Читайте также:
|
За визначенням сучасного вітчизнаного законодавства,
інвалід – це людина з стійким порушенням функцій організму, яке є наслідком захворювань, травм або вроджених дефектів, які засвідченні органами охорони здоров’я, що призводять до обмеження його життедіяльності та потребують соціальної допомоги та захисту.
Сьогодні у більшості розвинутих країн відмовились від вживання слова інвалід у зв’язку з його негативною психологічним навантаженням. Замість цього використовують таке значення, як недієздатні особи, люди з фізичними дефектами, люди з функціональними порушеннями (фізичними) обмеженнями (порушеннями), люди з особливими потребами, аномальні особи.
Інвалідність – повна або часткова втрата внаслідок захворювання, травм або вроджених дефектів здатності до самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, контролю особистої поведінки, навчання та занять трудовою діяльністю, тобто стійке порушення (зниження або втрата) загальної або трудової працездатності.
Це поняття є одночасно лікарським, соціальним та юридичним, тому що пов’язане зі станом здоров’я людини та її трудовою діяльністю. Інвалідність визначається медико-соціальною експертизою за результатами обстеження органами охорони здоров’я осіб, які частково або повністю втратили здоров’я внаслідок захворювання, травм та вроджених дефектів, які обмежують їх житєдіяльність. При цьому встановлюють ступінь обмеження життєдіяльності, працездатності, групу інвалідності, визначають для кожного інваліда відповідно до стану здоров’я вид трудової діяльності та умови праці, які сприятимуть відновленню порушених функцій організму. Для кожного інваліда розробляють індивідуальну програму адаптаційно-ребілітаційних та фізкультурно-оздоровчих заходів.
Фізкультурно-оздоровча робота направлена на відновлення у людей з обмеженими фізичними можливостями тимчасово втрачених або порушених функцій, після перенесених захворювань, травм, фізичних та психічних перенапружень, які виникли у процесі життя.
Реалізується з метою формування у людини адекватних психомоторних реакцій на те чи інше захворювання, орієнтацію його на використання природних засобів, які б стимулювали швидку нормалізацію функцій організму; навчання вмінню самостійно застосовувати відповідні комплекси вправ, прийоми самомасажу, загартовуючі процедури, фізіотерапевтичні методи тощо.
Фізкультурно-оздоровча робота відрізняється від фізичної реабілітації присутністю у її змісті значного об’єму спортивних ігор та рекреативних заходів, цілеспрямованості на залученя до спортивних занять по можливості найбільшої кількості учасників – як інвалідів, так і здорових. Від спорту фізкультурно-оздоровча робота відрізняється адаптаційно-оздоровчим напрямком та орієнтацією на досягнення у першу чергу взаєморозуміння, взаємодопомоги та дружніх стосунків, які забезпечують об’єднання людей з різними фізичними можливостями.
Мета фізкультурно-оздоровчої роботи – адаптувати людей, які мають функціональніобмеження, до фізичних та соціальних умов оточуючого середовища.
До загальних, не залежних від нозології, завдань фізкультурно-оздоровчої роботи відносять:
- мобілізація духовних сил, формування свідомого відношення до реальності та власних здатностгй та можливостей у самореалізації;
- оптимізація функціонального стану організму, підвищення здоров’я;
- профілактика захворювань та ускладнень, підвищення рівня неспецифічних та спецефічних факторів захисту;
- формування позитивних компенсацій та ліквідація негативних;
- ефективний розвиток локомоторно-статичних функцій організму;
- формування життево необхідних знань, уміньта навичок для збереження та підтримки організму у активному функціональному стані, для подолання фізичної та психічної перевтоми;
- гармонійного розвитку;
- формування умінь та навичок стосовно аналізу та раціоналізації фізичної діяльності.
У процесі фізкультурно – оздоровчої діяльності вирішуються такі проблеми:
- визначення характерних особливостей розвитку та функціонування організму, пов’язаних з дефектами тієї чи іншої функціональної системи;
- визначення сутності спеціальної організації діяльності процесу виховання та навчання при окремих нозологіях;
- розробка принципів та методів подолання наслідків дефекту, шляхів та засобів підготовки аномальної дитини до життевих ситуацій; встановлення взаємозвязку між вихованням аномальної дитини в умовах родини та спеціально організованого процесу;
- розкриття змісту, засобів, методів та організаційних форм роботи.
Специфічні завдання безпосередньо залежать від нозології та обумовлених нею функціональних, у тому числі рухових, порушень. У більшості випадків вони пов’язані з проблемами взаємодії людини з зовнішнім середовищем: сприйняттям та оволодіння простором, здатністю маніпулювати предметами, подоланням проблемних ситуацій у побуті та на роботі.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |