Читайте также:
|
Розробила: Олійник Н.Ю.,
кандидат політичних наук
ЛІБС УБС НБУ
Тема 1. Предмет, методи і функції політичної науки
План
1. Політика як суспільне явище.
2. Взаємодія політики з іншими сферами суспільного життя (срс).
3. Наука про політику. Методи і функції політології.
1. Термін " політика " походить від давньогрецьких слів - «polis – місто-держава; polites – громадяни; politike – мистецтво управління державою» - і набув поширення під впливом праці Аристотеля" Політика".
Підходи до розуміння політики
n Директивний: політика – це боротьба за владу і мистецтво володарювання
n Функціональний: політика – це розподіл обов’язків і повноважень у цілісному суспільному організмі за умови їх узгодження
n Комунікативний: політика – це специфічний засіб взаємодії, за допомогою якого з’ясовується мета, інтереси спільноти, розробляються правила поведінки
n Формально-правовий: політика – це насамперед діяльність і вплив офіційних установ та впроваджених державою правових норм
Термін «політика» - неоднозначний, його трактували по-різному: як певний вид соціального управління, розподілу благ, спосіб завоювання та реалізації влади, форму організації суспільства і державних інститутів, особливий вид відносин індивідів і соціальних груп та ін.
Різноманітність визначень терміну «політика»:
Політика — це сукупність засобів, необхідних для того, щоб прийти до влади, утримувати владу та корисно її використовувати.
Н. Макіавеллі
Політика – це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих суспільних колективах.
М. Вебер
Політика — це сфера відносин між класами суспільства, «концентроване вираження економіки.
В. Ленін
Політика – це реалізований владою розподіл цінностей усередині суспільства.
Д. Істон
Політика – у найкращих проявах – це шляхетне прагнення до справедливості та розумного порядку; у найгірших – це корислива жадоба влади, слави, багатства.
П. Меркл
Політика — це мистецтво та практика забезпечення групових цілей.
К. Райт
Політика – це особливий вид людської діяльності, пов’язаний з одержанням і здійсненням влади, насамперед державної.
О. Семків
Політика – це різновидність продуктивної діяльності, за допомогою якої люди змінюють свою долю і соціальне оточення, шукають і здійснюють проекти майбутнього.
А. Панарін
Виділяють такі основні концепції політики: теологічну (І тис. до Р.Х.), натуралістичні (XVIII-XIX ст., географічні, біологічні, психологічні концепції), соціальні (XVIII-XX ст., соціально-економічні, правові, демократичні, культуро-антропологічні концепції тощо).
Суб’єкт політики – все те і ті, хто здійснює свідому і активну політичну діяльність.
В англійській політичній мові слово «суб'єкт» (subject) стосовно політики не вживається, оскільки там воно позначає підданого. Натомість використовується слово «актор» (actor), що латинською мовою означає «діяч».
Основними ознаками політичної суб'єктності є: здатність і можливість прийняття політичних рішень, явність засобів і можливостей реалізувати прийняті рішення, практичну участь у політичній діяльності, відповідальність за наслідки своїх політичних дій перед керівництвом, виборцями, політичними союзниками тощо.
За Г. Алмондом виокремлюють три ступені свідомості участі в політиці:
ü цілком безсвідома, стихійна участь;
ü участь напівсвідома — розуміння сенсу ролей за безперечного підпорядкування їм як чомусь наперед заданому, безспірному;
ü цілком свідома участь, утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.
За характером і місцем, яке суб’єкти посідають у суспільній структурі виокремлюють:
1. Соціальні - індивіди й різноманітні соціальні спільноти (соціально-класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні).
2. Інституціональні - політичні інститути: держава та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого самоврядування та ін.
3. Функціональні - інститути, які не виконують політичну функцію постійно, а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов (церква, армія, більшість громадських організацій, засоби масової інформації, різноманітні економічні об'єднання тощо).
Об’єкт – все те і ті, на кого спрямована діяльність суб’єкта.
Різновиди політики
n за сферами суспільного життя – економічна, соціальна, національна, культурна тощо;
n за орієнтацією – внутрішня, зовнішня;
n за носіями і суб’єктами – політика держави, партії, руху тощо;
n за терміном дії.
3. Політологія – наука про політику
У політиці, де найгірші пристрасті можуть раптово перетворити людей на фанатиків, замутити забобонами їхню свідомість, завдання політичної науки — вносити холодний, тверезий, деміфологізуючий, об'єктивний погляд.
Бро Ф. «Політична наука»
Політологія є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук.
Становлення науки про політику пройшло кілька етапів:
n релігійно-міфологічне трактування (ІІ-І тис. до Р.Х.): панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою.;
n філософсько-етичне трактування (IV ст. до Р.Х. - XVIII ст.): посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. З'являються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються теоретичні дослідження політики у Конфуція, Сократа, Платона і Арістотеля. Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Він розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об'єктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Його вважають основоположником політичної науки Нового часу. Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революції, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. У другій половині XVIII - першій половині XIX ст. були сформульовані найважливіші підходи, що стали основоположними в розробленні політичних теорій і концепцій сучасності.;
n формується філософська система політичних знань (ХІХ-І половина ХХ ст.): формується й виокремлюється політологія із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX — початок XX ст. У різних країнах він відбувався по-різному. В Німеччині, наприклад, він був пов'язаний із формуванням і розвитком так званої правової школи. Франції політологія виникає на межі державознавства, політичної історії та соціології. У Великобританії значний поштовх формуванню політології надало заснування Лондонської школи економіки і політичних наук при Лондонському університеті. У США інтенсивне оформлення політології в самостійну галузь знання розпочалося 1880 р. зі створенням при Колумбійському коледжі (пізніше перейменований у Колумбійський університет) школи політичної науки. 1903 р. у США була створена Американська асоціація політичних наук, яка започаткувала подібні асоціації в інших країнах та в міжнародному масштабі..
Становлення політології як окремої науки відбулося у 1949 р. на першій міжнародній конференції політологів під егідою ЮНЕСКО у Парижі.
Основні сфери політологічних досліджень за рішенням ЮНЕСКО:
n політична теорія (і історія політичної думки);
n політичні інститути (конституція, влада центральна, регіональна і місцева, економічні і соціальні функції уряду);
n партії, групи і громадська думка;
n міжнародні відносини (міжнародна політика, міжнародні організації і міжнародне право).
У структурі політології виділяють два рівні.
1. Теоретичну науку, що ставить своїм завданням вивчення та аналіз політичних явищ і процесів, закономірностей їх розвитку, вироблення методології пізнання політичної дійсності.
Основні складові даного рівня політичної науки:
— історія політичних вчень (дослідження становлення й розвитку політичних ідей, поглядів, течій);
— теорія політики (концепції політичної влади, політичної системи, політичної культури; партологія, елітологія, теорія міжнародних відносин, геополітика, політична глобалістика та ін.).
2. Прикладну (емпіричну) політологію, пов'язану з аналізом конкретної політичної ситуації, безпосереднім впливом на поточну політику, досягненням практичного ефекту.
Змістом прикладної політології є розробка політичних технологій, програм і процедур, спрямованих на:
— проведення виборчих кампаній;
— врегулювання політичних конфліктів;
— політичне прогнозування, планування й консультування;
— формування суспільної думки та ін.
Методи і функції політології.
Методи, що застосовуються політичною наукою, можна поділити на три основні групи.
1. Загальнотеоретичні: нормативний, порівняльний, біхевіористський, психологічний, системний, інституціональний, структурно-функціональний тощо.
2. Загальнологічні: аналіз і синтез; індукція та дедукція; абстрагування; логічний аналіз тощо.
3. Методи емпіричних досліджень: аналіз документів, анкетне опитування, спостереження, експертні оцінки тощо.
Функції політології
ü описова – полягає в константації фактів політичної реальності;
ü пояснювальна – дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення;
ü прогнозтична – передбачає, якою буде політична дійсність в майбутньому;
ü інструментальна – полягає в розробленні проектів рішень для досягнення конкретного політичного результату;
ü нормативно-орієнтуюча – орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей;
ü виховна – сприяє створенню системи громадянського, політичного виховання.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 108 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |