Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Педагогічний конфлікт та шляхи його усунення

Читайте также:
  1. БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  2. Визначити шляхи адаптації організмів до умов навколишнього середовища.
  3. Деструктивні функції конфлікту на особистісному рівні
  4. Евакуація – це переміщення людей із осередку небезпеки у безпечну зону через заздалегідь передбачені шляхи евакуації.
  5. Завдання, шляхи та етапи формування граматичної будови мови
  6. Здоров’я школярів та шляхи його збереження
  7. Конструктивні функції конфлікту
  8. КОНФЛІКТ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ВЗАЄМОДІЇ
  9. Конфлікти в закладах освіти та діяльність менеджера з їх попередження та розв'язання.
  10. Конфліктні ситуації та їх вирішення

 

Аналіз основних бар’єрів педагогічного спілкування дав змогу виявити, що вони змінюють і саму комунікативну ситуацію, яка загострює особистісні та функціонально рольові позиції, внаслідок чого в системі взаємодії вчителів, учнів та їх батьків має місце явище п е д а г о г і ч н о г о к о н ф л і к т у.

На думку І.О.Зимньої в груповій взаємодії конфлікт як зіткнення протилежних рішень, стратегій, засобів і способів, створюючи проблемну ситуацію, підвищує інтелектуальну активність сукупного (групового) суб’єкту. При цьому важливо, щоб такий конфлікт не перейшов на рівень оцінки самих суб’єктів і не став негативно міжособистісним”.

Передумовою встановлення продуктивної взаємодії між учителем і учнями є комунікативна діяльність учителя – організація поведінки і діяльності учнів за допомогою педагогічного спілкування.

Конфлікт зумовлюється наявністю протиріч, які набувають форм розбіжностей (якщо це стосується взаємодії людей), зіткнення інтересів людей (їх ідей, потреб, оцінок, прагнень, домагань), а також загострення протиріч (супруводжується гострими емоційними переживаннями

Позиції, яких дотримується вчитель у спілкуванні, визначають і стиль його взаємин із учнями:

- позиція “жорстокої дисципліни” – характерний авторитарний стиль;

- позиція “терплячого очікування порядку” – характерний особистісно-вибірковий стиль відносин;

- позиція “ображеного невдячними учнями” – емоційно-ситуативний стиль;

- позиція “співробітництва” – емоційно-особистісний стиль.

Через вирішення педагогічних ситуацій (простих і складних) учитель здійснює взаємодію з учнями. Тривалий час у наукових дослідженнях та в масовій свідомості існував погляд на конфлікт лише як на негативне явище, що заважає нормальному спілкуванню людей та ускладнює їх спільну діяльність. Відповідно розроблялись рекомендації щодо недопущення конфліктних ситуацій, захисту себе від виникнення конфліктів. Словосполучення “безконфліктна людина”, “безконфліктний учитель”, “безконфліктний клас” сприймалися як своєрідні зразки, на які слід орієнтуватися у повсякденному житті, особливо у педагогічній практиці.

У педагогічній діяльності не існує чіткої межі між ситуацією і конфліктом, бо учні не завжди відкрито можуть заявити про свою позицію, відстояти власну правоту. В.О.Сухомлинський застерігав учителів, коли писав, що “конфлікт між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом – велика біда школи. Частіше за все конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо – і конфліктів не буде. Уміння уникнути конфліктів – одна із складових педагогічної мудрості учителя. Попереджуючи конфлікт, педагог не тільки зберігає, але й створює виховну силу колективу”[3].

Наявність протиріччя ще не- конфлікт, а лише можливість передумови його появи. Протиріччя не обов’язково буде переростати у конфлікт, лише,коли особистісний зміст того чи іншого протиріччя важливий для конкретної людини, коли явище суттєво впливає на його почуття, на його поведінку це і є однією із ознак конфлікту. Для того, щоб виникло зіткнення особистісних смислів, необхідні певні обставини, що називають конфліктною ситуацією. А.О.Лобанов вважає, що конфліктна ситуація – це поєднання обставин, при яких створюються умови для появи суттєвих розбіжностей у поглядах, інтересах і намірах суб’єктів, що мають для них особистісний зміст.

Ознаками конфліктної ситуації можуть виступати факти приниження гідності учня, різні зміни у ставленні до учня (від симпатії до повного роздратування), ухилення від виконання вказівок, розпоряджень, взаємна чи одностороння фізична образа, замкненість окремих учнів, негативні оцінки про оточуючі обставини (урок, якість навчання), життя та діяльність.

Виникнення протилежних особистісних смислів свідчить про назрівання конфліктної ситуації.

Конфліктна ситуація – це друга ознака конфлікту. Але іноді конфліктна ситуація не призводить до конфлікту: не відбувається прямого зіткнення інтересів – немає і конфлікту. При прямому зіткненні інтересів протилежних сторін конфліктна ситуація набуває вигляду інциденту, коли сторони відкрито демонструють свої інтереси, виголошуючи їх у відкритій розмові або шляхом письмових повідомлень.

Назрівання конфліктної ситуації можна не помітити – не звернути увагу на чиєсь незадоволення, інцидент ж не помітити неможливо.

Інцидент – це зовнішній вираз незадоволення і претензій, бажання змінити ситуацію на свою користь.

А.О.Лобанов, інцидент – це такий зовнішній прояв накопичених внутрішніх протиріч між суб’єктами спілкування, який може заявити про себе словами, криками, погрозами, умовляннями, що супроводжуються відповідними жестами, мімікою і навіть ненормативною лексикою. Саме інцидент (момент його виникнення), вважають початком конфлікту, це його перша ознака.

Вчені розрізняють різноманітні типи конфліктів залежно від перешкод, що переживає особистість (у досягненні основних цілей, вторинних і т.д.); від напряму комунікацій у момент конфлікту (“горизонтальні”, “вертикальні”); за принципом їх доцільності – недоцільності (закономірні, необхідні, вимушені).

А.Т.Ішмуратов подає класифікацію конфліктів залежно від етапу їх розгортання у такій динаміці: 1) конфлікти на етапі виникнення: а) стихійні, б) заплановані; 2) конфлікти на етапі розвитку: а) короткочасні, б) тривалі, в) затяжні (що зайшли у безвихідь); 3) конфлікти на етапі усунення: а) керовані, б) погано керовані, в) некеровані; 4) конфлікти на етапі затухання: а) які спонтанно припиняються, б) які припиняються під дією засобів, винайдених сторонами, що протистоять; в) що вирішуються тільки при втручанні зовнішніх сил (посередника, адміністрації, громадськості). У тактичному плані конфлікти бувають виправдані та невиправдані залежно від цілей, які переслідують учасники.

Зарубіжні вчені з точки зору функцій педагогічного спілкування розрізняють позитивні (конструктивні) і негативні (деструктивні), та деконструктивні (корисні, які стимулюють рух вперед) конфлікти.

За класифікацією Л.Краузера конфлікти бувають реалістичні (предметні) і нереалістичні (безпредметні).

За змістом чи за предметом, навколо якого виникають зіткнення суб’єктів, виділяють побутові, адміністративні, професійні, ідеологічні, психологічні, етичні, амбіційні типи конфліктів. За кількістю суб’єктів – розрізняють внутрішньо-особистісні, міжособистісні і між групові конфлікти.

На думку М.М.Рибакової, у педагогічній діяльності виділяють такі конфліктні педагогічні ситуації:

- ситуації / конфлікти діяльності, що виникають у зв’язку з невиконанням учнем навчальних завдань, успішності;

- ситуації / конфлікти поведінки, вчинків, що виникають у зв’язку з порушенням учнем правил поведінки у школі, на уроках;

- ситуації / конфлікти відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів та вчителів, у сфері їх спілкування, у процесі педагогічної діяльності.

Найбільш складні з перерахованих – це конфлікти відносин, що виникають, як правило, з-за невміння учителя вирішити ту чи іншу ситуацію; вони довготривалі і набирають особистісного змісту, породжують неприязнь учня до вчителя.

Структура педагогічного конфлікту складається з внутрішньої позиції учасників (цілей, інтересів, мотивів), яка впливає на хід конфліктної ситуації, вона знаходиться “поза кадром”; і зовнішньої позиції, що виявляється в умовній поведінці конфліктуючих, відображає їх точку зору, думки, пропозиції.

В табл. 5 представлено фази розвитку конфлікту за А.Т.Ішмуратовим:

Таблиця 5

Фази розвитку конфлікту

Латентна Спілкування викривлене, але це не усвідомлюється, зовні все виглядає нормально
Демонстраційна Конфлікт усвідомлений, конфліктуючі це демонструють
Агресивна Спілкування зовні припинено, але противники виношують агресивні плани
Батальна Демонстративно-агресивне спілкування, реалізуються агресивні плани
Вирішення конфлікту Конфлікт не обов’язково проходить всі 4 фази, спосіб вирішення – звертання до універсальної норми

 

До особливостей педагогічних конфліктів М.М.Рибакова відносить:

- професійну відповідальність учителя за вірно вирішену ситуацію;

- учасники конфліктів мають різний соціальний статус, чим визначається їх різна поведінка і різне сприйняття подій та їх причин;

- присутність інших учнів при конфлікті робить його свідків учасниками, а конфлікт отримує виховний зміст і для них;

- професійна позиція вчителя вимагає брати ініціативу на себе при його вирішенні, на перше місце виносяться інтереси учня, як особистості, що формується;

- будь-яка помилка вчителя породжує нові ситуації та конфлікти;

- конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж вирішити.

Для вирішення педагогічних конфліктів пропонуються п’ять стратегій:

1. Стратегія конкуренції, за якої особа йде до розв’язання конфлікту своїм шляхом, не зважаючи на інших. При цьому переважає бажання задовольнити виключно власні інтереси, частіше за рахунок інших. Це – активний, майже агресивний шлях.

2. Стратегія уникнення конфлікту характеризується намаганням відсунути появу конфліктної ситуації якомога далі, сподіваючись, що все владнається саме по собі. Не завжди це є спробою ухилятися від розв’язання проблеми, це може бути і вибором стратегії, за якої до розв’язання конфлікту слід ще повернутися. Часто той, хто постійно звертається до стратегії уникнення при вирішенні конфлікту, не відстоює своїх прав.

3. Стратегія пристосування надає можливість діяти з іншими, не претендуючи на здійснення особистих планів, особа повністю погоджується робити те, чого хоче партнер.

4. Стратегія співробітництва – це ефективне розв’язання ситуації конфлікту з урахуванням інтересів обох партнерів, але вона потребує набагато більше часу, зусиль, і вмінь пояснити, чого хоче партнер.

5. Компроміс – намагання не загострювати ситуацію. З боку обох партнерів спостерігаються поступки, щоб задовольнити потреби партнера і власні, як правило, це рішення досягається найменшими втратами для кожного. Стратегія компромісу та співробітництва мають спільне, але перший здійснюється на більш поверховому рівні.

Педагогічна діяльність висуває певні обмеження та можливості до використання стратегій вирішення конфліктів.

Стратегію конкуренції, суперництва, на думку І.А.Зязюна, найкорисніше використовувати коли:

- результат дуже важливий для учителя, він певний своєї правоти, переконаний, що це поліпшить ситуацію;

- учитель має кращі можливості для прийняття і впровадження відповідного рішення;

- рішення потрібно виробити і виконати дуже швидко;

- учитель відчуває, що іншого вибору не має, йому нема чого втрачати;

- учитель перебуває у критичній ситуації, що потребує миттєвого реагування;

- не може дати можливість іншим зрозуміти, що розгубився, що хтось інший буде лідером;

- учитель повинен прийняти нестандартне рішення і розпочати діяти.

Стратегія уникнення – не знімає суперечності, що спричиняє конфлікт, коли стає стилем вирішення ситуації. Існують суперечності, при відтягненому вирішенні яких, непорозуміння лише посилюється.

Вона може бути використана:

- коли проблема не дуже важлива і вчитель не хоче витрачати сили на її розв’язання;

- учитель відчуває, що не має рації і розуміє позицію іншого, або якщо це людина з більшою владою і не хоче поступатися;

- учитель змушений спілкуватися з людиною, важкою для спілкування, і відстоювання власної позиції може призвести до більшої конфронтації;

- напруженість ситуації занадто велика і треба зняти емоції.

Часто використовуючи цю стратегію, вчитель, пристосовуючись до інших, може втратити почуття самоповаги.

Співробітництво – найефективніша стратегія, але вона вимагає багато часу. Вона використовується:

- коли розв’язання проблеми – справа важлива для обох партнерів;

- між ними встановлені або повинні встановитися тривалі, тихі стосунки;

- учитель має час на розв’язання проблеми, що виникає;

- партнери за спілкуванням добре обізнані з проблемою, потребами та інтересами інших;

- обидві сторони прагнуть досягти найкращого результату;

- ті, хто втягнений у конфлікт, мають однакові владу, можливості і змушені разом шукати шляхи розв’язання проблеми.

Як стиль розв’язання життєвих ситуацій компроміс – це відмова від певних посягань, поступаючись, ми не стаємо рівноправним партнером, принижуємо себе в очах інших. Корисний він за умови, коли:

- учитель намагається якнайшвидше розв’язати проблему, у нього обмаль часу, щоб подолати опір;

- обидва партнери мають однакову владу, але протилежні інтереси;

- учителя задовольняє часткове розв’язання проблеми;

- запропоновані раніше підходи виявилися неефективними;

- проблема незначна, або вчитель може змінити попередню мету;

- інша сторона має більшу владу та йде назустріч лише за наявності поступок.

Вибір стратегії вирішення конфлікту завжди залежить від певної ситуації.

Дослідники виділяють наступні с т а д і ї розвитку конфлікту: передконфліктну, власне конфлікт, вирішення конфлікту, післяконфліктну.

В.Ю.Питюков пропонує власне бачення стадій розвитку конфлікту:

Ø незадоволенняхоча б уодному з партнерів за спілкуванням, яке може тривати довго;

Ø розбіжність, коли партнери мають можливості для взаємного вияву незадоволення;

Ø якщо кожна зі сторін виявляє настирливість, то розбіжність переростає в протидію;

Ø за нимпротистояння;

Ø протиборство і розрив відносин чи змушення.

Ці форми розвитку конфлікту можна уявити як своєрідні “сходи” конфлікту.

розрив чи змушення

протиборство

протидія

протистояння

розбіжність

незадоволення

Чим вище конфліктуючі сторони піднімаються по цих “сходах”, тим більше напруженості в їх відносинах.

Вирішення конфлікту – творчий процес, можна говорити лише про певну послідовність умовних кроків, що дозволяють розуміти особливості протиріч і процесів між конфліктуючими сторонами, намічати реальні дії для зниження напруги між ними, прогнозувати створення і вирішення конфліктних ситуацій.

Спочатку вчитель повинен переконатися, що між суб’єктами, одним із яких може бути і він сам, існує протиріччя, що має особистісний зміст, створена конфліктна ситуація, назріває чи вже виник інцидент. Головне зрозуміти, в чому предмет конфлікту, важливо визначити зверненість конфлікту всередину чи зовні, щоб характеризувати його як внутрішньо-особистісний, міжособистісний чи міжгруповий.

Після цього відбувається аналіз особливостей протікання і розвитку конфлікту. Третій крок – це безпосереднє вирішення конфлікту, зменшення чи зняття напруги між конфліктуючими сторонами. Способи зняття психічної напруги: вибачення і звернення з проханням про вибачення, переключення одного чи обох суб’єктів конфлікту на інші види діяльності, надання можливостей кожному для детального пояснення своєї позиції і своїх поглядів на предмет конфлікту, права на власну точку зору, демократизація симпатій і готовності виявити увагу до суб’єктів конфлікту.

Деякі педагоги пропонують використовувати такі засоби вирішення конфліктів як гумор, визнання гідності, компроміс, третейський суд (звернення за допомогою до третьої особи), обопільний аналіз (але не звести його до взаємних докорів),

Вирішення педагогічних конфліктів у спілкуванні вимагає взаємодії, усвідомлення та корекції причин, що їх викликали.

Прийом “виправдовування поведінки” реалізується вчителем як проголошення доброго наміру учня, яким він керувався при звертанні, навіть безтактному. “Вияв доброзичливості” – це своєрідне ігнорування змісту образливих дій учня і акцентування уваги на позитивних деталях, що є в діях учня: “Як добре, що ти допоміг класу. Без тебе нам було б важко”. Так говорить вчитель, коли учень вже в кінці будь-якої справи підключається до роботи.

Учитель повинен виявляти тактовність в усіх формах взаємодії, позитивну налаштованість на учня, повагу до нього, не заперечуючи вимогливості.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 1001 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав