Читайте также:
|
| Дитина | Батько | Дорослий |
| Людина підкорена і невпевнена | Самовпевнена, агресивна | Коректна, стримана |
| Прибудова знизу | Прибудова зверху | Прибудова поруч |
Рольова позиція, яку займає один із партнерів контакту, дуже інформативна для іншого. Учитель звертається до учнів, використовуючи “прибудову зверху” – це “Батько-Дитина” чи “Дорослий-Дитина”. Учень займає позицію “прибудови знизу”. Коли рольові позиції партнерів узгоджені, їх взаємодія приносить їм почуття задоволення. Е.Берн називає це “поглажуванням”, при узгодженості позицій про що б не говорили співрозмовники, у них проходить обмін “поглажуваннями”.
Професійна позиція вчителя – складне особистісне утворення, що виражає систему його відношень до своєї ролі в навчально-виховному процесі, до своїх учнів і колег як до суб’єктів спільної діяльності.
Професійна комунікативна позиція – це ставлення педагога-професіонала до своєї ролі у школі, до учнів і вихованців, котра передбачає його дії, операції у спілкуванні з ними. “Позиція у спілкуванні – стійка усвідомлена сукупність ставлення учителя до учнів (батьків, колег), що реалізується у процесі взаємодії”[1].
А.О.Лобанов, базуючись на виділених у роботі вчителя пріоритетах, виділяє п’ять основних видів його професійної комунікативної позиції:
1) Учитель бачить свою головну задачу бути джерелом потрібної і корисної інформації.
2) Вчитель постає перед учнями у ролі людини, що пильно наглядає за порядком у класі,
3) Позиція “ дбайливої квочки”,
4) Позиція “ невтручання”
5) Позиція “ старшого товариша”,
А.О.Лобанов відмічає, що описані типи комунікативної поведінки вчителя – це тільки зовні прояви професійної позиції, тому що професійна позиція вчителя формується протягом життя, відображає його світогляд, систему моральних цінностей, життєвий та професійний досвід. Позиція як внутрішня готовність учителя до вибору певних способів спілкування, конкретних дій – це фундамент, на якому педагог будує відносини з учнями-партнерами.
Цікавий підхід до визначення позиції у педагогічному спілкуванні пропонує Н.Є.Щуркова. Вона виокремлює:
1) дистанційну позицію, що відображає відстань по горизонталі, на якій можуть знаходитися вчитель і учень. При цьому вона може бути далекою (офіційні звертання “Шановні діти”, “Товаришу директор”); близькою (звертання типу “Мої дорогі”); “поруч” (звертання типу “Друзі”, “Колеги”);
2) рівневу позицію, що відображує положення вчителя і вихованців за вертикаллю. Вчитель може знаходитися “зверху”, “знизу” і “нарівні” з учнем. Наприклад, на початку уроку можлива позиція “зверху”;
3) кінетичну позицію, що характеризує місце знаходження педагога в різні моменти спільного руху зі своїми вихованцями. Педагог може знаходитися “попереду”, “позаду” чи “разом” з учнями. Коли вчитель йде в похід, на самому початку і в самих відповідальних місцях він знаходиться “попереду”, пізніше, висунувши когось на роль лідера, він займає позицію “позаду” і має можливість спостерігати, як відчувають себе учні і т.п.
Зв’язок різних сторін (функцій) спілкування та їх динаміка найбільш яскраво виявляється в категорії р і в н і в педагогічного спілкування.
Використання поняття “рівні спілкування” є дещо умовним, у психолого-педагогічній літературі є декілька підходів до визначення особливостей рівнів спілкування. Е.Берн називає декілька способів “спільного проведення часу” чи спілкування соціальної групи, що складається з двох чи більше осіб: ритуали, гра, близькість та діяльність.
В.Н.Сагатовський виділяє чотири рівні спілкування: маніпулятивний, рефлексивної гри, правового та морального спілкування.
А.Б.Добрович виділяє наступні сім рівнів спілкування.
Духовний рівень –
Діловий рівень
Ігровий рівень
У викладацькій роботі ігровий рівень спілкування відіграє неабияку роль, він розкриває можливості вчителя не тільки як знавця предмету, але й як актора й режисера. Учитель-мовник, педагог-новатор Є.М.Ільїн говорить: “...Бути художником свого уроку, тобто сценаристом, режисером, виконавцем і, вимогливим критиком...”[2];
Конвенційним називають рівень повноцінного людського спілкування, коли людина відчуває потребу в контакті, з’являється бажання спілкуватися з “прибудовою поруч”: партнер готується і слухати, і говорити.
Примітивний рівень спілкування полягає у тому, що співрозмовник розглядається не як рівноправний партнер, а швидше як предмет – іноді потрібний, а іноді й ні.
Маніпулятивний рівень посідає специфічне місце між примітивним і конвенційним. Він наближається до примітивного учасника діалогу за підходом, а за виконавськими можливостями – до конвенційного рівня.
Стандартизований рівень педагогічного спілкування, що називають “контактом масок”, будується на деяких стереотипах, а не на взаємоохопленні співрозмовниками їх актуальних ролей.
Аналізуючи реальну роботу вчителів на заняттях та у позаурочній діяльності в одному й тому ж класі, Л.Д.Столяренко виділяє такі рівні спілкування:
- високий, що характеризується теплотою у взаєминах, взаємопорозумінням, довірою;
- середній передбачає дружні товариські стосунки;
- низький, якому приманні відчуженість, непорозуміння, неприязнь, відсутність бажання взаємодопомоги.
Рівень спілкування безпосередньо пов’язаний із характером впливів педагога, що відповідно до висновків Б.Г.Ананьєва, поділяються на позитивні ( схвалення, заохочення самостійності, похвала, гумор, прохання, порада і пропозиція) та негативні ( зауваження, насмішки, іронія, погрози, образи).
3. Структура процесу педагогічного спілкування,
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 135 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |