Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Раціоналістичне трактування політики у працях фран­цузьких просвітників.

Просвітництво - це широкий суспільний рух, який виник у другій половині XVIII ст. у Франції. Його мета полягала у критиці основ феодальної ідеології, релігійних забобонів, у боротьбі за віротерпимість, свободу наукової та філософської думки.

Одним із перших французьких просвітників був НІ. -Л. Монтеск'є. Його політичні погляди викладені у працях "Перські листи" (1721), "Роз­думи про причини величі і падіння римлян" (1734), "Про дух законів" (1748). Монтеск'є виділяв три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії - невеликі, республіки - середнього розміру, імперії - величезні. Республіці притаманні недостатньо ієрархізо-ваний порядок, поміркованість, законність, участь усіх у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється ієрархічністю, диференціацією громадян, проте тут також була й поміркованість та законність. Для деспотій харак­терна відчуженість громадян від влади, беззаконня, страх перед сваволею диктатора.

Ш. -Л. Монтеск'є відстоював необхідність поділу влади на законодав­чу, виконавчу, судову: одна влада має стримувати іншу, бо це є необхідна умова політичної свободи. Мислитель дав одне із класичних визначень поняття "свбода" - це право "робити все, що дозволено законом", однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.

Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філософ Ж. -Ж. Руссо, погляди якого викладені в працях "Судження про вічний мир", "Проект конституції для Корсіки" (1782 р. публікації), "Про сус­пільний договір, або Принципи політичного права" (1762). Він вважав, що держава покликана виконувати загальну волю; його ідеалом є республі­канська форма правління. Оскільки народ є єдиним сувереном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найваж­ливіші суспільні проблеми Ж. -Ж. Руссо пропонував розглядати на всена­родних плебісцитах. Мислитель вважав шкідливим існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, громадських організацій,

церкви), бо вони ніби-то перешкоджають висловленню громадянами "го-поиної загальної волі".

Французький ідеолог і філософ К. А. Гельвецій обгрунтував ідеї по­літичної свободи, рівності усіх перед законом, свободи слова, друку, дум­ки, совісті. Виникнення держави та законів він пов'язував із існуванням суспільних інтересів. Держава, на думку К. А. Гельвеція, повинна захи­щати інтереси більшості, "щастя народу". Його політичним ідеалом була федеративна республіка. Гельвецій першим висловив ідею про те, що індивідуальний інтерес є джерелом будь-якої діяльності. Йому нале­жить авторство концепції виховання як засобу переходу до розумного, справедливого суспільного ладу (твір "Про людину, п розумові здібності та її виховання").

Представник французького Просвітництва П. Гольбах розглядав сус­пільство як об'єднання людей для спільної праці з метою взаємозабезпе-чеиня одне одному щасливого життя. Він вважав, що для того, аби політи­ка була корисною, вона повинна засновувати свої принципи на природних Мконах. Суть суспільного договору, на його думку, полягає у тому, що суспільство приймає на себе обов'язки щодо людини, а людина бере на себе зобов'язання перед суспільством. Суспільство не може існувати без плоди, яка є "правом керувати вчинками і скеровувати волю тих, кому за-(ісчпечуються засоби для самозбереження і можливість щастя". Гольбах ішділяв такі форми правління, як монархію, аристократію, демократію, а ідеалом вважав поєднання позитивних рис усіх трьох форм у вигляді (мішаної (обмеженої) монархії.

5.2. Політичні вчення в США в період боротьби за неза­лежність. Одним із найвизначніших американських політичних і суспіль­них діячів періоду боротьби за незалежність є Т. Пейн, відомий своїм полі-ГИЧНИМ трактатом "Здоровий глузд" (1776) і памфлетом "Права людини" (1791). Він вважав, що держава є результатом розвитку суспільства, а Доданням уряду є забезпечити безпеку, права і свободи громадян. Реалі-шцію демократичного ідеалу він вбачав у запровадженні загального ви-Ііорчого права, широкому народному представництві, збереженні обмеже­ної приватної власності. Т. Пейн вважав, що лише просвічений народ дає підстави для демократичного управління ним, а тому одне із головних зав-цшп> уряду - зробити все для підвищення освітнього рівня нації.

Відомий "федераліст" О. Гамільтон сформулював концепцію сильної централізованої влади, яка дала б можливість реалізувати американській федерації свій власний шлях розвитку. Він підтримував думку, що народ поділяється на правлячу меншість і підпорядковану більшість, а держава мш1 будуватися на "згоді народу". У державі одне з провідних місць по-ииппа зайняти судова влада, бо навіть добрі закони без судової влади бу­дуть нежиттєздатними.

Другий президент США Дж. Адамс вважав, що влада - це форма при­мусу, панування однієї групи людей над іншими. Він критично ставився до демократії, зауважуючи, що "демократія ніколи не є такою бажаною, як аристократія чи монархія. Коли вона запанує, то є більш кривавою, ніж монархія. Пам'ятайте, демократія ніколи не триває довго". Дж. Адамс відстоював думку, що виконавча влада є вищою за законодавчу.

Третій президент США Т. Джефферсон запропонував ввести систему балансів та стримуючих чинників, яка б регулювала відносини між різни­ми гілками влади, і тим самим гарантувала б політичну стабільність. Він виступав за демократичну виборчу систему, при якій право голосу нада­валося б усьому населенню чоловічої статі, незалежно від їх майнового становища. Т. Джефферсон намагався поширити права людини на рабів, але це завдання йому не вдалося виконати.

5.3. Політико-правові вчення в Німеччині у XVIII - XIX ст. Політично-філософські вчення про державно-владні відносини набули найповнішого виразу у працях /. Канта, Й. Фіхте, Г. Гегеля.

Політичні погляди родоначальника німецької класичної філософії /. Канта викладені у працях "До вічного миру", "Метафізика звичаїв". Він є одним із перших творців концепції правової держави. Держава, за І. Кантом, базувалася на принципі поділу влади на верховну, виконавчу та судову. "Верховною" він називає владу, яка продукує закони і належить "колективній волі народу". Виконавча влада, за І. Кантом, має підпоряд­ковуватися законодавчій. Основними видами політичного устрою, істо­ричних видів влади були: автократія, аристократія та демократія. Кант надавав перевагу першому виду. Його ідеалом є конституційна монархія. На думку І. Канта, благо і призначення держави полягає у досконалому праві, у найбільшій відповідності устрою та режиму влади принципам права. Народ не має права на повстання, а лише на пасивний опір.

Німецький філософ і громадський діяч Й. Фіхте підтримував концеп­цію природного права та суспільного договру. Він виступав проти деспо­тизму монархів, і вважав, що лише загальна воля народу є ядром законо­давства і визначає межі впливу держави. Його політичні погляди викла­дені у працях "Промови до німецької нації", "Основи природного права відповідно до принципів науковчення", "Вимоги до правителів Європи по­вернути назад свободу думки, яку вони досі пригноблювали" та ін. Держа­ву Й. Фіхте розглядає як тимчасовий інститут, який є умовою та засобом забезпечення безпеки, організації виробництва, науки, освіти та вихован­ня людей. Держава є злом і її має замінити моральність. Після зникнення держави, на думку Й. Фіхте, встановлюється природний стан людини, який відповідатиме її справжній природі та призначенню.

Політичні погляди німецького філософа Г. Гегеля викладені у працях "Енциклопедія філософських наук", "Історія філософії", "Філософія пра-чи", "Філософія історії". У молоді роки Г. Гегель вважав, що "не існує ідеї держави, бо держава є щось механічне...", виступав за необхідність подолання засилля держави, а у зрілому віці мислитель вже схвалював ідею держави. В основі права, на його думку, лежить свобода окремої лю­дини.

Г. Гегель був прибічником спадкової монархи, яка обмежена законами, що дозволяє запобігти деспотизмові. Він є одним із родоначальників ідеї громадянського суспільства, яке характеризується системою потреб, пра-мосуддям, поліцією, корпораціями, а також опирається на приватну ■дасність і загальну рівність людей. Головна функція громадянського сус­пільства - захист свободи та приватних інтересів громадян. Тобто, у ро-іумінні Г. Гегеля, громадянське суспільство - це система суспільних інсти­тутів, які виступають посередниками між державою та індивідом, захища­ють інтереси громадян та їх груп на державному рівні.

Противагою до політичних концепцій класичного лібералізму був марксизм. Марксисти (К. Маркс, Ф. Енгельс) виникнення держави пояс-шоиали розподілом праці та привласненням засобів виробництва. Дер-жшіа розглядалася ними як знаряддя панівного класу, що використо-пусться для підкорення пригноблених класів. Непримиренність антагоні­стичних класів призводить, на їх думку, до класової боротьби, а основ­ною силою революційного процесу є пролетаріат. Марксисти вважали, що революційне насильство є необхідною умовою переходу до нового суспільного ладу. Вони заперечували парламентаризм та доцільність поділу влади.