Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Політична думка Стародавнього світу

Процес нипикнення світової політичної думки тісно пов'яза­ний із розвитком стародавніх держав. Людству знадобилося майже два тисячоліття, щоб набути досвіду державного управління суспільством, щоби з'явились умови для узагальнення проблем політичного життя як особливої форми політичних відносин.

Перші спроби теоретичних пошуків системи держав­ного управління зародились у Стародавньому Китаї.

Давньокитайський мислитель Кун-Фуцзи (Конфуцій) (551- 479 рр. до н. є.) зосередив свої політичні погляди на ідеях морально-етичного виховання правителів і членів суспільства. Він порівнював державу з великою сім'єю, де імператор був суворим, вимогливим і справедливим батьком, а його піддані-слухняиими дітьми. Негаразди ж, які періодично виникали и суспільстві, він обґрунтовував недосконалістю суспільної моралі, котру необхідно постійно вдосконалювати. Особливі вимоги він висував до моральних якостей правителів, які не повинні були робити підлеглим того, чого не бажали б собі.

Протилежної думки дотримувався давньокитайський мислитель Шан Ян (представник школи легістів, яка існувала про­тягом VІ-Ш ст. до Р. X.), який вважав, що морально-етичного ииховання людей замало, та наголошував на необхідності встановлення суворих законів і покарань.

Отже, давньокитайська політична думка, що розвивалася н умовах деспотичної влади Стародавнього Китаю, зробила перші кроки в пошуках раціональної державної організації.

Своєї вершини політична думка Стародавнього світу досягла в період Античності, що тривав майже тисячоліття.

У цей час вона ще не виділилася в самостійну галузь знання, а тому про­являлася у філософсько-етичній формі. Політичні уявлення були частиною космоцентричного світогляду, в основі котрого перебувала ідея про цілісність світу, взаємозв'язок природи, людини та суспільства. Політика ж і суспільство у філософських переконаннях античних мислителів не були розділені між собою. Тож, реальною основою для побудови політичних концепцій став поліс (місто-держава), в якому не було чіткого розподілу функцій між державою та суспільством.

Цей етап розвитку політології зазвичай називають державно-центричним. Для нього характерним є погляд на політику як на сферу виключно державних відносин.

Більш розвинені уявлення про політику сформували софісти. Вони вважали, що світ політики - це світ людської діяль­ності, а людина є мірою всіх речей. Відомий філософ Протагор, підкреслюючи умовність правовихнормта державнихрішень, вказу­вав, що "справедливість - є не що інше, як вигода для сильного".

Та все ж таки найвищого розвитку антична політична думка досягла в ідеях Платона (427-347 рр. до Р. X.) й Аристотеля.

У творах Платона "Держава" та "Закони" вперше сформу­льовано цілісне вчення про устрій суспільства, в основі якого були уявлення про ідеальну державу. Платон утверджував ідею непорушності та загальної значущості державних рішень. На його думку, держава виникає як необхідне творіння для за­доволення людських потреб в їжі, житлі, одязі тощо. Забезпечення реалізації спільних інтересів громадян — це її головне завдання. Особиста ж зацікавленість громадян повинна підпорядко­вуватися цій загальній меті. Та рабство Платон не заперечував, а навпаки, вважав, що воно є необхідною передумовою діяль­ності вільних громадян.

Ідеальна держава, згідно зі вченням Платона, - це спів­дружність громадян, які розділені на три стани: просвітителів-філософів, воїнів-захисників і працівників. Кожен з цих станін був зобов'язаний виконувати певні суспільні функції. Влада має належати філософам, оскільки лише вони здатні розумно керувати суспільними інтересами. Воїни повинні втілювати в життя рішення філософів і охороняти встановле­ний ними порядок. Працівники - створювати матеріальні блага для всіх членів суспільства.

Ідеальна форма правління в такій державі — аристократич­на чи монархічна. Тож, існуючи в реальному житті, Платон створив своєрідний перелік форм правління, котрі розташував у по­рядку їх "погіршення":

- тімократія (влада честолюбців);

- олігархія (панування небагатьох багачів);

- демократія (влада більшості, народу);

- тиранія (влада якогось представника сильного роду).

Ці форми були відхиленнями від ідеалу й мали, на думку Платона, логічниий зв'язок між собою.

Відомо, що Платон безуспішно намагався реалізувати свій проект на практиці в місті Сіракузи та переконався, що "правителя -філософа" знайти неможливо.

Подальшого розвитку політична думка Античності набула и працях його учня Аристотеля, котрий критикував вчення 11 ліпома. Головний твір Аристотеля - "Політика". У ньому філософ оголошує людину істотою не тільки разумною - Ьото Ііріеп8, а політичною й державною - Ьото роіііікш, і доходить висновку, що політика - це, насамперед, сфера державних від­носин, а людина за своєю природою є громадянином. Той, хто живе поза державою, є або твариною, або божеством, - стверджував він.

Функції держави Аристотель пов'язував з вищою ціллю людських істот - спілкуванням. Держава, згідно з Аристотелем, -це найвища форма спілкування та суспільних зв'язків. Суть держави філософ вбачав у політичній комунікації людей, що об'єдналися задля досягнення певних цілей. У політичному устрої він розрізняв законодавчий, адміністративний і судовий складники.

Дослідивши безліч полісів, Аристотель класифікує їх форми правління на правильні та неправильні за принципом служіння тій чи тій формі правління для досягнення загальної користі чи особистого блага правителів. Правильні - це ті, що сприяють досягненню суспільного добробуту, незалежно від кількості її її ідей, які перебувають при владі. До правильних він відносить монархію (правління одного), аристократію (правління небатьох), політію (правління багатьох). До неправильних - ти­ранію, олігархію, демократію.

Критикуючи пошуки ідеальної форми держави у Платона, Аристотель як найкращу пропонував уже наявну на той час форму правління — політію, не звертаючи уваги на її недоліки. Вона поєднувала в собі позитивні риси олігархії та демократії. У ній домінував середній елемент (клас) у всіх сферах суспільного ж иття. "Держава, що складається із середніх людей, -стверджував пін, - матиме і кращий державний лад".

Давньоримські мислителі внесли в розвиток політичної думки ідею договірної основи держави - правової держави.

Про це писали в своїх творах Тіт Лукрецій Кар (99-55 рр. до Р. X.) ("Про природу речей") та Марк Тулій Цицерон (103—43 рр. до Р. X.) ("Про республіку" та "Про закон").

Цицерон дійшов думки, що запорукою свободи є підпорядкування закону всіх, а причина утворення держави — це турбота людей про охорону власності. В основі права, згідно з його вченням, лежить вимога не шкодити іншим і не вчиняти замахів на чужу власність.

У працях античних філософів політика настає як єдина форма цивілізованого буття людини. Держава та суспільство відділилися одне від одного. Вищою метою держави ішажалося створення можливостей для щасливого життя, що у свою чергу, можливе лише в правильно організованій державі.

У роботах античних мислителів немає чітких меж між філо­софією, етикою та політикою, що зумовило їх моралізатор­ський характер.