Читайте также: |
|
Перший (класичний) позитивізм
Перший позитивізм, представниками якого у XIX ст. були О. Конт, Дж. С. Мілль і Г. Спєнсєр, виникає як реакція на засилля натурфілософії. Натурфілософія, виникнувши у стародавні часи як вчення про природу, прагнула створити цілісну картину світу, не звертаючись до даних інших наук, у відриві від експерименту і природознавства. Якщо в античні часи це було необхідно, у період Відродження припустимо, то із розвитком природознавства спекулятивні, умоглядні побудови натурфілософів минулого і Нового часу (Ф. Шеллінга, Л. Окена) стали гальмом наукового розвитку. Таке явище пояснюється тим, що натурфілософія замінювала невідомі ще їй дійсні зв'язки явищ ідеальними, фантастичними, а факти, яких було недостатньо,— вигадками,
Однак реакція позитивістів на засилля натурфілософії виявилася надмірного — вони стали виступати проти філософії взагалі.
Французький філософ Огюст Конт (1798-1857 рр.) вважає, що "наука сама собі філософія", що наука, метою якої є опис, а не пояснення, повинна відповідати на питання "Як?", а не "Чому?". Бона повинна займатися тільки явищами, які можливо спостерігати, відкинувши все, що не підвладне спостереженню. У розвитку людського пізнання Конт виділяє три стадії:
Ø Теологічна, на якій люди шукають причини незрозумілих явищ серед надприродних, божественних сил.
Ø Метафізична, коли причинами природних явищ вважають певні абстрактні сутності, такі як "природа", "сила", "тяжіння".
Ø Позитивна, що складається з накопичення експериментальних, практично корисних знань.
Другий позитивізм
Основними представниками другого позитивізму були Е. Мах та Р. Авенаріус.
Австрійський фізик і філософ Е. Мах (1838-1916 рр.) виступив з критикою понять абсолютних маси, сили, інерції, простору і часу у фізиці Ньютона, і ця критика стала одним з теоретичних джерел теорії відносності А. Ейнштейна. У галузі філософії Е. Мах спільно з німецьким фізиком Б. Оствальдом висунув концепцію третього шляху, що уникає крайностей матеріалізму та ідеалізму. Наука, на думку Маха та Оствальда, повинна бути описовою, у ній немає місця жодним поясненням та жодним загальним поняттям, таким як матерія, причинність, необхідність та ін. Критерієм істинності знання, за Е. Махом, є принцип економії мислення — істинно те, що мислиться найбільш економно, просто, відображає факти без усіляких загальних понять та пояснень, що є "паразитами" у науці. Паразитом у науці Мах оголошує і таке поняття, як атом, оскільки в той час атоми ще не спостерігалися фізиками.
Послідовно застосовуючи свою концепцію суто описової науки, Е. Мах приходить до висновків, що всі речі є ні чим іншим, як комплексами відчуттів, і якраз відчуття є елементами світу.
Третій позитивізм (неопозитивізм)
Неопозитивізм виникає у 20-ті рр. XX ст. в Австрії, Польщі, Англії. Біблією неопозитивізму стає «Логіко-філософський трактат» Л. Вітгенштейна, в якому він відкидає всю традиційну філософську проблематику і вважає єдиним завданням філософії аналіз мови науки. Філософія, за Вітгенштейном, повинна стати "синтаксисом наукової мови".
Неопозитивісти висунули декілька ідей, що І сформували ядро їхнього вчення. Б. Рассел та Л. Вітгенштейн сформулювали концепцію логічного атомізму, згідно з якою світ складається з окремих, не зв'язаний один з одним, неподільних "атомарних" фактів. "Світ",— стверджував Л. Вітгенштейн,— "є сукупністю фактів, а не сукупністю речей". Б. Рассел пише: "Все — це факт; перехід Цезаря через Рубікон— факт, схід сонця та мій зубний біль— теж факт". Атомарні факти фіксуються у "протокольних реченнях", з яких утворюються складні "молекулярні" реченню. Філософія і повинна виробляти правила, за якими створюються складні "молекулярні" речення науки. Саме тому роль філософії— бути синтаксисом мови науки.
Другою базовою ідеєю неопозитивізму є верифікаціонізм(можливість перевірки). За цією концепцією, всі можливі речення поділяються на осмислені, що можуть бути зіставлені з чуттєвими даними, і тоді можна буде сказати, істинні вони чи облудні, і неосмислені, які не можна зіставити з чуттєвими даними, і тому не можна відповісти на питання про їхню істинність. Неосмисленими є всі твердження філософії, вони неістинні і неправдиві, не мають смислу. Неосмисленими є також всі твердження будь-якої релігії, всі закони науки, всі загальні висновки.
Пізніше один з відомих англійських позитивістів К. Поппер запропонував замінити верифікаціонізм фальсифікаціонізмом.
Згідно з цією концепцією, теоретичні гіпотетичні побудови повинні бути ризикованими, вони повинні не стільки узагальнювати факти, скільки завбачувати деякі ситуації таким чином, щоб емпірично можна було їх спростувати. Гіпотеза, яка взагалі не може бути спростована, не має наукової цінності. Тому найціннішими у науці є не гіпотези, що дозволяють чи припускають будь-що, а гіпотези, що забороняють будь-що, оскільки безліч підтверджень перших ще не дасть нам гарантій їхньої істинності, у той час як виявлення єдиного порушення заборони вже спростовує цю заборону.
Ще однією основною ідеєю неопозитивізму, яка випливає з викладеного вище, є фізикалізм.За цією концепцією, науковими визнаються тільки ті теоретичні твердження, що можна висловити мовою фізики, за допомогою фізичних термінів, усі ж інші оголошуються безглуздими. Фізикалізм — це, фактично, один із різновидів редукціонізму (зведення усієї багатоманітності дійсності до однієї з її форм й усієї різноманітності теоретичних відображень дійсності у науці до однієї з наук).
На основі викладених вище основних положень була створена стандартна концепція науки,в якій основоположними є три положення (тези).
Ø "Ф-теза" — існують "чисті" факти науки, які абсолютно не залежать від засобів їх вираження й осмислення.
Ø "Л-теза" — можливий вичерпний аналіз усіх наукових тверджень засобами логіки.
Ø "К-теза" — розвиток наукового знання йде кумулятивно як кількісне накопичення чистих фактів науки, висловлених у логічно строгих побудовах.
У результаті розвитку природознавства і філософії у період після другої світової війни виявилася неспроможність всіх цих тез. Водночас треба зазначити, що у деяких областях, у логічному аналізі структури наукового знання, у дослідженнях мови науки неопозитивісти мали серйозні досягнення, зумовлені, головним чином, зв'язками, які ця філософія мала з математикою, фізикою, математичною логікою. Певний вплив і поширення неопозитивізму були викликані початком науково-технічної революції та збільшенням чисельності наукових кадрів й інженерно-технічних робітників, яким інколи імпонувала схожість неопозитивізму зі справжньою наукою, його зверхнє ставлення до філософії та всіх суспільних наук як до набору неосмислених тверджень.
Внаслідок виявленої нездатності неопозитивізму відповісти на насущні питанім розвитку науки, на неспроможність вказати шлях вирішення найгостріших соціальних проблем ця філософія у повоєнний час швидко втрачає свій вплив. Тому закономірним є розвиток четвертого позитивізму— постпозитивізму.
Четвертий позитивізм (постпозитивізм)
Четвертий позитивізм, або постпозитивізм(інші назви — постаналітична філософія, філософія науки, неораціоналізм) — новий напрям, що інтенсивно розвивається. В його основу покладено наукове знання, яке розвивається, та негативне ставлення до неопозитивізму. Виділяються два основних напрямки постпозитивізму; критичний раціоналізм та історичну школу.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 165 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |