiйськовослужбовця, який вiдчуває, наприклад, скорботу, гнiв, радiсть, iншi емоцiйнi переживання, вiдбуваються рiзнi змiни не лише в дiяльностi внутрiшнiх органiв, а й у зовнiшньому виглядi (мiмiка, пантомiмiка тощо). Змiнюються вираз обличчя, голос. Через виразнi рухи i дiї, як правило, i розкривається почуттєва сфера особистостi.

Л.М.Толстой у романi “Вiйна i мир”, розкриваючи емоцiйний стан своїх героїв, описав 85 вiдтiнкiв виразу очей i 97 вiдтiнкiв усмiшки. Така багатограннiсть почуттiв i емоцiйних станiв залежить вiд розмаїття життєвих ситуацiй, типу нервової дiяльностi, рис психiки, специфiчних умов вiйськової дiяльностi. Одне й те ж почуття може супроводжуватися рiзними емоцiями, у тому числi i протилежними. Наприклад, склянка води, випита для втамування спраги, приносить задоволення, а якщо примусити пити воду воїна, який не вiдчуває спраги, то може виникнути переживання невдоволення, роздратування.

Почуття характеризуються:

- невичерпнiстю форм iснування i прояву;

- тiсним зв’язком із практичною дiяльнiстю;

- не завжди чітким усвiдомленням пережитого;

- залежнiстю вiд психофiзiологiчних особливостей воїна;

- протирiччям рiзних переживань (амбiвалентнiстю);

- великою силою дiї на оточуючих;

- пластичнiстю i фазовiстю.

Почуття класифiкуються за рядом основних рис.

За рiвнем прояву розрiзняють: простi емоцiйнi реакцiї; складнi емоцiйнi стани; стiйкi емоцiйнi стани.

За впливом на дiяльнiсть видiляють активiзуючi (стенiчнi) i гальмуючi цiлеспрямовану активнiсть (астенiчнi) почуття.

За ступенем складностi i змiсту почуття подiляють на простi (елементарнi) i складнi (вищi). Першi виникають вiд задоволення органiчних потреб (у їжi, водi) i за раптових змiн обставин. Другi виникають при переживаннi ставлення до загальнолюдських цiнностей, Батькiвщини, вiйськової працi, iнших воїнiв. Умовно вони подiляються на загальнолюдськi, морально-полiтичнi, iнтелектуальнi та естетичнi почуття.

Загальнолюдськими почуттями є переживання проблем вiйни i миру, повага до людського життя як вищої цiнностi суспiльства, доброзичливiсть до людей, спiвчуття тощо.

Морально-полiтичними почуттями є вiдданiсть своїй Батькiвщинi, патрiотизм тощо. Формування моральних якостей особистостi вiйськовослужбовця є центральною проблемою вiйськового виховання й однiєю з важливих проблем формування особистостi. У рiзних воїнiв, залежно вiд умов життя i виховання, моральнi почуття розвиваються неоднаково. Моральна оцiнка повинна виражатися в таких категорiях, як добро i зло, вiйськова честь i гiднiсть, справедливiсть тощо.

Особливе значення має виховання у вiйськовослужбовцiв почуття вiдповiдальностi. Розвинене почуття вiдповiдальностi визначає ставлення вiйськовослужбовця до себе i до iнших, до вiйськового колективу, збройних сил у цiлому. Вiдповiдальнiсть вiйськовослужбовця передбачає усвiдомлення ним свого обов’язку перед суспiльством, умiння оцiнювати свої вчинки, знання своїх прав i обов’язкiв. Цi двi групи почуттiв визначають життєву позицiю воїна в мирний час i морально-психiчну стiйкiсть за бойових обставин.

До iнтелектуальних почуттiв належать емоцiйнi переживання, пов’язанi з розумовою дiяльнiстю: чуття нового, здивування, впевненостi в силу розуму, задоволення вiд розв’язання проблеми, невпевненостi в iстинностi рiшення тощо. Їхнiм пiдгрунтям є любов до знань, яка може набувати рiзноманiтних форм i напрямкiв.

Естетичнi почуття - це переживання воїна, пов'язанi iз сприйманням ним явищ природи, творiв мистецтва, шляхетних вчинкiв тощо. Вони подiляються на кiлька форм їхнього прояву: почуття пiднесеного, комiчного, трагiчного тощо.

Офiцеру-юристу у своїй професійній діяльності особливо важливо навчитися визначати переживання військовослужбовця, який вчинив правопорушення, тому що без врахування почуттiв не можна дати всебiчну оцiнку особистостi вiйськовослужбовця. К.I.Чуковський писав, що, крiм усiляких властивостей, людська особистiсть має свою душевну мелодiю, яку кожен з нас носить всюди з собою, i якщо ми маємо бажання відтворити людину i її властивостi, цiєї душевної мелодiї не покажимо, через це наше зображення буде неправдивим i наклепницьким. З цiєю мелодiєю, як емоцiями i почуттями взагалi, ми маємо рахуватися завжди, на кожному кроцi. Iнакше завдаватимемо значної шкоди здоров’ю воїна, створюючи стресовi ситуацiї там, де можна було б їх уникнути.

За формою перебігу (силi, дiєвостi, тривалостi) у почуттях видiляють настрiй, афект, стрес та iнше.

Детально ці психічні стани ми розглянемо у другому питанні нашої лекції.

Воля - це здатнiсть воїна до самодетермiнацiї i саморегуляцiї своєї дiяльностi та рiзних психiчних процесiв. Психологи П.В.Симонов i П.М.Єршов сутнiсть волi вбачають у подоланнi перешкод під час досягнення мети.

Заключним етапом прояву волi є дiї, пов’язанi з подоланням внутрiшнiх або зовнiшнiх перешкод. Внутрiшнi перешкоди - ставлення та настанова воїна, хворобливий стан, перевтома тощо. Зовнiшнi перешкоди - час, простiр, фiзичнi властивостi речей, опiр iнших воїнiв тощо. Внутрiшнi та зовнiшнi перешкоди, впливаючи на свiдомість, спричиняють вольове зусилля, яке створює готовнiсть до подолання труднощiв.

Щоб зрозумiти сутнiсть вольових дiй, дуже важливо знати структуру вольового акту. Вiн складається з таких елементiв: iмпульсу мети, мотиву, способiв та засобiв дiяльностi, прийняття рiшення i його виконання.

Iмпульс - це пусковий сигнал попереднього формування мети.

Мета дiяльностi це те, чого прагне досягти вiйськовослужбовець (сформувати навички, опанувати певну спецiальнiсть, змiнити поведiнку у вiйськовому колективi тощо).

Пiд мотивом дiяльностi розумiють спонуку або бажання вiйськовослужбовця виконати ту чи iншу дiяльнiсть або дiю.

Крiм того, однi й тi ж вольовi дiї воїн може виконати за допомогою рiзних способiв. Звичайно, вiн обирає основний шлях реалiзацiї їх, при цьому обмiрковує, як досягти мети i якi засоби треба використати для виконання вольових дiй. Якщо воїн до кiнця усвiдомив мету i способи досягнення її, а також має сформований мотив, що спонукає до дiяльностi, то вiн може прийняти остаточне рiшення, яке буде безболiсним для особистостi, особливо в тому випадку, коли свої дiї вiн усвiдомлює як єдино можливi. Проте переважно ухвалення рiшення - це складний процес, що супроводжується внутрiшньою боротьбою. У боротьбi мотивiв, у виборi рiшення найбiльша роль належить волi воїна.

Рис.2. Характеристика волі

Пiсля прийняття рiшення напруженiсть, як правило, слабшає. За прийняттям рiшення настає черга планування шляху досягнення мети, пошук способiв та засобiв.

Основний етап у вольовому актi - виконання прийнятого рiшення. Всю свою поведiнку воїн будує таким чином, щоб здiйснити свої задуми. Однак вiн не тiльки дiє, й контролює, коригує свої дiї. Практичне досягнення мети завжди поєднується з подоланням рiзних перешкод i труднощiв, а це потребує вольового зусилля. Вольове зусилля є тим психологiчним явищем, яке визначає специфiку волi, проймає вольовi дiї на всiх етапах - боротьби мотивiв, прийняття рiшення, планування, виконання. У боротьбi з труднощами вивчаються й удосконалюються вольовi якостi особистостi.

Таким чином, воля проявляється i розвивається у дiяльностi. При цьому вона виконує три взаємопов’язанi функцiї - збуджуючу, гальмуючу i конролюючу.

Кожна людина має свiй iндивiдуальний набiр вольових якостей, вiд яких залежать не тiльки дiї, а й вчинки особистостi. Гама вольових якостей вiйськовослужбовця мiстить цiлеспрямованiсть, самовладання, витримку, наполегливiсть, рiшучiсть, смiливiсть тощо.

Цiлеспрямованiсть - прояв волi, що характеризується чіткістю мети, завдань, неухильним прагненням до їх досягнення, незважаючи на труднощi вiйськової служби.

Витримка та самовладання проявляються в умiннi воїна стримувати свої почуття, якщо це потрiбно, гальмувати iмпульсивнi дiї, пiдпорядковувати себе поставленiй метi.

Наполегливiсть воїна дає йому змогу продовжувати дiяльнiсть у найскладнiших умовах, незважаючи на тимчасовi невдачi i перешкоди. Вона - одна з найважливiших якостей вiйськовослужбовцiв, що сприяють йому в досягненні мети. Але не слiд наполегливiсть плутати з упертiстю. Упертий воїн практично завжди намагається наполягати на своєму, не оцiнюючи критично своїх суджень, бажань чи рiшень.

Рiшучiсть, як вольова якiсть особистостi, дає змогу виконати прийняте рiшення без зайвих вагань. Воїни, позбавленi цiєї якостi, часто не можуть довести розпочату справу до кiнця i невпевненi у правильностi вибору засобу виконання рiшення.

Важливою умовою рiшучостi є смiливiсть, тобто готовнiсть воїна йти на виправданий ризик. Безумовно, рiшучiсть має грунтуватися на глибокiй розсудливостi i лише тодi вступати в дiю, коли воїн остаточно вирiшує, як йому діяти.

Дисциплiнованiсть - прояв волi, що характеризується усвiдомленим, точним i своєчасним виконанням обов’язкiв. Вона виражається в умiннi пiдпорядковувати свої дiї потребам вiйськової служби, завданням вiйськового колективу. Усвiдомлена дисциплiнованiсть вiйськовослужбовця припускає не слiпе пiдкорення за примусом, а добровiльне, що грунтується на розумiннi необхiдностi, усвiдомленні свого вiйськового обов'язку. Вона також включає в себе iнiцiативу, творчiсть у розв’язанні задач, пiдвищене почуття вiдповiдальностi за результати вольових дiй, самостiйнiсть та розвинений самоконтроль.

Справжня воля проявляється не тiльки в досягненні мети, а й за вiдмови вiд неї, якщо мета хибна чи людина не здатна розв’язати завдання. Самокритичний аналiз здiйсненого - найважливiша передумова розвитку волi.

Вiдповiдальнiсть завдань вiйськової служби вимагає постiйного i цiлеспрямованого розвитку волi у вiйськовослужбовцiв. Воля воїна формується у вiйськовiй дiяльностi пiд впливом виховання.

Виховання волi - один із найскладнiших процесiв працi воїна над собою. Так, О.Бальзак писав, що не iснує великих талантiв без великої волi. Воля може i має бути предметом гiдностi бiльше, нiж талант. Якщо талант - це розвинена природна схильнiсть, то тверда воля - це щохвилинна перемога над iнстинктами, над потягами, якi воля приборкує i стримує, над примхами i перешкодами, над усiлякими труднощами, якi вона героїчно долає.

Для формування волi не достатньо використати будь-який окремий прийом або один перевiрений засiб. Оскiльки воля має рiзнi вияви, то i рекомендацiї для виховання її можуть бути рiзними.

Серед передумов формування волi, її тренування i загартування, важливе мiсце посiдають життєва настанова воїна, досвiд, знання, почуття, емоцiї тощо. Разом з тим, тренуючи i загартовуючи себе вольовим зусиллям, ми якiсно збагачуємо себе як особистiсть. Тому дуже важливим для гартування волі є комплексний підхід подібний до методів керованого формування / уникання певних емоційних станів,зазначених у першому питанні

Воля вiйськовослужбовця формується i розвивається в процесi цiлеспрямованої органiзованої, психологiчно насиченої, змiстовної, методично обгрунтованої бойової i гуманiтарної пiдготовки; усвiдомленого i самовiдданого виконання бойових та iнших суспiльно-значущих завдань вiйськової дiяльностi; вироблення корисних звичок i вилучення при цьому шкiдливих.

У формуваннi вольових якостей особливо важлива роль вiйськового колективу, в якому воїн почувається бiльш вiдповiдальним. Завдяки схваленню, допомозi вiн стає впевненим у своїх силах, вiдчуває задоволення вiд спiльної дiяльностi з товаришами по службi.

Важливе значення для розвитку волi вiйськовослужбовця має ознайомлення воїнiв з прийомами саморегуляцiї, самопереконання й аутотренiнгу. Успiшне оволодiння даними методиками суттєво допомагає вiйськовослужбовцям свiдомо керувати своєю поведiнкою i своєчасно вносити в неї необхiднi корективи.

Безумовно, добре розвиває i загартовує волю вiйськовослужбовця умiла органiзацiя психологiчної пiдготовки особового складу пiдроздiлу шляхом моделювання умов сучасного бою в процесi бойової пiдготовки.

Офiцеру не слід також забувати про iндивiдуальнi доручення, завдання своїм пiдлеглим з метою формування у них специфiчних вольових якостей, що визначаються особливостями роду вiйськ, військового фаху, посади, iндивiдуально-психологiчними особливостями пiдлеглого.

Проблема волi посідає одне з центральних мiсць у вiйськовiй дiяльностi, а вольова пiдготовка - одна з iстотних сторiн навчання i виховання вiйськовослужбовцiв.

Як ми вже зазначали за формою перебігу емоційні психічні стани за силою, дiєвостю та тривалістю на настрiй, афект, стрес та фрустацію.

Настрiй - вiдносно тривалий, стiйкий психiчний стан помiрної або слабкої iнтенсивностi, що проявляється як позитивне або негативне емоцiйне тло психiчного життя вiйськовослужбовця. Настрiй може бути радiсним чи сумним, бадьорим або млявим, тривожним тощо. Джерелом виникнення того чи iншого настрою є, як правило, стан здоров’я або становище воїна у вiйськовому колективi; задоволений чи не задоволений вiн своєю роллю на службi. Настрiй певною мiрою залежить i вiд фiзичного стану вiйськовослужбовця.

Афект - сильний i вiдносно короткочасний емоцiйний стан, пов’язаний з рiзкою змiною важливих для воїна життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими рухами та змiнами у функцiях внутрiшнiх органiв. В основi афекту лежить стан внутрiшнього конфлiкту, породжуваного або протирiччями мiж потягами, прагненнями, бажаннями воїна, або протиріччями мiж вимогами командирів до пiдлеглого i можливостями виконати цi вимоги. Афект розвивається в критичних умовах бою, коли воїн не здатний знайти адекватний вихiд iз небезпечних, часто несподiваних ситуацiй. Запобiганню афектiв допомагає статутна органiзацiя вiйськової дiяльностi, розвинена воля, умiння управляти собою.

Пiд стресом розумiють емоцiйний стан, зумовлений ситуацiями надто сильного напруження - загрозою життю, фiзичним i розумовим напруженням, страхом, потребою швидко приймати вiдповiдальнi рiшення. Пiд дiєю стресу у вiйськовослужбовця змiнюється поведiнка, вона стає дезорганiзованою, безладною. Спостерiгаються також протилежнi змiни свiдомостi - загальмованiсть, пасивнiсть, бездiяльнiсть. Змiна поведiнки воїна є своєрiдним захистом його організму вiд надто сильних подразникiв. Лише рiшучi i спокiйнi воїни, як правило, можуть регулювати i контролювати свою поведiнку в стресовiй ситуацiї. Але частi стресовi ситуації змiнюють психiчнi властивостi особистостi вiйськовослужбовця, якi стають бiльш сприйнятливими до негативних впливiв стереотипiв.

Силу впливу стресового подразнення визначають такі чинники: реальна загроза життю воїна, iнтенсивнiсть бойової напруженостi, психiчний стан воїна, досвiд дiяльностi у критичних ситуацiях тощо.

Однiєю з форм стресу є фрустрацiя – емоцiйний стан вiйськовослужбовця, що виникає внаслiдок непереборної перешкоди на шляху до задоволення потреби. Фрустрацiя спричинює рiзні змiни поведiнки воїна. Це може бути або агресiя, або депресiя.

Бойова обстановка може мобiлiзувати або дезорганiзувати почуття воїнiв. Пiдтримання їх на належному рiвнi забезпечується пiдвищенням бойової активностi, професiйної готовностi, актуалiзацiєю вищих почуттiв, пiклуванням про потреби пiдлеглих, навчанням особового складу прийомам самоуправлiння i саморегуляцiї. Це потребує як сформованостi у кожного воїна психологiчної структури бойової дiяльностi в будь-яких умовах, так вмiння офiцерiв навчати та виховувати пiдлеглих, управляти пiдроздiлами. Лiквiдацiя або попередження розвитку негативних почуттiв досягається виявленням i усуненням їхніх причин, а також спецiальними заходами вiдновлення готовностi воїнiв до виконання доведених бойових завдань.

У бойовiй обстановцi почуття особливо загострюються. У рiзних умовах вони комплексно виражаються у виглядi нервового очiкування, напруження, бойового пориву тощо. Перед обличчям смертельної небезпеки у багатьох воїнiв проявляються маловивченi особливостi, резерви психiки i органiзму. Тому офiцер має вмiло мобiлiзовувати i пiдтримувати почуття вiйськовослужбовцiв продиктованi бойовими обставинами і завданнями.

Людському органiзму не властиве тривале сильне напруження емоцiйної сфери особистостi. На певному етапi воїни адаптуються до факторiв бойових обставин. При довготривалiй адаптацiї або при дезадаптацiї воїна його охоплюють пригнічення, вiдчай, хворобливе передчуття небезпеки або загибелi. Це нерiдко супроводжується страхом.

У традицiйнiй психологiї заведено вважати страх емоцiєю астенiчною, тобто погіршуючою життєдiяльнiсть. Страх пригнiчує психiчну дiяльнiсть I тим негативно впливає на iнтелектуальну роботу. Стан небезпеки викликає страх

Страх - емоцiя, що виникає в ситуацiях загрози бiологiчному або соцiальному iснуванню вiйськовослужбовця і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Воїн у психiчному станi страху, як правило, змiнює свою поведiнку. Страх у нього викликає депресивний стан, неспокiй, прагнення уникнути неприємної ситуацiї, iнколи паралiзує його дiяльнiсть. Якщо джерело небезпеки невизначене або неусвiдомлене, стан, що виникає, називається тривогою. Пiд впливом страху у воїна можуть виникати вегетативнi дисфункцiї, з’являється своєрiдний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили афекту (панiчний страх, жах), вiн здатний нав’язати стереотипи поведiнки (втеча, зацiпенiння, захисна реакцiя). Вiн може передаватись оточуючим i викликати панiку як соцiально-психологiчне явище. Прояву страху допомагають: вiдсутнiсть органiзацiї та порядку, невмiле керування, недовiра командирам i товаришам по службi, раптовi дiї противника, слабка навченiсть тощо.

Для того щоб упереджувати розвиток астенічних емоцій у підлеглих - командиру, офіцеру-вихователю треба спиратися на наукове уявлення про емоції. І.П. Анохін зазначав, що з біологічної точки зору за еволюції емоції визначилися як механізм, що утримує життєві процеси в оптимальних межах і упереджує руйнівний характер браку чи надлишку тих чи інших факторів життєдіяльності. Інформаційна ж теорія П.В. Симонова стверджує що емоції виникають за умови неспівпадіння інформації про життєву потребу та - про можливість її задоволення.

Таким чином, емоції розглядаються як узагальнена індивідом оцінка ситуації і саме тому основним напрямком психологічного впливу має бути не уникнення емоцій взагалі, а, навпаки - їх формування, підсилення чи послаблення у відповідності з завданнями що стоять перед підрозділом.

Викладач підводить підсумок проведеного заняття. Відповідає на питання, які виникали у аудиторії Дає завдання на самостійну підготовку та доводить тему наступного заняття.

Тема № 2.1. (семінар) “Особливості прояву емоційно-вольової сфери особисті у юридичній діяльності”