Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Політична думка Нового часу

Епоха Відродження мала перехідний характер, і тому оста­точний розрив з релігійними уявленнями Середньовіччя відбувся тільки в Новий час (ХУІ-ХІХ століття) - в епоху буржуаз­них революцій. Політичні ідеї, що лежали в основі буржуазної ідеології й зародилися ще в епоху Відродження, набули все­бічного розвитку.

На початковому етапі періоду Нового часу провідну роль відігравали ідеї ліквідації обмежень, накладені феодальною державою на свободу індивіда. В цей час зароджується ідея природного права й ідея суспільного договору. Перші спроби створення таких теорій належать нідерландським мислителям Г. Гроцію та Б. Спінозі.

Ґрунтовного розвитку ці теорії набули в творах англійських мислителів Томаса Гоббса (15688-1679 рр.) і Дж. Локка (1632-1704 рр.).

Томас Гоббс обґрунтував своє вчення у філософській праці "Про громадянина" й трактаті "Левіафан". Держава, на думку Т. Гоббса, виникає на основі суспільного договору з часів додержавного існування людства, коли люди перебували в стані "війни всіх проти всіх". Держава була створена для встанов­лення миру. Тож люди, домовляючись про створення держави, добровільно віддали їй частину своєї свободи, натомість вимагаючи здійснення функцій охорони, миру й добробуту. Утворення держави, згідно з Т. Гоббсом, означало створення суспільства, організованого владою, котрій воно беззастережно підкорялося. Державна влада єдина та нічим не обмежена й діє безконтрольно. Відстоюючи теорію суспільного договору, Т. Гоббс аналізував і форму правління в державі - монархію та республіку. Надаючи перевагу абсолютній монархії, він вважав неприпустимим будь-який розподіл влади між державними органами.

Іншу концепцію природного права й суспільного договору запропонував Джон Локк у роботі "Два трактати про державне правління". Він вважав, що основними елементами природного права є особиста свобода громадян і підтримка та захист їхньої приватної власності. Суспільний договір, що відбирає частину прав людей на користь держави, не відміняє природних прав, а лише покладає на державу обов'язок захищати право приват­ної власності. Як тільки держава порушить цей договірний обо­в'язок, піддані звільняються від підпорядкування їй і мають право розірвати договір. Дж. Локк був прихильником консти­туційної монархії. Відстоюючи її доцільність, він першим висунув ідею про розподіл влади на законодавчу та виконавчу. Ця ідея стала підґрунтям доктрини буржуазного конституціо­налізму.

Розвиток ліберальних соціальних політичних ідей про­довжили мислителі французького просвітництва Ш. Мон-теск'є (1689-1756 рр.), Вольтер (1694-1778 рр.), Ж.-Ж. Руссо (1712-1778 рр.).

Шарль Монтеск'є в роботі "Про душу законів" розвинув ідею Дж. Локка про вплив не тільки кліматичних і географіч­них чинників на політичну сферу, але й соціальних. Головним внеском Ш. Монтеск'є в політичну теорію стало обгрунтування теорії розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову як гарантії безпеки громадян від свавілля керівнків і забез­печення громадянської свободи.

Жан-Жак Руссо, аналізуючи природу держави, дійшов висновку про те, що вона виникає з нерівності людей на основі суспільного договору. В основі держави, на думку Ж.-Ж. Руссо, лежить договір між людьми, завдяки якому вона за допомогою сили захищає особу та приватну власність кожного. Це вчення стало основою його теорії про демократію. Центральна ідея Ж.-Ж. Руссо полягла в тому, що влада в договірній державі по­винна належати народу. Вимога народного суверенітету -основа політичного вчення Ж.-Ж. Руссо.

Вольтер же вважав своїм політичним ідеалом "освічену монархію", де освічений не лише правитель, але і його піддані. Суттєве значення в його діяльності мала боротьба проти клери­калізму. Наприкінці свого життя Вольтер дійшов висновку, що кращою формою існування є республіка.

Значний внесок у розвиток політичних ідей лібералізму зробили й німецькі мислителі.

Зокрема, Іммануїл Кант (1724-1804 рр.) у своїх роботах вказував, що кожна людина є абсолютною цінністю й не може бути засобом для досягнення будь-якої мети. Політика, згідно з ї. Кантом, повинна бути спрямована на досягнення гармонії цілей і засобів. Особлива увага в теорії І. Канта приділяється ролі правової держави, що є гарантом свободи особистості.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831 рр.) роз­винув ідеї І. Канта про правову державу. У праці "Філософія права" він обґрунтував положення про те, що свобода особис­тості реалізується, насамперед, через власність. Свобода та при­ватна власність, згідно з Гегелем, неподільні. Також Г. Гегелю належить розробка поняття "громадянське суспільство". Саме гро­мадянське суспільство не в змозі подолати бідність і соціальні суперечності, що породжуються матеріальними чинниками. Тож власність має набути закріплення законом. Г. Гегель стояв білії витоків розвитку теорії правової держави: в ній правовим шляхом досягається тотожність особливого й одиничного, а мо­ральність отримує свою об'єктивність і дійсність як органічна цілісність.

Консервативна політична думка цієї епохи виникла як анти-буржуазна, феодально-антиклерикальна ідеологія, що проти­стояла ліберальним ідеалам свободи, розуму, рівності та про­гресу, висунутих Французькою революцією 1789 р. Творці консервативної ідеології- англієць Е. Берк, французи Ж. де Местр і Л. де Бональд критикували ідеї природного права й суспіль­ного договору. Вони називали наявні в суспільстві політичні інститути (сім'ю, державу) природними, а їх революційні руйну­вання — сатанинською справою.

Водночас із політичними ідеями, що обґрунтовували законо­мірність виникнення та розвитку капіталістичних відносин (лібералізм) і протилежними йому ідеями консерватизму, про­тягом декількох століть (XVI - першої половини XIX століть) розвивались ідеї утопічного соціалізму.

Засновники утопічного соціалізму Т. Мор, Т. Кампанелла, Ж. Мелье, А. Сен-Симон, Ш. Фур'є, Р. Оуен обґрунтували необхідність створення нового суспільства, заснованого на рівності всіх його членів, на колективній власності, обов'яз­ковій праці для всіх і суспільному самоврядуванні. Соціалісти-утопісти зробили спробу створити проект ідеального суспільства та висловлювали ідеї про відміну держави й заміни її громад­ським самоврядуванням.