Читайте также:
|
При організації бухгалтерського обліку дебіторсько-кредиторської заборгованості необхідно використовувати наступні нормативні документи, що діють на території України:
1. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" №996-XIV від 16.07.1999р. зі змінами та доповненнями № 3422- IV від 09.02.2006р.
2. Закон України "Про підприємництво" №698- XII від 07.02.1991р. з змінами та доповненнями № 3502- IV від 22.12.2006р.
3. Закон України "Про систему оподаткування" №77/97-ВР від 18.02.97 р. зі змінами та доповненнями № 3456 від 22.02.2006р.
4. Господарський кодекс України №436- IV від 16.01.2003р. зі змінами та доповненнями № 549- V від 09.01.2007р.
5. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затверджений наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.99 р. зі змінами та доповненнями № 1213 від 19.12.2006р.
6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затверджений наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 р.
7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №2 "Баланс", затверджений наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 р.
8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №3 "Звіт про фінансові результати" затверджений наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 р.
9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №4 "Звіт про рух грошових коштів", затверджений наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 р.
10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №5 "Звіт про власний капітал", затверджений наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 р.
11. Положення (стандарт) бухгалтерського» обліку №6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах" №137 від 28.05.99 р.
12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 11 «Зобов’язання» затверджений наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000 р.
13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №15 "Дохід", затверджений наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.99 р.
14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати", затверджений наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.99 р.
15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №17 "Податок на прибуток", затверджений наказом Міністерства фінансів України №353 від
16. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерсь-кому обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р.
17. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних цінностей, грошових коштів та документів, розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11.08.1994р. зі змінами та доповненнями №731 від 24.11.2004р.
18. Постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" № 22 від 21.01.2004р. зі змінами та доповненнями № 407 від 18.10.2006р.
19. Постанова Правління Національного банку України "Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні" № 72 від 19.02.2001р.
20. Постанова Правління Національного банку України "Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України", зареєстроване в Мінюсті України 12.03.2001р. під № 216/5407.
21. Інструкція №7 "Про безготівкові розрахунки у господарському обороті України", затверджена постановою № 204 від 02.08.96 р., зі змінами та
доповненнями № 135 від 29.03.2001р., та інші, передбачені законодавством.
Система національних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності дає змогу фінансовій службі оперативно стежити за станом розрахунків контрагентів з підприємством і впливати на нього.
ПЛАН
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБЙТНІХ УЧИТЕЛІВ
1.1 Психологічні особливості формування творчих здібностей майбутніх учителів
1.2 Історично-філософське підгрунтя розвитку творчих здібностей
1.3 Педагогічні особливості розвитку творчих здібностей майбутнього учителя
Психологічні особливості формування творчих здібностей майбутніх учителів
Як правило, рідні і близькі, які схилилися над колискою дитини, уловлюючи її перші рухи і реакцію на навколишній світ, пророкують немовляті велике майбутнє. Фантазія батьків у даній сфері не має меж. Тут, плідно висуваються гіпотези з приводу того хто знаходиться перед ними. Швидше за все це майбутній великий (велика): учений; полководець; композитор; естрадний виконавець; спортсмен; фотомодель; підприємець; релігійний діяч і т.д. Але дані припущення залишаються тільки припущеннями, не більш того, тому що поле реалізації особистості безмежне.
Питання про присутність у людини творчого початку і потреби в самореалізації був і є актуальним із древніх часів і до нашого часу. Здатність діяти - що це, дар від природи чи результат величезних зусиль особистості на шляху розвитку і самовдосконалення? Однозначної відповіді на це питання не існує і навряд чи хто-небудь колись зможе на нього вичерпно відповісти.
Як об'єкт досліджень, творчість становить інтерес для таких наук як – філософія, психологія, соціологія й ін.
Творчість є похідною реалізації індивідом унікальних потенцій у визначеній області. Також, великий інтерес викликають погляди й індивідуальні точки зору на процес творчості відомих особистостей. Знайомство з ними є корисним і обов'язковим.
Розглядаючи процес творчості, естетика не може обійти своєю увагою психологічні його аспекти. Засновник «аналітичної психології» швейцарський психолог К. Юнг відзначав, що психологія у своїй якості науки про щиросердечні процеси може бути поставлена в зв'язок з естетикою.
У свій час про загадковість процесу творчості говорив Кант: «Ньютон усі свої кроки, які він повинен був зробити від перших початків геометрії до своїх великих і глибоких відкриттів, міг представити зовсім наочними не тільки собі самому, але і кожному іншому і подати їх для спадкоємства; але ніякий Гомер чи Віланд не може показати, як з'являються і з'єднуються в його голові повні фантазії і разом з тим багаті думками ідеї, тому що сам не знає цього і, отже, не може навчити цьому нікого іншого».
А. С. Пушкін писав: «Усякий талант нез'ясований. Яким чином скульптор у шматку мармуру бачить прихованого Юпітера і виводить його на світ, різцем і молотом роздрібнюючи його оболонку? Чому думка з голови поета виходить уже збройна чотирма римами, розміряна стрункими одноманітними стопами? – Так ніхто, крім самого імпровізатора, не може зрозуміти цю швидкість вражень, цей тісний зв'язок між власним натхненням і далекої зовнішньою волею.»
Деякі теоретики думають, що художня геніальність є форма розумової патології. Так, Ч. Ламброзо писав: «Якою б жорстокою і болісною не виглядала теорія, яка ототожнює геніальність з неврозом, вона не позбавлена серйозних основ». Цю ж думку висловлює й А. Шопенгауер: «Як відомо, геніальність рідко зустрічається в союзі з переважною розумністю; навпроти, геніальні індивідууми часто піддані сильним афектам і нерозумним пристрастям». Однак, по справедливому судженню Н. В. Гоголя «мистецтво є втілення в душу стрункості і порядку, а не хаосу і розладу».
Існує ієрархія ціннісних рангів, що характеризує ступінь схильності людини до художньої творчості: здатність – обдарованість – талановитість – геніальність.
На думку І. В. Ґете, геніальність художника визначається силою сприйняття світу і впливом на людство. Американський психолог Д. Гілфорд відзначає прояв у процесі творчості шести здібностей майбутнього вчителя: швидкості мислення, аналогій і протиставлень, експресивності, уміння переключатися з одного класу об'єктів на іншій, адаптаційній чи гнучкості оригінальності, уміння додавати художній формі необхідні обриси.
Обдарованість припускає гостроту уваги до життя, уміння вибирати об'єкти уваги, закріплювати в пам'яті ці враження, витягати їх з пам'яті і включати в багату систему асоціацій і зв'язків, диктуємих творчою уявою.
Діяльністю в тому чи іншому виді мистецтва, у той чи інший період життя займаються багато хто з великим чи меншим успіхом. Геніальний же майстер створює вищі загальнолюдські цінності, що мають значимість на усіх часи.
Формування творчих здібностей починається із загостреної уваги до явищ світу і припускає «рідкі враження», уміння їх втримати в пам'яті й осмислити.
Важливим психологічним фактором формування творчих здібностей є пам'ять. У творчих людей вона виборча і носить творчий характер.
Творчий процес немислимий без уяви, що дозволяє творчо відтворювати ланцюг представлень і вражень, що зберігаються в пам'яті.
Уява має багато різновидів: фантасмагоричне – у Е.Гофмана, філолофсько-ліричне – у Ф.Тютчева, романтично-возвишене – у М. Врубеля, хворобливо-гіпертрофоване – у С.Далі, повне таємничості – у І.Бергмана, реально-суворе – у Ф.Фелліні та т.д.
У формуванні творчих здібностей беруть участь свідомість і підсвідомість, розум і інтуїція. При цьому підсвідомі процеси грають тут особливу роль.
Американський психолог Ф. Беррон обстежував за допомогою тестів групу з п'ятдесятьох шести письменників – своїх співвітчизників і прийшов до висновку, що в письменників емоційність і інтуїція високо розвиті і переважають над безстрасністю. З 56 випробуваних 50 виявилися «інтуїтивними особистостями» (89%), тоді як у контрольній групі, де були представлені люди, професійно далекі від художньої творчості, особистостей, що володіють розвитий інтуїцією, виявилося в три з зайвим разу менше (25%). Висока роль підсвідомого в художній творчості приводила вже давньогрецьких філософів (особливо Платона) до трактування цього феномена як екстатичного, боговдохновенного, вакхічного стану.
Ідеалістичні концепції в естетиці абсолютизував роль несвідомого у творчому процесі. Так, Ф.Шеллінг писав: «художник мимоволі і навіть усупереч своєму внутрішньому бажанню утягує в процес творчості. Подібно тому як приречена людина робить не те, що він чи хоче що має намір зробити, але виконує тут несповідиме запропоноване долею, у владі якої він знаходиться, таким же представляється і положення художника. на нього діє сила, що проводить грань між ним і іншими людьми, спонукуючи його до зображення і висловлення речей, не відкритих до кінця його погляду й володіючих несповідимій глибині».
Підсвідоме у творчому процесі залучило до себе увагу і З.Фрейда і його психоаналітичної школи. Людина – як творча особистість була перетворена психоаналітиками в об'єкт самоспостереження і спостереження критики. Психоаналіз абсолютизує роль несвідомого у творчому процесі, висуваючи на відміну від інших ідеалістичних концепцій на передній план несвідомий сексуальний початок. На думку фрейдистів, особистість сублімує свою сексуальну енергію в область творчості, що перетворюється в тип неврозу. Фрейд думав, що в акті творчості відбувається витиснення зі свідомості соціально непримиренних початків і усунення тим самим реальних життєвих конфліктів.
По Фрейдові, незадоволені бажання – спонукальні стимули фантазії.
Таким чином, у творчому процесі взаємодіють несвідома і свідоме, інтуїція і розум, природний дарунок і придбана навичка. В. Шиллер писав: «Несвідоме в з'єднанні з розумом і робить поета-художника».
І хоча частка творчого процесу, що приходиться на розум, можливо, кількісно не переважає, якісно вона визначає багато істотних сторін творчості. Свідомий початок контролює його головну мету, надзадачу й основні контури художньої концепції твору, висвічує «світлу пляму» у мисленні майбутнього вчителя, і весь його життєвий і художній досвід організується навколо цієї світлової плями. Свідомий початок забезпечує самоспостереження і самоконтроль майбутнього вчителя, допомагає йому самокритично проаналізувати й оцінити свій добуток і зробити висновки, що сприяють подальшому творчому росту.
Особливо важлива роль свідомого початку при створенні великомасштабних добутків. Якщо мініатюру можна виконати і з натхнення, то великий добуток має потребу в глибокому, серйозному обмірковуванні. Доречно згадати в цьому зв'язку, що Л.Н. Толстой писав із приводу «Війни і світу»: «Ви не можете собі представити, як мені важка ця попередня робота глибокої оранки того полючи, на якому я примушений сіяти. Обміркувати і передумати усе, що може случитися з усіма майбутніми людьми майбутнього твору, дуже великого, і обміркувати мільйони можливих сполучень для того, щоб вибрати з них 1/1 000 000 – жахливо важко».
Особливо плідний творчий процес, коли майбутній вчитель знаходиться в стані натхнення. Це – специфічний творчо-психологічний стан ясності думки, інтенсивності її роботи, багатства і швидкості асоціацій, глибокого проникнення в суть життєвих проблем, могутнього «викиду» накопиченого в підсвідомості життєвого і творчого досвіду і безпосереднього включення його у творчість. Натхнення народжує незвичайну творчу енергію, вона майже синонім творчості. Не випадково образом поезії і натхнення з найдавніших часів є крилатий кінь – Пегас. У стані натхнення досягається оптимальне сполучення інтуїтивного і свідомого почав у творчому процесі.
Творчість є атрибутом людської діяльності, її «необхідна, істотна, невід'ємна властивість». Воно визначило виникнення людини і людського суспільства, лежить в основі подальшого прогресу матеріального і духовного виробництва. Творчість є вищою формою активності і самостійної діяльності людини і суспільства. Воно містить елемент нового, припускає оригінальну і продуктивну діяльність, здатність до рішення проблемних ситуацій, продуктивна уява в сполученні з критичним відношенням до досягнутого результату. Рамки творчості охоплюють дії від нестандартного рішення простої задачі до повної реалізації унікальних потенцій індивіда у визначеній області.
Творчість – це історично еволюційна форма активності людей, що виражається в різних видах діяльності і ведуча до розвитку особистості. Через творчість реалізуються історичний розвиток і зв'язок поколінь. Воно безупинно розсовує можливостей людини, створюючи умови для скорення нових вершин.
Попередньою умовою творчої діяльності виступає процес пізнання, нагромадження знання про предмет, що має бути змінити.
Творча діяльність – це самодіяльність, що охоплює зміну дійсності і самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних і духовних цінностей, нових більш прогресивних форм керування, виховання і т.д. і межі людських можливостей, що розсовує.
В основі творчості лежить принцип діяльності, а конкретніше трудової діяльності. Процес практичного перетворення людиною навколишнього світу в принципі обумовлює і формування самої людини.
Творчість є атрибутом діяльності лише людського роду. Родовою сутністю людини, його найважливішою атрибутивною властивістю, є предметна діяльність, суть якої – творчість. Однак цей атрибут не характерний людині з народження. У даний період він присутній тільки у виді можливості. Творчість не дарунок природи, а придбане через трудову діяльність властивість. Саме перетворююча діяльність, включення в неї є необхідною умовою розвитку здатності до творчості. Перетворююча діяльність людини, виховує в ньому, суб'єкта творчості, прищеплює йому відповідні знання, навички, виховує волю, робить його всебічно розвитим, дозволяє створювати якісно нові рівні матеріальної і духовної культури, тобто діяти.
Таким чином, принцип діяльності, єдність праці і творчості розкривають психолого-соціологічний аспект аналізу основ творчості.
Культурологічний аспект виходить із принципу наступності, єдності традиції і новаторства.
Творча діяльність є головний компонент культури, її сутність. Культура і творчість тісна взаємозалежні, більш того взаємообумовлені. Немислимо говорити про культуру без творчості, оскільки воно – подальший розвиток культури (духовної і матеріальний). Творчість можлива лише на основі наступності в розвитку культури. Суб'єкт творчості може реалізувати свою задачу, лише взаємодіючи з духовним досвідом людства, з історичним досвідом цивілізації. Творчість як необхідну умову містить у собі вживання його суб'єкта в культуру, актуалізацію деяких результатів минулої діяльності людей.
Виникаюче у творчому процесі взаємодія між різними якісними рівнями культури висуває питання про взаємозв'язок традиції і новаторства, тому що не можна зрозуміти природу і сутність новаторства в науці, мистецтві, техніку, правильно пояснити характер інновацій у культурі, мові, у різних формах соціальної діяльності поза зв'язком з діалектикою розвитку традиції. Отже, традиція є однієї з внутрішніх детермінацій творчості. Вона складає основу, споконвічну базу творчого акта, прищеплює суб'єкту творчості визначену психологічну установку, що сприяє реалізації тих чи інших потреб суспільства.
Відомо, що найбільш повне розкриття здібностей людини можливо лише в суспільно значимій діяльності. Причому важливо, щоб здійснення цієї діяльності детермінувалось не тільки ззовні (суспільством), але і внутрішньою потребою самої особистості. Діяльність особистості в цьому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у даній діяльності здобуває характер самореалізації.
З. Фрейд був одним з перших, хто спробував побачити в домінантних інстинктах людини потреба в самореалізації. Самореалізація, по З. Фрейдові, локалізується в несвідомому шарі людської психіки і виявляється в «прагненні до задоволення», властивій людині з народження. Цієї інстинктивної потреби в самореалізації протистоять нав'язані суспільством імперативні вимоги культури (норми, традиції, правила і т.д.), основна функція яких складається в цензурі за несвідомим, у придушенні інстинктоподібних потреб.
Чимало сторінок присвячує характеристиці потреби в самореалізації Е. Фромм. Він зв'язує її з потребами людини в ідентизації і цілісності. Людина, відзначає Фрейд, відрізняється від тварини тим, що він прагне вийти за межі безпосередніх утилітарних запитів, хоче знати не тільки те, що необхідно йому для виживання, але і прагне пізнати сенс життя і сутність свого «Я». Ця самореалізація досягається індивідом за допомогою вироблюваної їм системи орієнтацій у спілкуванні з іншими людьми. Ідентизація і є те «відчуття», що дозволяє індивіду з повною підставою сказати про себе як про «Я», і соціальне середовище активно впливає на цю потребу. Потреба в самореалізації, по Фромму, є екзистенціальна потреба – психічний стан, вічне і незмінне у своїй основі. Соціальні умови здатні змінити лише способи її задоволення: вона може знайти вихід у творчості й у руйнуванні, у любові й у злочині і т.д.
Для мислителів матеріалістів, не підлягає сумніву, що прагнення людини до самореалізації має не інстинктивне, а іншої природи походження і, зобов'язано своїм існуванням «другій людській природі», що містить у собі:
а) трудовий спосіб існування;
б) наявність свідомості;
в) специфічний людський вид взаємин між людьми – спілкування за допомогою другої сигнальної системи.
Рис.1 Складові походження самореалізації
Завдяки цьому людина стала «суспільною твариною». Але соціальне становлення людини супроводжувалося формуванням і такий фундаментальний, сугубо людської потреби, якийсь з'явилося прагнення до відокремлення. Саме прагнення до відокремлення, що стало можливим на визначеній історичній ступіні розвитку суспільства, з'явилося передумовою розвитку людської індивідуальності, а отже і потреби в самореалізації. Таким чином, звідси випливає, що потреба, прагнення до самореалізації – родова потреба людини. Особливість потреби в самореалізації полягає в тому, що задовольняючи її в одиничних актах діяльності (наприклад, написання роману, творення художнього твору) особистість ніколи не може задовольнити її цілком.
Задовольняючи базову потребу в самореалізації в різних видах діяльності, особистість переслідує свої життєві мети, знаходить своє місце в системі суспільних зв'язків і відносин. Було б грубою утопією конструювати єдину модель самореалізації «узагалі». Самореалізації «узагалі» не існує. Конкретні форми, способи, види самореалізації в різних людей різні. У полівалентності потреби в самореалізації виявляється й одержує розвиток багата людська індивідуальність.
Ось чому, говорячи про всебічну і гармонічно розвинуту особистість майбутнього вчителя, потрібно підкреслювати не тільки багатство і усесторонність її здібностей, але і (що не менш важливо) багатство і різноманіття потреб, у задоволенні яких здійснюється всебічна самореалізація людини.
Плоди цивілізації і культури, якими ми щодня користаємося в повсякденному житті ми сприймаємо як щось цілком природне, як результат розвитку виробничих і суспільних відносин. Але за таким безликим представленням прихована безліч дослідників і великих майстрів мир, що освоюють, у процесі своєї людської діяльності. Саме творча діяльність наших попередників і сучасників лежить в основі прогресу матеріального і духовного виробництва.
Творчість є атрибутом людської діяльності – це історично еволюційна форма активності людей, що виражається в різних видах діяльності і ведуча до розвитку особистості. Головний критерій духовного розвитку людини – це оволодіння повним і повноцінним процесом творчості.
Творчість є похідна реалізації індивідом унікальних потенцій у визначеній області. Тому між процесом творчості і реалізацією здібностей майбутнього вчителя в суспільно значимій діяльності, що здобуває характер самореалізації існує прямий зв'язок.
Відомо, що найбільш повне розкриття здібностей майбутнього вчителя можливо лише в суспільно значимій діяльності. Причому важливо, щоб здійснення цієї діяльності детермінувалось не тільки ззовні (суспільством), але і внутрішньою потребою самої особистості. Діяльність особистості в цьому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у даній діяльності здобуває характер самореалізації.
Таким чином, творча діяльність – це самодіяльність, що охоплює зміну дійсності і самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних і духовних цінностей, що сприяє розширенню меж людських можливостей.
Також варто помітити, що не так важливо, у чому саме виявляється творчий підхід, в умінні «грати» на ткацькому верстаті, як на музичному інструменті, чи ж в оперному співі, у здатності вирішувати винахідницькі чи організаційні задачі. Жодному виду людської діяльності не далекий творчий підхід.
Не обов'язково щоб усі члени суспільства писали вірші чи пісні, були вільними чи художниками відігравали роль у театрі. Той вид діяльності, у якому найкраще, вільніше всього виявляється творчий підхід, і той обсяг, у якому людина може його виявити, залежить від складу особистості, від звичок, від особливостей життєвого шляху. Об'єднання всіх сутнісних сил майбутнього вчителя, прояв усіх його особистісних особливостей у справі сприяють розвитку індивідуальності, підкреслюють, поряд із загальними для багатьох ознаками, його унікальні і неповторні риси.
Якщо майбутній вчитель освоїв творчість повною мірою – і по процесі його плину і за результатами – значить він вийшов на рівень духовного розвитку. Йому доступне переживання моментів єднання усіх внутрішніх сил. Якщо майбутній вчитель вийшов на рівень духовного розвитку, якою б він діяльність не займався, залишається одне – побажати йому щасливого шляху. І придивлятися до нього хоча б іноді. Адже, безсумнівно, чому-небудь гарному він таки навчить.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 32 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |