Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Порядок і форми безготівкових розрахунків між підприємцями

Згідно зі ст. 341 ГК України для здійснення роз­рахунків суб'єкти господарювання зберігають гро­шові кошти в установах банків на відповідних ра­хунках.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

При безготівкових розрахунках усі платежі про­вадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунка платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійсню­ються у межах наявних коштів на рахунку платни­ка. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.

Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відпо­відальність за їх невиконання, а також умови при­пинення договору.

Стосовно форм розрахунків ст. 1087 ЦК передба­чає, що розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 1088 ЦК при здійсненні безготівко­вих розрахунків допускаються розрахунки із засто­суванням платіжних доручень, акредитивів, розра­хункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, бан­ківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом без­готівкових розрахунків.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про На­ціональний банк України" від 20.05.99 р. Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обороті України і застосуванням як паперових, так і електронних документів, надає дозвіл на здійснення клірингових операцій і розрахунків за допомогою електронних документів.

Суб'єкти підприємницької діяльності використо­вують для виконання своїх договірних зобов'язань різні форми розрахунків, здійснювані у безготівковому порядку через банк.

Згідно зі ст. 51 Закону "Про банки і банківську діяльність" безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Детально розрахунки між суб'єктами господарю­вання регулює підзаконний нормативно-правовий акт - Інструкція "Про безготівкові розрахунки в національній валюті", затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.

Загальні положення про розрахунки із застосу­ванням платіжних доручень визначені у § 2 гл. 74 ЦК України.

Згідно зі ст. 1089 ЦК за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за ра­хунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одер­жувача) в цьому чи в іншому банку у строк, вста­новлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Зміст і форма платіжного доручення та розрахун­ках документів, що подаються разом з ним, Мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами. Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено дого­вором між платником і банком.

Банк, що прийняв платіжне доручення платни­ка, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Банк має право залучити інший (виконуючий) банк для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта. Банк повинен не­гайно інформувати платника на його вимогу про ви­конання платіжного доручення.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відпо­відальність відповідно до ЦК та закону. У випадку невиконання або неналежного виконання платіж­ного доручення у зв'язку з порушенням правил роз­рахункових операцій виконуючим банком відпові­дальність може бути покладена судом на цей банк.

Розрахунки за акредитивом урегульовані у § З гл. 74 ЦК.

У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) — заяв­ника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визна­ченої ним особи — бенефіціара (ч. 1 ст. 1093 ЦК).

У разі відкриття покритого акредитива броню­ються грошові кошти платника на окремому рахун­ку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент га­рантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

У Цивільному кодексі України передбачені по­ложення стосовно як відкличного, так і безвідклич­ного акредитива.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції за відкличним акредити­вом, якщо до моменту їх здійснення ним не одер­жано повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив може бути анульова­ний або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. На про­хання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом при­йняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива. Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен не­гайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови. Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акре­дитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів із порушенням умов акредитива.

Акредитив закривається у разі:

1) спливу строку дії акредитива;

2) відмови одержувача грошових коштів від ви­користання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива;

3) повного або часткового відкликання акредити­ва платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент. Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-

емітентові невикористану суму покритого акредити­ва. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Випадки застосування та поря­док здійснення розрахунків за інкасовими доручен­нями встановлюються законом, банківськими пра­вилами та звичаями ділового обороту (ст. 1099 ЦК).

У § 5 гл. 74 ЦК містяться загальні положення про розрахунки із застосуванням розрахункових чеків.

Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпоряджен­ня власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чеко-держателю) (ч. 1 ст. 1102 ЦК).

Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий. Порядок та умови використання чеків встановлюються ЦК, законом та банківськими правилами. Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесені виправлення, є недійсним. Форма чека та порядок його заповнення встановлюються законом і банківськими правилами.

Чек оплачується за рахунок грошових коштів че­кодавця. Чек підлягає оплаті платником за чеком за умови подання його до оплати у строк, встанов­лений банківськими правилами. Платник за чеком повинен пересвідчитися всіма можливими способами у справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою.

Подання чека до банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека по платежу. Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунок чекодержателя провадиться після одержання платежу від платника, якщо інше не пе­редбачено договором між чекодержателем і банком.

Крім передбачених Цивільним кодексом платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків) та розрахунків за інкасо, є інші розра­хункові документи, що використовуються згідно з Інструкцією — платіжна вимога-доручення та пла­тіжна вимога.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

• верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

• нижньої — доручення платника обслуговуючо­му банку про списання зі свого рахунка визна­ченої ним суми коштів та перерахування її на
рахунок одержувача.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовува­тися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів згідно з вимогами до заповнен­ня реквізитів розрахункових документів, викладе­ними в Інструкції, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами Інструкції і подає до банку, що його обслуговує.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача чи при договірному списанні одержувача до банку, що обслуговує плат­ника, здійснити без погодження з платником пере­рахування певної суми коштів з рахунка платника на рахунок одержувача.

Платіжні вимоги використовуються під час розрахунків при здійсненні примусового списання грошових коштів на підставі рішень судів. Стягувачі які мають рахунки у банках, і стягувачі, які ра­хунків в банках не мають, здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників, відкритих у банках, у передбаченому Інструкцією порядку.