Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Асиметрія розвитку фінансового сектора

Читайте также:
  1. III.3. Направления деятельности сектора
  2. III.Перспективи розвитку фінансового ринку України.
  3. V. ЕТАП САМОАНАЛІЗУ, ГРУПОВОЇ РЕФЛЕКСІЇ ТА САМОРОЗВИТКУ
  4. АКТИВІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ НАРОДІВ АЗІЇ ТА АФРИКИ ЯК НОВА ТЕНДЕНЦІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ
  5. Алгоритм розрахунку показників фінансового стану підприємств
  6. Аналіз сутності та динаміка розвитку людини на різних етапах її життєвого шляху
  7. Аналіз тексту на уроках розвитку зв'язного мовлення
  8. Аналіз уроку в аспекті розвитку інтелекту учнів
  9. Аналіз уроку в аспекті розвитку мотивації учнів
  10. Аналіз фінансового стану позичальника

В нашей модели мира достаточно четко закреплены не­которые национальные характеристики, связанные с теми или иными странами. Немецкая пунктуальность, швейцар­ская точность, русская душа... Фиксация имиджа страны на негативных аспектах может останавливать те или иные по­ложительные процессы. Например, коррумпированность стран СНГ мешает притоку инвестиций. Если даже в реаль­ности этой коррупционности и не было бы, она все равно уже закреплена в символическом мире.

Есть также большой объем проектов по изменению об­щественного мнения в сторону позитива в другой стране в мирное время. Такого рода правительственные заказы также достаточно часты. Кстати, этим отличался и Советский Союз, ведь по сути финансирование компартий западных стран также было проектом по изменению общественного мнения НИХ стран, поскольку компартии традиционно считались источником позитивной информации об СССР и его поли­тике. В этом плане долговременно работали и артисты, и спортсмены, эффект выступлений которых далеко превосхо­дил время их разового присутствия за рубежом. То есть убеждающая информация очень четко "привязывалась" к развлекательной составляющей.

 

 

АСИМЕТРІЯ СТАНУ І РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Асиметрія розвитку фінансового сектора.

Асиметрії інноваційного розвитку.

Асиметрії соціального розвитку.

Асиметрія розвитку фінансового сектора

В першому десятилітті XXI столітті в економічному розвиткові рельєфно виявилися його значна нерівномірність і, як результат, асиметричність становища та неоднозначність перспектив подальшого зростання економіки різних країн і регіонів. Диспропорційність розвитку охоплює як національні економіки в межах світового господарства і міжнародних економічних зв'язків, так і окремі регіони.

Ключовими формами прояву асиметрії глобального економічного розвитку є:

– порушення пропорцій і функціонально-ієрархічної рівноваги;

– диспропорційність в рівнях розвитку регіонів світового господарства;

– нерівномірність розвитку виробничих кластерів у межах глобального відтворювального процесу;

– різнорівневий характер участі країн у техноглобалізаційних процесах;

– глобальні фінансові дисбаланси;

– асиметричні ефекти і асиметричні шоки;

– соціальна поляризація.

Відтак, асиметрія економічних інтересів поглиблюється через:

1) глобальну монополізацію капіталу і виробництва сучасними ТНК та розширення їх інвестиційно-кредитної діяльності, що проявляється за допомогою послаблення впливу на світогосподарські процеси національних держав;

2) трансформацію параметрів економічного суверенітету країн та підрив техніко-технологічної безпеки;

3) створення умов нерівної конкуренції для відсталих країн;

4) підпорядкування монополістичним інтересам дрібного та середнього немонополізованого секторів;

5) поглиблення технологічного розриву між країнами, що залучені до процесів розробки та комерціалізації ключових інновацій, та державами-аутсайдерами цих процесів.

Асиметрія економічних інтересів, яка є похідною асиметрії глобального економічного розвитку, виражається через нерівномірності розвитку в окремих сферах соціально-економічного життя.

У цьому контексті чільне місце посідає асиметрія розвитку фінансового сектора, що обумовлено насамперед такими факторами, як:

– лібералізація валютних, інвестиційних і кредитних ринків;

– розширення доступу різних держав до глобальних фінансових ресурсів;

– диверсифікація механізмів концентрації інвестиційних ресурсів.

Усі ці фактори впливають на учасників ринку – банки, фінансові і страхові компанії, інвестиційні фонди, аудиторські фірми, фондові і валютні біржі, уряди, міжнародні корпорації, світові фінансові центри та світові фінансові столиці, міста-мегаполіси.

Фінансові дисбаланси слід трактувати як розрив між матеріально-речовим змістом глобального валового продукту та вартісною формою його вираження через відрив процесів капіталізації компаній від реальної основи соціально-економічного прогресу – зростання продуктивності праці, наростання асиметрії між обсягами фінансових послуг та реального виробництва, поглиблення диспропорцій між виробничим та спекулятивним нагромадженням капіталу, відсутність ефективних інструментів регулювання національних фінансових ринків, наростання нерівномірності у галузевій та територіальній концентрації міжнародних фінансових потоків, а також у світовому розподілі заощаджень та інвестицій, боргу і кредиту.

Незважаючи на те, що фінансова глобалізація надає світовому господарству цілісної структури та внутрішньої єдності, стихійні процеси глобалізації не перетворюють світову економіку в інтегральне ціле, а посилюють її диспропорції, що зумовлено двома причинами:

1) високими темпами зростання міжнародних фінансових операцій, що набагато випереджають зростання світової торгівлі товарами;

2) тим, що коли міжнародна торгівля усе ж більшою чи меншою мірою контролюється національними державами, то фінансові потоки майже цілковито вийшли з-під такого контролю.

Збільшується контраст між високорозвинутим центром, у якому проживає менше 1/6 населення, і Периферією, в якій концентрується основна маса населення всієї планети. Від середини 70-х років ХІХ століття поряд із товарним експортом великого значення набуває вивезення капіталу. Його переливи з країни в країну стали одним із головних факторів світового економічного розвитку. В останній чверті ХІХ століття обороти міжнародної торгівлі збільшились у 2,1 рази, а іноземні капіталовкладення – у 2,3 рази. Інвестиційна хвиля набирає силу: вивезення капіталу у 1883 р. дорівнювало 4,7% світового товарного експорту, у 1890 р. – 7,9 %, у 1899 р. – 8,3 % і в 1913 р. – 9,1 %. «Велика епоха» міжнародних запозичень закінчилась у 1913 р.

Фінансова глобалізація спричиняє й поглиблення асиметрії регіонального та структурно-функціонального розподілу глобального капіталу, стимулюючи його надконцентрацію в невеликій групі постіндустріальних країн та створюючи своєрідний «фінансовий колоніалізм» відсталих держав. Останні через механізми зовнішнього фінансування своїх національних економік та лібералізацію внутрішніх фінансових ринків опиняються перед цілком реальною загрозою втрати економічного та політичного суверенітету з причин боргової фінансової залежності та фінансового підпорядкування розвинутим країнам.

Прямі інвестиції надвходять здебільшого не до країн, що розвиваються, а в розвинуті країни, і їх основним результатом є не надексплуатація, не надприбутки, а підвищення взаємопов’язаності й ефективності національних економік, капіталообміну, значно глибша лібералізація руху капіталу через національні кордони передусім між розвинутими країнами.

Важливою тенденцією є переважання міжнародного руху капіталу у формі закордонних портфельних інвестицій, які значно перевищують за своїми масштабами прямі іноземні інвестиції і міжнародні кредити. Цьому сприяла поява нових боргових фінансових інструментів, що обертаються на фондовому ринку. Вкладення у похідні фінансові інструменти дедалі частіше здійснюються зі спекулятивною метою, ніж з метою хеджування ринків.

Однак,сучасна центро-периферійна модель світового фінансового ринку не є статичною, і на сучасному етапі зазнає суттєвих модифікацій у зв’язку із формуванням в різних точках світового господарства нових центрів нагромадження фінансового капіталу. До них належить низка країн з новостворюваними фінансовими ринками не лише в Південно-Східній Азії і Латинській Америці, а й в Центрально-Східній Європі, котрі поступово нарощують свій конкурентоспроможний вплив у сфері міжнародних фінансів та претендують на перерозподіл регіональних сегментів світового фінансового ринку. Кожен новий центр нагромадження глобального фінансового капіталу характеризується притаманними лише йому передумовами:

– для країн Південно-Східної Азії – це високий рівень валового внутрішнього нагромадження капіталу, низька частка державних витрат у ВВП, а також випереджальні темпи демографічного, інвестиційно-виробничого і технологічного розвитку порівняно з розвинутими країнами;

– для країн Латинської Америки – розвиток галузей обробної промисловості, залучення держав до транснаціональних виробничих мереж через спеціалізацію на технічно нескладних трудомістких операціях, а для країн близькосхідного регіону – інтенсифікація процесів валового внутрішнього нагромадження капіталу на основі насамперед нафтодоларів, державна монополія на об’єкти нафтогазової промисловості та зростання привабливості інвестиційних вкладень у сировинні галузі;

– для країн Центрально-Східної Європи, що є членами ЄС, – це конвергенція національних моделей економічного розвитку з європейськими фінансово-економічними структурами, динамічна експансія до них західноєвропейського капіталу, високі темпи консолідації в банківському секторі, формування великих міжнародних фінансових конгломератів та диверсифікація фінансових продуктів.

Розвиток світового ринку капіталів спричиняє, з одного боку, зближення і об’єднання окремих ринків, а з другого – виникнення прагнення до їх ізоляції з метою захисту національних економік від згубного впливу процесів, пов’язаних із вільним переливом капіталу. Однак остання – ізоляціоністська – тенденція в сучасних умовах не приносить бажаних результатів, позаяк вступає у протиріччя з процесом інтернаціоналізації світового господарства. Свобода у сфері руху капіталів на всесвітньому ринку – важлива умова функціонування світової економіки.

Переважна частина міжнародних операцій, пов’язаних із рухом заощаджень у світовій економіці, здійснюється між розвинутими країнами, і ця ситуація принципово не змінюється під впливом фінансової глобалізації. Існує величезна неоднорідність у розподілі зовнішніх фінансових потоків між країнами, що розвиваються. Зокрема, найбільші обсяги зовнішнього фінансування отримують ті регіони та країни, що знаходяться у сфері першочергових економічних і геополітичних інтересів розвинутих країн (Східна Європа, Латинська Америка, Південно-Східна Азія).

Регіональна інтеграція на макроекономічному рівні стимулює міграцію транснаціонального капіталу в ЄС, а на мікроекономічному – підсилює позиції міжнародних фірм порівняно з національними компаніями, а також неоднорідно впливає на ТНК різних країн. Найбільший вплив регіональна інтеграція має на розміщення, власність і організацію інвестиційної діяльності міжнародних компаній: спостерігається підвищення концентрації прямих іноземних інвестицій у високотехнологічних галузях, де економія на масштабах важливіша, ніж транспортні витрати. У той же час знижується їхня концентрація в середньо- і низькотехнологічних галузях, продукція яких істотно залежить від наявності та вартості ресурсів.

Регіональна інтеграція сприяє збільшенню частки прямих іноземних інвестицій, що направляються до Європейського Союзу, причому транснаціональний капітал і внутрішніх, і зовнішніх інвесторів надходить практично в одні й ті самі галузі економіки, посилюючи там конкуренцію.

Регіональна економічна інтеграція активізує транскордонні злиття і поглинання, що стали основним способом здійснення прямих іноземних інвестицій до країн ЄС. Саме транскордонна кооперація є передумовою підвищення конкурентоспроможності ЄС, особливо після його розширення. Характерною особливістю сучасного етапу розвитку світового ринку злиттів і поглинань залишається позитивна динаміка зростання та домінування у цих процесах двох географічних сегментів – ЄС та США. За даними Європейської комісії, більша частина всіх трансакцій відбувається у сфері послуг – 64%. Однією з помітних особливостей сучасного ринку злиттів і поглинань є активізація діяльності у країнах Центральної Європи та СНД.

Переважна більшість компаній країн ЦСЄ та СНД є цільовими, які приваблюють здебільшого багатих європейських та американських інвесторів з метою збільшення частки ринку останніх, посилення їх конкурентного впливу, скорочення операційних витрат. Американські інвестори поступово зміщують наголос із інвестування у найрозвинутіші країни ЄС до країн Центральної Європи – нових членів, завдяки їх вигідному виробничому розташуванню. Незважаючи на цю тенденцію, передові країни ЄС – Німеччина, Велика Британія – зберігають свою інвестиційну привабливість у таких сегментах, як маркетинг і дослідження та розробки. Крім того, частка нових країн – членів ЄС залишається незначною у сукупній вартості угод США з країнами ЄС – лише 2%.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 99 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав