Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Органи і установи виконання покарань на території України в 1980-х рр.

Читайте также:
  1. A. периоды наибольшей чувствительности организма к воздействию факторов среды
  2. D) — преференційні тарифні заходи, що містяться в угодах, які ЄС уклав з певними країнами або територіями за межами митної території ЄС або групами країн чи територій.
  3. I Неорганическая химия 1 курс
  4. I ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КУРСОВОЙ РАБОТЫ
  5. I ст. - проникновение вируса в организм
  6. I. Нормативные документы, регламентирующие деятельность преподавателя – организатора ОБЖ
  7. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  8. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  9. I. Организационный момент
  10. I. Организационный момент

У 1985 р. з'являється новий вид виправно-трудових колоній-поселень. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 2 квітня 1985 р. в колонії-поселення спрямовувались також особи, засуджені вперше за деякі умисні злочини.

Таким чином, до початку 90-х років склалося три види колоній-поселень:

· для засуджених, переведених в порядку заохочення з виправно-трудових колоній, що охороняються;

· для вперше засуджених за злочини, вчинені по необережності;

· для вперше засуджених за нетяжкі умисні злочини.

Згідно ВТК УРСР 1970 р. тюрми призначалися для утримання особливо небезпечних рецидивістів, яким позбавлення волі призначалося у виді тюремного утримання; осіб, засуджених за тяжкі злочини, а також переведених з виправно-трудових колоній за злісні порушення режиму.

В 70-і роки різко скоротилося число засуджених, направлених у тюрму по вироку суду. І, навпаки, значно зросла частка осіб, направлених для подальшого відбування покарання у тюрму за злісні порушення режиму в колоніях. Таким чином, тюрми практично не мали самостійного значення, перетворюючись на додаток системи відбування позбавлення волі.

Виховно-трудові колонії підрозділялися на колонії загального і посиленого режиму. Згідно ВТК УРСР 1970 р. ВТК загального режиму призначалися для утримання всіх засуджених неповнолітніх жіночої статі і неповнолітніх чоловічої статі, засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими.

Виходячи з вимог педагогічної доцільності, в 1985 році законодавець визнав за загальне правило залишення досягших повноліття засуджених у ВТК до досягнення ними двадцятирічного віку. У дорослі ВТК могли переводитися лише засуджені, не «встали на шлях виправлення».

За даними проведеного в 1970 р. спеціального перепису засуджених до позбавлення волі, більшість їх (87,1%) склали чоловіки, що відбували покарання у виправно-трудових колоніях. Зокрема — в колоніях загального режиму — 17%, посиленого режиму — 26,5%, суворого режиму — 39,7%, особливого режиму — 3,3%. Жінки, що відбували покарання у виправно-трудових колоніях, складали 6% У тюрмах відбували покарання 0,7% засуджених, в колоніях-поселеннях — 1,7%, у виховно-трудових колоніях — 4,5%.

Фактичний вид системи установ, виконуючих позбавлення волі, визначався не тільки різними видами режиму, але і закріпленими в законі вимогами розподільного утримання засуджених.

Відповідно до вимог ВТК УРСР у виправно-трудових установах встановлювалось розподільне утримання чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих засуджених. Вперше засуджені до позбавлення волі чоловіки повинні було утримуватися окремо від тих, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; вперше засуджені за злочини, що не є тяжкими, — від вперше засуджених за тяжкі злочини. Засуджені до позбавлення волі жінки і неповнолітні утримуватися роздільно.

Кодексом передбачалося ізоляція від інших засуджених, а також розподільне утримання засуджених за особливо небезпечні державні злочини, особливо небезпечних рецидивістів, засуджених, яким покарання у виді смертної кари було замінено позбавленням волі в порядку помилування або амністії.

Встановлені ВТК вимоги розподільного утримання засуджених не розповсюджувалися на лікувальні установи місць позбавлення волі і колонії, призначені для утримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Реалізація принципів розподільного утримання засуджених в сукупності з режимними вимогами привела до тому, що до початку 90-х років в кримінально-виконавчій системі України існувало близько тридцяти різних видів виправно-трудових установ.

ВТК УРСР 1970 р. встановлював, що засуджений до позбавлення волі повинен відбувати весь строк покарання, як правило, в одній виправно-трудовій колонії, тюрмі або виховно-трудовій колонії. Переведення засудженого до іншої установи того ж виду режиму допускався у разі його хвороби, при істотній зміні об'єму або характеру виконуваної засудженими роботи, а також за наявності інших виняткових обставин, перешкоджаючих подальшому знаходженню засудженого в даній установі.

Розвиток установ і органів, виконуючих інші покарання і заходи кримінально-правової дії, в 70— 80-е роки головним чином визначався становленням нових кримінально-правових інститутів — умовного засудження і умовного звільнення з обов'язковим залученням до праці.

Початок цьому процесу (причини якого перш за все знову ж таки економічні) був встановлений Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 березня 1964 р. Указ передбачив умовне звільнення засуджених з місць позбавлення волі для роботи на будівництвах хімічної промисловості. Згідно цього Указу, умовне звільнення застосовувалося до тих, хто проявив бажання чесною працею спокутувати свою вину - працездатним особам з числа засуджених вперше на строк до трьох років включно, які відбули не менше одного року позбавлення волі, з засуджених на строк до десяти років включно — що відбули не менше двох років, на термін понад десять роки — що відбули не менше п'яти років позбавлення волі.

Починаючи з 1968 р. стало практикуватися одноразове умовне звільнення з ВТУ окремих категорій засуджених з напрямом їх на підприємства народного господарства.

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 р. закріпив порядок умовного звільнення, що склався з 1964 р., з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці. Таке звільнення стало можливим практично для всіх категорій засуджених, що відбувають покарання в ВТУ будь-якого виду, окрім колоній-поселень. Умовне звільнення з обов'язковим залученням до праці не застосовувалося відносно іноземців і осіб без громадянства, а також засуджених, якими разом з покаранням призначалися заходи примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також тим, хто не пройшов повний курс лікування венеричного захворювання.

Підставою застосування умовного звільнення з обов'язковим залученням до праці признавалася поведінка засудженого в ВТУ, що свідчить про те, що його подальше виправлення і перевиховання «можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду». Особи, систематично або злісно порушуючі режим відбування покарання, не підлягали умовному звільненню.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 червня 1970 р. вводилося умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці. Відповідно до названого Указу суд при призначенні покарання повнолітній працездатній особі, вперше засудженій до позбавлення волі від одного року до трьох років, міг винести постанову про умовне засудження цієї особи до позбавлення волі з обов'язковим залученням його на термін призначеного покарання до праці в місцях, призначених органами, що відають виконанням вироку.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 53 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав