Читайте также:
|
Бактеріоносійство (реконвалесцентне, транзиторне). Крім того, в окремих випадках гострий шигельоз може переходити в хронічну форму (триває понад 3 міс), яка перебігає у двох варіантах: безперервна (затяжна) і рецидивна. У типових випадках шигельоз має циклічний перебіг із такими періодами: інкубаційний, початковий, розпалу, згасання основних проявів хвороби, видужання чи перехід у хронічну форму.
Основними критеріями оцінки тяжкості перебігу захворювання є температура тіла (легка — до 38 °С, середньої тяжкості — до 40 °С, тяжка і дуже тяжка — вище за 40 °С) і частота випорожнень (до 10 раз на добу — легка форма, до 15 — середньої тяжкості, більше за 15 раз на добу — тяжка і дуже тяжка).
Колітична форма гострого шигельозу починається гостро. Спочатку розвивається синдром загальної інфекційної інтоксикації, який характеризується підвищенням температури тіла, ознобом, відчуттям жару, розбитості, зниженням апетиту, адинамією, головним болем, зниженням артеріального тиску. Далі провідним стає симптомокомплекс спастичного дистального геморагічного коліту. Ураження травного тракту супровод-жується появою болю у животі, спочатку тупого, розлитого, постійного характеру. Потім він стає гострішим, нападоподібним, локалізується в нижніх відділах живота зліва. Біль звичайно посилюється перед актом дефекації, з'являються тенезми (тягнучий біль у відхіднику під час дефекації та протягом 5—10 хв після неї, який зумовлюється запальним процесом у ділянці ампули прямої кишки) і несправжні позиви до дефекації. Пальпаторно визначають спазм і болючість товстої кишки, більш виражені в ділянці сигмоподібної кишки. Часто пальпація живота посилює спазм кишок і провокує тенезми. Випорожнення часті, спочатку мають каловий характер, потім Уявляються патологічні домішки у вигляді слизу й прожилок крові. У тяжких випадках під час дефекації виділяється лише і іевелика кількісгь кров'янистого слизу чи гною. Період розпалу хвороби триває від 1 до 7—8 днів, що залежить від тяжкості перебігу. Видужання поступове, оскільки відновлення слизової оболонки дистального відділу товстої кишки відбувається повільно.
Гастроентероколітична форма гострого шигельозу має перебіг, подібний до такого за харчового бактеріального отруєння. Характеризується коротким інкубаційним періодом (4—6 год), раптовим початком, одночасним розвитком загальної інтоксикації зі зневодненням при тяжкому і дуже тяжкому перебігу. При цій формі захворювання ознаки коліту виражені слабко. Хвороба починається з ознобу, підвищення температури тіла до 38 — 39 °С, появи болю в надчеревній ділянці, нудоти, багаторазового блювання. Через короткий час виникає бурчання й біль по всьому животу, імперативні позиви до дефекації. Випорожнення рясні, рідкі, мають світло-жовте або зелене забарвлення, містять патологічні домішки у вигляді залишків неперетравленої їжі. Під час об'єктивного обстеження хворого, особливо при тяжкій формі захворювання, привертають увагу симптоми зневоднення: загострені риси обличчя, запалі очі, сухість слизових оболонок ротової порожнини й кон'юнктив. Артеріальний тиск знижений, пульс частий, слабкого наповнення й напруження; тони серця ослаблені. Під час пальпації живота спостерігають грубе бурчання, шум плюскоту за ходом тонкої й товстої кишок. Тяжкість стану хворого багато в чому залежить від ступеня дегідратації організму: при легкій формі — зневоднення І ступеня, при середньотяжкій — II ступеня, при тяжкій — НІ і при дуже тяжкій — IV ступеня.
У хворих на шигельоз порушуються всі види обміну речовин. У дітей грудного віку метаболічні розлади можуть спричинити розвиток вторинного токсикозу; в окремих випадках спостерігається токсична протеїнурія. При дослідженні крові — нейтро- фільний лейкоцитоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво, моноцитоз, помірне збільшення ШОЕ.
Ректороманоскопія дозволяє виявити катаральний, а в окремих випадках катарально-геморагічний проктосигмоїдит (запалення слизової оболонки прямої та сигмоподібної кишок різного ступеня). Слизова оболонка яскраво-червона, набрякла, легко травмується при найменших рухах ректороманоскопа. При тяжкому перебігу хвороби часто можна побачити крововиливи, слизо-гнійні, а іноді фібринозні нальоти, які нагадують дифтерійні, різної величини ерозії та виразкові дефекти.
Гіпертоксична (особливо тяжка) форма шигельозу супроводжується різко вираженою інтоксикацією, колаптоїдним станом, розвитком гострої ниркової недостатності і тромбогеморагічного синдрому. Унаслідок бурхливого перебіту хвороби зміни в травному тракті не встигають розвинутися.
Стерта форма гострого шигельозу являє собою дуже легку форму хвороби, за якої немає типового симптомокомплексу, а спостерігаються лише окремі слабко виражені симптоми. Хворі почувають себе задовільно, у них відсутні скарги, і за медичною допомогою вони не звертаються. Ретельне обстеження таких осіб дозволяє встановити наявність легкої дисфункції кишок (напіврідкі випорожнення не частіше 3—4 разів за день без патологічних домішок).Температура тіла або нормальна, або підвищується короткочасно до субфебрильних цифр. Під час пальпаторного обстеження черевної порожнини визначають спазм і болючість сигмоподібної кишки. Під час ректоро- маноскопії, яку проводять для уточнення діагнозу, виявляють ознаки дифузного або вогнищевого катарального запалення сфінктера, проктиту, сигмоїдиту. Під час копрологічного дослідження часто знаходять значну кількість слизу й лейкоцитів (більше за 15 у полі зору).
Субклінічна форма гострого шигельозу. При цій формі захворювання відсутні клінічні ознаки. Лише з випорожнень хворого можна виділити збудника, а під час копрологічного обстеження — знайти слиз і лейкоцити. Серологічні дослідження з шигельозним антигеном дають змогу виявити наростання титру антитіл.
Хронічний шигельоз частіше набуває рецидивного перебігу з чергуванням фаз ремісії та загострення, під час якого, як і при гострому шигельозі, переважають ознаки ураження дистального відділу товстої кишки. Загострення частіше проявляються помірно вираженими симптомами спастичного коліту і тривалим бактеріовиділенням. При безперервній формі хронічного шигельозу немає періодів ремісії, стан хворого прогресивно погіршується, що супроводжується глибокими розладами травлення, ознаками гіповітамінозу, анемії; постійним є дисбактеріоз кишок.
Ускладнення. Шигельоз може ускладнюватися загостренням геморою, тріщинами заднього проходу. В ослаблених хворих, особливо у дітей, можуть виникати ускладнення (бронхопневмонія, інфекції сечових шляхів), спричинені активізацією умовно-патогенної флори, а також випадання прямої кишки. У старших людей іноді можлива перфорація кишок.
Специфічна діагностика. Найбільш вірогідним і поширеним методом лабораторної діагностики шигельозу є бактеріологічний. Матеріал для посіву варто брати до початку етіотропного лікування, краще в перші дні хвороби. Горщики та судна (із них береться матеріал) після дезінфекції повинні бути добре промиті гарячою водою, щоб на них не лишалося слідів дезінфекційних засобів. Бажано, щоб посів був зроблений біля ліжка хворого зі свіжих випорожнень, у яких найбільша кількість збудників знаходиться в слизисто-гнійних грудочках (без крові). Скляною трубочкою або шпателем беруть грудочку слизу, переносять на чашку Петрі з селективними середови-щами (Плоскирєва, Ендо, Левіна, бактоагар тощо), розтирають скляною вигнутою трубочкою і відсилають до лабораторії.
Якщо немає можливості зробити посів біля ліжка хворого або швидко доставити матеріал до лабораторії, то 2—5 г фекалій поміщають у пробірку з консервантом (3 частини гліцерину та 7 частин ізотонічного розчину натрію хлориду) чи зберігають у холодильнику (за температури, не вищої ніж + 4 °С). У цьому консерванті шигели зберігаються до 1 доби. Для бактеріологічного дослідження матеріал можна взяти ректальними петлями й тампонами безпосередньо зі слизової оболонки прямої кишки під час проведення ректороманоскопії. Відповідь із лабораторії одержують через 2—4 доби. Негативний результат бактеріологічного дослідження при типово вираженій клінічній картині хвороби не виключає діагнозу шигельозу.
Із числа серологічних методів для діагностики гострих кишкових інфекцій найточніші результати дає РНГА. Діагностичним титром в РИГА вважають 1:100 — для шигельозу Зонне і 1:200 — для шигельозу Флекснера. Для цієї реакції необхідно взяти кров із вени (3—5 мл) у перші дні хвороби і повторно через 10— 12 днів. Реакція стає позитивною з кінця 1-го тижня хвороби, максимальний титр антитіл — на 3-му тижні хвороби.
Для експрес-діагностики використовують дослідження нативних мазків калу й змивів із чашок Петрі за допомогою методу імунофлюоресценції, але одержані при цьому дані мають лише орієнтовне значення. Для розпізнавання шигельозу у дітей може бути використана внутрішньошкірна алергійна проба з дизентерином — проба Цуверкалова (останнім часом через низьку специфічність застосовують обмежено). Допоміжне значення у встановленні діагнозу має копрологічне дослідження, під час якого часто виявляють слиз, гній, велику кількість лейкоцитів, переважно нейтрофільних гранулоцитів, та еритроцити.
Під час обстеження хворих на шигельоз широко застосовують ректороманоскопічне обстеження (див. розділ "Принципи й методи діагностики інфекційних хвороб"), яке проводить лікар. В обов'язки медичної сестри входить підготовка хворого й ректоскопа для дослідження й надання допомоги лікареві під час цієї маніпуляції.
Догляд. Хворі на легкі форми шигельозу можуть залишатися на домашньому лікуванні, якщо їм забезпечується якісна медична допомога, спостереження і лабораторне обстеження і якщо вони безпечні в епідеміологічному відношенні для оточуючих. Питання про те, чи залишити хворого на домашньому лікуванні, в кожному конкретному випадку вирішує лікар, який виявив хворого. Він погоджує своє рішення з епідеміологом; про це інформують санітарно-епідеміологічні установи у екстреному повідомленні.
Усі хворі на тяжкі та середньотяжкі форми гострого шигельозу, особи, ослаблені й обтяжені супутніми захворюваннями, а також декретовані контингенти підлягають обов'язковій госпіталізації за наявності епідеміологічних показань.
В інфекційній лікарні під час епідемічного спалаху шигельозу або будь-якої іншої кишкової інфекції і масового поступлення хворих розгортаються спеціальні відділення відповідного профілю. Усередині відділення хворих розподіляють по палатах залежно від виду й типу збудника, що виділяється, тяжкості с тану й періоду хвороби; реконвалесцентів ізолюють від осіб, які поступають і виділяють патогенні мікроорганізми.
Усім хворим, що поступають у лікувальне відділення, а також особам, що залишаються на домашньому лікуванні, та їхнім родичам, що мешкають в одній з хворим квартирі, роз'яснюють правила особистої гігієни, підкреслюють необхідність найсуворішого дотримання цих правил, зокрема миття рук із милом після туалету, перед вживанням їжі та курінням. У домашніх умовах потрібно навчити хворих та Їхніх родичів доступних методів поточної дезінфекції, а надалі контролювати правильність їх виконання.
Медична сестра зобов'язана стежити за характером випорожнень у хворих на кишкові інфекції (зокрема, на шигельоз) і фіксувати результати огляду фекалій в історії хвороби, відзначаючи їх кратність, кількість, колір, консистенцію, наявність патологічних домішок — слизу, крові, гною, фібринозних плівок, а також глистів та їх члеників. У перші дні перебування в стаціонарі хворі повинні випорожнятися в судна індивідуального користування. Надалі, коли відпадає необхідність систематичного спостереження, з дозволу лікаря вони можуть користуватися загальним унітазом. Блювотні маси збирають у тазик або поліетиленовий пакет, а потім зливають у мірну склянку для визначення їхнього об'єму.
Ліжковий режим необхідний у гострий період хвороби тільки для хворих на тяжкі і середньотяжкі форми захворювання, причому й у них він обмежується лише декількома днями. Для ослаблених хворих, не спроможних ходити в туалет, потрібно мати переносну ємкість, зручну для збору випорожнень і дезінфекції у палаті, безпосередньо біля ліжка хворого. Палати необхідно добре провітрювати, але температура в приміщенні повинна бути не нижчою за + 19... + 20 °С. У тяжкохворих різко підвищується чутливість до охолодження. У зв'язку з цим доцільно їх зігрівати, обкладаючи грілками, особливо під час повторних застуд.
Необхідно тримати хворого в чистоті. У випадках частих, іноді безперервних випорожнень пацієнта вкладають на гумове судно. Проте навіть при уважному й турботливому догляді у таких хворих швидко утворюються подразнення, мацерація, попрілості шкіри навколо заднього проходу. Тому дуже важливо стежити за дотриманням чистоти шкіри промежини і після кожної дефекації обмивати задній прохід водою з милом. Біль у животі, спазм кишок стихають у разі застосування тепла — грілки на живіт, теплої ванни.
Тяжкохворого, іцо випорожнюється під себе, розміщують на спеціальному ліжку (аналогічні заходи проводяться при холері): у звичайному ліжку роблять круглий отвір під сідницями хворого. Потім ліжко вкривають поліетиленовою (хлорвініловою) плівкою або медичною клейонкою з круглим вирізом над отвором у ліжку. У краї вирізу вклеюють рукав із того самого синтетичного матеріалу або клейонки. Рукав опускають через отвір у ліжку, а його нижній вільний кінець — у каліброване відро. Ліжко зручне тим, що на ньому значно легше утримувати хворого в чистоті. Крім того, вивідний рукав дозволяє збирати випорожнення хворого і систематично стежити за кількістю рідини, яку він втрачає, що має велике значення у проведенні регідратаційної терапії.
Якщо тяжкий хворий розташований на звичайному лікарняному ліжку, то для полегшення прибирання під його таз застеляють клейонку завширшки не більше за 1 м (поліетиленова плівка), а на неї — складену вдвічі пелюшку або простирадло. Неприпустимо, щоб хворий був у білизні, забрудненій фекаліями. Це завжди свідчить про недбайливе ставлення персоналу до своїх обов'язків.
Поточна дезінфекція. Рідкі випорожнення засипають сухим хлорним вапном (200 г на 2 л випорожнень) на 1 год; оформлені випорожнення — на 2 год. Горщики та судна після спорожнення занурюють в 1 % розчин хлорного вапна чи 1 % розчин хлораміну на ЗО хв. Забруднену фекаліями білизну замочують в 1 % розчині хлораміну (4 л розчину на 1 кг білизни) на 2 год, після чого перуть. Посуд звільняють від залишків їжі, кип'ятять у 2 % содовому чи 1 % мильному розчині 15 хв або замочують в 1 % розчині хлораміну на 1 год. Коридори, палати, туалети прибирають з 0,5 % розчином хлораміну двічі на день. Двері протирають мінімум 4 рази на день ганчіркою, змоченою 0,5 % розчином хлораміну (чи 0,5 % розчином освітленого вапна). Влітку проводять боротьбу з мухами, на вікна ставлять сітки.
Дієта. Велике значення у лікуванні хворого на шигельоз має дієтичне харчування. Треба враховувати, що при цьому захворюванні порушуються всі види обміну (жировий, білковий, вуглеводний і сольовий). Тільки протягом перших 10—12 год при блюванні доцільне голодування. Одночасно призначають багато пити. Хворих краще годувати невеличкими порціями 5—6 разів на день. У гострий період хвороби призначають стіл № 1 за Певзнером, але не довше ніж на 3— 5) днів. Хворий повинен одержувати рідкі каші (рисова, манна, гречана) на воді, але з вершковим маслом, слизисті супи з вівсянки, рису, перлової крупи, киселі, чай, сир, кефір, сухарі або черствий білий хліб. При зниженні секреції шлунка, що часто буває при шигельозі, з їжею варто давати соляну кислоту з пепсином по 1 столовій ложці 2 рази на день, Як тільки стихають гострі явища і відбувається нормалізація випорож-нень, хворого переводять на дієту № 2. У цей період хворому можна давати супи на м'ясному бульйоні, юшку з нежирних сортів риби, м'ясне суфле, парові котлети, фрикадельки, відварену рибу, картопляне пюре, вершкове масло, фруктові соки, яблука, лимони, мандарини. Ще через 3—5 днів пацієнта переводять на дієту № 13. Проте з призначенням дієти № 13 не варто поспішати, враховуючи те, що функціонально- морфологічне відновлення травного тракту завжди відстає від клінічного видужання хворих. За 2—3 дні до виписки зі стаціонару пацієнтові рекомендують стіл № 15.
Після виписки з лікарні реконвалесцентові, який переніс гостре кишкове захворювання, категорично забороняється вживання будь-яких спиртних напоїв, в тому числі гіива, а також жирних і гострих страв протягом найближчих 4—6 тиж.
Лікування. У терапії шигельозу рекомендується обмежувати використання антибіотиків широкого спектра дії, які спричиняють дисбактеріоз кишок і подовжують терміни одужування. Для лікування хворих на легкі форми застосовують такі препарати: фуразолідон по 0,1—0,15 г 4 рази на добу протягом 5—7 днів; ентеросептол по 0,5 г 4 рази на добу, інтестопан по 3 таблетки 4 рази на добу; сульфаніламідні препарати — фталазол по 1—2 г 6 разів на добу, фтазин по 1 г 2 рази на добу протягом б—7 днів.
Рекомендується вживання антибіотиків коротким курсом (до 2—3 днів) гіри середньотяжких та тяжких формах шигельозу. Застосовують такі препарати: левоміцетин по 0,5 г 4 рази на добу, тетрациклін по 0,2 г 4 рази на добу, ампіцилін по 0,5—1 г 4 рази на добу, бісептол-480 по 2 таблетки 2 рази на добу. При тяжких формах хвороби іноді доцільне парентеральне введення антибіотиків.
У тяжких випадках для регідратації застосовують поліглюкін, реополіглюкін, полііонні розчини, "Квартасоль" та ін. Найкраще для цього використовувати так звані стандартні сольові розчини, що готуються на бідистильованій воді. Основним є стандартний розчин № 1 — "Трисоль". Він містить в 1 л води 5 г натрію хлориду, 4 г натрію гідрокарбонату (лактату) та 1 г калію хлориду і тому часто називається розчином 5:4:1. Флакони з розчином зберігають у холодильнику за температури 4 °С. Перед внутрішньовенним уведенням розчин обов'язково підігрівають на водяній бані до температури +38... + 40 °С. Унаслідок введення великого обсягу стандартного розчину в деяких хворих у крові накопичується підвищена кількість калію. Гіперкаліємія спричиняє у хворих неприємні відчуття в ділянці серця і може призвести до його раптової зупинки. Щоб цього не трапилося, у разі підвищеного рівня калію в крові переходять на введення розчину без калію (6 г натрію хлориду, 4 г натрію гідрокарбонату на 1 л бідистильованої води). Такий розчин називають розчином № 2, або 6:4. Під час уведення сольового розчину у хворого може виникнути пірогенна реакція — озноб, підвищення температури тіла. Уведення розчину в такому випадку не припиняють, а в перфузійну систему додають ЗО— 90 мг преднізолону. Одночасно хворого обкладають міхурами з льодом або обтирають 70 % спиртом.
В особливо тяжких випадках шигельозу, при інфекційно- токсичному шоку призначають глюкокортикостероїди. При легких і частково при середньотяжких формах можна обмежитися вживанням глюкозо-сольового розчину "Ораліт" ("Регідрон"). Призначають антигістамінні препарати, вітамінотерапію.
За недостатності імунної системи в 20—25 % випадків захворювання носить затяжний характер. Із числа таких хворих у середньому в 5 % гострий шигельоз може переходити в хронічну форму. У випадках затяжного перебігу застосовують імуно- стимулятори (пентоксил, натрію нуклеїнат, метилурацил, дибазол, апілак, алое).
Для компенсації ферментної недостатності травного тракту призначають натуральний шлунковий сік, соляну кислоту з пепсином, ацидин-пепсин, оразу, панкреатин, панзинорм, фестал та ін. За наявності ознак дисбактеріозу ефективними є препарати з живих бактерій — колібактерин, біфідумбактерин, оіфікол, бактисубтил, лактобактерин. Вживати ці препарати необхідно за ЗО хв до їди протягом 2—3 тиж після відміни антибіотиків. Вони запобігають переходу процесу в хронічну форму, рецидиву хвороби, а також ефективні у випадках тривалого бактеріоносійства.
Прогноз при лікуванні хворих на шигельоз, як правило, сприятливий. Проте при тяжкій формі захворювання в осіб похилого віку, особливо з супутніми хронічними захворюваннями органів кровообігу, легень, нирок, ендокринної системи або на фоні загального виснаження організму (білкової дистрофії) можливі й летальні випадки.
Профілактика. Важливе значення у профілактиці шигельозу має суворе дотримання санітарно-гігієнічних та санітарно- технічних норм і правил на підприємствах громадського харчування, об'єктах харчової промисловості, у садках, школах тощо. Першочергове значення надають доброякісному водо-постачанню, а також ранній діагностиці захворювання та ізоляції хворих в умовах інфекційного стаціонару та вдома. В осередках обов'язкова поточна та заключна дезінфекція.
Осіб, що перехворіли на гострий шигельоз, виписують зі стаціонару не раніше як через 3 дні після клінічного видужання й одноразового, а у декретованих контингентів — дворазового негативного бактеріологічного дослідження калу на шигельоз, яке проводять не раніше як через 2 дні після закінчення курсу антибактеріальної терапії (крім того, усім реконвалесцентам декретованої групи обов'язково проводять контрольну ректоро- маноскопію). Якщо під час хвороби збудник не виділявся, хворих виписують без заключного бактеріологічного дослідження, а декретовані контингенти — після одноразового бактеріологічного дослідження. При хронічному шигельозі хворих виписують після стихання загострення, стійкої нормалізації випорожнень і негативного одноразового бактеріологічного дослідження. Якщо результат заключного бактеріологічного дослідження позитивний, таким особам проводять повторний курс лікування.
Диспансерному спостереженню в КІЗ підлягають особи, які перехворіли на шигельоз із установленим видом збудника, носії шигел, а також хворі на хронічну форму. Диспансеризацію декретованих контингентів після гострого шигельозу здійснюють протягом 3 міс після виписки зі стаціонару. Хворих на хронічний шигельоз виключають з декретованої групи; їх диспансеризацію проводять протягом 6 міс.
За особами, що перебували у контакті з хворими на шигельоз, встановлюють медичне спостереження протягом 7 днів. У разі виявлення хворого на шигельоз в організованому колективі контактні з ним особи піддягають контрольному бактеріологічному обстеженню. Хіміопрофілактику в контактних осіб не проводять. Специфічну профілактику шигельозу не розроблено.
Висновок: Вивчення характеристики шигельозу,холери і поліомієліту.
Загальний висновок: Ознайомлення з етіологією,епідеміологією принципами лікування та догляду за пацієнтами у яких шигельоз,холера,поліомієліт.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 175 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |