Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Генезис і розвиток ТНК

Читайте также:
  1. III. Розвиток пізнавальних процесів
  2. VI. Історичний розвиток органічного світу.
  3. Видатки Державного бюджету на соціальний розвиток економіки України.
  4. Виникнення і розвиток адвокатської інституції в Україні до XIX ст.
  5. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні
  6. Виникнення і розвиток письма. Історичний екскурс.
  7. Виникнення і розвиток психології оперативно-розшукової діяльності
  8. Виникнення та розвиток буржуазного права в новий час
  9. Виникнення та розвиток готельного господарства
  10. Висновок: Цей перелік не вичерпує всієї різноманітності галузей сучасної психології. Подальший розвиток психології, безперечно, спричинить появу її нових гілок і галузей.
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Загальним чинником генезису міжнародних корпорацій є розвиток процесів інтернаціоналізації, в основі якого – поглиблення міжнародного поділу праці та міжнародної спеціалізації. Поява у світовому господарстві міжнародних підприємницьких структур відбувалося через створення ТНК. Перші ТНК з’явилися на початку XX ст., а пік їх розвитку припав на 50-70-ті роки XX ст. Окрім ТНК у світовій економічній системі існують міжнаціональні корпорації (наприклад, англо-голландський нафтовий концерн „Ройял датч-Шелл”, західнонімецько-бельгійський трест фотохімічних товарів „Агфа-Геверт”, англо-італійський гумотехнічний концерн „Данлоп-Піреллі”, італо-французький автомобільний концерн „Фіат-Сітроен” тощо). Але складність функціонування об'єднаного в рамках компанії капіталу, який мав різну національну належність спричинило реорганізацію МНК у ТНК. Ці процеси були активними у 80-х роках XX ст. Нині МНК створюються, як правило, на короткий період часу і з певною метою. Після досягнення мети МНК реорганізуються або ліквідуються.

У процесі становлення і внутрішнього розвитку МНК проходять певні фази. Ці фази були виділені американськими дослідниками в галузі управління Дж. Стопфорд і Л. Уелс під час вивчення організаційних змін у структурі фірм у процесі зростання корпорацій та їх перетворення на МНК. Незважаючи на те, що дослідження велося на матеріалах американських корпорацій, з'ясовані вченими закономірності є типовими для еволюційного розвитку всіх МНК. Дж. Стопфорд та Л. Уелс виділяють три фази переростання національної компанії у міжнародну корпорацію.

Фаза перша. Розмір фірми невеликий, управління здійснює один менеджер. Через відсутність інших основних управлінських рівнів успіх діяльності всієї фірми значною мірою залежить від особистих здібностей і активності менеджера – президента компанії. Із зростанням фірми виникає необхідність передачі президентом частини управлінських функцій на нижчий рівень, оскільки він уже не в змозі виконувати зростаючий обсяг робіт. На фірмі створюються функціональні відділи: з виробництва продукції, продажу, фінансів та ін. Керівники цих відділів підпорядковуються безпосередньо президенту фірми. Така структурна зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми. Як правило, у цей перехідний період фірма відносно невелика і виробляє обмежену номенклатуру продукції.

Фаза друга. Внутрішня структура фірми у другій фазі дає їй змогу забезпечити значне зростання за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку. Розвиток структури зумовлює розподіл кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп. Однак за нової структури, незважаючи на збільшення рівнів управління, залишається незмінним основний закладений у ній принцип функціональної відповідальності. З управлінської точки зору головна особливість другої фази розвитку фірми полягає в тому, що менеджер фірми і функціональні відділи продовжують бути основними елементами схеми управління. Фірми, що перебувають у другій стадії розвитку, часто виробляють продукцію однієї номенклатури і тому зберігають стабільність операцій. Зростання фірм відбувається, як правило, завдяки вертикальній інтеграції. Наприклад, сталеливарна компанія стає власником залізорудних рудників. Таке розширення не порушує зв'язків, що склалися між функціональними підрозділами фірми. Внутрішня структура фірми під час другої фази її розвитку, як зазначають прихильники стадійного розвитку, може бути надзвичайно ефективною щодо раціонального використання ресурсів фірми та координації функцій. Однак, на їхню думку, такі фірми зазнають серйозних труднощів у розвитку нових напрямів через нестачу висококваліфікованих генеральних керівників, здатних організувати виробництво нових видів продукції.

Фаза третя. Збільшення кількості нових видів продукції або вихід на нові ринки порушує рівновагу внутрішньої структури, що склалася у другій фазі. Оперативні підрозділи, не будучи достатньо компетентними, не можуть ухвалювати рішення з низки питань і адресують їх генеральному керівнику, який, неспроможний вирішити всі питання сам, здійснює радикальні зміни в структурі управління фірми з тим, щоб змінена структура відповідала новим умовам. Рішення фірми про запровадження нової структури управління може розглядатися як початок третьої фази розвитку фірми.

ТНК утворюються як національні щодо капіталу й контролю і міжнародні за характером своєї діяльності. Вважається, що для визнання компанії як ТНК цілком достатньо факту її діяльності більш як в одній країні.

X. Перлмуттер, засновник біхевіористичної теорії, виділяє три типи корпоративної орієнтації у великих корпораціях з великим обсягом міжнародних операцій: етноцентризм, поліцентризм і геоцентризм. Конкретний вид орієнтації залежить від ставлення вищих керівників до характеру діяльності корпорації, її політики, стратегії, розвитку та філософії бізнесу. Для корпорацій, вищі менеджери яких дотримуються етноцентричної орієнтації, характерне чітко виражене домінування материнської фірми у всій корпоративній системі. Як загальна політика, так і всі рішення, що стосуються діяльності різних філій і дочірніх фірм, розробляються і приймаються головною корпорацією. Централізація управління в такій компанії є максимальною, причому філіям відводиться підпорядкована роль виконавців.

Поліцентрична орієнтація характерна для фірм, вищі керівники яких вважають за доцільне забезпечити подібність філії на місцеву компанію. Це стосується назви філії, національності та громадянства певної категорії керівників (за винятком декількох ключових постів, на які призначаються громадяни країни походження корпорації), більшого ступеня самостійності у визначенні певного кола питань та ін. Наявність слабко пов'язаних між собою філій – ознака структурної організації корпорацій із поліцентричною орієнтацією. За поліцентричної орієнтації жоден з менеджерів у філії (з числа громадян приймаючої сторони) не може розраховувати на посаду в штаб-квартирі корпорації, де необхідне розуміння проблем з урахуванням глобальних аспектів, а не лише хорошого знання місцевих звичаїв.

Міжнародні корпорації, вищі менеджери яких дотримуються філософії етноцентризму і поліцентризму і здійснюють відповідну політику, на думку X. Перлмуттера, не можуть бути віднесені до категорії дійсно транснаціональних. До транснаціональних корпорацій він відносить лише корпорації, вищі керівники яких у своїй політиці та діяльності виходять з принципу геоцентризму, тобто не ототожнюють національну належність з рівнем професійної компетенції і в існуючих юридичних і політичних рамках прагнуть мати фахівців, здатних розв'язувати проблеми в будь-яких країнах світу, незважаючи на їх національну належність. Вищий принцип геоцентризму – це глобальний підхід як до діяльності центральної штаб-квартири, так і до діяльності кожної філії.

Виходячи з принципу геоцентризму, кожну філію слід розглядати не як абсолютно незалежне підприємство, а як елемент загальної корпоративної системи, що функціонує у світовому масштабі й орієнтована на досягнення глобальних і локальних цілей. При цьому кожна філія робить свій внесок у загальний корпоративний бізнес.

Конкретними причинами появи в економічній системі ТНК можуть бути: існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі; монопольна влада виробників; валютний контроль; транспортно-логістичні витрати, відмінності в податковому законодавстві. Нині ТНК мають низку незаперечних переваг перед національними компаніями, а їх зарубіжні філії відіграють важливу роль у забезпеченні доступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенні прибутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу та виробництва і зростання їх ефективності сприяє посиленню фінансової стійкості ТНК і допомагає їм пережити періоди економічних криз. Широка мережа виробничих філій, розміщених у різних країнах, дає змогу ТНК збільшувати виробництво там, де його можна здійснювати з максимальною вигодою, і обмежувати там, де воно збиткове. Фірми, що входять у міжнародну компанію і опинилися у важкому становищі, здатні різко скорочувати збиткове виробництво. Більш рішучі дії ТНК порівняно з національними фірмами пояснюються тим, що домогтися покриття постійних витрат вони, на відміну від своїх суто внутрішніх конкурентів, можуть не лише збереженням збиткового, виробництва, а й за рахунок прибутків, отримуваних в інших країнах.

ТНК у рамках своєї внутрікорпоративної структури розвивають різні форми поділу праці – предметну, подетальну, поопераційну (технологічну) спеціалізацію. При цьому відмінною рисою ТНК є не просто перенесення частини виробничої або збутової операції в іншу країну, а розміщення виробництва деталей і напівфабрикатів на підприємствах, які обслуговують регіони і континенти. Збирання готових виробів наближають до конкретних ринків з урахуванням специфічних особливостей і запитів конкретного місцевого споживача.

Залежно від ступеня усуспільнення капіталу та виду господарської діяльності ТНК можуть бути представлені картелями, синдикатами, пулами, трестами, концернами, консорціумами. Найпоширенішими серед них є ТНК у формі концерну. Транснаціональні концерни можуть бути одно- та багатогалузевими. Становлення багатогалузевих концернів – результат стратегії зменшення ризику через диверсифікацію виробництва. Нині більшість ТНК – це багатогалузеві об'єднання з децентралізованою системою управління й відносно значною роллю регіональних управлінських структур.

Таким чином ТНК – це міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи у двох або більше країнах, управління якими здійснюється з одного або декількох центрів. В основі такого управління – механізм прийняття рішень, який дає змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату – отримання прибутку.

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.016 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав