Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Постмодернізм

Постмодернізм (від слова "модерн" — сучасний) виникає у 90-ті роки XX ст. як спроба сформувати якісно новий підхід до всіх явищ культури, свідомо спрямова­ний проти раціоналізму і освіти, проти розуміння прогресу як перетворення світу людиною. При цьому постмодерністи відмовляються від традиційного розподілу науки і мистецтва, прекрасного і потворного.

Особливий інтерес вони виявляють до сексу, наркоманії, психологічної пато­логії, такої цікавості ніколи не спостерігалось з боку представників класичної думки. Постмодерністи вважають, що не існує таких незалежних явищ, як еконо­міка і політика, що у філософії необхідна відмова від онтології.

Світ не тільки неможливо переробити, але й взагалі неможливо як-небудь повно описати, бо "світ не влізає у теорію".

Мислення повинно відмовитися від опозицій: капіталізм — соціалізм, мистецтво— не мистецтво, наука— не наука, суб’єкт об'єкт. Такий підхід веде до виникнення безсуб'єктної філософії. Місце суб'єкта замінюється потоком бажань.

До постмодернізму зараховують постекзистеиціалізм пізнього Хайдеггера, постпозитивізм Фейєрабенда, постструктуралізм Дерріда. Найпоширенішим він є у Франції та США, де зараз виходять сотні книг і публікуються тисячі статей - авторів цього напряму.

Основним поняттям постмодернізму стає деконструкція, що покликана замі­нити творчість, оскільки в індустріальному суспільстві творчість стає ''неможли­вою і непотрібною". Припустимими є тільки асиміляція, колаж, компіляція пло­дів минулої творчості. В такій науковій, філософській та іншій діяльності декон­струкція — це особливе ставлення, наприклад, до тексту, що полягає в одночас­ній деструкції та реконструкції (часто застосовується у мистецтвознавстві та літературознавстві).

Основні принципи деконструкцїї;

Ø неможливо бути поза текстом (аналізувати можна тільки зсередини);

Ø головне не те, що говориться у тексті, а те, що його зумовило (неявні філо­софські позиції — метафізика);

Ø з усієї метафізики потрібно вибрати головне (принцип центрацїї) і зосереди­тися на ньому, інше потрібно брати до уваги, однак залишати його на пери­ферії уваги;

Ø метафізичний зміст тексту повинен виявлятися й аналізуватися адекватними (також метафізичними) засобами;

Ø як правило, у центр слід помістити підсвідомі, пригнічені мотиви, які виявля­ються як "осередки опору логоцентризму", що суперечать усвідомленим як "основні";

Ø повна деконструкція неможлива.

Дерріда називає митців, людей мистецтва "клініцистами цивілізації", які у своїй творчості експериментують на собі, і це дає їм право на постановку діагнозу. Філософ може спостерігати за цим збоку або зважитись на такий же інтелектуаль­ний експеримент. Такі явища культури, як релігія, філософія, мораль розглядають­ся Дерріда як "фоноцентричні настанови" (які мають опору у слові, що звучить). Можливість подолання впливу метафізики він вбачає у відшуканні її історичних витоків шляхом деконструкцїї різноманітних текстів гуманітарної культури, вияв­ленні у них опорних понять, передусім, понять буття, а також шару метафор, в яких є сліди минулих культурних епох.

Цим самим робота з мовою та текстами займає у культурі місце метафізики (класичної філософії). Так, саму класичну філософію Дерріда розглядає як вияв фаллоцентризму — визнання пріоритету чоловічого начала.

На завершення теми слід додати, що основна антитеза філософії XХ ст.. - протилежність неокласичного раціоналізму і сучасного ірраціоналізму — повинна набути свого синтезу. Філософії та культурі необхідно асимілювати все багатствожиттєвих смислів, привнесених у філософію ірраціоналізмом, і з'єднати їх з оптимізмом та дієвістю класичного ratio. Такий синтез, спроможний дати новий імпульс розвитку людства, може бути названий новим раціоналізмом (неораціоналізмом, хоча таку назву вже мав один напрям методології і філософії науки першої половини ХХ ст.., проте він охоплював порівняно вузьке коло послідовників)

Цей новий раціоналізм (у широкому смислі) повинен прийняти (і вже приймає) таку синтетичну парадигму:

Ø свої некласичні закономірності існують у нєдетермінованому бутті;

Ø те ж саме відбувається і в історії, де важлива роль відводиться менталітету людини, етносу та людству;

Ø людина розглядається як істота, котра живе, мислить і відчуває:

Ø визнається важлива роль розуму у пізнанні, яке не обмежується сферою раціонального;

Ø головною філософською проблемою стає життя людини в усіх його аспектах, включаючи і проблему смерті.

На цьому шляху філософія зможе допомогти людству вирішити основне завдання, що стоїть перед ним („Бути чи не бути?”), у позитивному смислі.


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 4 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав