Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ПІДЛЕГЛИМИ, КЕРІВНИКАМИ

Читайте также:
  1. Найважливішим резервом підвищення ефективності всього суспільного виробництва є підвищення якості рішень, прийнятих керівниками.

 

11.1. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ТА ПІДПРИЄМ­НИЦТВА.

 

11.1.1 Основні критерії професіоналізму.

11.1.2. Етичні норми службових стосунків.

 

11.2. СОЦІАЛЬНІ ТИПИ В ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ.

 

11.3. ПРИНЦИПИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІ­ШЕНЬ.

 

11.3.1. Етична сторона управлінських рішень.

11.3.2. Послідовність у прийнятті рішень.

 

11.4. ДІЛОВИЙ ПРОТОКОЛ ТА ДІЛО­ВІ ПРИЙОМИ.

 

11.4.1. Протокол і етикет. Форми ділового протоколу.

11.4.2. Дипломатичний протокол і «мова погляду».

11.4.3. Правила зустрічі делегації.

11.4.4. Квадранти переговорів і стилів комунікації.

 

11.5. ЯК БУТИ ХОРОШИМ КЕРІВНИКОМ.

 

11.5.1. Секрети ефективности керівника.

 

11.6. ВИДИ КРИТИКИ ПІДЛЕГЛИХ.

 

11.1. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

СИСТЕМА будь-якого управління спирається на певні фактори, до яких належать люди, фінанси, наявність сировини і час. Якщо перші три не завжди залежать від бажань керівника (бо те, що наявне зараз, не може бути швидко змінене волею ме­неджера), то фактор часу є важливим ресурсом, бо саме ним керів­ник може розумно або нерозумно розпоряджатися.

 

 

Саме тому найскладніші і найважчі проблеми потрібно вирішу­вати в першу чергу і, по можливості, з початком роботи, вранці.

Управління будується «за вертикаллю», має свою ієрархію. Підприємницька ж діяльність переважно здійснюється «за гори­зонтальним» принципом. Адже йдеться про спілкування заради встановлення взаємовигідних контактів, і інша сторона — такий же підприємець. Як правило, підприємницькі контакти встанов­люються на рівноправній основі, тут рівень людських взаємин грунтується на ділових, а при тривалому веденні справи постій­ним партнером — на дружніх принципах і стосунках.

Виробнича діяльність будь-якого працівника організації нероз­ривно пов'язана з дотриманням ним етичних норм, правил поведін­ки та взаємовідносин зі своїм зовнішнім оточенням (керівниками, колегами, підлеглими, клієнтами і партнерами). Дотримання етики ділових стосунків є одним із основних критеріїв професіоналізму як окремого співробітника, так і організації в цілому.

 

Під етикою розуміємо систему універсальних і специфічних мо­ральних вимог та норм поведінки, реалізованих у процесі громадсь­кого життя. Відповідно етика ділових взаємин і ділового спілкування виділяє одну зі сфер громадського життя. Зрозуміло, що етичні нор­ми службових стосунків базується на загальноприйнятих нормах і правилах поведінки, хоча мають і деякі відмінні риси.

 

11.2.СОЦІАЛЬНІ ТИПИ В ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ

 

У ПРОЦЕСІ життя й розвитку в певному суспільному середовищі, організації чи підприємстві формуються певні соціальні типи людини, які за характером дій можна поділити на такі основні.

 

Виконавець.Діє механічно, особистої ініціативи не проявляє. Як правило, при висуванні на керівну посаду стає формалістом, накладаючи цим відбиток і на стиль управління, і на взаємини та підсумки діяльности.

 

Соціально активна особистість.Живе активним життям, широким колом суспільних інтересів, ініціативний. Існує два різновиди такої особистости: перша — справжня суспільно-активна особистість і друга — зовні показна. Другий тип — це формальна, мітингово-поверхова, демократична, у соціальному плані — негативна особистість.

Винахідлива особистість.Це людина творчости, з високорозвиненим почуттям нового, першовідкривач. За натурою може бу­ти замкнена, а точніше — постійно зосереджена, в пошуку. Має широкий світогляд у галузі вузької спеціалізації.

Людина творча і людина створюючаблизькі за способом дія­льности до третього типу, хоча відрізняються тим, що не обов'язково самостійно щось відкривають чи пропонують, а до вже відомого й відкритого можуть додати елементи новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

 

Це одна із класифікацій соціальних типів працівників. Існують також класифікації соціальних типів підлеглих, керівників («ше­фів») тощо.

Соціальний тип людської особистості включає ряд якостей і властивостей, які мають неабияке значення в управлінні та під­приємництві, у діловому спілкуванні.

 

Серед таких позитивних якостей можна виділити:

• вихованість — переконаність;

• уміння володіти собою — такт;

• ввічливість — доброзичливість;

• гуманність і життя як вищі цінності;

• почуття міри — кредо стародавніх греків;

• гідність — відчуття спільности з іншими, зі своїм народом;

• інтелігентність — утвердження ідеалів соціальної справедливости.

Наявність зазначених рис і властивостей є основою загальноетичної культури, масштаб і рівень якої не вимірюються жо­дними величинами, але в житті є неоціненною величиною.

 

Ні суспільство, ні будь-яка громада не можуть довго трима­тися, якщо:

| закони і накази одного змісту, а вказівки начальника — іншого;

| судять відповідно до статей закону, а вирок виносять згідно з теле-фонним дзвінком начальства;

| людину призначають не за її діловими та професійними ознаками, а ви­ходячи із симпатій вищої посадової особи. Ще гірше, коли таку кан­дидатуру пропонують зарубіжним факсом («факсований міністр»);

| «вільні» вибори виявляються суцільним обдурюванням. Правила для кожного працюючого, незалежно від місця в управлінській ієрархії:

| знай своє місце;

| роби те, що на тебе покладено;

| поводься так, як належить порядній людині;

| не берися не за свою справу.

 

 

11.3.ПРИНЦИПИ ПРИЙНЯТТЯ

УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

 

Етичні стандарти відображаються не тільки в кінцевому про­дукті процесу визнання і з'ясування природи людських сто­сунків, спілкування, а також у засобах, які використовуються для того, щоб досягти визначених цілей.

Наприклад, заради здоров'я людей (споживачів) інші люди (працівники фармацевтичної промисловости) ризикують своїм здоров'ям, контактуючи зі ртуттю, іншими канцерогенними речовинами.

Проблеми етики часто збігаються з проблемами законности, але не тотожні їм.

Наприклад, працівник перейшов працювати з однієї фірми на іншу, конкурентну їй. Тут його просять поділитися секретною інформацією, доступ до якої він мав на попередньому місці робо­ти.

Розголошення подібної інформації не є протизаконним, але є неетичним.

Етична сторона управлінських рішень викликає зростання уваги до неї з боку громадськості, особливо це відчутно в останні роки. У людей існує думка, що сьогодні керівники все частіше вимушені діяти незаконно або неетично. Це ре­зультат розголосу, який отримали так звані злочини народних депутатів та вищого рівня керівництва.

Прийняти правильні рішення, визначити, які управлінські дії вважаються етичними, а які ні, досить важко; вирішальним фак­тором тут виступає послідовність у прийнятті рішення, а також принципи, яких необхідно дотримуватись.

Морально-правові принципиставлення до людини не повин­ні змінюватися залежно від таких характеристик, як раса, віро­сповідання або національність.

Цей принцип використовується тоді, наприклад, коли керів­ник розцінює право робітників на певну інформацію. (Чи пови­нен керівник говорити своїм підлеглим про необхідність кількох звільнень до прийняття остаточного рішення? Чи говорити зазда­легідь, кого з працівників можуть незабаром підвищити? тощо).

Необхідно не забувати про право працівників на вибір, обґрун­тованість інформації, а також чітко усвідомлювати, що вони ма­ють такі самі права, як і управлінський апарат, одержувати точну і своєчасну інформацію.

 

Принцип соціальної справедливостистверджує, що робітни­ки повинні та будуть підпорядковуватися правилам компанії за умови, що ці правила вважаються справедливими.

Наприклад, для того, щоб сприяти загальним інтересам робіт­ників, кожен із них повинен обмежувати особисту волю (бути присутнім чи відсутнім на роботі). Цей принцип є базисом для етичного судження у випадку розподілення обов'язків і заохо­чення між працівниками організації. Одні погоджуються із твер­дженням: «Від кожного за здібностями, кожному — за потреба­ми»; інші — «внесок — результат» (що більше виробляє, то більше отримує).

 

Утилітарний принципзосереджує увагу на загальних обов'яз­ках:

 

• допомагати тим, кому потрібна допомога;

• не завдавати шкоди іншим, коли рятуєш своє життя;

• не бути причиною страждань для інших;

• підпорядковуватися справедливим правилам організації.

 

Цей принцип застосовується при обмеженості часу, засобів або інших ресурсів при зборі необхідної інформації. Тому навич­ки управління в оцінці загальної вигоди, яка буде отримана від певного рішення, мають важливе значення. При цьому потенцій­но позитивні результати дій порівнюються з потенційно негатив­ними.

Таким чином, рішення керівника повинно виходити із розу­міння таких морально-етичних категорій, як обов'язок, справед­ливість, порядність, відповідальність, гідність, допомога.

11.4. ДІЛОВИЙ ПРОТОКОЛ

ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЛОВИХ ПРИЙОМІВ

 

СЛОВО «протокол» вживається у значеннях:

1. «Документ, що містить запис усього, про що йшла мова на зборах, засіданні, допиті і т. ін.»

2. «Документ, що засвідчує певний факт, подію і т.ін.»

3.«Писемна угода між державами; назва між­народного договору».

 

Найважливіші правила спілкування між представниками різ­них країн охоплені в діловому протоколі та етикеті. В їх основі лежать принципи дипломатичного протоколу та етикету.

Протоколом називають форму ієрархічного порядку, демон­стрування хороших манер партнерами з різних країн. Це і сукуп­ність правил поведінки, норм та традицій на офіційних і неофі­ційних зустрічах. Ще в стародавні часи казали, що протокол — це фіміам дружби. Саме протокол визначає методи, рамки, пове­дінку й етикет.

«Етикет — це правила гри, що має назву «життя». Вони рівні для всіх, незалежно від віку, стати, становища. Тому що диктують не те, що потрібно робити, а те, як робити».

Етикетові здавна надавали великого значення. Цікавим вида­ється такий факт: коли вперше зібралися у Відні представни­ки європейських держав, розорені військами Наполеона, то пер­шою темою, яку вони винесли на обговорення, була така: «Розміщення за столом під час переговорів». Звичайно, етикетні правила з часом змінюються, доповнюються.

Несумісними є поняття революція і етикет.

Тому держава, яка оголошує, що в ній відбулася революція, оголошує, по суті, про відміну етикету. Першим це зробив Кромвель, який заявив: «Громадяни, у нас революція. Тепер усі рівні, геть етикет». До тих, хто відкидав етикет, відносять Робесп'єра, Леніна. Напри­кінці XIX ст. американці також стали нехтувати етикетом (під час переговорів дозволяли собі класти ноги на стіл, жувати гумку тощо). І лише в 1986 році США ратифікували Віденські конвенції з протоколу.

Досвід організації ділових зустрічей і нарад свідчить, що для ус­пішних ділових контактів між партнерами, особливо представника­ми різних країн, дуже важливо дотримуватися певних протокольних звичаїв та правил.

Слово «протокол» означає першу частину складеного документа, в якому перераховується склад учасників зустрічі. Протокол — це форма ієрархічного порядку, вияв гарних манер у стосунках між партнерами з різних країн і, подібно до ввічливости, — одна з основ­них форм щоденного життя. Протокол є сукупністю правил поведі­нки, норм і традицій на офіційних та неофіційних зустрічах.

Одним з основних принципів комунікативних процесів є під­тримання нормальних ділових стосунків між людьми і прагнення уникнути рушійних конфліктних ситуацій. Повагу й розуміння партнера можна заслужити тільки виявляючи ввічливість та стриманість. Протокол визначає межі, методи, поведінку і етикет, встановлює правила офіційного та особистого листування, тобто все необхідне кожному учаснику ділового спілкування відповід­но до його місця і для виявлення до нього поваги.

Правила протоколу не є священними, вони грунтуються на повазі до національних свят та місцевих звичаїв, до них включа­ється насамперед те, що одержало загальне схвалення громадсь­кости.

Необхідно визнати, що за кордоном рівень ділових контактів вищий.

Це пов'язано, зокрема, з нашим історичним минулим, відповід­ною ідеологією. У 20-х роках, наприклад, у СРСР був поширений вислів «Ми — люди прості, академій не закінчували, а ось вам, буржуям, зовсім скоро кінець прийде». Таке ігнорування міжна­родних правил, «протокольний нігілізм» поступово проник в усі сфери суспільного життя. Визрів навіть стереотип «невихованої радянської людини».

Зараз ситуація дещо змінилася. Активний вихід на міжнарод­ний ринок, широкі ділові контакти з іноземними партнерами ви­магають відповідного рівня культури ділового спілкування.

 

Дипломатичний протокол— це загальновизнані всіма держа­вами правила, традиції та умовності. Їх мають дотримуватися уряд, дипломатичні представництва, відомства закордонних справ, дипломатичні працівники та інші офіційні особи в міжна­родному спілкуванні. Саме дипломатичний протокол має перед­бачити, як у ході ділової зустрічі застосувати всі способи демон­страції поваги однієї держави іншою.

Протокол однаковий, як за горизонталлю, так і за вертикаллю, не­залежно від держави. Особливо слід зважати на національні нюан­си. Ми, наприклад, зустрічаючи гостей, подаємо їм хліб-сіль, а в Індії одягають на шию квіткову гірлянду; у Шрі-Ланці посипають сотнями пелюстків троянд. Але що це означає?

У нас — що поважніший гість, то з вищим караваєм його зустрічають. А якщо ви приїдете до Індії, потрібно уважно роз­дивитися, що вплетено до гірлянди. Виявляється, там можуть бу­ти квіти з надзвичайно приємним запахом. Їх називають «смерть європейця». Можуть бути навіть орхідеї, але якщо немає малень­кої календули — символу бога Сонця — це означає, що делегація може поїхати ні з чим.

Учені сьогодні стверджують, що потрібно вивчати і мову по­гляду.

Для чого? Не лише через допитливість. Ці знання необхід­ні й артистові, журналістові, менеджерові. Вони мають умі­ти безпомилково тлумачити вираз погляду співрозмовника. Усі ж ми повинні знати, що «дивний» погляд співрозмовника, вихова­ного в інших традиціях, не свідчить про його ворожість чи зайву набридливість. Так, японці в ході розмови можуть дивитися на шию співрозмовника, на підборіддя (прямий погляд в обличчя, за їхніми уявленнями, неввічливий).

Араби ж, навпаки, будуть увесь час дивитися на того, з ким розмовляють. Шведи, розмовляючи, дивляться на свого співбесідника біль­ше, ніж англійці.

Психологи стверджують, що погляд виконує під час бесіди функцію синхронізації. Той, хто говорить, менше дивиться на співрозмовника, ніж слухач. Це дає можливість першому сконцен­трувати увагу на формулюванні й висловленні думки. Але перед завершенням фрази він обов'язково піднімає очі на слухача, ніби перевіряє його реакцію на сказане і дає сигнал про те, що чекає його слів.

Існують і певні знаки в протоколі, які потрібно вміти «розши­фровувати» — хто до кого і як підійшов, з ким енергійно приві­тався, кого поцілував при зустрічі.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 12 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.032 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав