Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Правопис

Основою орфографічної грамотності є вміння співвідносити фонетичний і графічний образи слова, позначати звуки слова відповідними буквами без їх пропусків, замін та перестановок. Орфографічні вміння формуються в процесі виконання школярами системи відповідних вправ на списування, різних видів навчальних диктантів, у роботі над помилками.

Графічна навичка письма. Техніка письма. Культура оформлення письмових робіт.

Формування графічних навичок техніки письма є важливою складовою початкового навчання. Необхідно прагнути, щоб письмо молодших школярів б. охайним, розбірливим, каліграфічним.

Специфіка будови програми полягає в тому, що в її основі лежать принципи концентризму та спіралеподібності, за якими передбач-ся повернення на новому витку до раніше вивченого матеріалу для збагачення його новими науковими даними.

У розташуванні навчального матеріалу програма керується принципом послідовності і наступності, що враховує вікові особливості молодших школярів.

У процесі початкового навчання укр.. м. поглиблюється уявлення школярів про навколишній світ, розвивається їхнє образне і логічне мислення; здійсн-ся патріотичне, морально-ететичне та естетичне виховання учнів.

Методика викладання мови – це педагогічна наука, адже предметом її дослідження є процес оволодіння укр.. мовою в умовах навчання дітей в початковій школі.

У найзагальнішому розумінні слово «методика» має два значення: 1) сукупність прийомів найбільш доцільного проведення будь-якої роботи; 2) учення про методи викладання певної навчальної дисципліни.

У зарубіжній (англійській, німецькій, чеській, польській та ін.) педагогічній літературі переважно послугуються терміном «конкретна дидактика».

За часів Г.Сковороди на позначення цього терміну використовувалося слово «метода», пізніше – методика викладання, а з 50-х рр. ХХ ст. – методика навчання.

Цей термін у більшій мірі відповідає сучасним підходам в освіті, бо він включає в себе не лише передачу інформації вчителем – викладання, але й взаємне учіння.

Останнім часом почали широко використовувати термін «технологія», який більш повно відображає сучасні тенденції навчання як двостороннього процесу.

На рівні ж галузей наук, зокрема педагогічних, вживається термін «методика».

Методика навчання української мови – педагогічна наука, що досліджує закономірності навчання школярів української мови, тобто зміст навчання, методи роботи вчителя, учнів, процеси засвоєння матеріалу, труднощі, ефективність рекомендованих методів та прийомів.

Науковці розрізняють загальну методику навчання мови, або лінгводидактику, та часткову (конкретну) методику.

Лінгводидактика — загальна теорія навчання мови, фундаментальна частина методики, у якій досліджуються закономірності засвоєння мови, розв’язуються питання засвоєння курсу на основи лінгвістичних досліджень, вивчаються труднощі засвоєння матеріалу та їх причини, визначаються принципи й методи, форми і засоби навчання мови.

Часткова методика — конкретні методи та прийоми опрацювання основних розділів шкільного курсу мови: фонетики, лексики, синтаксису тощо. Вона займається вужчими питаннями, пов’язаними з розглядом шляхів і способів реалізації змістових ліній шкільних програм з української мови, вивченням окремих розділів і тем шкільного курсу тощо.

Українська лінгводидактика має давню історію. Її корені сягають сивої давнини – шкільництва Київської Русі, дидактики в Києво-Могилянській академії. Вона пов’язана зі славетними іменами українських педагогів – Г.Сковороди, І.Духновича, В.Домбровського, Б.Грінченка та ін.

Важливу роль у становленні й розвитку методики навчання рідної мови відіграла українська етнопедагогіка. На її засадах будували свої концепції Г.Сковорода, К.Ушинський, Г.Ващенко та ін. Вона живить і сучасну науку. Велику увагу їй приділив у своїх працях відомий український науковець М.Стельмахович. Українська етнопедагогіка стала підґрунтям і для концепцій та стандарту мовної освіти в Україні.

Теорія викладання мови форм-ся на основі дослідження закономірностей навчального процесу: його місце в навчанні дітей, застосування методів і прийомів. Отже, методика мови, як і методика будь-якої іншої дисципліни, склад-ся з 2 -х частин. Одна - теоретична, яка встановлює місце і завдання викладання мови в школі, формулює наукові основи методики, розглядає історію виникнення і розвитку методів початкового навчання, визначає струк-ру і форми організації навчального процесу за відповідною програмою, опрацьовує наукові вимоги до підручників і посібників із мови.

Друга – практична, яка пропонує конкретні методи, прийоми і розкриває «механіку» впровадження їх у життя школи. Дві взаємопов’язані частини, теоретична і практична, є складовими методики викладання мови.

Своєрідність методики початкового навчання полягає в тому, що її предметом є шкільний курс української мови, який має суто практичний характер.

Перед майбутніми вчителями стоять такі завдання:

1) Усвідомити вимоги шкільної програми;

2) Зрозуміти структуру шкільних підручників;

3) Засвоїти теоретичні основи методики;

4) Навчитися визначати конкретні методи прийоми і навчальний матеріал з кожного розділу шкільного курсу;

5) Ознайомитися з практикою роботи вчителів почат. класів, звернувши увагу на позитивний досвід учителів країни, міста.

Формування професійної компетентності майбутнього вчителя є завданням як методики української мови, так і інших методик.

За визначенням С.У.Гончаренка, компетентність – це педагогічна категорія, а вчитель, який нею володіє, - це спеціаліст, який має ґрунтовні знання з певного предмета шкільного курсу навчання. Компетентність є складовою педагогічної майстерності і відіграє важливу роль у підготовці майбутнього вчителя до практичної діяльності. Г.Селевко наголошує, що особлива роль у формуванні компетентності вчителя належить сучасним інформаційним технологіям.

2. Зв’язок методики викладання української мови з іншими науками

У формуванні теоретичних основ методика мови спирається на психолого-педагогічні науки, які є важливим не лише для уточнення змісту і методів навчання мови.

Методика викладання української мови тісно пов’язана із педагогікою, оскільки є педагогічною наукою і має спільний з педагогікою обʼєкт дослідження – навчально-виховний процес. Тісні зв’язки спостерігаються також із психологією, що особливо виявляється у врахуванні вікових особливостей молодших школярів на уроках української мови. Змістом навчання на уроках української мови є лінгвістичні основи, розділи мовознавчої науки, тому звʼязок із лінгвістикою також належить до основних.

Останнім часом ММ взяла на озброєння провідні положення молодої науки психолінгвістики, яка трактує мову як діяльність.

Менш міцні звʼязки існують у МНУМ із літературознавством, логікою, математикою та ін.

Методика мови будує свою теорію, функціонує і розвивається також у зв’язку з іншими.

Заповнити таблицю «Зв'язок МВУМ з іншими науками», навести приклади. Стор 6.

Питання 3. Джерела вивчення курсу методики викладання української мови в початкових класах

Основна література, її структурні компоненти, відомості про авторів, цільове призначення. Діючі та альтернативні підручники дія початкової школи (спільні і відмінні підходи вчених до побудови підручників).

Джерела збагачення методики:

1. Практичний досвід, узагальнення передового пед. досвіду;

2. Розвиток мовоз-ва і літератур-ва як основних базових наук;

3. Розвиток суміжних наук – психології, дидактики;

4. Новітні дослідження в галузі теорії навчання мови;

5. Методичний експеримент;

6. Створення нових програм, підручників, нових систем навчання, конструювання нових типів уроків тощо.

Питання 4. Методи дослідження в методиці рідної мови (теоретичні, емпіричні). Етапи дослідження. Експеримент як метод теоретико-практичного дослідження.

Питання для самостійної роботи:

1. Принципи навчання української мови.

2. Методи навчання української мови.

Сучасні методи і методичні прийоми навчання мови створювалися і вироблялися багатовіковими традиціями вітчизняної школи, тому для вчителя сьогодні необхідним є всебічний аналіз усієї системи методів навчання предмета.

Методи навчання — це складна педагогічна категорія, завдяки якій реалізуються всі функції навчання: освітня, виховна, розвивальна, спонукальна, контрольно-корекційна та ін. Наукова розробка та вдосконалення їх здійснюється на основі найновіших досягнень педагогіки, психології, лінгвістики, лінгводидактики, методики та інших наук, а також передового педагогічного досвіду.

Ефективність засвоєння мови значною мірою залежить від правильного розуміння вчителем методів навчання, їх особливостей і класифікаційних структур. Класифікація дає цілісне уявлення про комплекс методів і має не лише теоретичне, а й безпосереднє практичне значення.

Огляд педагогічної і методичної літератури показує, що в дидактиці і методиці по-різному визначаються і класифікуються методи навчання:

1.С.Чавдаров. В.Масальський, Є.Дмитровський методами навчання мови називають взаємозв'язані способи роботи вчителя і учнів, за допомогою яких здійснюються завдання навчального процесу.

2.В.Онищук уважає, що методи навчання становлять систему взаємопов'язаних видів діяльності вчителя й учнів і прийомів викладання й учіння, а кожний прийом — систему дій та операцій учителя й учнів, які визначаються раціональною послідовністю і цілеспрямованістю.
3. О.Біляєв зазначає, що методи навчання мови об'єднують в одне ціле діяльність учителя й учнів, спрямовану на засвоєння мовних знань, умінь і навичок, на організацію пізнавальної діяльності учнів.

І. Лернер, беручи за основу особливості й рівень пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, виділяє такі методи:¹

- пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивний;

- репродуктивний;

- проблемний виклад;

- частково-пошуковий, або евристичний;

- дослідницький.

Сутність цих методів така:

- пояснювально-ілюстративний метод полягає в тому, що вчитель дає готову інформацію за допомогою усного слова (підручника, посібника) або наочних засобів (таблиці, схеми, картини, кіно- і діафільми), шляхом практичного показу способів діяльності (демонстрація досліду, зразків відмінювання, способів складання плану, анотації тощо). Цей метод забезпечує лише перший рівень знань (сприйняття, коли учні слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію з раніше засвоєною і запам'ятовують), але він не сприяє виробленню вмінь і навичок;

- навички і вміння формуються через застосовування репродуктивного методу, основною ознакою якого є відтворення і повторення видів діяльності за завданням учителя. Зовнішньою стороною цього методу є система різноманітних вправ, тренувань, програмовані матеріали;

- метод проблемного викладу матеріалу характеризується тим, що вчитель ставить перед учнями проблему і сам показує складний, але доступний шлях її розв'язання. Особливість цього методу в тому, що учень не тільки сприймає, усвідомлює і запам'ятовує готові наукові висновки, а й стежить за логікою доказів, за розвитком думки вчителя. Проблемний виклад передбачає поступове залучення учнів до прогнозування висновків;

- частково-пошуковий метод наближає учнів до самостійного розв'язання проблеми. Він привчає їх бачити проблему, ставити питання, висловлювати припущення, будувати докази, робити висновки;

- дослідницький метод використовується для стимулювання творчої діяльності учнів, передбачає формування умінь учня набувати знання самостійно, досліджувати предмет або явище, робити висновки, а набуті знання застосовувати у практичній діяльності. Він включає учнів у процес самостійного творчого пізнання, сприяє формуванню навичок творчої діяльності, створює умови для формування пізнавальних інтересів, потребу в такого роду діяльності.

Прихильниками цього методу в науці є О.Текучов, Л.Федоренко.²

В основу класифікації методів навчання українськими лінгводидактами покладено спосіб взаємодії вчителя та учнів на уроці, згідно з якими виділено такі методи навчання:

- усний виклад учителем матеріалу (розповідь, пояснення);

- бесіда вчителя з учнями;

- спостереження учнів над мовою;

- робота з підручником;

- метод вправ.⁴

За джерелами знань визначають методи навчання мови С.Чавдаров, О.Текучов, Л.Федоренко, Є.Дмитровський. О.Текучов подає таку класифікацію методів навчання мови: 1) слово (розповідь) учителя; 2) бесіда; 3) аналіз мови (спостереження за мовою, граматичний розбір); 4) вправи; 5) використання наочних посібників (схем, таблиць та ін.); 6) робота з навчальною книгою; 7) екскурсія.

Окремий аспект на сучасному етапі розвитку методики становлять інтерактивні методи навчання. Теорія методів навчання впорядковує діяльність учителя та учня, створює основу для створення технології навчання. Інтерактивні методи навчання спрацьовують через осмислення кожним учнем своєї діяльності, що звернена до здатності дитини перебудовувати свої дії, досвід, мотиви і потреби. Інтерактивне навчання допомагає сформувати в особистості вміння, навички самостійно вивчати певні явища, процеси, користуючись при цьому інформацією.

Технології інтерактивного навчання описано в методичному посібнику О.Пометун і Л.Пироженко «Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання».

Розглянемо найпродуктивніші інтерактивні технології:

1. Метод проектів – система навчання, за якою чні набувають знання, уміння і навички у процесі планування й виконання практичних завдань – проектів, що постійно ускладнюються. Під час роботи за методом проектів на чільне місце ставиться самодіяльність учнів та їхня активність, ініціативність, захопленість.

Проекти мають індивідуальний, груповий чи колективний характер.

2. Метод ПРЕС навчає учнів виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

3. Мозковий штурм (мозкова атака) – вільне накопичення значної кількості ідей з певної теми спочатку без критичного осмислення.

4. Метод гранування (асоціативний кущ) – стратегія навчання, яка спонукає учнів думати вільно та відкрито з певної теми. Вона націлена передусім на стимулювання мислення школярів про зв’язки між окремими поняттями. Гранування м.б. використане як на стадії актуалізації, так і на стадії рефлексії. Цей метод також м. застосовувати для підбиття підсумків вивченої теми чи розділу з укр.. м.

5. Мікрофон надає можливість кожному учневі сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку.

6. Акваріум є формою діяльності учнів у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування в такій групі, для вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку.

Доведено, що метод має свою структуру і передбачає використання різних прийомів. Особливість кожного методу створюють домінуючі в ньому прийоми. Кожен метод має свою структуру і передбачає використання різних прийомів.

Прийом є елементом методу, засобом його реалізації, окремим пізнавальним актом. Його характерною рисою порівняно з методом є, по-перше, здатність включатися в різні методи, по-друге, частковість, через що прийом часто називають деталлю методу.

До прийомів мисленнєвого характеру відносяться аналіз (поділ слів на звуки, морфеми тощо), синтез (утворення складів з окремих звуків, речень зі слів тощо), порівняння (різна вимова голосних і приголосних), мовний розбір: частковий і повний (фонетичний, морфологічний та ін..), списування (як орфографічна вправа), абстрагування, конкретизація, узагальнення, індукція, дедукція.

У початкових класах широко застосовуються ігрові прийоми, які відповідають принципу «граючись – навчаємо».

Методи взаємодіють між собою, але не можуть бути частиною один одного, а прийоми, взаємодіючи, поєднуються в різних варіантах і можуть входити як складовий компонент до різних методів.

Вибір методів та прийомів навчання мови необхідно здійснювати в процесі підготовки до уроку, враховуючи його дидактичну мету, характер змісту навчального матеріалу, рівень знань учнів.