Читайте также:
|
|
Представники історичної школи (А. Койре, М. Поляні, С. Тулмін, Н. Хенсон, Т. Агассі) так само, як і представники критичного раціоналізму, негативно ставилися до неопозитивізму, але вони критикували неопозитивізм не "зсередини", а „ззовні" за його вузькість. Представники історичної школи розвивають, головним чином, екстерналістську концепцію розвитку науки, в якій вважаються переважними ненаукові фактори, що визначають її розвиток. Як один з таких головних факторів, екстерналісти виділяють соціальний — наукове суспільство — наукову школу, яка має свою стандартну концепцію — парадигму, основою якої є прийняті методи та зразки вирішення дослідницьких завдань.
Американський методолог С. Тулмін зосереджує увагу на динамічній стороні науки, модифікації змісту її понять. Він вважає необхідним сполучення логіки й історії науки та показує Історичну мінливість стандартів раціональності і науковості, які приймаються науковим товариством. Пропонує розглядати наукову теорію як "концептуальну популяцію", в якій члени популяції відносно автономні, зміна їх не призводить до повної перебудови теорії. Популяція понять еволюціонує як і біологічна популяція, для аналізу цієї еволюції необхідно врахування внутрішніх факторів (логіки) і зовнішніх— середовища існування (соціокультурного контексту). Таким чином, Тулмін намагається подолати протилежність екстерналізму та інтерналізму.
Т. Кун, автор відомої книги «Структура наукових революцій», основну увагу спрямовує на динамічні аспекти науки і намагається врахувати вплив "соціокультурного контексту". Він уявляє розвиток науки як чергування еволюційних ("нормальна наука") і революційних періодів, протягом яких відбувається зміна суспільних стандартів мислення — парадигм. У нормальному періоді відбувається тільки застосування відомих методів для вирішення таких завдань у нових галузях. "Учені наводять порядок у своєму господарстві фактів, втискаючи природу у коробку". Коли ж це стає неможливим, відбувається зміна парадигм.
Пізніше Т. Кун диференціює поняття парадигми і виділяє з нього наступне:
Ø дисциплінарну матрицю — закони й узагальнення, що поділяються науковим товариством;
Ø категоріальну модель — систему цінностей, прийнятих суспільством, що становить "метафізичну" частину парадигм;
Ø зразки — приклади вирішення конкретних проблем.
Головним у концепції Т. Куна стає аналіз діяльності наукового товариства, групової структури науки, що є цінним і дає можливість уникнути крайностей інтерналізму й екстерналізму. Але тут Т. Кун впадає в іншу крайність — соціологічну: намагається підмінити методологію науки соціологією, вважає неможливим вироблення методологічних правил і незрівнянними, несумірними різні наукові теорії, що відображають один об'єкт, зважаючи на те, що поняття цих теорій мають різкий смисл і є "несумірними, неспільномірними".
У цілому в рамках постпозитивізму отримано багато цікавих результатів. Цей напрям за своїм впливом лише останнім часом став дещо поступатись герменевтиці,
У роботах постпозитивістів показана необґрунтованість стандартної концепції науки логічного позитивізму:
Ø не існує чистих наукових фактів (вони завжди теоретично навантажені);
Ø не можливий вичерпний логічний аналіз наукового пізнання;
Ø розвиток науки йде шляхом чергування еволюційних та революційних етапів.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 100 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |