Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Вид виправно-трудової установи з відповідним режимом, в якому засуджені відбувають покарання, визначався судом.

Порядок направлення засуджених до ВТУ встановлювався МВС СРСР.

ВТК УРСР передбачив також випадки тимчасового залишення засуджених в слідчому ізоляторі або тюрмі, якщо це необхідно для виробництва слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою, або участі засудженого в судовому розгляді по такій справі.

Крім того, в Кодексі встановлювалися підстави і умови залишення засуджених в слідчому ізоляторі або тюрмі для робіт по їх господарському обслуговуванню. Таке залишення було можливим у виняткових випадках, відносно осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини, що не є тяжкими, якщо відбування покарання ним призначено в колонії загального режиму. Залишення засуджених для виконання цих робіт проводилося наказом начальника слідчого ізолятора або тюрми за наявності письмової згоди засудженої.

Пізніше категорія засуджених, які могли залишатися в СІЗО або тюрмі для їх господарського обслуговування, була розширена за рахунок осіб, вперше засуджених на термін понад три роки за тяжкі злочини. Це пояснювалося тим, що з введенням умовного засудження з обов'язковим залученням до праці і виправно-трудових колоній — поселень для осіб, вперше засуджених за менш небезпечні навмисні злочини, різко скоротилося число вперше засуджених за нетяжкі злочини, направлених в колонії загального режиму на термін не більше трьох років.

Виправно-трудові колонії (ВТК) підрозділялися по видах режиму. В числі колоній, що охороняються, виділялися колонії загального, посиленого, строгого і особливого режиму.

Досить примітні зміни відбулися з системою виправно-трудових колоній — поселень. В період ухвалення Основ виправно-трудового законодавства і ВТК УРСР вони призначалися для утримання осіб, що «твердо встали на шлях виправлення».

У середині 70-х років Міністерству внутрішніх справ СРСР в порядку експерименту було дозволено організувати колонії-поселення для вперше засуджених до позбавлення волі, що вчинили злочини з необережності, яким суд призначив відбування покарання в колоніях загального режиму. Діяльність експериментальних колоній показала досяжність цілей покарання відносно даної категорії засуджених в умовах напіввільного режиму. Тому Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 р. був введений новий вид колоній-поселень — для осіб, що вчинили злочини з необережності, засуджених до позбавлення волі на термін не більше п’яти роки. Надалі у виправно-трудові колонії-поселення стали спрямовуватись всі особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.