Читайте также:
|
|
Законодавство 60-х років не використовувало термін «кримінально-виконавча система». Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік згадували про «установи і органи, виконуючі вироки судів до позбавлення волі, заслання, висилки та виправних робіт без позбавлення волі».Ці установи і органи знаходилися в системі МВС СРСР. Введення умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці (починаючи з 1964р.) і умовного засудження з обов'язковим залученням до праці (з 1970 р.) зажадало створення особливих органів, які також знаходилися у підпорядкуванні МВС СРСР. На органи МВС покладалося і виконання виняткової міри покарання — смертної кари, а з 1983 р. — контроль за засудженими умовно і з відстрочкою виконання вироку і виконання покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
Виконанням покарання у виді штрафу і конфіскації майна займалися судові виконавці. Виконання покарання у виді напряму в дисциплінарний батальйон здійснювало Міністерство оборони.
У МВС СРСР управлінням діяльністю по виконанню кримінальних покарань займався ряд самостійних органів. Тільки управлінням в області виконання позбавлення волі відали три самостійні главки: Головне управління виправно-трудових установ (ГУВТУ), Головне управління лісових виправно-трудових установ (ГУЛВТУ) і Головне управління внутрішніх військ (ГУВВ) МВС СРСР. Виконанням виняткової міри покарання відало ГУВТУ МВС СРСР. Виконанням заслання повинні було займатися горрайоргани міліції (ГРОВД). Виконання заслання і умовного засудження (звільнення) з обов'язковим залученням до праці покладалося на спеціальні комендатури, виконання покарання у виді виправних робіт — на інспекцію виправних робіт, що знаходилася в системі П'ятого Главку МВС СРСР, реорганізованого згодом в Управління профілактичної служби, яке згодом також було скасоване.
Таким чином, в той період в Союзі РСР, по суті не склалося єдиної кримінально-виконавчої системи. Тому нижче цей термін застосовується з відомою часткою умовності.
Виправно-трудові колонії традиційно займали провідне місце в кримінально-виконавчій системі як по широті і складності вирішуваних задач, так і за чисельністю засуджених, що в них. Так, в 1990 р. кількість осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі у всіх виправно-трудових установах Союзу РСР, досягла 700 тис.
ВТК УРСР в своїй основі відобразив структуру місць позбавлення волі, яка фактично склалася до його ухвалення.
У ВТК встановлювалися чотири види колоній: загального, посиленого, строгого і особливого режиму, а також закріплювалося найважливіше положення, згідно якому засуджені відбувають покарання, як правило, в межах республіки (області) і в одній колонії, переведення з однієї колонії в іншу в звичайних ситуаціях заборонялися.
У ВТК України визначалося, що «виправно-трудовими установами, виконуючими покарання у виді позбавлення волі, є: виправно-трудові колонії, тюрмі і виховно-трудові колонії. Повнолітні особи, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання у виправно-трудових колоніях або тюрмах, а неповнолітні у віці до вісімнадцяти років — у виховно-трудових колоніях».
Виправно-трудові колонії визнавалися основним видом ВТУ для утримання повнолітніх засуджених до позбавлення волі. Це відображало положення, що фактично склалося на той час. Так, в 1968 р. в колоніях відбували покарання 99,7% засуджених до позбавлення волі.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 104 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |