Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Загальна характеристика соціально-забезпечувальних правовідносин

Тема: Правовідносини соціального забезпечення

Зміст.

1. Поняття та види правовідносин соціального забезпечення

2. Загальна характеристика соціально-забезпечувальних правовідносин

3. Об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин

4. Страховий стаж за правом соціального забезпечення

Будь-які суспільні відносини, що зазнають впливу право­вих норм, набувають значення правових відносин і стають при цьому головним засобом виконання та втілення в життя вимог юридичних приписів. Вже відзначалося, що суспільні відносини у сфері соціального забезпечення постають у ре­зультаті дії відповідних норм права, а отже, законодавство про соціальне забезпечення є необхідною передумовою ви­никнення їх правової форми. Поза правом вони існувати не можуть, оскільки за своїм соціально-цільовим призначен­ням спрямовані на створення реальних можливостей для здійснення одного з найважливіших прав людини — права на соціальний захист.

Зазвичай наявності лише норм права недостатньо для ди­наміки правовідносин соціального забезпечення. Вони вини­кають, змінюються чи припиняються після того, як учасни­ки майбутніх правових відносин вчинять певні дії (за­реєструються у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, звернуться із заявою про призначення відповідної пенсійної виплати тощо).

Учасники правовідносин соціального забезпечення, як і будь-яких інших правовідносин, наділяються суб'єктивни­ми правами та юридичними обов'язками. Держава при цьо­му виступає гарантом реалізації цих прав та їх здійснення. Уповноважені державою органи (соціального захисту, суди та ін.) здійснюють охорону і захист прав, застосовуючи зако­нодавство про соціальне забезпечення та норми інших галу­зей права (кримінального, адміністративного, фінансового, цивільного).

Правовідносини, як відомо, завжди передбачають двосто­ронній зв'язок конкретно визначених суб'єктів — носіїв взаємокореспондуючих один одному юридичних прав та обов'язків. Правовідносини соціального забезпечення за кількісним складом суб'єктів є простими, оскільки права і обов'язки учасників розподілені між двома сторонами у взаємопротилежних напрямах (особа, яка зазнала впливу соціального ризику, має права, а уповноважений державою орган чи установа — обов'язки). За характером дії зобов'яза­ного суб'єкта ці правовідносини вважаються односторонньо активними, оскільки для реалізації суб'єктивного права зо­бов'язана особа має вчинити відповідні передбачені законом дії (призначити пенсію, сплатити страховий внесок тощо). Тобто вона повинна виконати конкретно-необхідний обов'я­зок, обсяг і порядок виконання якого завжди передбачені за­коном або договором.

Загалом правовідносини соціального забезпечення мають цілий ряд спільних рис і ознак, що відображають їх приро­ду, характер, склад та зміст і завдяки яким вони виступають самостійним різновидом правових відносин. Разом з тим правовідносини, що є результатом впливу норм права соціального забезпечення, досить різноманітні за своїми суб'єктами, об'єктами та підставами виникнення, у зв'язку з чим їх прийнято поділяти на окремі, відносно самостійні види. Вони утворюють певну структуру взаємопов'язаних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами різного функціонального призначення: соціально-забезпе чувальними (матеріальними), соціально-страховими та процедурними.

Тож характеризуючи правовідносини у сфері соціального забезпечення та визначаючи їх як самостійний вид правових відносин, необхідно брати до уваги увесь комплекс суспіль­них відносин, які становлять предмет права соціального за­безпечення. Тобто правовідносинами соціального забезпе­чення слід вважати не тільки соціально-забезпечувальні відносини, а й соціально-страхові відносини та відносини, пов'язані зі встановленням юридичних фактів, що є підста­вою для реалізації особою права на соціальне забезпечення (процедурні відносини).

Отже, правовідносини соціального забезпечення можна визначити як врегульовані нормами однойменної галузі права суспільні відносини, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціаль­но-забезпечувальні відносини), а також пов'язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.

Основою всієї системи правовідносин соціального забезпе­чення вважаються соціально-забезпечувальні правовідноси­ни. Це правовідносини щодо матеріального забезпечення громадян, які зазнали впливу соціального ризику. Вони є визначальними для галузевих правовідносин. Саме завдяки їм відбувається реалізація права особи на отримання будь-якого з видів соціального забезпечення. Це типові право­відносини матеріального характеру, всі інші правовідносини цієї системи відіграють допоміжну роль.

Соціально-страхові правовідносини покликані забезпечи­ти належний рівень фінансування та обліку соціальних коштів, необхідних для матеріального забезпечення грома­дян. Саме завдяки соціально-страховим правовідносинам формується фінансова база коштів, які спрямовуються на оплату соціального забезпечення конкретного виду. Так, страхові внески у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття використову­ються для соціального забезпечення безробітних та членів їхніх сімей, а кошти, що акумулюються у системі загально­обов'язкового державного соціального страхування від не­щасного випадку на виробництві, спрямовуються на забезпе­чення громадян при настанні такого випадку.

Основне функціональне призначення процедурних пра­вовідносин полягає в організації практичної реалізації права громадян на матеріальне забезпечення. Для цього законом передбачено певний порядок та процедуру такої реалізації. Держава з прийняттям матеріальних норм одночасно визна­чає і форми їх реалізації, встановивши відповідні правила процедури. Скажімо, щоб отримати допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, особа попередньо має офор­мити у встановленому порядку листок непрацездатності. Тобто соціально-забезпечувальним правовідносинам з тим­часової втрати працездатності передують процедурні пра­вовідносини щодо підтвердження факту непрацездатності між особою та медико-соціальною експертною комісією.

Соціально-страхові та процедурні правові відносини ма­ють допоміжний характер стосовно матеріальних соціально-забезпечувальних правовідносин. При цьому вони або пере­дують основним матеріальним правовідносинам (щодо вста­новлення юридичних фактів, сплати страхових внесків, реєстрації учасників відповідного соціального фонду тощо), або ж існують одночасно з ними, супроводжуючи їх впро­довж усього строку існування таких правовідносин (щодо зміни групи інвалідності чи у зв'язку зі зміною виду соціаль­ного забезпечення).

Отже, як і в трудовому праві, де, крім трудових пра­вовідносин, існують допоміжні правові відносини — праце­влаштування, соціального партнерства, вирішення трудових спорів тощо, у праві соціального забезпечення основний вид однойменних правовідносин не може функціонувати без пра­вовідносин допоміжного характеру — соціально-страхових та процедурних. Самі вони без основних, соціально-забезпе­чувальних, правовідносин самостійно теж не існують. І така взаємозалежність основних та допоміжних правових відносин для права соціального забезпечення є універсальною, ад­же неможливо досягти повноти правового регулювання соціального забезпечення без допомоги системи соціального страхування та діяльності спеціально уповноважених дер­жавних органів щодо реалізації громадянами своїх соціаль­них прав.

Загальна характеристика соціально-забезпечувальних правовідносин

Соціально-забезпечувальні правовідносини є визначаль­ними у системі правових відносин соціального забезпечення. Вони становлять комплекс суспільних відносин, що врегу­льовані нормами права, та стосуються матеріального забез­печення громадян чи надання їм соціальних послуг і пільг у разі настання соціальних ризиків за рахунок коштів соціаль­них фондів та бюджетів різних рівнів.

За своїми сутнісними характеристиками соціально-забез­печувальні правовідносини належать до розподільчих відно­син, оскільки в юридичній формі виражають і закріплюють економічні відносини перерозподілу витрат відповідних гро­шових коштів (Державного й місцевих бюджетів та спеціаль­но створених фондів).

Характерною рисою соціально-забезпечувальних пра­вовідносин є їх так звана персоніфікація (індивідуалізація). Вона виражається у тому, що обсяг права на соціальне забез­печення конкретної особи (наприклад, розмір пенсії) зумов­люється саме її періодом трудової діяльності та сплатою стра­хових внесків, розміром середнього заробітку, відсотком втрати працездатності, сімейним станом, кількістю утри­манців тощо.

Чимало вчених, які досліджували соціально-забезпечу­вальні правовідносини (Р. І. Іванова, В. А. Тарасова, Є. Є. Мачульська), виділяють таку їх ознаку, як соціальну аліментарність. Вони вважають, що соціальний характер правовідносин проявляється у тому, що кошти на їх реалізацію у за­значені фонди акумулюються шляхом здійснення відповідних грошових внесків усіма фізичними та юридичними особами, тобто фактично усім суспільством. Аліментарність полягає у тому, що матеріальне забезпечення громадян здійснюється пе­реважно на безеквівалентній основі, без попереднього та по­дальшого відшкодування сплачених коштів або наданих пільг чи послуг. Це, на думку вчених, істотно відрізняє соціально-забезпечувальні правовідносини від подібних правовідносин, характерних для інших галузей права. Більшість цивільних правовідносин (наприклад, купівлі-продажу, обміну, поставки тощо) реалізуються шляхом безпосереднього відшкодування вартості набутого майна чи отриманої послуги, а трудові пра­вовідносини будуються за принципом виконання тієї чи іншої роботи за певну грошову винагороду тощо.

Однак сучасний стан соціально-забезпечувальних правовідносин засвідчує, що не всі вони є аліментарними. Матеріальне забезпечення громадян за принципом соціаль­ної аліментарності здійснюється лише у системі державно­го соціального забезпечення за рахунок коштів бюджетів в обсязі, що не перевищує гарантованих державою соціаль­них стандартів. Це, наприклад, забезпечення допомогами дітей-інвалідів чи сімей з дітьми, які не застраховані у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, або ж пільгове забезпечення ветеранів війни чи осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, та деякі інші.

За тривалістю в часі соціально-забезпечувальні пра­вовідносини можуть бути постійними (регулярними) або ж відбуватися як одноактна дія. Так, виплата пенсій усіх видів здійснюється щомісячно і впродовж певного терміну, на який вона призначена: наприклад, пенсії за віком та вислугу років призначаються довічно, по інвалідності — на весь час інвалідності особи або довічно, пенсії в разі втрати годуваль­ника — до досягнення повноліття дітьми померлого году­вальника тощо. Разом з тим, такий вид соціального забезпечення, як допомоги, є переважно одноразовим (допомога по вагітності та пологах, одноразова допомога при народженні дитини, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю тощо). Надання соціальних послуг також може відбуватися або одноразово, або регулярно (протягом тривалого часу). Так, наприклад, побутове обслуговування одиноких осіб по­хилого віку органами соціального забезпечення здійс­нюється регулярно (2-3 рази на тиждень) протягом тривало­го часу, а забезпечення інвалідів засобами пересування має одноразовий характер.

В основі соціально-забезпечувальних правовідносин ле­жить суб'єктивне право особи на соціальне забезпечення пев­ного виду та відповідний йому обов'язок державних органів (юридичних осіб) призначити чи надати його.

Спектр правомочностей учасників соціально-забезпечу­вальних правовідносин, що мають суб'єктивне право, є до­волі різноманітним. Вони вправі вимагати відповідних дій органів чи установ, які здійснюють соціальне забезпечення, для реалізації свого соціального права. Крім того, їм на­дається можливість самостійно вчиняти певні дії та право звернутися за захистом до держави в разі порушення цього права. Так, суб'єкт права на пенсію вправі вимагати: призна­чення пенсії визначеного виду і розміру в разі настання пенсійних ризиків, проведення перерахунку розміру пенсії (при зміні страхового стажу), переведення з одного виду пенсії на інший, а також проведення інших передбачених пенсійним законодавством дій.

Правомочностям суб'єкта права на соціальне забезпечен­ня відповідає юридичний обов'язок відповідного органу соціального захисту призначити та здійснити надання соціального забезпечення. Юридичний обов'язок разом із суб'єктивним правом, як уже наголошувалося, становлять основу змісту правовідносин цього виду, а отже, й зумовлю­ють їх активний характер.

Фізичні особи, які виступають суб'єктами права на соціальне забезпечення, наділені також певними юридичними обов'язками. Так, законодавством передбачено, що пенсіонер зо­бов'язаний своєчасно повідомляти про обставини, які можуть спричинити зміну розміру пенсії або припинити її виплату (зміни в складі сім'ї пенсіонера, переосвідчення у МСЕК тощо). За невиконання цих юридичних обов'язків до пенсіонерів засто­совуються передбачені пенсійним законодавством санкції. На­приклад, при одержанні з їх вини зайвих сум пенсії на них по­кладається обов'язок відшкодувати завдану шкоду.

Характерною особливістю соціально-забезпечувальних правовідносин є те, що на відміну від багатьох інших право­вих відносин вони в ідеалі як відносини суспільні не можуть існувати поза сферою правового регулювання. Та обставина, що при характеристиці предмета права соціального забезпе­чення ми виходили із класичного їх розуміння як суспільних відносин, що існують у сфері соціального захисту і потребу­ють свого законодавчого впорядкування, стаючи тим самим предметом права, зовсім не означає, що об'єктивно такі відносини можливі без правового регулювання. Якщо інші суспільні відносини (майнові, трудові, сімейні, земельні то­що) можна уявити і без їх правової форми, то відносини соціального захисту завжди є правовими відносинами. Адже не можуть існувати відносини з нарахування й виплати, наприклад, пенсій, якщо попередньо не буде проголошено право на пенсію. Так само не можна отримати субсидію на покриття комунальних послуг, якщо держава не гарантува­тиме такої можливості. Отже, соціально-забезпечувальні відносини у їх ідеальному вигляді завжди мають правову форму. І у традиційному значенні суспільних відносин як таких, відносин соціального захисту не буває¹.

Зазначена обставина досить суттєво вплинула на характер юридичних фактів, які породжують виникнення, зміну та припинення соціально-забезпечувальних правовідносин. Більше того, при цьому визначальними тут все ж є юридичні факти, які виступають підставами виникнення цих відно­син.

Галузева наука такі факти, що лежать в основі соціально-забезпечувальних правовідносин, називає юридичними складами, виділяючи при цьому три необхідні елементи юридичного фактичного складу (окремі юридичні факти). Це передусім об'єктивні обставини (факти), а також волевияв­лення особи на отримання конкретного виду соціального за­безпечення і рішення компетентного органу про призначен­ня відповідного виду соціального забезпечення. Кожен із цих юридичних фактів, що у сукупності формують юридичний склад, є необхідним для виникнення соціально-забезпечу­вальних правовідносин. Відсутність хоча б одного з еле­ментів цього ланцюжка виключає можливість становлення правових відносин.

Об'єктивні факти — це такі передбачені юридичними нор­мами конкретні соціальні обставини, які є необхідними для виникнення в особи права на певний вид соціального забезпе­чення. Вони бувають абсолютно та відносно об'єктивними фактами.

Абсолютно об'єктивними фактами, тобто такими, що не залежать від волі самого суб'єкта правовідносин, вважають­ся соціальні ризики та стать особи. Вони визначають вид пра­вовідносин та умови їх динаміки.

Відносно об'єктивними фактами є обставини, наявність чи відсутність яких ставиться у залежність від волі суб'єктів правовідносин. Такими є страховий стаж особи, її заробіток та деякі інші.

Другий елемент юридичного складу повністю стосується сфери свідомого волевиявлення суб'єкта права на соціальне забезпечення, а тому такі факти прийнято називати діями. Щоб правовідносини соціального забезпечення постали в реальності, необхідним є волевиявлення (ініціатива) грома­дянина або іншої, визначеної законодавством, особи, яка діє в інтересах отримувача. Волевиявлення зазвичай має пись­мову форму і проявляється у вигляді заяви до відповідного компетентного органу, який ухвалює рішення про надання особі належного виду соціального забезпечення.

Найбільш характерним прикладом елементів волевияв­лення, що властиві правовідносинам соціального забезпечен­ня, можуть бути підстави виникнення пенсійних правовідно­син усіх видів. Вони постають за наявності визначеної у зако­нодавстві певної сукупності юридичних фактів, яка є індиві­дуальною для кожного з видів таких правовідносин. Так, для виникнення пенсійних правовідносин за віком юридичний склад повинен містити такі елементи: досягнення особою пенсійного віку; наявність страхового стажу зазначеної три­валості; волевиявлення громадянина та рішення компетент­ного органу про призначення пенсії. Для виникнення пен­сійних правовідносин у зв'язку із забезпеченням інвалідів юридичними фактами є: наявність однієї з трьох груп інва­лідності у поєднанні з її причиною (загальне чи професійне захворювання); наявність страхового стажу певної трива­лості (для пенсійного забезпечення по інвалідності внаслідок загального захворювання); волевиявлення інваліда та акт відповідного компетентного органу про призначення пенсії у зв'язку з інвалідністю.

Необхідним елементом юридичного фактичного складу є і рішення державного органу. Саме воно і зумовлює динаміку соціально-забезпечувальних правовідносин.

Рішення про призначення пенсії констатує наявність усіх необхідних умов для виникнення, зміни чи припинення пенсійних правовідносин. У фактичному складі — це завер­шальний елемент, який у сукупності з іншими приводить до певних юридичних наслідків — призначення соціальної ви­плати, зміни її розміру, припинення виплати тощо.

У сфері недержавного пенсійного забезпечення зовнішнім проявом волевиявлення сторін (скажімо, пенсійного фонду та вкладника) може стати пенсійний контракт. Змістом цьо­го договору вважатимуться пенсійні ризики, настання яких зумовлює виникнення в особи-учасника права на пенсію, істотні умови застосовуваної пенсійної програми та умови реалізації пенсійного права особи. Укладення пенсійного контракту є первинним елементом юридичного фактичного складу у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Варто зазначити, що традиційна класифікація юридич­них фактів за правовими наслідками на правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі у сфері соціального забез­печення є до певної міри умовною. Тут за певних обставин один і той самий юридичний факт може мати різні правові наслідки. Так, смерть пенсіонера припиняє правовідносини з матеріального забезпечення пенсією за віком і може стати підставою для призначення виплати у зв'язку із втратою го­дувальника.

Соціально-забезпечувальні правовідносини, утворюючи єдину цілісну структуру, є, тим не менше, досить неоднорід­ними, що дає підстави класифікувати їх за різними кри­теріями.

Найпоширенішою можна визнати класифікацію за вида­ми соціального забезпечення, де, як відомо, виділяють пен­сійне забезпечення, допомоги, соціальні пільги та соціальне обслуговування. Зазначені види зумовлюють відповідний поділ соціально-забезпечувальних правовідносин на пен­сійні, допомогові та правовідносини щодо надання соціаль­них пільг і обслуговування. Натомість чимало з цих видів можна класифікувати на окремі підвиди залежно від виду соціального забезпечення, на який претендує особа. Так, правовідносини у сфері державного пенсійного забезпечення поділяють на правовідносини пенсійного забезпечення за віком, у зв'язку з інвалідністю внаслідок загального захво­рювання, внаслідок професійного захворювання та внаслі­док втрати годувальника (у солідарній пенсійній системі), щодо забезпечення довічною пенсією чи одноразовою випла­тою (у накопичувальній системі).

Для класифікації допомогових правовідносин, як і для класифікації самих видів допомог, використовуються дещо інші критерії. Так, за характером суб'єктного складу всі ці правовідносини поділяються на правовідносини з надання соціальних допомог сім'ям з дітьми, тимчасово непрацездат­ним громадянам, безробітним, малозабезпеченим особам, особам, які постраждали внаслідок аварій, катастроф, сти­хійного лиха; а за джерелами фінансування — на правовід­носини по допомозі в системі загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування та у бюджетній сфері.

Чимало з цих видів потребує ще більш детального поділу. Так, класифікуючи допомоги сім'ям з дітьми за соціальним ризиком, слід виокремити: допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, одноразові допомоги при народженні дитини, допомоги для догляду за дитиною, допомоги на дітей одино­ким матерям тощо.