Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 2 Еволюція організації

Особливе місце в механізмі реалізації державної регіональної політики відведено розробленню регіональних програм, які яв­ляють собою комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів здійснення і забезпечують вирішення завдань регіонального розвитку в економічній, екологічній, соціально-культурній чи науково-технічній сферах. До основних принципів регіонального програмування належать:

- висока ціль­ова спрямованість на кінцевий результат;

- чітке визначення сис­теми пріоритетів;

- узгодженість завдань щодо раціонального ви­користання всіх видів ресурсів;

- перманентність розроблення програмних заходів;

- конкурсні умови формування програм;

- ке­рованість і контроль за розробленням і реалізацією програми.

Регіональні програми класифікують таким чином:

- за рівнем — загальнодержавного, регіонального і місцевого значення;

- за три­валістю — довгострокові, середньострокові, короткострокові;

- за змістом реалізованої проблеми — комплексні і функціональні;

- за характером програмних заходів — освоєння нових територій, по­дальший розвиток їх господарства чи реконструкція.

На статус державних можуть претендувати програми:

1. Направлені на вирішення проблем державного значення;

2. Затверджені найвищими органами державної влади;

3. Легітимізовані гарантії державної участі в їх реалізації;

Розробка регіональних програм - це цілеспрямований процес мобілізації всіх можливостей регіонів різних таксономічних рівнів. Регіональні програми є різновидом цільових комплексних програм, служать інструментом регулювання й управління регіональною стратегією економічного, соціального і науково-технічного розвитку, формою господарської діяльності, способом пріоритетної концентрації ресурсів для вирішення першочергових, невідкладних завдань.

До складу типової структури цільової програми будь-якого рівня (галузева, районна) повинно входити: обґрунтування і характеристика висунутої для розробки проблеми; цілі та завдання, система заходів, ресурсне забезпечення, розробка механізму управління і контролю за реалізацією програми, оцінка результативності та очікувана ефективність, соціально-економічні наслідки, а також напрями фінансування робіт, у тому числі й за рахунок коштів держбюджету.

Регіональні програми формуються і реалізуються на рівні областей, районів, міст і витікають з загальнодержавних і територіальних інтересів.

Регіональні програми відрізняються невеликими, порівняно з державними програмами, обсягами робіт і ресурсних затрат, мають цільову спрямованість, точну адресу, конкретне обмеження часових інтервалів і координуються з загальнодержавною концепцією регіонального розвитку і регіональної політики України.

Програми одного регіону погоджуються з системою аналогічних і зв'язаних програм суміжних територій.

Основними завданнями регіональних програм є:

- вирівнювання міжрайонних відмінностей за показниками економічного, соціального і науково-технічного розвитку;

- формування оптимальної територіальної та галузевої структури економіки;

- збалансоване (бездефіцитне) регіональне господарювання в умовах ринку;

- максимально повне й ефективне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів регіону;

- розвиток виробництв і сфер відповідно до державної селективної структурної політики;

- охорона довкілля;

- подолання наслідків стихійних лих і техногенних аварій;

- формування інфраструктури інформаційного забезпечення органів управління і господарюючих суб'єктів;

- духовне відродження регіонів, збереження їх історичної спадщини, зміцнення культурного потенціалу, стабілізація суспільно-політичного і правового стану.

Склад і структура комплексної програми соціально-економічного розвитку регіону є перелік розділів, які відображають змістовну і функціональну характеристики прийнятого до реалізації програмного проекту, зокрема:

- аналіз і оцінка соціально-економічної ситуації регіону;

- оцінка природних ресурсів і стану навколишнього середовища;

- стан демографічної ситуації та ринку праці в регіоні;

- концепція соціально-економічного розвитку регіону;

- основні цільові підпрограми, які можуть формуватися за цільовою, функціональною і проблемною ознакою.

У країнах світу накопичений значний досвід розробки різнорівневих регіональних галузевих програм. В Україні основним недоліком їх розробки є відсутність єдиної методології та методики складання, підпорядкованість інтересам господарського розвитку окремих територій, без врахування стратегічних інтересів держави у розвитку тих чи інших господарських комплексів.

Сучасний підхід характеризується подальшим розвитком науко­вих досліджень з проблем регіональної економіки. В цьому напрям­ку велику науково-дослідну роботу проводив інститут регіональних досліджень у м. Львові під керівництвом директора цього інституту Долішнього М., академіка НАН України, проф., доктора економіч­них наук. Інститутом розроблено значну кількість програм з комп­лексного розвитку економічних районів (Карпати, Поділля, Донбас, Крим тощо). Інститутом видається журнал «Регіональна економіка», побачила світ низка цікавих видань, в тому числі: «Розміщення про­дуктивних сил і регіональна економіка» - автори Долішній М., Стадницький Ю., Загородній А., Товкан О.; «Регіональна політика на ру­бежі ХХ-ХХІ століть» - автор Долішній М.

Важливою складовою механізму державної регіональної еко­номічної політики є прогнозування як з'єднувальна ланка між те­оретичними розробками та господарською практикою. Прогноз - це науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу чи явища, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей. Він має імовірнісний характер, хоча його розробка і спирається на систе­му кількісних і якісних показників. Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому. Регіональні прогнози класифікують за такими оз­наками:

- за терміном — оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові;

- за функціональною ознакою — пошуко­вий, нормативний.

Регіональне прогнозування базується на таких принципах:

- системності, що передбачає розгляд економіки регіону як важливої складової єдиного господарського комплексу країни, до складу якої входять об'єкти сфери матеріального виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури;

- багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань, можливих шляхів досягнення перспективних цілей залежно від обра­них темпів реформування економіки регіону та параметрів соціально-економічного розвитку;

- єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу, передбачення можливих негативних соціальних наслідків здійснюва­них економічних перетворень, особливо у сфері зайнятості насе­лення та ринку праці;

- оптимального поєднання різних підходів і методів до розроб­лення регіональних прогнозів з метою підвищення надійності прогнозних розробок, правильного вибору шляхів досягнення поставлених цілей;

- ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань на основі тісного взаємозв'язку між потребами регіону та наявними і залученими матеріально-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами;

- агрегованості основних індикаторів і показників регіональ­ного прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розроблення системи прогнозів розвитку економіки регіонів відбувається у кілька етапів.

На першому етапі здійснюється комплексний аналіз і система­тизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку, що потребують вирішення у найближчій та віддаленій перспективі. До основних проблем регіонального розвитку належать: підви­щення рівня життя населення, скорочення безробіття та забезпе­чення зайнятості населення; екологічні проблеми; зміцнення експортного потенціалу регіонів; удосконалення територіальної спеціалізації.

На другому етапі здійснюється побудова так званого «дерева цілей», яке ґрунтується на їх чіткому ранжируванні відповідно до пріоритетів регіонального розвитку та наявних фінансових ре­сурсів. «Дерево цілей» будується шляхом виокремлення частко­вих цілей із найбільш загальних. Воно забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступе­нем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятних рішень та засобів досягнення поставлених цілей; здійснюється «прив'язка» цілей до ресурсних можливостей території. Як правило, першочергово реалізуються цілі й проекти, які не потребують значних капітальних вкладень. На основі зіставлення цілей та ресурсних можливостей території розробляють різні, часто альтернативні варіанти соціально-еко­номічного розвитку території чи варіанти розв'язання окремих проблем.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі сценарії розвит­ку подій у перспективі залежно від обраних шляхів вирішення регіональних проблем. Сценарій являє собою загальну модель, яка описує не тільки очікувані результати тих чи інших перетво­рень, а й визначає необхідні ресурси для їх досягнення.

У практичній площині прогнозування здійснюється на основі розробки різних типів моделей. Найбільш поширеними серед них є економіко-математичні, які являють собою певні формалізо­вані співвідношення, що описують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи. Залежно від чинника часу ці моделі поділяються на динамічні та статичні. Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, а тому широко вико­ристовуються для підтвердження чи спростування прогнозних гіпотез. Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими, елементами цілісної системи, а тому мають обмежену сферу засто­сування і меншу прогностичну цінність. За формою опису причинно-наслідкових залежностей усі математичні моделі поділяються на детерміновані та стохастичні; останні у свою чергу поділяють­ся на вірогідні та статистичні. Детерміновані моделі передбачають такий взаємозв'язок, коли вхідним даним відповідають певні значення вихідних результатів. Стохастичні моделі відображають протилежний, імовірнісний характер взаємозв'язків між об'єкта­ми і явищами. Важливим засобом прогнозування соціально-еко­номічних процесів є імітаційні моделі.

У багатьох випадках розроблені для конкретного регіону програми розвитку різних галузей економіки не враховують обмеженість ресурсів багатоцільового призначення (праця, енергія, вода), не узгоджені з аналогічними програмами, розробленими для інших територій. Тому при прогнозуванні регіонального розвитку галузевих комплексів варто розробити принципи єдиного методичного підходу до їх розробки. При реалізації такого підходу зростає роль держави в регулюванні регіонального розвитку галузевих комплексів.

Контрольні питання

1. Чому економічний район уявляє собою соціально-економічну систему?

Тема 2 Еволюція організації

1. Життєвий цикл організації

2. Конкурентні стратегії підприємств

3. П’ять конкурентних сил (за М. Портером)

4. Конкурентний статус підприємства

5. Тенденції організаційних змін